Фурса С. Я.. Цюра Т. В. Ф95 Доказиі доказування у цивільному процесі: Науково-

ВИДАВЕЦЬ ФУРСА СЯ.

Кнт

ББК 67.9(4Ук)310 УДК 34(477) Ф95

Фурса С. Я., Цюра Т. В.

Ф95 Докази і доказування у цивільному процесі: Науково-

практичний посібник. (Серія: Процесуальні науки) - К.: Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2005. - 256 с

ISBN 966-373-012-9 ISBN 966-872109-8

Будь-який цивільний процес базується на процесі доказу­вання та доведення, що неодмінно позначається на остаточному результаті - рішенні суду. Правильно і юридично грамотно довес­ти права у суді можуть лише фахівці, а принцип змагальності передбачає посилення конкуренції серед юристів. Отже, переваги у реальному процесі матимуть найбільш юридично обізнані фа­хівці, які знають краще процес доведення і швидше орієнтуються в його тонкощах. Тому ця книга орієнтована сприяти підвищенню знань і навиків юристів у цивільному судочинстві.

Ми пропонуємо це видання студентам, аспірантам, виклада­чам, адвокатам, суддям, юристам, а також навчальним закладам, які готують висококваліфікованих юристів.

ББК г>7 ■•< is і. ум п УДК 34(477)

© Фурса С. Я., Цюра Т. В., 2005

© КНТ, 2005

© Видавець Фурса С. Я., 2005

ЗМІСТ
Передмова.............................................................................................................. 4

Роаділ І. Теоретичні основи процесу доказування............................ 7

§ 1. Понятійний апарат та аналіз джерельної бази інституту доказів

у цивільному процесі............................................................................................ 7

§ 2. Теоретичні основи доказів та доказування................................. 23

§ 3. Засоби доказування і аналіз основних видів доказів.............. 44

Принципи доказування........................................................................ 61

§ 5. Стадії процесу доказування............................................................... 81

§ 6. Особливості процесу доказування у наказному проваджені............... 87

§ 7. Доказування та попереднє судове засідання.............................. 90

Формування предмету доказування........................................................... 92

§ 9. Нові аспекти забезпечення доказів................................................. 95

§ 10. Проблеми забезпечення доказів нотаріусами та суддями. 102

§ 11. Аналіз доказів та інших матеріалів цивільної справи........ 121

Розділ П. Суб'єкти процесу доказування і доведення................... 132

§ 1. Суб'єкти процесу доказування та їх характерні особливості.... 132

§ 2. Особливості участі сторін в процесі доказування.................................... 150

§3. Заявники і заінтересовані особи в процесі доказування...... 157

Розділ III. Особливості поцесу доказування і оцінки доказів.... 174

§ 1. Загальні принципи та правила діяльності суду при дослідженні

і оцінці доказів.............................................................................................. 174

§2. Оцінка судом наданих у справі доказів..................................................... 185

§ 3. Фіксування цивільного процесу як спосіб забезпечення доказів 194

Додатки............................................................................................................... 208

Література для поглибленого вивчення предмета.......................... 246

Докази і дока.иіішния </ цивільному

С.

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

Характерним С визначення доказування, надане Ю.К. Юдель-соном, який до суб'єктів доказового процесу відносив не тільки сторони, але й суд, третіх осіб, представників, прокурора." На відміну від позиції Ю.К. Юдельсона, А.Ф. Клейнман передбачив необхідність відсторонення суду від участі в процесі доказування. Характерним для його позиції є висловлювання: "Суд не доказує, суд вирішує справу". ^и Однак суд не може бути відстороненим від процесу доказування в тому процесуальному значенні, яке влас­тиве для сучасного поняття "доказування".

На підставі цих останніх двох висловлювань є можливість встановити суб'єктний склад осіб процесу доказування як ознаку доказового процесу. У цьому зв'язку цікавою є позиція науков­ців, які висвітлюють особливості участі конкретних суб'єктів в процесі доказування¹³ по конкретних справах. ^и Так, загалом із позицією А.О. Власова можна погодитись, хоча при конкретизації діяльності адвоката в цивільному процесі його позиція викликає зауваження, оскільки він закінчує своє дослідження на оцінці адвокатом доказів у цивільному судочинстві в суді першої інстан­ції, але судове рішення по справі може переглядатись апеляційною та касаційною інстанціями, рішення і ухвали суду, що набрали законної сили, можуть переглядатись також у зв'язку з нововияв-леними та винятковими обставинами, можуть вноситись заува­ження на протокол судового засідання. Ці аспекти зумовлюють необхідність перебудови процесу доказування не тільки на вста­новлення норм матеріального права, а й потребуватиметься дове­дення порушення норм процесуального законодавства. Отже, в залежності від стадії цивільного процесу виникатимуть харак­терні особливості процесу доказування, які зумовлюють необхід­ність розглядати судочинство в судах і діяльність судів і суддів першої та апеляційної інстанцій як елементи, що створюють і

¹¹ Юдельсон Ю.К. Проблема доказывания ■ советском гражданском процессе. - М., 1951

- С. 33 34.

" Клгіїнман А.Ф. Новейшие течения * советской науке процессуального прааа, - М.. 1987. -С. 47. " Власов АА. Адмкят как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе.

- М.: Юрлмтннформ, 2000. - 238 с.

'< Фурса СЯ. Окреме провадження у цивільному процесі України. - К.: Поліграфічний центр Київського університету.. 1999. - С 112122.

повинні забезпечувати збереження доказів, які надалі аналізува­тимуться судом вищої ланки.

М.Й. Штефан так визначив характерні особливості процесу доказування:

а) доказуванням буде процесуальна і розумова діяльність су­
б'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивіль­
ному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин спра­
ви, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин
шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а
також подання, прийняття, збирання, витребування, досліджен­
ня і оцінки доказів;

б) докази і доказування виступають процесуальними засобами
пізнання в цивільному судочинстві.¹¹ В той же час В. В. Комаро­
вим визначаються такі етапи доказового процесу: збирання, дос­
лідження й оцінка доказів.¹* Не зважаючи на різницю в підходах
до різних етапів процесу доказування й до переліку дій на кожній
стадії процесу доказування, загальним аспектом доказового про­
цесу буде поетапність та відповідна стадійність, які також мають
відтворюватись у понятті доказування.

Заслуговує на увагу й розширене визначення процесу доказу­вання, дане М.Й. Штефаном: "Доказування - це пізнавальна і розу­мова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегу­льованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, зби­рання, витребування, дослідження і оцінки доказів"¹⁷. Тобто вче­ним на перше і основне місце ставиться пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування. Але з цього визначення випли­ває, що пізнавальна і розумова діяльність суб'єктів доказування здійснюється у врегульованому цивільному процесуальному по­рядку, що реально здійснити неможливо. Дійсно, при доказуванні

■ Штгфан М.Й. Цивільний процес. - К.: Ін Юре. 1997. - С. 249.

'• Комаров В.В. Доказування та докази в цивільному судочинстві. В кн. Цивільне процесу-альие право України. / За ред. В.В. Комарова. - Харків: Право, 1999. - С.18в. Штефан М.Й. Цивільний процес. -К.: Ін Юре. 2001. - С. 268.

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докали і докалувлння у цивільним у процесі

використовуються закони логіки та психології, але вони не мо­жуть регламентуватися на законодавчому рівні.

По різному науковцями формулюється мета доказування. Так, одні автори говорять, що метою доказування є встановлення істи­ни у справі,¹" інші наголошують на тому, що мета доказування залежить від суб'єкту доказового процесу," а більшість вчених взагалі не звертають уваги на цей аспект процесу доказування.

Пропонується процес доказування пов'язувати з певним пред­метом, а не з метою, що випливає із ст. 57 нового ЦПК. Так, дока­зування спрямоване на обґрунтування обставин, що мають зна­чення для правильного вирішення справи, а тому доказування нерозривно пов'язане з певним предметом і не може мати самостій­ної мети. В той же час доказування, безумовно, пов'язане з метою кожного суб'єкта в конкретній справі та залежить від його проце­суального статусу: позивач на підставі юридичних обставин об­ґрунтовує свої вимоги, а відповідач - заперечення проти позову, заявники та заінтересовані особи намагаються встановити юри­дичні факти, з якими законодавство пов'язує виникнення певних прав або обов'язків тощо. Ця позиція зумовлюється тим, що в цивільному процесі існує загальна мета кожного суб'єкту доказу­вання - задоволення судом вимог, що можна досягти різними шляхами, про що свідчить ст. 31 нового ЦПК.

Зокрема, позивач мас право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або змен­шити розмір позовних вимог, тобто тут є можливість погодитись з позицією В. М. Кравчука, який поділяє процесуальні заходи на тактичні і стратегічні, а також виділяє тактичні прийоми доказу­вання.²⁰ Та у цьому разі доказування можна вважати способом досягнення певної мети і, зокрема, тактичної.

Змістом же процесу доказування є діяльність суб'єктів, що беруть участь в цивільній справі, зі збирання, витребування (для адвокатів і прокурорів) і надання суду доказів. При цьому, як зазначається в ст. 26 нового ЦПК, суд не входить до суб'єктів, що

беруть участь в справі, і не користується правом, що зазначене в ст. 27 нового ЦПК стосовно подання доказів.

Таким чином, пропонується відокремити суд від процесу дока­зування, хоча це зробити дуже складно, але це положення можна обґрунтувати за такими двома критеріями. Перший - базується на тому, що в сучасних концепціях науковців поняття "доказуван­ня" асоціюється з двома рисами - пізнання та безпосередньо дока­зування, а тому вважається, що відокремити суд від процесу піз­нання неможливо, і тому він є суб'єктом доказового процесу. Тут відчувається брак понятійної бази. Наша ж позиція ґрунтується на положенні, що не зважаючи на заперечення деяких авторів, потрібно відокремити розумову діяльність суб'єктів доказового процесу та безпосередньо процесуальну окремими термінами. Другий критерій зумовлюється тривалою практикою та теоре­тичними концепціями вчених, які до нині не можуть уявити суд­дю в ролі лише арбітра, якого в цій ситуації розглядають як сто­роннього спостерігача.

Але складові елементи процесу доказування вже були сформу­льовані при розкритті поняття "зміст доказування", а тому спро­буємо відокремити розумову діяльність та її наслідки від дока­зової за допомогою додаткового поняття "доведення". Останній термін має застосування у ст. 10 нового ЦПК у широке значення і характеризує всю діяльність осіб, що беруть участь в справі, а саме: "Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень". Тобто норма закону чітко встановлює, що існування певних обставин необхід­но довести, а не тільки доказати.

Слід зазначити, що поняття "доводи" застосовується як у ст. 27 нового ЦПК, так і мало застосування в дореволюційному ци­вільному процесі. Якщо сучасні науковці не розкривають поняття "доводи",¹" то в дореволюційній науці доводи розкривались з та­ким значенням: "Доводи в широкому змісті - все, що сторона при­водить на захист своїх прав та на спростування прав супротив­ника, зокрема - це сторонні пояснення і висвітлення з відомої

" Цивільне процесуальне прмо Укриши. / За ред. В.В. Комаром. - Харків: Праю. 1090. - С.186. " Ргшгтникова ИВ. Курс доказательственного прааа а российском гражданском судоііроиз аодстае. - М.: Норма.. 2000. - С 67. ^м Кравчук ВМ. Стратегія і тактик» цивільного процесу.- К.: ЛТІКЛ. 2002. - С 262-343.

" Гражданский процессуальный кодекс Украины. Научно-практический комментарий. / Ав-т. коммент. В.И. Тертышмиков. - Харьков: Консум., 1000. - С. 78.

Фурса С. Я.. Цюра Т. В.

Докази і доказування у цивільному процесі

сторони обставин справи і підкріплюючі або спростовуючі їх дока­зи, без яких пояснення і висвітлення багатьох обставин та доказів можуть бути незрозумілі суддям, не правильно розтлумачені і замість цього, щоб слугувати на користь особі, що їх подала, бу­дуть використані як зброя проти неї"." Можна дійти висновку, що у цьому ґрунтовному визначенні простежується певний зміст на закріплення за дієсловом "доводити" як процесуальної, так й розумової діяльності.

Отже, застосовуване деякими науковцями поняття "процесу­альний матеріал"" говорить про необхідність розширення термі­нологічної бази процесу доказування і доведення, шляхом введен­ня нових понять.

Таким чином пропонується: по-перше, розмежувати поняття доказування та доведення. По-друге, закріпити за поняттям дока­зування лише зміст стосовно таких процесуальних дій, як збиран­ня, витребування (для адвокатів і прокурорів) і надання суду доказів особами, що беруть участь у справі. Всі інші дії, що спря­мовані на забезпечення сприятливого для сторони рішення суду, необхідно вважати процесом доведення, а недоказування. По-тре­тє, поняття доведення пропонується вважати ширшим і таким, що містить у собі поняття доказування. Наприклад, коли одна сто­рона буде клопотати про допит свідка, який перебуває в родинних відносинах із нею, то інша сторона не має права відвести такі пока­зання (ці показання є належними до справи і за сучасним законо­давством такі показання є допустимим засобом доказування), але вправі висловити з цього приводу свої заперечення та міркування. Та лише суд остаточно вирішує питання про належність доказів до справи (ст. 58 нового ЦПК) і допустимість засобів доказування (ч.2 ст.59 нового ЦПК). При цьому, така позиція фактично не є доказуванням, оскільки вона базуватиметься на розумовій діяль­ності і узагальнюватиме досвід допиту близьких родичів як свід­ків, на свідчення яких негативно може впливати родинний зв'я­зок тощо.

При цьому пропонується також проаналізувати місце такого процесуального заходу, як забезпечення доказів у контексті діяль­ності сторін і суду, оскільки деякі вчені відносять до процесу до­казування забезпечення доказів,²⁴ інші вважають цей, по суті, спосіб отримання доказів засобом доказування. ^і!> Різноманітність таких теоретичних позицій випливає, на наш погляд, з терміно­логічної неузгодженості. Виходячи із ч.4 ст.10 нового ЦПК суд завжди має сприяти сторонам та іншим особам, що беруть участь у справі у всебічному і повному з'ясуванні обставин справи, шля­хом сприяння здійсненню їх прав, які передбачені ЦПК, зокрема у витребуванні та забезпеченні доказів. Але така діяльність суду, як і вирішення питання про прийняття доказів після пропуску встановленого для подачі доказів строку (ст.131 нового ЦПК), не може вважатись процесом доказування. Така діяльність є нічим іншим, як провадженням у справі, що має здійснюватись у відпо­відності до вимог законодавства, що встановлені у ст. 133-135 нового ЦПК і включені у гл. 5 "Докази".

Таким чином, діяльність суду до розгляду заяви про забезпе­чення доказів не може належати до доказування, оскільки вона має відноситись до провадження по справі та в цій правовій ситуації судом буде оцінюватись відповідність вимоги заявника закону та її обґрунтованість. Суд у цьому випадку лише сприятиме особі в забезпеченні доказів.

Для сторін же процес забезпечення доказів є реальним заходом, застосування якого пов'язане з утрудненням або унеможливлен-ням доказування через певні обставини, а тому в широкому розу­мінні поняття збирання доказів має включати й забезпечення до­казів як окремий можливий засіб захисту прав особи. Так, регламентовані ст. 27 нового ЦПК права: знайомитися з матеріа­лами справи, робити з них витяги, отримувати копії рішень, ух­вал, постанов та інших документів, що є у справі, також можуть вважатись способом забезпечення доказів як для подальших про­цесуальних дій стосовно внесення зауважень на журнал судового

"Гражданский процесе. Практический комментарий на аторую книгу Устааа гражданского судопроизводства. / Сост. В. Л. Исаченко. T.I. 1890. ■ С. 741.

" Шгячун П. Історичні аспекти розвитку принципу змагальності а цивільному процесі// Пра­во України. - 2000. М 4. - С.8-12.

" Гражданский процесе. / Под ред. В.А. Мусмна. MA ЧечимоА. ДМ. Чечота. - М.: Проспект.

1998. - С. 192194. " Гражданский процесс. / Под ред. К И. Комиссарова, Ю.К. Осипом. - М.: ВЕК. 1996. - С.

205 206; Штефан ММ Цивільний процес. - К.: їй Юре. 1997. ■ С.273-274.

Фурса С. Я.. Цыри Т. П.______________________________________________

засідання та винесення додаткового рішення, виправлення описок та явних арифметичних помилок, роз'яснення судового рішення, так і для оскарження рішень або ухвал суду в апеляційному або касаційному порядках.

Таким чином, сформульовані у ст. 27 нового ЦІІК окремі про­цесуальні дії, якто: подача своїх доводів, міркувань та запере­чень, слід вважати доведенням, а не доказуванням.

Стосовно терміну докали, то для визначення найбільш конкрет­ного та обґрунтованого поняття, необхідно дослідити позиції вче­них, що займались теорією доказування. Так, більшість авторів встановлює і надає переваги, в основному одній, на їх думку, ха­рактерній особливості доказів, що стає основою для визначення поняття доказів.

Д. М. Чечот розглядає докази як "будь-які факти і відомості про них, які опинились на орбіті судового дослідження",^ хоча, на наш погляд, таке широке розуміння цього поняття потребує тлумачення через передбачені законодавством обмеження. Мож­на погодитися з тим, що при визначенні питань належності дока­зів та допустимості засобів доказування (за ст.59 нового ЦПК до­казів) суд або суддя можуть припуститися помилки і, навіть, після ухвали суду про неприйняття таких доказів, вони можуть бути розглянуті судом апеляційної або касаційної інстанції. От­же абсолютно "відкидати" доказ, який подавався стороною мож­на тільки в тому випадку, коли рішення суду набрало законної сили. При цьому пропонується всі докази, що надавались сторо­ною відображати в матеріалах справи, тобто розкривати сутність доказу, повну мотивацію сторони щодо необхідності приєднання такого доказу, а не просто зазначати назву, крім того у випадку відмови прийняття доказу, постановления ухвали щодо клопо­тання про приєднання до справи відповідних доказів, надасть можливість в подальшому довести факт подачі саме цих доказів.

