Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






ЛЕКЦЯ 3. СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ НА ЗАКАРПАТТІ у 20-40-х рр





Паралельно з розвитком поезії в 20-30-х рр. зростала на Закарпатті і молода українська проза. Саме в цей час, за висновком О. Мишанича, «формується своя, закарпатська школа новели». Початок нової закарпатської епічної літератури характерний приверненням уваги письменників до знедоленого народу. Найбільш поширені жанри прози початку ХХ ст. – новела, оповідання, притча, памфлет, фейлетон.

Першим прозаїком нової літератури краю став обдарований самоук Лука Дем’ян (1894 – 1968), син селянина-злидаря з с. Верхні Ворота Воловецького р-ну. Із раннього дитинства майбутній письменник зацікавився літературою, багато читав, збирав фольклор. Горожанську школу закінчив заочно, вже дорослим, у 1932 р.

На основі народних повір’їв написані перші оповідання Л. Дем’яна «Чорт на весіллю» та «Відьма», що вийшли окремими книжечками в 1920 та 1924 рр. це були твори етнографічного реалізму, позначені романтичним зацікавленням стихією фольклору та зверненням до живої народної мови.

Від етнографічно-романтичної манери письма Л. Дем’ян швидко переходить до реалістичної. Письменнику не доводилося далеко шукати сюжетів для своїх творів. В основу більшості з них лягли розповіді земляків, життєві факти і події, які доводилося бачити, чи пережити самому. Оповідання Л. Дем’яна гостро сюжетні, сповнені непримиренних конфліктних ситуацій, драматизму.

За простою безхитрісною манерою розповіді письменника криється глибокий зміст, яки не лежить на поверхні. Так, ідейне вістря оповідання «Пожежа» (1922), здавалось би, спрямоване проти поширеного на селі явища пияцтва. Та розповідь про п’яницю Андрія Корняка, котрий не бажає докласти рук до гасіння пожежі, бо його хата, мовляв далеко, обертається іншим боком: парубок Іван Тополя всупереч «житейській мудрості» односельців – «З п’яницею або й без нього!» – ризикуючи життям витягає Андрія Корняка з вогню. Ідучи за іншою, вищою логікою, письменник ставить питання про цінність людського життя, змушує замислитися над феноменом душевного благородства й жертовності.



Суворим реалізмом вражає оповідання «Хата» (1937). Архетипна основа образу хати, домівки як захисту від ворожого світу натякає на рятівну силу рідного кутка, проте для вічного наймита Юрка Пилипа, котрий не може знайти навіть тимчасового заробітку, його хата стає символом утрати всіх надій, руйнування самих засад життя. Символічного значення набуває в оповіданні віщий сон Юрка, в якому він бачить свою хату, а в ній увесь убогий скарб і дитину в колисці охопленими вогнем.

До найкращих творів Л. Дем’яна належить оповідання «Павук» (1938), у якому перед читачам проходить типова на той час трагічна історія доброго господаря Данила Лакатоша, котрий, позичивши в сільського лихваря Миндля Гандельсмана два вози сіна, вже не зміг виплутатися з тенет «павука» і залишився з сім’єю на вулиці.

Жахлива картина «боротьби» з епідемією холери у верховинському селі постає перед читачем у гостро викривальному оповіданні соціального змісту «Холера». Не бажаючи зайвого клопоту з хворим селянином-злидарем, лікар наказує покласти ще живого Петра в домовину, а тим часом поспішає надати допомогу багатому лихвареві. І якби не доброта односельців Івана та Василя, Петро був би живцем похований.

У деяких оповіданнях Л. Дем’яна досить відчутний вплив західноукраїнських прозаїків М. Черемшини, В. Стефаника, твори яких нерідко публікувалися на сторінках крайової періодики.

Якщо Л. Дем’ян зображував переважно трагічні сторони селянського життя, то Олександр Маркуш (1891 – 1971) значно розширив як тематичний, так і настроєвий діапазон закарпатської прози. Він був чи не найбільш популярним свого часу письменником краю.

О. Маркуш народився в сім’ї залізничного сторожа в м. Хуст. Закінчив у 1910 р. учительську семінарію в Мараморош-Сиготі (нині Румунія) і розпочав свою педагогічну та громадську діяльність у Тячеві.

У 20-х рр. вийшла збірка оповідань О. Маркуша «Виміряли землю» (1925), пізніші твори письменника з’явилися друком на поч. 40-х рр. (збірки «Ірину засватали», 1941, «Коровку гнали», 1942, повість «Юлина», 1942).

Теми творів О. Маркуша взяті з життя, образи людей постають як живі, хоч і мають «означену артистичну цінність», оригінальною ж рисою є кут зору, згідно з яким письменник обирає своїми героями «добрих людей, взятих із самої поверхні життя, під яку автор не спускається. О. Маркуш віддає перевагу зображенню світлих сторін життя над темними, залюбки вдається до прийому «щасливої» розв’язки. Серед небагатьох винятків у цьому плані можна назвати хіба що оповідання «Дроворуби», в якому йдеться про жорстоку розправу молодого селянина над руйнівником його родинного щастя.

