Фурса С. Я.. Цюри Т. Н

Докали і доказування у цивільному процесі

Але разом із тим, законодавча інституалізація різновидностей юридичних процесів, у тому числі і нотаріального, не означає уні-фікованості процесуального порядку вирішення юридичних справ, оскільки діяльність з захисту права в різних формах юрис­дикції неоднакова за своїм характером, завданнями і цілями.³* На підтвердження цієї позиції можна навести модель нотаріаль­ного (юрисдикційного) процесу, якому властиві стадії суттєво відмінні від стадій судочинства.⁴⁰

На цій підставі вважається, що для будь-якого юридичного процесу і, особливо, правоохоронного та правозахисного основну увагу необхідно приділяти розробці послідовної та конкретної моделі вчинення провадження.

Однак, неможливо вважати теоретичну модель будь-якого про­цесу самоціллю досліджень науковців, оскільки наступним кро­ком має стати запровадження теоретичної моделі до законодав­ства. При цьому, законодавчо встановлена послідовність вчинення певних дій має розглядатись як певна процедура або порядок здій­снення повноважень відповідними посадовими особами. У процесі доказування необхідно особливу увагу приділяти не стільки ролі уповноваженого до розгляду цивільної справи суду, скільки ді­яльності суб'єктів доказового процесу. Якщо, наприклад, у вико­навчому провадженні, нотаріальному процесі основні дії здійсню­ють державний виконавець та нотаріус, то процес доказування в цивільному процесі відрізняється, в основному, тим аспектом, що його здійснення залежить від дій суб'єктів доказування.

Неможливо не брати до уваги й той аспект, що надання суду доказів, їх аналіз та в багатьох випадках послідовність досліджен­ня доказів може впливати на суб'єктивну оцінку їх суддею.⁴¹ Дій­сно, ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, але необхідно мати на увазі, що суд оцінює докази за своїм внут­рішнім переконанням (ст. 212 нового ЦПК), тобто суб'єктивний фактор у цій ситуації присутній. Якщо ж ми говоримо про суб'єк-

" Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс. - Харьков: Консум., 1999.

- С. 70-71. -Фурса СЯ., Фурса С / Нотаріат я Україні. Теорія і практика. - К.: АТІКА., 2001. - С. 170-

181. Фурса СЯ. Нотаріальний процес. Тіюретнчні осипши. - К.: Істина, 2003. " Цюра Т. Стороян як основні "процесуальні противники" в процесі доказування по цивільних

справах. - Право України. МЗ. 2002.. - С 102-105.

тивні якості судді, коли справа розглядається одноособово, то та­кий фактор як останнє враження та пам'ять можуть відігравати значну роль у вирішенні справи.

При цьому однозначно не погоджуємося з позицією М. Титова, що індивідуальна політична культура судді характеризується ступенем знань, емоційним сприйняттям і рівнем практичного опанування юридичними і соціальними нормами регулювання політичного життя суспільства. її ступінь залежить також від загальнокультурного рівня судді, його компетентності, адекват­ності оцінки, рівня політичної свідомості та розуміння ним своєї соціальної ролі, а також ступеня включення його до суспільно-політичної системи.⁴- Авторами поділяється концепція, що чи­мало ще треба зробити у галузі медико-психологічної реабілітації суддів, необхідно розробити науково обгрунтовані рекомендації з збереження та відновлення їх фізичного та психічного стану, усунення та попередження шкідливих для здоров'я факторів, у тому числі й психологічного тиску на них. Варто було б також передбачити і певні медичні обмеження для зайняття суддівської посади, оскільки окремі фізичні вади (дефекти зору, слуху, розлад психіки, наявність серйозних хронічних захворювань тощо) мо­жуть негативно впливати на якість роботи із здійснення право­суддя. Але наведене, додатково свідчить про суб'єктивність оцін­ки наданих суду доказів і доводів.

Тобто узагальнюючи цю позицію, можна встановити, що необ­хідно зменшити вплив негативних суб'єктивних факторів на судо­ве рішення, для чого процедура доказування та наступного ана­лізу доказів має бути прозорою, конкретною та послідовною і, одночасно, сприятливою і рівною для всіх суб'єктів доказування.

Стосовно ж поняття доказів як міжгалузевого інституту, то ця концепція має бути також піддана ґрунтовному аналізу. У зв'яз­ку з цим слід звернути увагу на позицію науковців, які запро­понували концепцію розглядати доказове право як міжгалузевий інститут. Ця позиція аргументується вченим процесуалістом І. В. Решетниковою, але авторами аналізуватимуться лише найвагоміші та безумовні з наданих нею аргументів, а саме:

" Титов М. Деякі деоитологічні аспекти діяльності суддів. - Право України. М 12. 1998. - С 103-107.

Фу реи С. Я.. И т/ш Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

1) в основі будь-якого доказування лежить процес пізнання;

2) докази - це завжди відомості про обставини, які встанов­
люються одними і тими самими засобами доказування;

3) підхід до достовірності та достатності доказів також має по­
дібність, що сягає корінням у гносеологічні процеси;

4)засоби доказування однакові для будь-якого процесу дослі­дження доказів в сфері правозастосування;

5) порядок дослідження доказів має загальні риси, що зумов­лено правовими та психологічними ознаками⁴³.

Таким чином, загальні риси в процесі доказування можна знай­ти, але траисформуючи цю позицію нп реальний цивільний або кримінальний процес можна віднайти й відмітні риси, на які звер­тають увагу інші вчені. Так, Р. С Бєлкіним обґрунтовується від­сутність загального доказового прана, яку він аргументує такими відмітними рисами для кримінального та цивільного процесів, як: завдання, предмет, способи, суб'єкти. Більш того, він вважає, що в юриспруденції традиційно іменується "теорією доказів" є таким лише в незначній частині, де йдеться про поняття та види доказів. Все інше стосується оперування доказами, тобто доказуванням, і має називатись "теорією доказування".⁴¹ Інший вчений йде ще далі і доходить висновку, що словосполучення "теорія доказів", "теорія доказування" і "теорія доказового права" позначають по суті одне й те саме поняття; систему теоретичних положень, ідей та концепцій щодо розуміння сутності юридичного доказування та його наявної і належної юрисдикційної специфіки.⁴⁴

При цьому не поділяється однозначно ані концепція І. В. Ре-шетникової, ані її оппонентів. До висновку про те, що необхідно систематизувати знання, присвячені процесу доказування, при­ходить й сам Д. Бочаров наприкінці своєї статті,⁴' але кожна система знань має бути позначена відповідною назвою і справа лише в тому, яку назву їй необхідно надати і про відповідність

назви систематизованій інформації та понятійному апарату за­гальної системи права.

Отже, постає питання про необхідність виокремлення деяких елементів системи. У роботі вже запропоновано поняття докаи/ вання та доведення, але існує також юридична література, при­свячена меншим елементам системи, наприклад, експертизам.' Тому в сучасній юридичній теорії і практиці, дійсно не розріз­няють термін теорія докалів та теорія докіиувиння, але ж, кінец-кіицем, це необхідно зробити. На наш погляд, неможливо змішу­вати теорію доказів і теорію доказування або доведення як не можна плутати надання суду доказу із самим доказом.

Дійсно, сучасна теорія доказів фактично залишається нероз-виненою, оскільки правознавці, в своїй переважній більшості, да­лекі від останніх досягнень науки в галузі техніки, різних техно­логій, медицини тощо. Але це положення також неможливо вважати загальним правилом, оскільки останнім часом з'явля­ються юридичні видання, що знаходяться на межі останніх досяг­нень комп'ютерних технологій та права.⁴" Але цей приклад більш виняток із правила, ніж правило. Тому, на наш погляд, одним із перспективних напрямів майбутніх досліджень будуть спільні дослідження фахівців правознавців з провідними фахівцями при­родничих наук, спрямовані на вивчення новітніх доказів. Спільні дослідження на межі природничих та правових дисциплін мають призвести до суттєвого розвитку саме теорії доказів, а не процесу доказування, над удосконаленням якого мають працювати теоре­тики та практики - правознавці. Тому вважається доцільним існування такого напрямку досліджень як теорія доказів.

Таким чином, необхідність систематизації інформації зумов­лює потребу групувати окремі напрями досліджень не тільки за звичними і базисними для правової науки галузями: галузь, підга-лузь, міжгалузевий інститут, інститут. Зокрема, на підтвердження

" Ргшгтнитма И. В. Курс доказательственного права ■ российском гражданском судо производстве. - М.: Нормі, 2000, - С.30-45.

" Бглкин А. Р. Теория доказывания: Науч.-метод, пособ. — М.. 2000. -С. 19.

" Бочаров Д. Щодо потреби загальнотеоретичного дослідження проблем юридичного дока­зування. - Право України. N- 5. 2002. - С. I.I I

** Бочаров Д. Там само.

" Гомчаргнко В. И.. Іігргер В. £.. Варфаламгево Т. В. и Ар. Экспертизы в судебной практике.

- - К.: Вища школа.1987. - 197с. " Білгнчук П. Д. Романюк В. В.. Цимбалюк В. С. ma Ін. Комп'ютерна злочинність. Навчаль

ний посібник. - К.: Атіка., 2002. - 237с. Асшапкич С. Максимов С. Криминальны*расчеты:

уголовно-правовая охрана инвестиций М Юрашформ, 1995: Батурин Ю. М. Проблемы

компьютерного права. - М.: Юридическая литературе., 1991. * Гаррис Р. Школа адвокатуры. - Тула: Автограф. 2001. - 351с.