Але загалом положення щодо необгрунтованого неприйняття доказів можна вважати винятком із загального правила, ніж са­мим правилом, оскільки воно базується на помилці суду, а не на

Докали і доказування у цивільному процесі

процесуальному значенні таких доказів. Це положення набуло особливого значення у зв'язку зі змінами, внесеними в чиниші ЦІІК', Законом України N 2540-Ш від 21.06.2001 p., яким оста­точно закріплюється змагальний характер цивільного судочин­ства.

Але нині позиція законодавця виглядає суперечливою стосов­но меж розгляду апеляційної скарги, оскільки у ст. 303 нового ЦПК межі розгляду справи судом апеляційної інстанції стосу­ються трьох варіантів:

1) в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у

суді першої інстанції;

2)апеляційний суд досліджує нові докази, подання яких до суду першої інстанції було зумовлене поважними причи­нами;

3) докази, які судом першої інстанції були досліджені з пору­шенням встановленого ЦПК порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено.

Таким чином, судом апеляційної інстанції будуть розгляда­тись факти і нові докази (варіант 2), які, на наш погляд, мають встановлюватись та досліджуватися судом апеляційної інстанції в іншому порядку, а саме: лише після встановлення поважності та об'єктивності причин їх неподання до суду першої інстанції. Особа повинна спочатку надати суду докази на підтвердження поважності причин неподання доказів. Така авторська позиція ґрунтується на логічному продовженні вимог ст. 131 нового ЦПК, якою регламентовано обов'язок сторін подати докази чи повідо­мити про них суд - до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з ураху­ванням часу, необхідного для їх подання. Надалі питання про прийняття доказів після встановленого строку вирішується судом залежно від обставин справи. Так, ч.2 ст.іЗінового ЦПК перед­бачено, що докази подані з порушенням вимог, встановлених ч.і даної норми, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

*• Чгнот Д. М. Судебные доказательства. Гражданский процесе. / Под ред. В. А. Мусина. 11. А. Чечмной. Д. М.Чечота. М.. 1996. - С. 185.

чинний ЦПК стверджений Законом України и.д 18.07.63 р. ВВР. 1963. М ЗО. ст. 464

Фі/рса С. Лм Цтра Т. В.

Докази і доказування у цивільному пр<

Російське законодавство передбачає регламентування аспекту, яким впорядковується порядок отримання доказів. Так, раніше у російському законодавстві (ч.З ст.49 ЦПК РСФСР) докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили та не можуть бути взяті за основу рішення суду²⁷, а нині (ч.2ст. 55 ЦПК РФ). У чинному ЦПК України таке положення відсутнє, але нині ч. 1 ст. 59 нового ЦПК також закріплено положення аналогічне російському процесуальному законодавству, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Повертаючись до наукових концепцій, слід зазначити, що сут­тєвої уваги, заслуговує позиція А. А. Давлетова, який пропонує розглядати інформаційний підхід як результат розвитку теорії відображення і виділяти три елементи ретроспективного піз­нання: факт, інформацію, знання.²" З цього напряму дослідження інші процесуалісти роблять ще більш істотні висновки, що докази по цивільній справі - це відомості про факти, що підлягають вста­новленню для вирішення цивільної справи, отримані з указаних в законі засобів і в порядку, передбаченому ЦПК,²⁰ з чим одно­значно погодитись важко.

Далі у посібнику аналізуватиметься класифікація доказів за джерелом формування, а тому пропонується на цьому етапі лише встановити, що особисті докази відрізняються від матеріальних, оскільки останні не повинні мати особистісних ознак, а з цього має випливати висновок про їх більшу об'єктивність. Тому, гово­рячи про процес пізнання, можна також розкладати його на скла­дові в залежності від особистісних якостей суб'єкта, але мають також враховуватись відомості, що не потребують особливих здіб­ностей суб'єкта для сприйняття певної інформації або такої, яка не залежить від суб'єктивних здібностей особи, що її сприймає. Наприклад, у разі дослідження обставин дорожньо-транспортної пригоди будуть аналізуватись фотографії, а з них важко буває

" Зеягинцев Л.М., Илюхина MA.. Решетникова И.В. Доказывание ■ судебной практике по

гражданским делам. М.: Норма., 2000. - С. 21.

"Давлетов АЛ. Осноан уголовно-процессуального познания. - Саердлоаск. 1991. - С. 21-30. " Решетникова И.В. Курс доказательственного права а российском гражданском судопро

Date: 2016-02-19; view: 644; Нарушение авторских прав