Право як екзистенція 1 page

Якщо право-буття-в-собі - це право речей, право-буття-для-. себе - право людини, а право-буття-для-іншого - право людей, | право як екзистенція - це право духу. Дух є сутність людини, а ек-| зистенція як дійсне буття людини є її духовна буттєвість. Буття в«екзистенції - автентичне буття людини, а право як екзистенція автентичне право людини. Без екзистенції право-буття-в-собі^ пра-* во-буття-для-себе і право-буття-для-інших перетворюються в ніщо;? Екзистенція є дійсне існування людини як трансцендентальне р гортання єдності в-собі-для-себе-і-для-інших-буття. Екзистенція дух - її транцендентальна інтенщональність. Існування людини і постійна зустріч екзистенції з трансценденцією. Саме в трансцен-ч денції екзистенція стає екзистенцією, усвідомлює саму себе. Поза" трансценденцією екзистенція втрачає себе, перетворюється в ніщо:? Тому сутність екзистенції - в єдності іманентного й трансцендент-, ного. Екзистенціальне ж право як право духу і як сутність права*і взагалі має бути присутнім у будь-якій формі права, щоб воно ви­конувало функцію права. Це означає, що і в праві-бутті-в-собі, і В'. праві-бутгі-для-себе, і в праві-бутті-для-іншого не просто має бути" присутнім елемент екзистенціального права, він повинен бути значальним і виконувати функцію трансформації есенціальних правових форм, застиглих, статичних, масивних в екзистенціальні^ рухливі, динамічні, духовні. Право, перетворене в заформалізованую застиглу норму, з екзистенції переходить в есенцію, в субстанцію, вН масивність. "Есенція і є застигле, охолоджене буття",¹ - пише Бер-' дяєв. Але водночас "свобода передбачає примат екзистенції над есе-1 нцією".² "Глибина Existenz є свобода".³ Сутність і призначення права;J теж є свобода. В своїй сутності право й екзистенція зливаються. Поза*! екзистенцією будь-яка форма права перестає бути правом.

Так, буття-в-собі як право масивності й об'єктивації захлинае'і людину стихією речевості, стає її тотальною несвободою, її непра-і| вом, якщо людині не вдається екзистенцією освятити річ, об'єкт, предмет, зробити їх екзистенціальними. Якщо об'єкт не стає екзис--

тенціальною умовою реалізації людини, він стає есенціальною умовою перетворення її в ніщо. Світ тотально протистоїть людині, проте він може стати світом людини, якщо вона олюдянить його. "Реалізація світу, - писав Ясперс, - єдиний шлях екзистенціальної реалізації. Втрачаючи світ, ми водночас втрачаємо себе".¹ Предме­тне, об'єктне, речове право стає правом тією мірою, якою воно за-діяне екзистенцією, в якій право-буття-в-собі спроможне перетво­ритися на право-буття-дяя-себе. Втсобі - це завжди потенція, зав? жди можливість саморозкриття для-себе. Екзистенція і є єдиним механізмом цього саморозкриття, єдиною зав'язкою на трансцен­дентне. Світ як буття-в-собі постійно закликає екзистенцію як останню надію розгортання в буття-для-себе. Зрада екзистенції зу­мовлює деградацію права-буття-в-собі в право-буття-для-нікого, а потім у тотальне ніщо, в якому гине й сама екзистенція.

Право-буття-в-собі для того, щоб бути правом, потребує ене­ргії екзистенції, тоді як право-буття-для-себе може існувати тіль­ки у формі екзистенціального права. Людина як буття-для-себе і є екзистенція. "Буття яким є ми, - зауважував Ясперс, ■-. називається існуванням, свідомістю взагалі, духом або називається екзистен­цією".² "Суще, існуюче способом екзистенції, є людина"/ - конс­татує Гайдеггер. Існування засобом екзистенції і є екзистенціаль­ним правом. Право-буття-для-себе є право екзистенції* автентич­не право людини. Право-буття-в-собі і право-буття-для-іншого -лише форми трансформації права екзистенції, хоча й необхідні для її екзистенціальності. Право починається з людини, пов'язане з апріорними формамм її екзистенції і право завершується на лю­дині, завершується в реалізації її екзистенції. "...Буття особистос­ті не може зводитися до того, щоб бути суб'єктом розумних вчин­ків певної законовідповідності",⁴ - зазначає Гайдеггер. Саме тому право-буття-для-себе як екзистенціальне право людини є цент­ральною і основною формою права, без реалізації якої інші форми перетворюються в неправо.

