Лекція 7. Розвиток української поезії на Закарпатті 40-50-х РР. ХХ ст

У роки війни кін. 30 – поч. 40-х рр. найяскравіше і найоригінальніше зазвучав притишений, ніжний ліризм поезії символіста Ф. Потушняка, який розпочав прокладати свій літературний шлях ще в середині 30-х рр., видавши протягом 10 років 7 поетичних збірок.

Народився на Іршавщині в с. Осій. Здобув освіту в Карловому університеті в Празі. Після закінчення учителював у Закарпатських селах Білки й В. Бичків. Побував у радянському полоні. З 1945 працює в газеті «Закарпатська правда».

Потушнякова художня модель світу має міфологізований, містеріальний характер, її елементи, згідно з поетикою символізму, є знаками неземного, непідвладного раціональному пізнанню світу. Авторський поетичний міф Потушняка виростає на архетипах прадавньої слов’янської міфології в її закарпатських варіантах, причому язичницьке обожнювання вогню, води, Сонця, зір, оживлення й символізація всіх сил природи поєднується в ньому з утвердженням християнської ідеї Бога-Творця, що постає організовуючим центром Усесвіту.

Ліричний міфосвіт митця багатогранний і єдиний: у контрастах і взаємопереливах звуків, кольорів, у протиборстві злих і добрих духів, у динаміці змін природи розкривається широкий настроєвий діапазон та багатий світ душі ліричного «я» автора. За допомогою навіювання картин протистоянь і злиття різних сил у світі природи Потушняк дає художній зріз людської психіки як поєднання темних і світлих начал, їх постійного протиборства, спадів і піднесень духовної енергії. Релігійні настрої просвітлюють душу поета, живлять його оптимізм.

Ліричні збірки Потушняка ілюструють напружений духовний шлях поета-мислителя, який постійно шукає людину, намагається осягнути сенс її земного буття. На творчому розвитку поета-символіста, крім поезії європейського символізму, істотно позначилося й те, що він був також ученим-філософом, культурологом, етнопсихологом, автором численних досліджень у галузі естетики.

Уже в першій своїй збірці «Далекі вогні» Потушняк намагається відтворити духовний порив людини до щастя, внутрішньої гармонії, єдності зі світом. У «Хвилинах вічності» формується ключовий образ усієї художньої системи митця – образ хвилин творчості як елементів вічної, позачасової сфери. «таємничі вечори» в однойменній збірці – це і є вечори прилучення до вічного, Божественного, нескінченного, вечори діяння священної магії слова, його незбагненної, надлюдської сили.

У збірці «Можливості» Потушняк пробує своє перо також у сюрреалістичній поезії, згодом продовживши ці спроби у збірці «Кристали». Що ж до збірки «На білих скалах», яка вже своєю назвою виражає порив ідеалу, вказує на вершинні злети людської думки, то її за рівнем майстерності, емоційної сугестивності, за глибиною проникнення в світ людської душі можна ставити в один ряд із творчими здобутками раннього П. Тичини. Тут поет продовжує осмислювати тему слова, відтворює таємничий процес його народження з усіма радощами, тривогами і сумнівами. Органічно завершує шлях талановитого лірика збірка «Терези вічності».

В унісон із головними мотивами збірок поета звучать і його поеми «Хатка та млинок» (1944) і «Спляча царівна» (1944).

Згодом, вже в складі Радянської України, за свої вірші, які й сьогодні не втратили новизни, оригінальності у змісті і формі, Ф. Потушняк зазнав незаслуженого цькування. Його модерністська, європейського спрямування поезія не вписувалася в рамки тодішніх ідейно-політичних вимог.

У кін. 30 – на поч. 40-х рр., коли на Закарпатті розпочався рух за Карпатоукраїнську державу, одним із тих, хто брав активну участь у розбудові краю, став поет Андрій Патрус-Карпатський (1917-1980). Його ім’я почало з’являтися на літературному небосхилі на початку 30-х рр. народився в с. Теребля, що на Тячівщині, після закінчення місцевої школи навчався в Хустській гімназії. Починав писати російською. Після 1934 р. його вірші все частіше почали з’являтися на сторінках русофільських видань. У 1935 р. А. Патруса виключають з гімназії за належність до підпільної комсомольської групи. Переїздить до Мукачева, де екстерном закінчує російську гімназію. У 1937 р. вийшла перша збірка «Плетью по совести», що містила вірші про природу, кохання, але переважали соціально-політичні мотиви. Героями багатьох творів були безпритульні, бродяги, які здебільшого нарікали на гірку долю. Твори молодого автора В. Бирчак назвав відгуками «комуністичної урядової поезії».

У вірші «Поетам», який сприймався як творче кредо автора, А. Патрус-Карпатський закликав побратимів по перу писати вірші про гніт і голод, підняти голос на скривджених. Він вірив у кращу долю. У 1938 р. в Нью-Йорку митець видав збірку «Рідний край кличе», в яку, крім віршів, увійшли поеми і оповідання.

У березні 1939 р., коли Закарпаття окупувала фашистська Угорщина, поет потрапив до концтабору у с. Крива, звідки незабаром втік і виїхав на Західну Україну. Під час Другої світової війни, будучи на фронті, писати не кидав. У 1943 р. видав збірку поезії «Батьківщина кличе до бою». Через усю поезію А. Патруса-Карпатського періоду війни проходить віра в перемогу, у те, що народ «волю здобуде в огні». Навіть інтимна лірика поета наповнена військовим побутом, переживаннями, які несе воєнне лихоліття. Філософсько-емоційною основою збірки є любов до свободи. Жадана воля асоціюється в його поезії з традиційними образами весни і сонця.

Після визволення і возз’єднання Закарпаття з Україною А.Патруса-Карпатського направляють на роботу в газету «Закарпатська правда», обирають відповідальним секретарем Закарпатського відділення Спілки письменників України. У 1946 р. з’являється його збірка з символічною назвою «Одної матері ми діти». А в 1947 р. А. Патруса-Карпатського було заарештовано і засуджено до 25 років тюрми начебто за систематичне співробітництво з фашистсько-націоналістичною пресою у період Чехословацької військової місії в СРСР 1942-1943 рр. У тюрмі продовжував потай писати вірші, які склали рукописну книжечку «Голуба далечінь».

У грудні 1956 р. А. Патрус-Карпатський був звільнений з-під варти. Спілка письменників одразу ж поновила його в письменницьких лавах. У 1958 р. виходить його книжка «Що в серці найсвятіше». За нею – «Іду життям» (1960), «Бескиде, відрадо моя» (1961), «Колиска орлина» (1963), «Малиново квітнуть ялини» (1966), «Чорт на мотоциклі» (1966), «Терези часу» (1967), «Верховина» (1978).

Ще одним поетом, який дебютував у літературі Закарпаття кін. 30 – поч. 40-х рр. російськомовними віршами, став Юрій Гойда (1919--1955). У 1943 р. за власні кошти видає першу збірку віршів «Живая синь», що стала відгуком на тогочасну дійсність. Одним з основних мотивів ранньої творчості поета є патріотизм, усвідомлення свого коріння. Молодий митець гнівно таврує продажних митців, які бачать у патріотизмі політичну моду. Ліричний герой Ю. Гойди – це борець, який не мириться з неволею, закликає трудящих єднати свої лави у броні.

Цілий цикл у творчості молодого автора складає інтимна лірика, в якій він оспівує дружбу і кохання. Твори ці теж сповнені громадянського пафосу: глибокі почуття до коханої переростають у любов до рідної землі.

На рідну українську мову, багатствами якої володів досконаліше і природніше, Ю. Гойда перейшов лише у 1947 р. У 1948 р. виходить збірка поезій «Люди моєї землі», в які автор поетизує трудові будні краю. Наступні збірки – «Сонце над Тисою» (1950), «Верховинський край» (1950), «Сонце над Карпатами» (1951), «Високі дороги» (1952), «Лірика» (1954) та ін. засвідчили, що їх автор утверджує себе співцем радянської дійсності.

Помітним явищем на закарпатоукраїнському ґрунті стала творчість Миколи Рішка (1906-1994), який у 30-х рр. видав єдину книжку «Гірські вітри» (1936), що в довоєнний період привернула увагу читачів і критики свіжістю звучання та високим рівнем майстерності слова, а у післявоєнний – більше ніколи не друкувалася, оскільки за проблематикою була небезпечна як для автора й видавців, так і для дослідників. Сталіністи оголосили збірку націоналістичною, за що жорстоко переслідували автора.

Лише у 1960 р. вийшла у світ збірка поезій «Заграли струни», а за нею з великими інтервалами – «Розмова з матір’ю» (1973), «Повернення» (1980), «Вереснева криниця» (1990). Перипетії з виданням, довгий період замовчування наклали печать на талант митця, його художній світ не розвивався у повну силу.

У М. Рішка є ряд віршів, у яких із особливою теплотою і проникливістю змальовано образ найдорожчої, незабутньої людини – рідної матері. З любов’ю розкриває поет почуття й переживання лідей різних професій: робітників-будівельників, хліборобів, вівчарів, охоронців здоров’я та ін. поет звеличує їх працю, оспівує невтомних трударів і красу Закарпаття. Ідея любові до рідного краю, як частини України, любов до землі, де він народився й живе, лейтмотивом проходить через усю його поезію.

М. Рішко автор віршів-портретів, присвячених письменникам, діячам культури краю, людям, духовно близьким автору, – О. Духновичу, О. Маркушу, В. Ґ-Д., М. Томчанію та ін.

У задушливій атмосфері сталінщини та епохи застою М. Рішко не міг повністю реалізувати себе, розкрити свої творчі можливості, які проявилися в поезії першої збірки.