Справедливість і мораль

Щоб розкрити визначальні особливості права як засобу со­ціального контролю, ми визнали за потрібне ввести елементи, які не можна побудувати з ідей порядку, погрози, покори, звичок і загальності. Надто багато характерного для права спотворює­ться внаслідок спроб пояснити його через ці прості поняття. Тому ми вважали, що треба відрізнити від ідеї загальної звички ідею суспільного правила та виокремити внутрішній аспект пра­вил, який виявляється в їхньому застосуванні як керівних і критичних норм поведінки. Далі серед правил ми розрізнили первинні правила зобов'язування й вторинні правила визнання, зміни та винесення судового рішення. Головною темою цієї книги є те, що так багато характерних юридичних дій і так багато ідей, що становлять засади правової думки, потребують для свого ви­світлення звертання до одного чи обох цих правил, що їхнє об'є­днання можна справедливо розглядати як «суть» права, хоча їх не завжди можна виявити разом там, де слово «право» вживає­ться правильно. Ми виправдовуємо відведення цього централь­ного місця об'єднанню первинних і вторинних правил не тим, що вони виконуватимуть там функцію якогось словника, а тим, що вони мають велику пояснювальну здатність.

Тепер ми мусимо звернути увагу на твердження, яке в одві­чній дискусії про «суть», або «природу», або «визначення» права найчастіше протиставлялося простій імперативній теорії, яку ми визнали недоречною. Це — поширений погляд, згідно з яким між правом і мораллю існує в певному сенсі «необхідний» зв'я­зок, і саме він заслуговує вважатися головним у будь-якій спро­бі аналізу або висвітлення поняття права. Прихильники цього погляду можуть не турбуватися про заперечення наших крити­чних зауважень щодо простої імперативної теорії. Вони можуть навіть припускати, що вона була корисним рухом уперед і що об'єднання первинних і вторинних правил насправді було важ­ливішим, ніж накази, підкріплені погрозами, як вихідний пункт для розуміння права. Проте їхній аргумент полягав би в тому, що цього замало, що навіть ці елементи мають другорядне зна-

СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МОРАЛЬ

чення і що доки «необхідний» зв'язок з мораллю не стане яв­ним, а його центральне значення — зрозумілим, розвіяти туман, що так довго вкривав розуміння права, буде неможливо. Щодо цього сумнівними або небезспірними питаннями права були б не лише право примітивних суспільств або міжнародне право, які вважалися сумнівними через відсутність у них легіслатури, судів з обов'язковою юрисдикцією та централізованих право­вих санкцій. Набагато сумнівнішою з цього погляду здається можливість трактувати як право ті національні правові систе­ми, які виявляють повний комплект — суддю, жандарма та законодавця, — але не відповідають деяким суттєвим вимогам справедливості й моралі. За висловом св.Августина¹: «Що таке держави без справедливості, як не збільшені зграї розбійників?». Твердження, що між правом і мораллю існує необхідний зв'я­зок, має багато важливих варіантів, однак не всі вони відрізняю­ться ясністю. Існує багато можливих тлумачень ключових слів «необхідний» та «мораль», і не завжди вони розрізняються й окремо розглядаються як прихильниками, так і критиками. Найзрозуміліше тлумачення (можливо, завдяки тому, що воно є найбільш крайньою формою виразу цієї точки зору) пов'язано з томістською традицією природного права. Воно складається з подвійного твердження: по-перше, існують певні принципи спра­вжньої моралі або справедливості, які людський розум може виявити без допомоги одкровення, навіть якщо вони мають бо­жественне походження; по-друге, створені людьми закони, які суперечать цим принципам, нечинні. «Lex injusta non est lex» — «Несправедливий закон не є законом». Інші варіанти цієї поши­реної точки зору інакше оцінюють і статус принципів моралі, і наслідки конфлікту між правом та мораллю. Дехто розуміє мо­раль не як непорушні принципи поведінки або такі, що можна виявити розумом, а як вирази людського ставлення до поведінки, які можуть бути різними залежно від суспільства або конкрет­ної людини. Теорії цього виду також, як правило, вважають, що конфлікт між правом і навіть найсуттєвішими вимогами моралі є недостатнім, аби якусь норму права можна було позбавити її статусу закону; вони інакше інтерпретують «необхідний» зв'я­зок між правом і мораллю. Вони стверджують, що існування будь-якої правової системи потребує поширеного, хоча й не обо­в'язково загального, визнання морального обов'язку підкоряти­ся закону, навіть якщо в окремих випадках це може переважа-

Сповіді, IV.

20*

Х.Л.А.Харт. КОНЦЕПЦІЯ ПРАВА

тися якимось сильнішим моральним обов'язком не підкорятися окремим морально несправедливим законам.

Спроба дати повну оцінку різних варіантів теорії, що декла­рує необхідний зв'язок між правом і мораллю, завела б нас да­леко до моральної філософії. Але й щось менше, ніж це, може дати вдумливому читачеві достатньо, щоб сформулювати обгру­нтований погляд на правдивість і важливість таких тверджень. Найнеобхіднішим для цієї мети є відокремлення та визначення деяких тривалий час заплутаних питань, які ми розглянемо в цьому і наступному розділах. Перше з цих питань стосується відмінності в загальній сфері моралі між специфічною ідеєю справедливості та особливими властивостями, які пояснюють її своєрідно близький зв'язок з правом. Друге стосується характе­рних рис, які відрізняють моральні норми та принципи не тільки від норм права, а й від усіх інших форм суспільних правил або норм поведінки. Ці два питання є темою даного розділу; третє, що є темою наступного, стосується найрізноманітніших значень і способів, у які можна вважати пов'язаними між собою норми права та мораль.

1. ПРИНЦИПИ СПРАВЕДЛИВОСТІ

Термінами, які найчастіше вживають правники з метою пох­вали або осуду права чи його застосування, є слова «справедли­вий» та «несправедливий», і нерідко вони пишуть так, немовби ідеї справедливості та моралі існують однаково довго. Насправ­ді є всі підстави для того, щоб справедливість посідала найвиз­начніше місце в критиці правових заходів. Однак важливо ро­зуміти, що вона є особливою частиною моралі й що закони та їхнє застосування можуть мати або не мати переваг різного роду. Досить найменшого розмірковування про деякі поширені типи моральних суджень, щоб виявити цей особливий характер справедливості. Людину, винну в брутально жорстокому пово­дженні зі своєю дитиною, нерідко було б осуджено за те, що вона зробила щось морально неправильне, погане чи навіть огидне, або за те, що вона знехтувала своїм моральним обов'яз­ком перед своєю дитиною. Але було б дивно критикувати її поведінку як несправедливу. Не тому, що слово «несправедли­вий» надто слабке для осудження, а тому, що суть моральної критики за допомогою понять справедливості або несправедли­вості, як правило, інша й більш специфічна, ніж решта типів зага­льної моральної критики, які доцільні в цьому конкретному ви­падку і які можна передати такими словами, як «неправильний»,

СПРАВЕДЛИВІСТЬ І МОРАЛЬ

«поганий» або «огидний». Слово «несправедливий» було б доці­льним, якби ця людина довільно обрала одного зі своїх дітей для більш суворого покарання, ніж інших за ту саму провину, або якби вона покарала дитину за якийсь проступок, не вживши заходів, щоб з'ясувати, чи та справді його вчинила. Так само, звернувшись від критики індивідуальної поведінки до критики права, ми можемо висловити своє схвалення закону, який вима­гає, аби батьки відправляли своїх дітей до школи, сказавши, що це добрий закон, а своє несхвалення закону, який забороняє кри­тику уряду, — назвавши його поганим законом. Таку критику звичайно не висловлювали б за допомогою понять «справедли­вість» і «несправедливість». З іншого боку, слово «справедли­вий» було б слушним виразом схвалення закону, який розподі­ляє тягар оподаткування згідно з добробутом, а слово «несправедливий» було б доцільним, щоб виразити несхвалення закону, що забороняє «кольоровому» населенню користуватися громадським транспортом або парками. Те, що «справедливий» і «несправедливий» є більш специфічними формами моральної критики, ніж «добрий» і «поганий» або «правильний» і «непра­вильний», ясно з того факту, що ми можемо стверджувати, що якийсь закон добрий, тому що справедливий, або що він поганий, бо несправедливий, але не те, що він справедливий, бо добрий, або несправедливий, бо поганий.

Характерні риси справедливості та їхній особливий зв'язок із правом починають виявлятися, коли помічають, що більшість критичних зауважень, що застосовують поняття «справедливий» і «несправедливий», можна було б так само добре передати сло­вами «чесний» і «нечесний». Чесність, зрозуміло, не є синоні­мом моралі взагалі; посилання на неї пов'язані, в основному, з двома ситуаціями суспільного життя. Одна — це коли ми тур­буємося не про поведінку однієї окремої людини, а про спосіб поводження з категоріями людей, коли з-поміж них має розпо­ділятись якийсь тягар або привілеї. Отже, типово чесною або нечесною буває якась «пайка». Друга ситуація — це коли зав­дається якась шкода, за яку вимагають компенсації чи сатисфа­кції. Це не єдині обставини, в яких оцінюють з погляду справе­дливості або чесності. Ми називаємо не тільки розподіл чи компенсацію справедливими або чесними, а й суддю — справе­дливим чи несправедливим, суд — чесним або нечесним, гово­римо про якусь людину як про справедливо чи несправедливо засуджену. Це похідні вживання поняття справедливості, які