Сутність права-буття-доя-іншого - в зустрічі екзистенцій та їх взаєморозгортанні в трансцендентному. Коли ж я чи інші порушуємо екзистенціальність зустрічі, то ми із взаємодії буттів-для-себе пере­творюємось у взаємодію бутгів-у-собі й згортаємо екзистенцію в ніщо.

Отже, можливі форми права, підкорюючись своїм власним ме­ханізмам функціювання, водночас зумовлені взаємодією з екзисте-

¹ Бердяев Н. Трагедия и обыденность // Бердяев Н. Филосоофия творчества, культуры и,
искусства. В 2-х т. Т. 2. - Москва: Искусство, 1994. - С. 69.

² Там само. -С. 10.

³ Там само.

¹ Ясперс. К. Смысли назначение истории. - Москва: ИПЛ, 1991. - С. 437.

² Там само.-С. 425.

³ Хайдеггер М. Время и бытие. Москва: Республика, 1993. - С.32.

⁴ Хайдеггер М. Бытие и время. - С. 47.

214

нщєю, взаємодією екзистенцій, чи саморозвитком екзистенції шля­
хом трансцендування. В будь-якому випадку екзистенціальність і
утворює саму сутність права. Правопорядок же визначає той прос- =
тір, де саме й розгортається екзистенція. і

Екзистенція як право і право як екзистенція означають, що са- ' морозвиток і дійсне буття людини є джерелом саморозвитку і дійс­ного буття права. Саме таке право є формою й екзистенціального саморозвитку людини. В екзистенції знімається суперечливість між об'єктом і суб'єктом, правами й обов'язками, сущим і належним. Норма права як есенціальна застиглість розігрівається екзистенці­єю і починає трансцендувати. Тому не можна стверджувати, що норми позитивного права суперечать екзистенціальності, що вони; взаємовиключають одне одного. Онтологічно вони єдині й зливаю-ться в добуттєвому Ungnmd-i. Це видно з того, що екзистенція як анормативна свобода сама задає свободу як норму.² Ні норма не повинна придушувати екзистенцію, ні екзистенція не повинна від­кидати норму. Відомий німецький криміналіст Р. Ланде зауважував, що "ми потребуємо права, яке не ставить норму над людиною і лю­дину над нормою, але яке знає, що норма й суспільні інститути співвідносяться з екзистенціальним становленням людини".³ Пра­вове рішення постає тут формою самореалізації людини, тому воно наскільки вільне, настільки ж і обов'язкове. "Правове рішення в світлі екзистенціальної філософії не є свавіллям, - пише Е.Фехнер. -Воно обов'язкове для нас у вищому розумінні, тому що відмовив­шись від нього, ми відмовляємося від самих себе". Відмовившись від себе, ми перетворюємося в ніщо.

Право екзистенції - це право нас самих і тому екзистенціальне право є наше право. Воно вимагає перебування в екзистенції, що означає постійний пошук самих себе, свого права, форм своєї са­мореалізації. "Пізнання є буттєвий спосіб буття-в-світі"⁵ Пос­тійне пізнання, гносеологічна інтенсивність є основним способом функціювання екзистенціального права, оскільки екзистенція зав­жди народжується в конкретній, індивідуальній ситуації, є непов­торною та унікальною. Правове рішення тут постає як творче, ри-

Скетично ставився до "«суб'єкт-об'єюного відношення», приховуючого в собі скільки «істини», стільки порожнечі", МХайдеггер. "Суб'єкт і об'єктне співпадають і з присутністю і світом", - констатував він. (Хаіедеггер М, Бытие и время. - С. 60).

Про екзистенціальну антиномію норми див. у гл. 8 даної роботи.

Цит. за: Желтова В.П. Философия и буржуазное правосознание. - Москва: Наука,

зиковане й напружене самопородження екзистенції в акті транс­цендування. Екзистенціальне право може існувати тільки у формі трансцендування, тільки у формі пошуку істини і наближення до Істини. Поза трансцендуванням екзистенція застигає в есенції, на­буваючи форми абстрактної, мертвої, байдужої до людини норми права, яка поглинає людину і перетворює її в ніщо. Екзистенціаль­не право — це право дійсного існування людини, в якому вона реа­лізує свою екзистенцію як своє право. Право настільки право, на­скільки воно екзистенціальне, екзистенція настільки екзистенція^ наскільки вона трансцендентальна. Через трансцендентальну дина­міку екзистенція стає правом, а право - екзистенціальною динамі­кою людини.

9.3. Герменевтика права: інтерпретаційна природа правового дискурсу

Вся юриспруденція повинна бути герменевтикою.

Г.Ф. Пухта

Найяскравішим підтвердженям гносеологічної природи права є постійно розв'язувана ним пізнавальна проблема тлумачення пра­вових норм,¹ з'ясування і роз'яснення законодавчих текстів, яка зумовлена проблемою розуміння правової ситуації, інтерпретації юридичних фактів, необхідних для обгрунтованої правозастосовчої діяльності й, загалом, для адекватного здійснення правом своєї ре­гулятивної функції, а пересічними громадянами - реалізації зако­нослухняності.

Які б форми юридичної практики ми не розглянули, вони з не­обхідністю складаються з сукупності різноманітних інтерпретацій-них процесів. У цьому розумінні право не просто повинно бути, як вважає один із засновників історичної школи права Г.Пухта, а вже є за своєю природою тотально герменевтичним явищем. Судовий процес - це завжди змагання протилежних або навіть суперечливих інтерпретацій однієї й тієї ж групи юридично значущих фактів. Перед практиком-криміналістом постійно виникає проблема деши-фрації завдяки матеріальним залишкам (відбитки пальців, характер кулевої рани і т, ін.) реальної картини злочинного діяння, а перед

¹ Див.: Черданцев А.Ф. Гносеологическая природа толкования в праве // Сов. гос. и пра­во. -1972. - № 11. - С. 105-109; Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в двух томах. Том П.- М.: Юрид. литература, 1982.- Гл. 38, § 4 - "Толкование как познание" - С. 298-299.

216

слідчим - цілісної картини (мотиву, мети, складу і юридичних на­слідків) протиправної поведінки суб'єкта. Ще більше насичений інтерпретаційними проблемами законотворчий процес, який за своїм призначенням повинен дати намокну оцінку існуючому ста­ну соціальних відносин, відокремити (дозволити) позитивні з них і нормативно врегулювати (зобов'язати або заборонити) необхідні або шкідливі їх форми. Ця оцінка з пізнавального погляду може виявитися неправильною., але, в такому випадку, будучи відповід­но відображеною в законодавчому акті, вона неодмінно транс­формується в неадекватні форми правового регулювання, і тільки подальша соціальна практика тепер слугуватиме самостійним ін-тепретатором адекватності чи неадекватності прийнятого закону. Отже, увесь правотворчий і правозастосовчий процес здійснюєть­ся через розв'язання низки пізнавальних проблем герменевтично-го плану: необхідність розуміння соціальної ситуації, з'ясування форм її правової регламентації, роз 'яснення основних положень законодавчого проекту, офіційне тлумачення прийнятого закону, неофіційні інтерпретації окремих його приписів у процесі реалі­зації та застосування права тощо.

Оскільки викладена схема правового функціювання досить універсальна й притаманна будь-якому суспільству на різних істо­ричних його етапах, то сміливо можна стверджувати, що герменев-тичність права є однією з найістотніших його властивостей, а гер-меневтичний процес загалом є основним джерелом і формою його розвитку. З герменевтики виникла і юридична наука як теоретизо­вана форма тлумачення правових ситуацій. Більше того, можна стверджувати, що право настільки є правом, наскільки воно герме-невтичне, і юрист є настільки юристом, наскільки він герменевтик. Цього вимагає сама символічно-смислова природа правової матерії. Адже закон - це "особливого роду вираз думки",¹ а думка завжди потребує розуміння, розкриття смислу. "Тлумачити закон означає розкрити істинний смисл його".² Отже, проблема розуміння як ос­новна проблема філософської герменевтики³ є водночас і основною

¹ Васьковский Е.В. Цивилистическан методология. Часи. 1. Учение о толковании и при­менении гразвданских законов. - Одесса, 1901. - С. 23.

²Тамсамо.-С21.

³ Див.: Войшвшню Е.К. Понимание как форма мышления: логико-гносеологический анализ.- М.:Изд-во МГУ,1989; Герменевтика: история и современность: (Критические очер­ки). - М.: Мысль, 1985; Гусев С. С., Тульчинский ГЛ. Проблема понимания в философии: Философско-гаосеологический анализ. - М.: ИПЛ, 1985; Дічьтей В. Виникнення герменевти­ки // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. -К.: Ваклер, 1996. - С. 33-60; Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике).- Екатеринбург, 1995; Понимание как логико-гносеологическая проблема. - К.,1982; ChisholmR. Verstehen: the epistemological ques-

проблемою герменевтики права і, відповідно, предметом самостій­ної науки юридичної герменевтики.¹ А процедура тлумачення як одна з найважливіших у праві² постає пунктом перетину безлічі філософських, логіко-гносеологічних модальностей і суто техніко-юридичних властивостей права.

Право нерозривно пов'язане з мовою в різних її проявах, чим і пояснюється істотна герменевтична константа правового функ­ціонування.

Спочатку соціальні норми формуються в процесі спілкування міяиіюдьми з приводу їхньої господарської діяльності, міжгрупо-вих Стосунків та інших форм взаємодій. Ці норми вже так чи інак­ше мають специфічне мовне забарвлення, зумовлене культурно-історичними традиціями народу, якими вони формуються. Тому досить обгрунтованою здається думка сучасних герменевтиків пра­ва про те, що "право з живої історичної мови може бути зрозуміле герменевтично". Мова є засобом спілкування і засобом формуван­ня правил такого спілкування й співіснування. Ці правила згодом стають основою правових норм: закріплюються як правові вже іс­нуючі звичаї або просто формулюються з наявної соціальної прак­тики, але знову ж таки з використанням існуючих мовних структур, сформованих цією ж практикою.⁴

Коли загальноприйняті норми записуються на папері, тобто стають писаними нормами позитивного права, вступають у дію ін­ші закономірності функціонування мови. Тепер уже слово в своїй

tion//rMectica. -1979. - Vol.33, fasc. 3-4. - P. 233-246; Meaning and Understanding. - Berlin-New York, 1981.;

Рабинович П.М. Проблемы понимания в правовом регулировании // Правоведение. -1988. - № 5. - С. 21-27; його ж: Герменевтика і правове регулювання // Вісник Академії право-, вих наук України.- 1999. - №2. - С.61-71; Суслов В.А. Герменевтический аспект законодате­льного толкования//Правоведение. -1997. -№ 1. -С. 87-90; його ж:Герменевтика и юриди­ческое толкование //Государство и право. -1997. - № 6. - С. 115-118; Титов В., Марченко О., Острота С, Павленко Ж. Юридична, герменевтика з погляду сучасної формальної логіки // Вісник Академії правових наук України. -1999. - № 1. -С. 164-179; Dunttic М. Karakteristike pravne hermeneutike// Arh. za pravne і drustvene nauke. - Beograd, 1992. - Knj. 48. - N 2. - S. 255-266; Dworldn R. Law, philosophy and interpretation // Arch, far Rechts- u. Sozialphilosophie. -Wiesbaden, 1994. - Bd 80, N 4. - P. 463475; Gates A., Stdmach J. О prayni hermenevtiki II Pravnik. - Ljubljana, 1987. - L. 42,- N 8/10. - S. 383-392; Hassemer W. Juristische Hermeneutik // Arch, for Rechts- u. Sozialphilosophie.•- Wiesbaden, 1986. - Bd 72, N 2. - S.195-212; Law, interpretation and reality: Essays in epistpmology, hermeneutics a. jurisprudence / Ed. by Nerhot P. -Dordrecht etc.: Kluwer, 1990; Sherman B. Hermeneutics in law // Mod. law rev. - L., 1988. - Vol. 51. - N 3; - P. 386-402; Tamayo R. The inner logic of law and legal hermeneutics // Vemuft und Erfahrung im Rechtsdenken der Gegenwart - В., 1986. - P. 119-123.

² Черданцев А.Ф. Толкование советского права. - М: Юр.лит., 1979. - С. 4.

³ Kaufman A. Durch Naturrecht und Rechtspositivismus zur juristischen Hermeneutik // Ju-
ritenzeitung. - Tubingen. -1975. -N 11-12. - S. 338.

⁴ Черданцев А.Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике. -
Екатеринбург, 1993.

багатозначності вимагає адекватного тлумачення відповідно до смислової структури тексту. Цей смисл існує у постійній взаємодії, ', з лінгвістичним наповненням речень і текстових структур.¹ З одно­го боку, смисл, який законодавець намагається надати реченню і в такий спосіб виразити норму-припис, визначає характер і тип вико­ристаних для цього семіотичних одиниць, тобто окремих слів, тер­мінів або навіть символів. При цьому використаний лінгвістичний матеріал не завжди адекватно може відображати думку законодав­ця з причин невдалого його підбору чи синтаксичного викладення. З іншого боку, кожна лінгвістична одиниця має свою систему зна­чень, яка накладається на систему значень інших лінгвістичних^ одиниць, і наслідком цього є багатосмислові структури, які балан-., сують у межах текстових блоків. Існують певні закономірності функціювання смислів усередині замкнених текстів, причому їх дія залежить від взаємонакпадання правил граматичного й синтаксич­ного рівня. Іншими словами, як тільки законодавець ставить собі за мету висловити свою думку у відповідному нормативному приписі, вираженому в текстовому варіанті, то він одразу ж стикається з, "опором" мовних закономірностей текстових структур, які реалі­зуються незалежно від намірів автора, він може тільки врахувати їх і максимально використати або, навпаки, стати їх "жертвою", тобто. потрапити у ситуацію, яку відомий поет означив крилатим висло­вом: "Мысль изреченная есть ложь".

Отже, текстовий варіант нормативного припису вже тільки з двох названих причин потребує гносеологічної активності суб'єкта права у формі інтерпретаційної діяльності: 1) аналіз смислових значень слів, термінів і синонімічних утворень і вибір серед них таких, що найбільш адекватно відображають думку законодавця, 2) конструювання припису за схемою, яка серед усіх інших можливих синтаксичних побудов максимально сприяла б розкриттю смислу, передбаченого законодавцем. У будь-якому випадку, законотвор­чий процес неминуче передбачає інтерпретаційний аналіз як право­вої лексики, так і поліфункціональних значень широко вживаних у повсякденному житті слів і виразів. Отже, "юридична герменевтика і правова догматика перебувають в істотному зв'язку одне з одним, - зазначає з цього приводу Г.-Г.Гадамер, - причому герменевтика посідає тут провідну позицію".² При здійсненні цієї роботи законо­давець неминуче потрапляє у своєрідне правове герменевтичне ко-

¹ Павилснис Р.И. Проблема смысла. - М.: Наука, 1983; Доказательство и понимание. -
К: Наукова думка, 1986. - С. 59-95.

² Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики. - М.: Прогресс,
1988.-С. 389.

по, сутність якого полягає в тому, що чим точніше викладається смисл і призначення юридичного припису, тим більш громіздким і ускладненим спеціальною термінологією стає сам текст припису і тим складнішим він стає для розуміння його реципієнтом, для кот­рого він і призначений. Такого висновку дійшов один із англійсь­ких лінгвістів Д.Курзон,¹ який з цією метою здійснив порівняльний аналіз юридичних текстів п'ятьох видів; доручення, договору про купівлю-продаж, заповіту, рішення суду про відшкодування збит­ків і статуту. У всіх випадках за допомогою виділення внутрітексто-вих^зв'язків (когезії) вдалося встановити, що вказані тексти характе­ризуються чіткою мовною структурою і в смисловому значенні до­сить повно відображають думку законодавця. Але оскільки упоряд­ники цих юридичних документів для досягнення їх повноти намага­ються вкласти всю інформацію стосовно певної теми у кожне окреме речення як самодостатнє утворення (що взагалі характерно для юри­дичних текстів), то їх синтаксична будова від цього стає досить складною для розуміння і запам'ятовування реципієнтами. Більше того, нефахівцю невідома використовувана юридична термінологія, специфіка стилів різного типу правових текстів, тому загалом досить часто вони здаються йому невпорядкованими і надуманими. _:

Саме цей факт дав підстави багатьом американським дослідни­кам стверджувати, що " мова практично всіх юридичних документів розрахована на інтерпретацію правовими інститутами, а не широким загалом (це стосується і документів, адресованих нефахівцям)".² Для подолання вказаної проблеми одна зі сторін багаторічної дискусії про правову мову висуває вимогу її спрощення, зрозумілості для не-фахіця,³ використання загальноприйнятих слів, а не "легализу", як скептично американці називають юридичний жаргон. Більше того, в деяких штатах США, наприклад, у Нью-Йорку (1971 р) відповідно до цієї настанови були прийняті спеціальні закони з формулювання­ми вимог ясності й зрозумілості законодавчих актів.⁴

Здається, що принцип яснооті та загальнодоступності юридич­ного тексту очевидний і не підлягає запереченню. "Тільки при яс­ності викладення норми права може реально виконуватися прави­ло, згідно з яким незнання закону не є підставою для його невико-

¹ Kurzon D. Themes, hyperthemes am) the discourse structure of British legal texts // Studies of
legal discourse / Ed. by Danet B.-Amsterdam, 1984. - P. 31-56,

² Див.: Лёзов СВ. Юридические понятия и язык права в современных зарубежных исс­
ледованиях.-М.: ИНИОН, 1986..С. 60.

³ Charrow R, Charrow V. Making legal language understandable: A psycholinguistic study of
jury instroctibhs//Columbia Law Review.-N.Y., 1979.-vol.79.-№ 7. - P. 1306-1372.

⁴ Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. -К..: Україна, 1999, - С.58-67.

нання".¹ Однак ми тут знову ж таки постаєм перед проблемою аде­кватного викладення думки законодавцем. По-перше, жодна наука не може обходитися без спеціальної термінології, в якій сконцетро-вано концептуальні схеми або юридичні формули як узагальнення певного досвіду й теоретичного осмислення практики розв'язання спорів про право. Постійне розшифровування спеціальних термінів зробило б юридичні тексти настільки громіздкими, іцо розуміння їх ще більше б ускладнилося. До того ж роз'яснення термінів все одно здійснюється за допомогою загальновживаних слів, які самі собою характеризуються полісемантичністю значень, тобто самі потребу­ють уточнення і т. д. Отже, що стосується роз'яснень та інтерпре­тацій значень слів, уживаних у законодавчих актах, то тут ми мо­жемо вдатися до нескінченої процедури цих роз'яснень; адже неві­дома чітка межа їх розуміння реципієнтами: для одних достатній один рівень уточнення, для інших - потрібен більш елементарний рівень розтлумачування значення слова або терміну. Тому вимога забезпечити чіткість і ясність текстів нормативних актів на основі використання простих загальновживаних слів виглядає Досить де­кларативною, оскільки виконання її є надзвичайно складною спра­вою, якщо зважити на неоднаковий рівень загального розвитку суб'єктів правовідносин. Для кожного з них критерії ясності й чіт­кості досить відносні: що ясно одному, незрозуміло для іншого.

Проблема спрощення текстового матеріалу нормативного акта не була б такою складною, якби мова йшла тільки про розуміння його пересічними громадянами, на яких вони у першу чергу й зорі­єнтовані. Проте законами керуються й професійні юристи, вся дія­льність яких саме і спрямована на максимально повне й адекватне втілення їх змісту в реально функціонуючі в суспільстві правовід­носини. Якраз тому законодавець при створенні нормативного акта неминуче орієнтується на сприйняття його передусім фахівцем-юристом. Ця правотворча інтенція має ще й інші причини. Одна з них, досить тривіальна, полягає в тому, що нормативна база будь-якої країни ніколи не може повністю задовольнити всіх громадян і завжди є об'єктом критики подібно до того, як об'єктом критики завжди є діяльність політичних партій чи якість медичного обслу­говування, незалежно від загального рівня розвитку країни. Полі­тика, законодавство, медицина - "стандартні подразники" громад­ської думки, з якою фахівці об'єктивно вимушені не завжди раху­ватися. Однак, із текстом новоствореного закону знайомляться не тільки пересічні громадяни, а передусім професійні юристи, і їхня

¹ Язык закона /Под ред. А.С.Пиголкина. -М.: Юридическая литература, 1?90. - С. 18.

критика - це вже критика фахівців фахівцями - найбільш гостра, обгрунтована, в психологічному плані найбільш болюча. Саме тому законодавець заздалегідь намагається сформулювати і виразити в тексті норму таким чином, щоб "із честю" виглядати перед юриди­чним загалом, жертвуючи інколи заради цого ясністю і простотою, не кажучи вже про інші естетичні критерії, які, до речі, відіграють у правовій системі не останню роль. Ця несвідома настанова орієн­тації на оцінку твоєї діяльності фахівцями притаманна, звичайно, не тільки законотворчому процесу, а й будь-якому виду професій-но%дояльності. У більш широкому, філософському розумінні, в ній відображена об'єктивна потреба людини в соціальному визнанні.²

Якби проблема зрозумілості законодавчих текстів могла бути ви­черпана забезпеченням достатнього визнання їх авторів, вона також, мабуть, могла б бути розв'язаною, як і у випадку вимоги максимальної ясності їх для пересічних громадян. Але орієнтація законодавця на сприйняття продуктів його творчості передусім фахівцями-юристами має під собою інше, досить глибоке герменевтичне підґрунтя і тому, на жаль, не може отримати простих форм розв'язання.

Справа в тому, що в будь-яких спеціалізованих текстах, пов'язаних з передачею різних форм інформації, разом з безпосе­редньою фіксацією очевидних фактів, контекстуально присутні також інші додаткові змісти, що складають неявне знання, і в яких міститься повідомлення про наукову школу чи літературну тради-цію, до якої відносить себе автор, про прийнятну для нього методо­логію, стшь чи дискурс, у якому він намагається працювати. У те­ксті завжди присутнє певне особистісне знання,³ яке не може бути однозначно виражене формальними засобами, неявні настанови, які для автора самі собою зрозумілі й приймаються як аксіоми. Більше того, в сучасній лінгвістиці є загальноприйнятим положення, згідно з яким будь-який текст є поліфункціональним за своєю структурою і, головне, він здатен виконати свою основну функцію, своє основ­не призначення тільки за тієї умови, якщо в ньому присутні й інші, додаткові, смислові навантаження й функції.⁴ І. Грязін вказує й на дещо іншу причину цього явища: "...В силу закону загальної ент­ропії, будь-яка передача інформації тягне за собою неминучу втра-

¹ Див.: Спекторский Е.В. Юриспруденция и философия //Юридический вестник. -1913.
-Кн.2.-С.81-82.

² Категорія «визнання» отримала розробку в концепції французького філософа О.Кожева.
Див.: Кожен А. Идея смерти в философии Гегеля. - М.: Логос, Прогресс-Традиция, 1998. - С.
82-83,164,193,194.

³ Див.: Поляни М. Личностное знание. - М.: Прогресе, 1985. - С.252.

⁴ Jacobson R. Closing statement: Linguistics and poetics // Style in language / Sebeok Th.A
(ed). - Cambridge (Mass.), 1960.-P. 350-377.

222

ту її певної частини. З метою більш адекватної комунікації й під­
вищення стійкості до перепон, інформація кодується з певним над*
лишком - її носій є більш складним, об'ємним, аніж це безпосереду
ньо передбачається обсягом і складністю самої інформації. Тому
текст самої норми недостатній для виділення всієї інформації, щф*
в ній міститься. Остання має бути зафіксована й в інших носіях ■=*
інших текстах або нетекстуальній формі".',

Отже текст, для того, щоб бути зрозумілим для інших, повинен бути заздалегідь віднесеним до певної інтелектуальної традиції, до певного дискурсу (якщо перед ним, звичайно, свідомо не ставиться завдання його руйнації). Тому текст, розвиваючи якусь традицію* водночас є передавачем її, в ньому вона зберігається^ трансформує­ться й передається іншим. Перервана традиція - це культурна ката*-строфа, адже в традиції акумулюється духовно-практичний та інте-; лектуальний потенціал певної епохи. Вивести традицію просто», текстів неможливо. Тексти є символами традиції, вони містять її в., собі, підтримують її, коли вона сама є і життєздатна. Разом зі смерч тю традиції вона зникає і в текстах, адже тепер її ніхто не здатем там "побачити", "вичитати" з текстів. Століттями романісти рекон­струюють традиції та принципи юридичної діяльності й мислення римських юристів за нечисельними текстами, що залишила нам та епоха. Причиною цого є незрозумілість для нас того неформально­го, неявного знання, що завжди присутнє в тексті й зрозуміла тіль­ки для прихильника традиції, тільки у межах певного дискурсу,