Письменник-педагог у своїх творах звертається і до теми виховання дітей, життя школи. В оповіданні «Злочинець» проводиться думка, що закладене в душу дитини добро чи зло залишає слід на все життя й може визначити подальшу людську долю.

О. Маркуш, більшість творів якого пов’язана з життям села, добре усвідомлював потребу виходу за межі сільської тематики, розширення меж реалізму. Персонажами його оповідань «На Говерлі», «Весняна пригода», «Романтика» стають представники інтелігенції краю.



Ще одна риса, яка визначає творчий почерк О. Маркуша, – це його незрівнянний народний гумор. Про щоб митець не писав, він осяває зображене лагідною посмішкою, неколючою іронією, через які проступає справжня любов письменника до своїх героїв.

Добре знаючи психологію селян, їх багатовіковий досвід протистояння чужому «панському» світові, О. Маркуш часто зображує своїх героїв крізь призму їхньої одвічної недовіри до «панів» («Ділили землю», «Іван перед судом», «У важкій підозрі»).

Активно виступав у прозі 20-30-х рр. В. Ґренджа-Донський, випустивши в світ збірки «Оповідання з Карпатських полонин» (1925), «Назустріч волі» (1930), «Нема набоїв» (1930) та дві повісті «Ілько Липей – карпатський розбійник», уперше видану 1936 р. у Львові, й «Петро Петрович» (Ужгород, 1937).

У своїх оповіданнях, як і в поетичній творчості, В. Ґренджа-Донський торкався найбільш болючих проблем життя Закарпаття: злиднів і голоду на Верховині, денаціоналізації корінного населення, революційних подій 1918-1919-х рр. на Гуцульщині.

Серед найкращих творів малої прози письменника – сатиричне оповідання «Ділили землю» (1927), що відображає типову історію селянських ілюзій та розчарувань напередодні виборів. У черговий раз обдурені селяни, з гіркою іронією коментує автор, «просили Бога, аби пани щасливо панували, аби довго прожили на цім світі».

У сатиричному ключі виконана й влучна побутова зарисовка, що відтворює злободенну в умовах Закарпаття національну проблему, – «Нещасна доля з тими українцями» (1934). Гумореска написана у формі розмови двох сусідів, із якої читач довідується, що син Сегеді Дюли, колишнього Сірка, під впливом учителів української гімназії вирішив повернути собі «прадідне ім’я».

Послідовний соборник і патріот, В. Ґренджа-Донський із зворушливою любов’ю до омріяної Великої України змалював епізод із життя закарпатця, який у вирі світової війни потрапив на Наддніпрянщину (оповідання «Оля», 1927). Одна з дочок славної України, чарівна Оля, врятувала пораненого вояка і полонила його серце. Та саме напередодні весілля закоханих юнака повертають в айстро-угорську армію, а дівчина гине у підпаленому ворогом місті.

В. Ґренджа-Донський був одним із небагатьох прозаїків Закарпаття, який звернувся до великих епічних жанрів. У повісті «Ілько Липей – карпатський розбійник» письменник на основі дійсних фактів широко відтворив життя верховинців поч. 30-х рр. Із героєм повісті Ільком Липеєм В. Ґ-Д. був особисто знайомий. Твір написаний частково як розповідь самого Ілька автору-оповідачеві, що був його шкільним товаришем, а частково у формі авторського викладу. З огляду на дразливий для чехословацьких властей зміст повість була заборонена на Закарпатті, а весь її наклад сконфіскований.

Політично не менш загостреним було звучання другого великого епічного твору В. Ґ-Д. – історичної повісті «Петро Петрович». В основу повісті покладено події ХІV ст., коли угорський престол за підтримки римського католицизму зайняв неаполітанський князь Карло Роберт. Угорська шляхта після кількох років боротьби визнала нового короля, але словацька й руська еліта продовжувала опір. Повстанський рух очолив Петро Петрович Петенько, який орієнтувався на галицьких князів, вважаючи Країну Русинів частиною спільних українських земель.

Повість гостросюжетна, написана в традиціях українського та європейського романтизму, сповнена яскравих описів пригод і героїчних подвигів оборонців незалежності рідного краю. Письменник, на думку О. Мишанича, прагнув показати безперервність історичної традиції свого краю, його єдність з усім українським народом як у сучасному, так і в минулому.

Наприкінці 20-х рр. розгорнув свою літературну діяльність талановитий Юрій Станинець (1906-1994), твори якого знайшли шлях до сучасного читача тільки в незалежній Україні (повість «Юра Чорний» 1991, роман «Сусіди» 2006). Народився в с. Нижній Шард на Іршавщині в селянській родині. Навчався в Берегівській українській гімназії. У 1930 р. закінчив духовну семінарію в Ужгороді.

