Иэаодстм. - М. Норма.. 2000. - С. 125

встановити дійсний розмір завданої шкоди, але факт завдання шкоди має бути прямо встановлений з наданих доказів. Таким чином, подальшому розмір шкоди повинен встановлюватись спе­ціалістами або експертами, які досліджуватимуть автомобіль і нададуть суду відповідну інформацію в передбаченій ЦПК формі - висновку. Однак, вона матиме особистісний характер пов'яза­ний з суб'єктивною оцінкою експерта, що дозволяє сторонам кло­потати про проведення повторної або додаткової експертиз одного й того самого матеріального об'єкта. Останнє положення дозволяє судити про суб'єктивні та об'єктивні риси відомостей про факт і надає можливість встановити, що доказами можуть бути не тіль­ки відомості, а й матеріальні об'єкти.

Тим більше ця авторська позиція може бути підтверджена тим положенням, що суд може отримати певну уяву про розгляду­ваний факт шляхом огляду предмету на місці. Дійсно, враження можна розкласти на інформаційний потік, але при цьому слід звернути увагу на безпосередність такого потоку від доказу до його сприйняття особисто суддею, що, безумовно, впливатиме на його доказову силу і можливість огляду цього доказу іншим суд­дею особисто. Для прикладу візьмемо ст. 61 нового ЦПК, за якою загальновідомі факти та факти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили у цивільній, господарській або адміні­стративній справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлені ці обставини. Вони мають бути об'єктивними для суду, та за даною нормою звільняють сторони від доказування.

Таким чином, для більш детального розуміння процесу доказу­вання слід поділяти докази на матеріальні та інформаційні та ви­тлумачувати термін "фактичні дані", застосований у ст. 57 нового ЦПК відповідно до характеру засобів доказування.

В такій послідовності засоби доказування можуть поділятись на: інформаційні (пояснення сторін і третіх осіб, показання свід­ків); речові та змішані (письмові докази, висновок експерта). З цього положення можна зробити й інший висновок, що окремий доказ не може розцінюватись як засіб доказування, оскільки він є лише окремим елементом системи засобів доказування і до нього висуваються певні процесуальні вимоги з приводу допустимості

Фурса С. Я.. И юри Т. В.

,'1'іки.ш і доказування і/ цивільному процесі

та належності. При цьому, у цивільному процесі за вагам ЦІІК встановлений загальний і в той же час обмежений перелік засобів доказування, а саме: пояснення сторін і третіх осіб, їхніх представ­ників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи і висновки експертів. Враховуючи вимогу ст. 57, 59 нового ЦПК, що обставини спра­ви, які за законом мають бути підтверджені лише певними засо­бами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування, то можна встановити такі ознаки засобів доказування:

- перелік засобів доказування є вичерпним;

- засоби доказування необхідно одночасно розглядати у двох
аспектах: як точно визначений в законодавстві їх перелік
та їх допустимість для доказування в конкретній справі;

- докази є елементами засобів доказування, які можуть мати
інформаційний, речовий або змішаний характер і мають
відповідати вимогам допустимості, що висуваються до засо­
бів доказування в конкретній справі, та належності до цієї
справи, а також мають бути отримані у відповідності до
вимог ЦПК та інших нормативних актів.

При цьому необхідно звернути увагу на непослідовність законо­давця щодо розуміння сутності та застосування терміну "допусти­мості засобів доказування". Так, у чинному ЦПК ст. 29 іменува­лась "Допустимість засобів доказування", у новому ЦПК ст.59 "Допустимість доказів", хоча як у чинному, так і новому ЦПК сам зміст норми залишився незмінним та у ній йдеться про те, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певни­ми засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Такі неузгодженності у законодавстві на­штовхують авторів на думку про необхідність формулювання та розкриття сутності термінів як доказ та засіб доказування.

Доказ - окремий елемент засобу доказування, що містить інформацію про обставину справи, з існуванням якої особа пов'я­зує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'яз­ків, а засіб доказування це сукупність окремих доказів (елемен­тів), які за цивільним процесуальним законодавством допустимі для доказування в конкретній справі. При цьому, не при-

пускається можливо характерною ознакою засобу доказування в конкретній справі вважати умову достатності доказів, оскільки така ознака залежить від суб'єктивної оцінки суддею або судом наданих доказів. Особливо це положення є актуальним для таких справ, в яких значну увагу необхідно приділяти доводам сторін і коли надані в справі докази не можна однозначно тлумачити. На­приклад, коли висновок експерта не дає однозначної відповіді на поставлені експерту запитання, що можна тлумачити як на ко­ристь позивача, так й на користь відповідача, оскільки доля ймо­вірності такого доказу не може бути його визначальною рисою, а суд не може постановлювати рішення на припущеннях. За ч. 4 ст. 60 нового ЦПК доказування також не може ґрунтуватися на при­пущеннях.

Звідси випливає, що під доказуванням слід розуміти регла­ментовану в певний порядок процесуальну діяльність зі збиран­ня, витребування (для адвокатів і прокурорів) і надання суду дока­зів суб'єктами, що за цивільним процесуальним законодавством вправі надавати докази в конкретній справі на різних стадіях її розгляду.

Таким чином, доведення буде складатись із процесу доказу­вання та розумової і процесуальної діяльності, спрямованої на формування у судді переконання в достовірності юридичних об­ставин справи, і на цій підставі обґрунтованості вимог сторони.

Вважаємо, що розумова діяльність сторін не може підпоряд­ковуватись процесуальним вимогам, але потрібно регламенту­вати певною процедурою висловлювання в процесі певних резуль­татів розумової діяльності: доводи, міркування, заперечення.

Якщо заперечення проти позову регламентуються процеду­рою розгляду справи і можуть висловлюватись на різних стадіях процесу в різних формах, наприклад, на стадії попереднього судо­вого засідання (ч. З ст.130 нового ЦПК), підготовки справи (ч. 6 ст. 130 нового ЦПК), за ст. ст. 173, 176, 192, 193 нового ЦПК запе­речення можуть висловлюватись на різних етапах розгляду спра­ви по суті.

В той же час поняття доводи в тому чи іншому значенні остан­нім часом доволі часто вживається в процедурі розгляду справ в апеляційній і касаційній інстанціях (ст. 303 315, 316, 333, 345,

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

346 нового ЦПК). Так, із аналізу ст. 303 і 295 нового ЦПК, мож­на дійти висновку, що під доводами законодавцем розуміється: обґрунтування апеляційної скнрги, тобто: у чому полягає неза­конність і (або) необґрунтованність рішення або ухвали суду (не­повнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значен­ня для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання до­казів з поважних причин та (або) неправильне визначення відпо­відно до встановлених судом обставин правовідносин); нові обста­вини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин непо­дання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. Як бачимо, в цій нормі закладено здебільшого наслідки розумової діяльності, оскільки необхідно обгрунтувати, а не лише довести, у чому полягає непра­вильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, яки­ми спростовується рішення тощо. При цьому, процес перегляду доводів скаржника також має здійснюватись в передбаченій зако­ном процедурі. Тому відмежовувати і надавати переваги лише розумовій діяльності суб'єктів доказового процесу і процесу дове­дення авторами вважається зайвим, оскільки діяльність в суді має підпорядковуватись встановленій процедурі прийняття, дослі­дження і аналізу наданих доказів.

Таким чином, постало питання про зміст поняття обґрун­тування, що буде у цій роботі розкрите далі.

Загалом вважаємо, що будь-який термін цивільного процесу має бути розкритим не тільки на теоретичному рівні, а й для однозначного його тлумачення та застосування на практиці, а для цього має існувати чітка норма ЦПК. Отже, основні поняття "до­казування", "доведення", "обґрунтування" повинні знайти відо­браження в новому ЦПК.

§ 2. Теоретичні основи доказів та доказування

Останнім часом в російській³⁰ і українській" юридичній літе­ратурі зустрічаються висловлювання про необхідність визначен­ня нового самостійного напряму дослідження, який називати­меться "доказовим правом"'¹² або "теорією доказів".¹³ Вважаємо цей напрям дослідження доволі перспективним, але, на наш пог­ляд, достатньо дискусійним питанням є застосовані назви. З цьо­го приводу слід зауважити, що некоректно вживати термін "дока­зове право", оскільки в разі звернення повивача до суду він за ст. 60 нового ЦПК зобов'язаний довести своє право. А позиція відпо­відача в порушеній справі в основному пасивна, якщо він не запе­речує проти позовних вимог або не звертається до позивача із зус­трічним позовом. Отже, загалом в цивільному процесі у зв'язку із порушенням цивільної справи виникатиме обов'язок доказу­вання, а не право.

Тому можна погодитись з тими фахівцями, які вважають про­цесуальні науки галуззю права або комплексними галузями права. Тому доказове право некоректно називати міжгалузевим інститутом.³⁴ Автори приєднується до позиції тих вчених, які поділяють галузі правової науки на матеріальні та процесуальні, останні ж називають відповідним процесом.^:іі Оскільки доказу вання - це безумовно діяльність, то необхідно говорити про відповід­ний процес доказування. Тому надалі авторами під термінами

^м Зажицкии В, Доказательственное право ■ гражданском, арбитражном и уголовном про цессе. Сравнительный анализ. - Российская юстиция. №20. 1008. - С. 23-44.

¹¹ Бочаров Д. Щодо потреби загальнотеоретичного дослідження проблем юридичного дока эування. - Право України. 2002. М 5. -С. 131-133.

" Решетником И.В. Курс доказательственного права в российском гражданском судопро­изводстве. - И.! Норма. 2000.

" Орлов Ю. К. Основы теории доказательств в уголовном процессе: Науч. практич. пособ. М.. 2000; Теория доказательств в советском уголовному процессе / Под. ред. Н.В. Жогина. -М. 1073; Тертышник В.М.. Слинько С. В. Теория доказательств: Учеб. Пособ. — Харьков. IMS

^иКотюк В. О. Теорія права. - К.: Вентурі.199в. - С. 15-16; Фурса С. Я. Наука про нотаріат. У кн. Нотаріат в Україні. Теорія і практика. - К.: А.С.К.. 2001. - С.40.

" Бандурка AM.. Тищенко Н.М. Административный процесе. - К. Літер». 2001; Арбитраж­ный процесе /Под ред. М.К, Треушниконя, Н.М. Шерстюка. - М.:Городец. 2000; Комаров В. В.. Баранкова В. В. Нотариат и нотариальный процесс. - Харьков:Консум. 1990; Теория юридического процесса. / Под ред. В.М. Горшеиева. - Харьков. 1985.

Date: 2016-02-19; view: 396; Нарушение авторских прав