Перстень

Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадчик не знав, у кого цей перстень. А для цього діти наставляють руки, і той, що роздає перстень, кладе свої руки з перстнем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це все добре бережеться, щоб відгадчик не побачив перстня. Коли вже перстень розданий, той, хто відгадує, підходить до сидячих і каже:

«Гадало, гадало по полю ходило! Дай, Боже, вгадать і перстеньок взять.»

Він підходить до дитини, яка, на його думку, має в своїх руках перстень. Коли ж угадає, то сідає на його місце, а той стає відгадчиком. Коли відгадчик не вгадає, все повторюється знову, аж поки він не вгадає.

Заїнько

Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний «заїнько» ховається в кущі, а всі його просять:

«Заїнько, заїнько, йди до нас,

Сіренький, сіренький, йди до нас.

Ой да кося, йди до нас».

Заїнько виходить з кущів і стає в середину кола. Тоді діти співають:

«Заїнько, заїнько, лягай спать,

Заїнько, сіренький, лягай спать».

Заїнько лягає спати. Тоді знову приспівують:

«Заїнько, вставай,

Сіренький, вставай,

Ой да кося, вставай».

Заїнько встає. Його просять умитись, взутись, причесатись. Робить усе, що його просять. Нарешті кажуть:

«Заїнько, заїнько, вдар тропачка,

Сіренький, сіренький, вдар тропачка.

Ой да кося, вдар тропачка».

Заїнько танцює і вибирає іншого на роль, а сам встає в коло.

Латки

Діти збираються грати в латки, хтось говорить:

- Давайте грати в латки.

Відразу ж б’є сусіда по плечу і тікає, примовляючи:

«Латка-битка,

Шовкова нитка,

На мені не була,

На тобі згнила!»

«Полатаний» переслідує втікача, але не промине „полатати" й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, каже: „Латка". «Полатаний» намагається передати латку третьому.

Піджмурка

Насамперед визначають, кому жмуритись, а кому ховатися: сідає один із гравців на землю і виставляє коліно, на яке всі гравці кладуть по одному пальцю, той, що сів, кладе свій палець і говорить:

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведеться,

Тому і жмуриться.

На чий палець ушле останнє слово, той і буде журити.

Ластівочка

Усі, хто грається, стають у два ряди лицем один до одного. Хтось один лишається між рядами, підходить до когось із ряду, кладе руку на плече з-за спини:

.— Ластівко, ластівко, утечеш?

— Утечу.

— Хліба напечеш?"

— Напечу.

— Сама поїси?

— Поїм.

— Мені не даси?

— Не дам..

— Ластівка тікає, бігає навколо тих, хто в рядах. Той, хто стоїть між рядами, ловить.

У цю гру можуть гратися і двоє дітей. Один кладе руки на долоні іншого. Той ляскає його по долонях і каже: «Печу, печу ластівку!»— «А утечеш?»—«Утечу!»—і тікає, а другий доганяє.

Дзвіночок

Запрошується хлопець, що гратиме роль «діда». На відстані 10 м, від хатинки «діда» — стоять гравці, які починають його дражнити:

їде, іде, дід, дід,

Несе, несе міх, міх,

Ось такий дідище,

Ось такий стариіце,

Ось такий окатий,

Ось такий вусатий,

Такий бородатий,

Ось такий плечистий

Тьху його нечистий!

Після цих слів діти розбігаються, а «дід» повинен догнати кого-небудь. Потім на його роль можна запросити когось іншого, і гра починається спочатку.