Перші оповідання Ю. Станинця реалістично відображають життя бідняцьких дітей («Дарунок Миколая», «Нова шапка»), у творах 30 – поч. 40-х рр. письменник змальовує колоритні звичаї та образи сільської молоді («Веретено впало»), створює сатиричний образ закарпатського перевертня, який роздобув собі папери, що засвідчують його одночасну належність до різних політичних партій («Криваня»). У творчості прозаїка привертають увагу характери цільні, часом героїчні, що втілюють правдолюбність, пошук справедливості.

У 1935 р. з-під пера Ю. Станинця з’явився великий епічний твір – роман із селянського життя верховинців «Сусіди». У творі розгортається типовий на той час конфлікт навколо спроб сільського лихваря Мошка заволодіти добром свого сусіда Петра Костака. Своїми «Сусідами» Ю. Станинець продовжує традицію реалістичної соціальної повісті й роману з народного життя І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Письменник прекрасно знає життя закарпатців, їхню психологію, звичаї, уподобання. Розповідь у романі розлога, некваплива, деталізована, насичена ліричними авторськими відступами, майстерними імпресіоністичними пейзажами, колоритними описами буднів і свят верховинців. Свіжими, поетичними барвами зображено кохання Петра і Марти, які пронесли своє трепетне, світле почуття через усі незгоди й випробування. Живо виписані діалоги, масові сцени, пересипані жартами, влучним дотепом, вдало вплетеними діалектизмами, приповідками, піснею, з точністю передано своєрідний колорит мови та світовідчування горян.

Особливе місце у творчому спадку Ю. Станинця посідає романтична новела «Подарунок» (1941), написана в стилі народних казок про героїв. Новела має символічний характер і звучить як клятва відданої, жертовної любові до матері-вітчизни. Смертельно поранений юнак із своїх далеких небезпечних доріг приніс матері в дарунок «кров’ю прикипілу до грудей хустку». «Подарунок» став одним із небагатьох у спадщині письменника-реаліста твором героїко-романтичного характеру.

Визначним письменником-новатором, у творчості якого значно зміцніло психолого-аналітичне начало, утвердився жанр соціально-психологічної новели, бувФ. Потушняк, який, як і більшість його літературних побратимів, у прозі виступив реалістом, чи точніше, неореалістом.

Уже перші виступи письменника (книжки «Земля» 1938, «Оповідання» 1942, ««Гріх» та інші оповідання» 1944) були схвально прийняті критикою. Порівняно з іншими прозаїками Закарпаття Ф. Потушняк повніше опанував різними формами жанру новели – як безсюжетної, ліризованої («Мати», «Голод», «Смерть Петрика») так і гостросюжетної, з чітко окресленим конфліктом і несподіваною розв’язкою («Злодій», «Своя кров», «Честь роду» та ін.).

Різкими, суворими штрихами та лаконізмом деякі новели Ф. Потушняка наближаються до типу стефаниківської новели. Таким є, наприклад, новела соціального звучання «Голод», у якій малий Іванко, що разом із батьками вмирає від голоду, який охопив село, ділиться з матір’ю мріями про достаток і добрі заробітки в своєму дорослому житті.

Серед творів, у яких Ф. Потушняк відображає народну філософію, прадавні вірування й забобони селян, виділяється новела «Верба». Герой новели Іван Межовий та його дружина вірять, що хвороба їхнього синка Петрика пов’язана з бажанням старої верби забрати собі хлопчика. Адже молода жінка колись «на русалля» за порадою знахаря молила цю вербу послати їй дітей. З надзвичайною силою драматичної напруги письменник зображує епізод, коли батько з дитиною на руках біжить до болота, над яким росте верба. Та сила батьківської любові перемагає забобонний страх, і чоловік повертається за дитиною.

Життя закарпатського селянина, глибини його духу давали письменнику матеріал для розв’язання екзистенційних проблем. Головною з них є протистояння добра і зла – як у душі окремої людини, так і на рівні родинних чи соціальних відносин.

Ф. Потушняк із неприхованим болем оповідає страшні історії людської жорстокості. У новелі «Позаздрив» батько недолугого гімназиста із заздрощів топить у криниці хлопчика-сироту, який виявився більш здібним до науки, ніж його син. Брати нелюдськи катують Петра Вільхового за те, що він зовнішньо не схожий на них, а крім того ще й успадкує батькову хату («Своя кров»).

Різко картає Ф. Потушняк грошолюбство, корисливість. Та, мабуть, найстрашнішим для письменника є повна відсутність людяності, бездуховність. Звернення до проблеми протистояння добра і зла, до страшних, непоясненних сил, що часом опановують людиною, увагою до загальнолюдського, що виявляється в конкретних вчинках та пристрастях, Ф. Потушняк наближається до експресіоністської течії в українській та європейських літературах.


 






Date: 2015-12-12; view: 506; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию