Принципи доказування

Кожна епоха розвитку суспільних відносин може характери­зуватись за різними критеріями, але для аналізу історичного роз­витку правової науки загальноприйнятою віхою є період Римсь­кої імперії. Не зважаючи на те, що різні світові культури відрізняються вагомими досягненнями в науці і відкриттями, правознавців завжди цікавить правовий бік взаємовідносин нав­коло таких відкриттів.

У цивільному процесі виникають проблеми доведення право­порушень, що зумовлені застосуванням новітніх технологій, на-

Фу рса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування і/ цивільному процесі

приклад, випадки втрати здоров'я черва електронне ниііроміню-інший. Створення сучасних ліків може вимагати аналізу їх хіміч ного складу, наслідків застосування і це питання може постати перед судом. Отже, невпинний розвиток світової науки і техно­логій не тільки впливає на життя суспільства, а й зумовлює розви­ток правової науки. Тому вважаємо за доцільне проаналізувати історичний розвиток засобів доказування в цивільному процесі як одного із методів порівняльного аналізу та передбачається це зробити в контексті класифікації доказів на різних етапах роз­витку суспільних відносин.

Підходів до класифікації доказів у цивільному процесі з часів римського права до сучасних доктрин існує чимало. Тому авто­рами буде зосереджено увагу лише на основних з них, а також буде висловлена власна позиція стосовно різних поглядів на теорію і практику процесу доказування через особисте відношення до кла­сифікації доказів.

Так, доволі цікавою для класифікації етапів розвитку доказо­вого процесу є позиція А. Яковліва, який виділяє історичні пе­ріоди (доби), протягом яких існували різні системи доказів, а са­ме: натуральну, формальну, нову. Протягом першої доби -існувала натуральна система доказів, яка дозволяла подавати су­ду на підтвердження юридичних фактів все, що на погляд сторін чи суду могло засвідчити існування фактів. Римський процес ду­же наближався до натуральної системи, бо аж до пізнього періоду не встановив жодних правил щодо форми і системи правних дока­зів.⁰¹ У цей період, як випливає з праці Є. В. Салогубової, можна виділити такі засоби доказування: визнання, показання свідка, письмові докази, присяга, висновок фахівця.

Але не всі види доказів можуть бути прийнятними для сучасної правової системи України, оскільки такий доказ як присяга був характерним для країни, де віра була невід'ємним складовим еле­ментом життя суспільства. В посткомуністичних країнах присяга може виглядати анахронізмом, хоча як додатковий і одночасно моральний засіб впливу на правосвідомість громадян може існу­вати.

•■ Яновліе А. І Ьіпілі.нніі процес. Курс лекцій. //Український технічно-гослоларськнй інститут. Регенсбург-Мюнхен. 1948. - С 34 35.

Характерним для цього періоду і незвичним для сучасної си­стеми українського права був той аспект, що свідчити по своїй справі особа не могла, оскільки за чинним законодавством пояс­нення позивача, відповідача та третіх осіб розцінюються як засіб доказування."-' Ця обставина не співпадає навіть з доктриною запропонованих в новому ЦПК положень. Вона вже втілена в ро­сійському законодавстві і передбачає можливість позивача та ін­ших осіб, зацікавлених в результатах вирішення справи, нада­вати не пояснення як доказ, а свідчити на загальних підставах, але за власним бажанням. При цьому порівняльні аспекти вста­новлюють, що рабів в Римській імперії допитували після або в процесі катування і не зважаючи на це, довіри їх свідченням не було.*³ Сучасні технічні засоби дозволяють не піддавати особу тортурам і при цьому перевіряти свідчення за допомогою техніч­них приладів. При відповідному розвитку засобів встановлення дійсності інформації, що надається свідком, можна буде прово­дити експертизу такого об'єкту, яким є показання свідка.

Протягом наступної доби, як реакція проти безмежної кількос­ті доказів попередньої доби, повстала формальна система доказів. Вона характеризується формальним характером правил щодо форми, кількості й оцінки доказів. На підставі цих правил суд повинен був встановлювати правду способом, зазначеним в зако­ні; не тільки ініціатива суду, а й власне переконання суддів були обмежені легальними формами та формулами доказів, при чому, навіть певне, зазначене законом число доказів в очах суду й зако­ну мало перевагу перед їх достовірністю. Відсутність певних фор­мальних обставин не дозволяє суду бути легально переконаним і, навпаки, таке переконання повинно "примусово" скластись у суд­дів, як тільки мали місце всі формальні ознаки, встановлені зако-ном^д< (тобто певне число свідків вважалось за більший доказ, ніж писаний документ, помилка одного зі свідків при зізнанні тягла за собою уневажнеиня зізнання всіх свідків сторони). Формальна система була пануючою в середньовічних процесах Європи, в тому числі й в давньому українському процесі.

' Сологубова Е. В. Римский гражданский процесс. - М.: Городец, 1997. - С. 95. 97.

■ СалогуОова Ж. В. Там само. - С 1(11

¹⁴ СолоіуОова Е В. Там само. - С. Ив. 117.

Фу pea (.}/.. 11 юра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

Праці юристів минулого століття показали всі хиби формаль­ної системи доказін, а..і іншого боку, постій ми и рух цивілізації зробив неможливим поворот до натуральної системи доказів. То­му за новішої доби європейські країни прийняли нову систему доказів, яка далеко відійшла від формальної та натуральної сис­тем, але все ж таки прийняла деякі формальні правила, при допо­мозі яких усунула небезпеку безлічі доказів натуральної системи. Система доказів нової доби базується на таких принципах:

а) правні конфлікти між суб'єктами вирішуються судом на
підставі доказів, які подають сторони в певному порядку;
сам суд, як правило, не збирає доказів;

б) докази подаються тільки для ствердження юридичних фактів,
дій та відносин; докази не повинні торкатися права чи закону,
бо право не доводиться, лише вияснюється та виводиться (з
фактів чи дій), а закон повинен.шати суд без доказів;

в) суд базує своє рішення тільки на тому, що було вияснено та
доведено на суді шляхом вільного змагання сторін під час
процесу; суд не мас вирішувати справу на підставі тих відо­
мостей, які міг одержати поза межами судової процедури;

г) суд має повне право вільно оцінювати доказову силу поданих
сторонами фактів, рівно ж суд сам тлумачить закони й ро
бить висновки, пристосовуючи норми матеріального права
до спірних фактів."

По-суті, проведений аналіз визначає принципові питання дока­зування в різні епохи розвитку правових систем, але останнім ча­сом в юридичній науці підіймаються питання про виокремлення принципів права України "" та будь-яких юридичних процесів", що зумовлюється, на наш погляд, намаганням переглянути і сфор­мулювати концептуальні підходи до юрисдикційної діяльності. Так, у будь-який принцип юрисдикційного процесу одночасно намагаються включити і державні інтереси, і інтереси суспіль­ства, і інтереси кожного громадянина.

Можна позитивно відноситися до визначення і створення принципів діяльності або побудови правової системи, але не пого­джувати із зазначенням в законодавстві принципів за якими воно будується. Так, в ст. З ЦК закріплені загальні засади (принципи) цивільного законодавства без надання цим аспектам правового значення у врегулюванні суспільних відносин. Однак, така тен­денція повинна мати своє застосування, оскільки під законодав­ством розуміють - "систему нормативних актів, якими регулю­ються суспільні відносини"¹*, а її побудова має підпорядковуватись загальним і спеціальним способам або навіть законодавчій тех­ніці". Не виключено, що згодом будуть сформульовані й прин­ципи законодавчого процесу. В такій ситуації норма закону, що міститиме принципи законодавства, буде нести лише деклара­тивний характер. Сучасна ж концепція орієнтована на те, щоб на теоретичному рівні визначити принципи доказування, які закла­дено в чинному цивільному судочинстві та пропонуються вчени­ми, а також проаналізувати шляхи їх вдосконалення. Так, в чин­ному ЦПК, а також і в новому, на відміну від інших сучасних нормативних актів, відсутня норма, яка б передбачала перелік принципів цивільного судочинства і, зокрема, процесу доказу­вання. Тому вважається доцільним на концептуальному рівні пе­реглянути шляхи розвитку процесу доказування.

В юридичній літературі не висловлено і до останнього часу вче­ними не проаналізовано принципів доказування. У цьому контек­сті вважається доцільним проаналізувати не тільки українські та російські наукові джерела, а й принципи права, що використову­ються в міжнародній практиці. У зв'язку з тим, що Україною взято курс на інтеграцію до Європейського співтовариства необ­хідно виходити при аналізі принципів доказування із принципів діяльності країн Європейського співтовариства.

У країнах-членах ЄС уніфіковано наступні основні принципи цивільного процесу: 1) принцип ефективності (доступності)

" Якиплш Л I linn........... nil процес. Курс лекцій. - Регеясбург-Мюнхен: Український технолога-

господарський інститут, 1948. - С. 34-36.

^т Колодій А Ы Принципи права України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 20вс. ■ Фурса С. Я., Фурео Є. І, Нотаріат в Україні. Теорія і практика. - К.: АСК. 2001. - 68-85.

" Шемшучтко Ю.С. Законодавство. В кн. Юрнд. енцикл. Т 2. / Українська енциклопедія імені

М. П. Бажана. - К.. 1999. - С 499. " Законодательная техника. / Под ред. Ю.А. Тихомирова. - М.: Городец, 2000. - 271с; Го

рьовий Л. С Швець М. Я. та ін. Інформатизація законотворчої, нормотаорчої, пряво.

застосовної та правоосвітньої діяльності. - К.: Парламентське видавництво. 1999. - 199г.

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

порушеного судового захисту чи оспорюваного права, що запере-•пгться; 2) принцип справедливості;:<) принцип публічності (глас­ності); 4) принцип незалежності і неупередженості суду; 5) принцип розумності."¹⁰ Але розглядаються ці принципи лише через специфіку і практику діяльності Європейського суду по правах людини, зв'я­зану із застосуванням уніфікованих принципів цивільного процесу, що базуються на загальному принципі надання захисту правам гро­мадян і юридичних осіб незалежним судом. В цих принципах зосе­реджено основну увагу на тому, щоб надати особі право на захист, тобто право на звернення до суду, а не забезпечити реальність самого захисту. Таким чином, наголошується, що реалі.ний МХЯСТ може бути забезпеченим, коли в особи з'являться "важелі" захисту - дока­зи на обґрунтування її вимог. Тому, фактично, ці принципи не мо­жуть без їх адаптації розглядатись як загальні для процесу дока­зування. Наприклад, принцип доступності судового захисту розглядається лише у двох аспектах діяльності Європейського суду по правах людини, які унеможливлюють звернення до суду:

- справи по оскарженню відмови в праві на звернення до суду,

зробленого національними судами чи органами адміністра­тивної юстиції;

- претензії, що зумовлені тим, що при усій формальній доступ-

ності звернення до суду, це неможливо зробити через великі витрати чи складні процедури.

В той же час, міжнародні принципи не поширюють свою дію на сприяння громадянам в забезпеченні доказів і не зобов'язують суди до цього. Аналогічно й за іншими принципами має відповідним чи­ном тлумачитися процес доказування: принцип публічності (глас­ності) має полягати в тому, що до доказів та їх дослідження доступ повинен мати публічний характер; принцип розумності зумовлює необхідність обмежувати кількість доказів, що можуть надаватись стороною при доказуванні конкретної обставини, тощо.

Аналізуючи ж роботи українських і зарубіжних процесуаліс­тів, які присвячені принципам цивільного судочинства¹⁰¹ та прин-

ципам цивільного судочинства зарубіжних країн"", можна зро­бити висновки про властивість процесу доказування й інших за­гальних для цивільного процесу принципів.

Так, М.Й. Штефан вважає, що всі принципи цивільного про­цесу тісно взаємопов'язані і в сукупності складають систему. Кож­ний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інсти­тут, але між ними існують зв'язок і взаємодія, якими визначаєть­ся єдністю мети і завдань цивільного судочинства. Дія окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.""

Тому проаналізуємо принципи, які стосуються цивільного про­цесу в цілому і які закріплені в Конституції України: правосуддя здійснюється виключно судами (ст. 124); правосуддя здійснюють професійні судді (ст. 127); юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124); незалежність суддів і підкорення їх лише закону (ст. 129 Конституції); колегіаль­ність і одноособовість розгляду цивільних справ (ст. 129); законність (ст. 129); рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом; здійснення правосуддя тільки судом (ст. 129); національна мова судочинства (ст. 10); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування тех­нічними засобами (ст. 129); доступність судового захисту у цивільних справах; обов'язковість рішень суду (ст. 129).

Ці конституційні принципи слід вважати загальними, але слід розкривати їх через призму взаємозв'язку з процесом доказу­вання як елементом цивільного процесу. Так, одним із найголов­ніших принципів слід вважати принцип здійснення правосуддя виключно судами, який доцільно об'єднати із професійністю суд­дів. Якщо говорити про професійність суддів, то в цей термін необ­хідно вкладати не тільки знання закону, а й логіку співставлення і висновків, психоаналіз, юридичні навички і життєвий досвід¹⁰⁴,

'** Папкова О. А Принципы гражданского процесса s государствах члгнах Европейского союза. // Вести. Моск. унта. - Сер. 11 Ираао. -М.З. - 2000. - С. 62-77.

'•■ Селянок А, С Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М., 1086; Семенов В. М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. - М.. 1982.

"' Пучинскии Я. К. Английский гражданский процесе. Основные понятия, принципы и кисти туты. - М.,1974.

'*• Штефан М. Й Цивільний процес. - К.: 1н Юре. 1997. - С. 27. "* Кони А. Ф. Собрание сочинений. Том. 4-М.: Юридическая литература, 1967. - С. 78.

Фурса С, Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування і/ цивільному процесі