Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Лекця 1. Вступ. Загальний огляд українського літературного процесу на Закарпатті 20-30-х РР. ХХ ст





Кінець ХІХ ст. у літературному розвитку Закарпаття був майже фатальним: красне письменство у прямому розумінні слова перестало тут існувати. Останні закарпатські будителі – Іван Сільвай, Олександр Митрак, Юлій Ставровський-Попрадов, Євген Фенцик – намагалися продовжувати традиції карпаторуської літератури ХІХ ст., у боротьбі з мадяризацією орієнтувалися на царську Росію, перейшли у письменстві на російську мову. Приречене на повну денаціоналізацію і повільне вмирання в мовах Австро-Угорської монархії, населення краю почало національно пробуджуватися. Національно-культурна й літературна спадщина ХІХ – початку ХХ ст. з її агресивним мадяронством та москвофільством відходять на задній план, поступово, у тривалій ідеологічній боротьбі утверджуються народовство та українська національна орієнтація, перемагає жива народна мова, твориться нова українська література.

У силу ряду історичних причин розвиток нової української літератури на Закарпатті розпочався тільки в 20-х рр. ХХ ст. Розвал у 1918 р. Австро-Угорської монархії звільнив Закарпаття від багатовікового угорського панування. Входження краю на правах автономії до новоствореної Чехословацької Республіки на основі Сен-Жерменської угоди від 10 вересня 1919 р. спричинилося до значних позитивних зрушень у соціальному, політичному та культурному житті краю. І хоча уряд Чехословаччини не поспішав із наданням Закарпаттю автономії, яка почала здійснюватися тільки з жовтня 1938 р., 20-30-і роки увійшли в історію як період бурхливого суспільно-духовного зростання населення краю та виникнення і прискореного розвитку нової української літератури, що творилася рідною мовою.

Становленню закарпатської літератури на зламі епох сприяла нова політика у галузі шкільництва. Адже однією з умов приєднання краю до Чехословаччини було підняття рівня освіти до загальноєвропейського. Таким чином Закарпаття зазнало позитивного впливу шкільної реформи. Освіта відкривала новий шлях, молодь в навчальних закладах прилучалася до мистецтва слова, відвідувала гуртки. Йде наполеглива робота над створенням якісно нових програм і підручників з літератури. Відомий письменник-молодомузівець, професор Ужгородської гімназії В. Бирчак написав для гімназій і шкіл підручник з літератури – чотири «Руські читанки» (1922, 1923, 1924) для старших класів. Це був перший на Закарпатті науково написаний підручник з літератури, що знайомив учнів з теорією літератури, з творами світової та української класики.

Важливу роль у культурно-національному відродженні краю відіграла організація «Просвіти», що активно діяла протягом усього міжвоєнного періоду, поява перших спроб літературної критики.

У 1920-1930-х роках літературне життя характерне об’єднанням творчих сил краю довкола редакцій газет, журналів, видавництв і друкарень. Бібліографія закарпатської періодичної преси 20-30-х рр. українською та російською мовами налічує близько 80 назв газет і журналів, серед яких такі досить поважні газети, як «Русин», «Свобода», «Нова свобода», «Народ», «Українське слово», «Карпатська правда», «Русскій народний голос» та ін. Серед журналів широкого читача мали «Наш рідний край», «Пчілка», «Наша земля», «Учительський голос», «Поступ», «Пробоєм», «Карпатський край» та ін. Редактори цих видань І. Панькевич, В. Бирчак, В. Ґренджа-Донський, О. Маркуш намагаються залучити до співпраці активну молодь, друкують поезії, новели, оповідання, етюди, памфлети, гуморески.

Особлива роль в організації літературного життя на Закарпатті належить першому в краї літературно-суспільному журналу «Наша земля» (1927-1928), який видавав В. Ґренджа-Донський. Це був найкращий закарпатський літературний і суспільно-політичний журнал міжвоєнного двадцятиріччя. Варто зазначити, що журнал мав називатися «Українська земля», але чеська адміністрація заборонила цю назву, дозволивши вихід журналу тільки під нейтральною назвою «Наша земля».

Почалося нове письменство на Закарпатті виходом перших книжок Луки Дем’яна («Чорт на весіллю», 1920; «Відьма», 1924), В. Ґренджі-Донського («Квіти з терньом», 1923; «Золоті ключі», 1923; «Шляхом терновим», 1924), Олександра Маркуша («Виміряли землю», 1925). Пізніше виступили Юлій Боршош-Кум’ятський (1928), Марко Бараболя (1928), Зореслав (1933), Федір Потушняк (1934), Микола Рішко (1936), Іван Колос (1938),Іван Ірлявський (1938) та ін. Вони і склали гордість української літератури Закарпаття, утвердили її самобутній характер. Українська література набувала тут відчутного розгону, із вузько обласного, провінційного письменства ставала письменством всеукраїнським, впевнено входила в загальноукраїнський процес. Так у 1928-1930 рр. в Харкові видано п’ять книжок творів В. Ґренджі-Донського – поезії і прози, а 1930 р. Державне видавництво України там же випустило укладений О. Баданом «альманах сучасних письменників Закарпатської України» «Ґруні – степам…».

За період 20-30-х років було видано: 20 збірок В. Ґренджі-Донського, 6 книжок поезій Ю. Боршоша-Кум’ятського, 4 книжки Ф. Потушняка, 2 – л. Дем’яна, 2 – Зореслава, 1 – О. Маркуша, 1– Миколаї Божук, 1 – І. Колоса, 1 – М. Рішка, 4 збірки поезій І. Ірлявського та книжка сатири Марка Бараболі. Звісна річ не в кількості справа, а в тому, що започаткувався і зміцнів літературний процес з усіма його атрибутами – пресою, альманахами, критикою, жанрово-стильовим розмаїттям, пошуками форми тощо. Література стає сучасною, віддзеркалює всі соціально-економічні, політичні й духовні процеси краю, позбувається ознак провінціалізму, стає в повному розумінні мистецтвом слова. Мала проза Л. Дем’яна, О. Маркуша, Ф. Потушняка вливається в річище могутньої західноукраїнської новелістики.

Літературний процес Закарпаття 20-30-х років не піддається поділу на періоди. Він ішов по одній висхідній від перших етнографічно-побутових і народнопісенних коренів, властивих першим книжкам В. Ґренджі-Донського та Л. Дем’яна, до зрілої професійної літературної творчості того ж В. Ґренджі-Донського, а з ним і Ю. Боршоша-Кум’ятського, Зореслава, Ф. Потушняка, О. Маркуша, які заклали основи нової української літератури Закарпаття і ввели її у всеукраїнську літературу. Їхня творчість досить успішно, хоч і з певними перешкодами, розвивалася й далі, але тверді її основи були закладені в цей період, коли закарпатські українці з етнічної маси ставали народом і заявляли про себе на всіх рівнях духовного життя.

У мовній практиці письменників Закарпаття до кінця 20-х років ще переважало тяжіння до місцевих мовних норм, використовувався етимологічний правопис, який повинен був віддаляти мову Закарпаття від норм літературної мови. Насправді ж літературна мова і фонетичний правопис досить швидко витіснили з письменства і штучно культивоване «язичіє», і застарілий компромісний етимологічний правопис. В. Ґренджа-Донський уже в 1924 р. видав збірку поезій «Шляхом терновим» фонетичним правописом і чистою літературною мовою. За ним пішли й інші автори. З 1929 р. перейшов на літературну мову і корифей закарпатоукраїнської культури А. Волошин. Обидві його п’єси – «Маруся Верховинка» (1931) та «Без Бога ні до порога» (1936) – написані літературною мовою і видані фонетичним правописом.

Ця мовна переорієнтація закарпатського письменства з кінця 20-х рр. мала величезне значення для його наступного розвитку, виводила його з вузьких рейок провінційної замкнутості й відрубаності на широкий шлях розвитку, відкрила перед ним всеукраїнські обшири. Найцікавіше те, що становлення української літературної мови і утвердження фонетичного правопису на Закарпатті – це не наслідок якоїсь зовнішньої дії або цілеспрямованого насадження з боку влади, а результат внутрішнього національного самоусвідомлення закарпатців, шляхом природного права, у запеклій «мовній боротьбі» з «москвофілами». Розпочата у 1920-1922 рр. верховинськими (марамороськими) діалектами, література у 30-х рр. переросла цю початкову стадію свого мовного оформлення і безболісно перейшла на загальноукраїнську літературну мову, чим довела і свою зрілість, професійність, і тяжіння до національних центрів – Києва та Львова. Це один із результатів національного пробудження колишньої Угорської Русі.

Зрілість літературного процесу на Закарпатті в 20-30-х роках засвідчується й тим, що тут розвивалися майже всі літературні жанри і форми: поезія, проза, публіцистика, драматургія, літературна критика. Поезія представлена всіма формами лірики – громадсько-політичної, патріотичної, пейзажної, філософсько-релігійної, соціально-побутової, інтимної тощо. Певні успіхи мала епічна поезія, яку культивував В. Ґренджа-Донський. Та найвищі досягнення треба визнати за малою прозою. Оповідання й новели Л. Дем’яна, О. Маркуша, Ф. Потушняка, О. Джумурата, А. Ворона, Ю. Станинця і нині є окрасою української літератури, дали всі підстави говорити про закарпатську школу новелістів. Менші здобутки має велика проза, але повісті І. Невицької та В. Ґренджі-Донського заповнюють і цю прогалину. Публіцистика В. Ґренджі-Донського, С. Клочурака, О. Борканюка порушувала актуальні проблеми громадсько-політичного і культурно-національного життя. Щодо драматургії, то вона теж відіграла свою роль. Покликана до життя просвітянським театром, вона дала численні зразки п’єс для сільського аматорського театру, які друкувалися й жили повнокровним життям на сцені. П’єси А. Волошина, В. Ґренджі-Донського, П. Міговка, М. Баланчука, О. Сливки та ін. не сходили зі сцен сільських театрів, ставали складовою частиною духовної культури народу.

Характерною ознакою закарпатської літератури міжвоєнного періоду є намагання поетів і прозаїків пізнати досвід класичної літератури, а водночас і писати у руслі нової європейської стилістики. Письменницький світогляд формується на усвідомленні суспільно-історичних закономірностей, автори концентрують увагу на реальній дійсності, намагаються вплинути через своїх героїв на зміну суспільних відносин, утверджують народні морально-духовні ідеали. Закономірно, що це проявилося у виборі зображуваних мотивів і героїв (переважно сільська тематика, селянин-бідар, корчмар, дрібний чиновник, пролетар, рідше – вчитель, священик, студент), сюжетних схем (протиставлення бідного-багатого, пошук героєм суспільного ідеалу), психологізації (звернення до внутрішнього світу героя, емоційне напруження, етнопсихологічні особливості героїв), а також у поступовому опануванні різноманітною художньою стилістикою. Провідним ідейно-художнім напрямом залишається реалізм, але в процесі входження в літературу більш освіченої верстви молодих письменників, зокрема Зореслава, Ю. Станинця, Ф. Потушняка, помічаємо їх інтерес до символізму, екзистенціалізму, своєрідним визвольним романтизмом позначена поезія І. Ірлявського, Д. Вакарова, імпресіоністичними ознаками вирізняється поезія Ю. Боршоша-Кум’ятського.

Наприкінці 20-х рр. визріває потреба у творчому об’єднанні українських письменників. 18 травня 1930 р., попри опір офіційної влади і русофілів, було створене Товариство українських письменників та журналістів Підкарпатської Русі, яке стало першою творчою професійною організацією краю. Товариство діяло до березня 1939 року, його активними членами були майже тридцять осіб. Завдяки сприянню Товариства видано «Альманах підкарпатських українських письменників» (Севлюш, 1936). Після кривавих березневих подій 1939 р. хортівський режим забороняє «Просвіту», Товариство українських письменників та журналістів, закриває друковані видання. В умовах розпочатих репресій змушені були покинути рідний край Зореслав, В. Бирчак, А. Патрус-Карпатський, М. Томчаній, Ю. Боролич, А. Карабелеш, були кинені до катівень В. Ґренджа-Донський, О. Маркуш, М. Рішко, С. Пап, а Ф. Потушняк та Марко Бараболя відправлені на фронт.

Літературна критика на Закарпатті у 20-30-х роках, як зазначає О. Мишанич, дуже відставала від літературного процесу, була непрофесійною й іноді необ’єктивною, нерідко виражала політичні та групові погляди автора. Більшість рецензій на книжки у місцевій пресі – це поширені анотації без належного літературознавчого аналізу й виваженої, обґрунтованої оцінки. Огляди літературного процесу робили українські, російські та чеські критики (В. Бирчак, Є. Недзельський, С. Довгаль, М. Чирський, Є. Ю. Пеленський, Ф. Тіхий, Антонін Гартл), місцева ж критика була майже непомітною, значна частина видатних книжок лишилася нерецензованою.

До кінця 80-х років літературний процес на Закарпатті 20-30-х рр. висвітлювався необ’єктивно й неповно, обговорювалися переважно ті твори, явища і факти, які можна було подати під ярликом «прогресивних» або які тяжіли до комуністичної ідеології. В кожного автора, в кожній книжці, в кожному журналі чи газеті ретельно вишукувалися всі «гріхи», «хиби», «недоліки», і особливо «ідейні зриви», «буржуазно-націоналістичні» та «клерикальні» погляди. Такий однобокий, заідеологізований підхід отруював життя й відсторонював від літературного процесу справді видатних письменників, які прислужилися становленню й оновленню української літератури на Закарпатті. Постійному цькуванню та залякуванню з боку партійного керівництва і офіційної критики піддавалися В. Ґренджа-Донський, Ю. Боршош-Кум’ятський, М. Рішко, О. Маркуш, Л. Дем’ян, Ф. Потушняк. Заборонені були імена Зореслава, І. Колоса, І. Ірлявського. Всі вони розпочинали свою творчість у так званий «чехословацький період», фактично започаткували й створили тут нову українську літературу.

Великий вплив на розвиток літератури Закарпаття зробила українська література. Молоді літератори у своїх творчих пошуках спиралися на українську класику та молоду радянську літературу. На Закарпаття прийшла українська книжка – твори Шевченка і Франка, Коцюбинського і Стефаника, Кобилянської та Лепкого. Просвітянські бібліотеки поповнювалися українською літературою, виданою в Галичині.

Важливу роль у літературному процесі Закарпаття 20-30-х рр. та у становленні тут нової української літератури відіграла українська еміграція. У тогочасному літературному житті краю брали участь письменники О. Олесь, С. Черкасенко, Б. Лепкий, В. Пачовський, Н. Королева, А. Гарасевич, О. Ольжич, У. Самчук, М. Чирський, М. Підгірянка, вчені й педагоги І. Панькевич, В. Бирчак, К. Заклинський та ін. Свій талант, великий творчий і життєвий досвід вони поставили на службу Закарпаттю і багато спричинилися до розвитку тут культури, літератури, театрального мистецтва.

Отже, культурна політика Чехословацької Республіки сприяла розвитку на Закарпатті народного мистецтва, освіти, музейної справи, цілого комплексу культури. Чи не найвиразнішими стали досягнення літератури. Важливу роль у культурно-національному відродженні краю відіграли організація «Просвіти», об’єднання творчих сил краю довкола редакцій газет, журналів, перехід митців на літературну мову та фонетичний правопис, розвиток майже всіх літературних жанрів і форм, знайомство краян з українською книгою, активна участь у літературному процесі української еміграції. Користуючись демократичними свободами, руська література Закарпаття швидко подолала жахливий занепад початку ХХ ст., переросла свій провінційний літературний контекст, стала вагомою складовою духовного життя краю, пройшовши шлях від перших оповідань і віршів у народнопоетичному стилі до творів літератури загальноукраїнського та європейського рівнів.


 

Date: 2015-12-12; view: 890; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию