Філософські константи правого пізнання 9.1. Гносеологічні засади взаємозв'язку філософії та права

Абстрактність філософії часто ототожнюють з її відірваністю | від дійсності. Філософія права - чи ненайпрактичніша з філософсь-1 ких дисциплін. її предметом є феномен, який відіграє роль найміц-j нішої основи, найефективнішого засобу регуляції як суспільних': відносин у цілому, так і стосунків між окремими людьми, зокрема. І Це явище - право в його різних формах прояву. |Соли юрист за фа-Г хом і за родом діяльності звертається до аналізу звичних правових | процедур, наприклад, судового слідства і пошуку істини як основи^ справедливого вироку, він неминуче наштовхується на цілу низку] філософських проблем, не розв'язавши яких в той чи інший спосіб! неможливо прийняти певне рішення. Так, у наведеному прикладі] судове слідство постає складним інтелектуальним процесом, пере­насиченим гносеологічною проблематикою: як співвідносяться і об'єктивні та суб'єктивні фактори в процесі слідства (адже відомо,) що особистість судді значно впливає на характер вироку), методами здійснюється пізнання, як розуміється істина, що таке справедливість і який смисл покарання тощо. Ці та безліч інших подібних чисто філософських питань просто пронизують усю пра­вову матерію і подібно до того, як у Дайте сатана вигукує: "ти не підозрював, що я логік", так і юрист може сказати: "ти не підозрю­вав, що я філософ".¹ Коли ж вийти за межі конкретних юридичних процедур і заглибитися в аналіз більш фундаментальної проблеми • природи права, то взагалі може виникнути питання: чим є право більше - правом чи філософією? В усякому випадку не можна не погодитися з відомим юристом і правознавцем Є.Спекторським, який підкреслював, що "всі три галузі філософії - етика, метафізика і гносеологія - тісно пов'язані з юриспруденцією".²

Філософія, займаючись правом, не зраджує сама собі, вона не досліджує одне з явищ зовнішнього світу, вона досліджує саму себе. В цьому розумінні право можна назвати прикладною філософією. Інколи дослідження права значно корисніше для філософії, ніж для | самого права, більш ефективніше, ніж філософська саморефлексія.

Право оживляє філософію, пов'язує її з дійсністю, показує, що її категорії, абстракції - не порожні схеми, а засоби перетворення дійсності за допомогою права. "Виявивши гносеологічну природу права (курсив наш. - А.К.) як такого, ми зрозуміємо, наскільки пра­вильно буде застосовувати до явищ правових ті ж самі категорії, під якими ми розглядаємо явища світу конкретного".¹ Право є дже­релом життєвої енергії філософи, оскільки випливає з самих безпо­середніх життєвих ситуацій. Філософія ж робить право осмисле­ним, надає йому всезагального характеру, наближає його критерії до абсолютних критеріїв істини, добра, справедливості. Філософія бет права мертва, право без філософії порожнє.

Однак традиція взаємовідносин представників філософії та юриспруденції не відзначаються їх особливою прихильністю одне до одного, що не могло не відбитися на науковому співробітництві. Снобізм і зверхність філософів щодо юристів пояснюється тоталь­ним матеріалізмом і меркантилізмом останніх. Цей матеріалізм проявляється в предметі діяльності юристів, пов'язаному передусім з відносинами власності, з володінням, користуванням і розпоря­дженням майном, маєтком, спадщиною, товаром, річчю та ін.; мер­кантилізм же проявляється в бажанні юристів мати непоганий зиск з причетності до регулювання вказаних відносин власності і схиль­ності саму свою професію перетворювати на значну і впливову власність. Тому професія юриста (подібно до професії лікаря чи священика) завжди у народі користувалась авторитетом і визнава­лась як така, що дає хороший прибуток і матеріальну забезпече­ність. Професія філософа щодо цього є повною протилежністю, тому в їх зверхності неважко розгледіти приховані елементи зазд­рощів, а в снобізмі - форму психологічного самозахисту. І справді, філософів, як правило, не люблять, адже кому приємна критика. Філософ - це завжди рефлексія, духовна й інтелектуальна напруга, а кому приємна напруга, результатом якої найчастіше бувають су­мні істини. За що любитк філософа? До того ж філософія не годує людей, та й сам філософ, як правило, ледь зводить кінці з кінцями. Юристи ж зверхньо дивляться на філософів як на ідеалістів і мрій­ників, відірваних від життя, не здатних закріпитись у ньому, але навчають інших мистецтву життя. Юристи інтуїтивно вірно "б'ють" по віковічному "комплексу життя" філософів, але абсолю­тизація юридичного матеріалізму неминуче самих юристів заганяє в капкан дискредитації права і власної професії. Так само абсолю-

¹ СпвкгорскийЕ.В. Юриспруденция и философия // Юридический вестник. -1913. - Кн. '
П. - С. 92.

² Там само.

¹ Камбуров В. К вопросу об отношении философии к юриспруденции. - Томск: Т-во сквт ропечати А.А.Левинсон, 1904. - С. 8.

тизація філософського ідеалізму відштовхує значну частину прихи- ■ льників ідеалів рівності та справедливості. Філософія розходиться з] правом, тоді як насправді вони потребують одне одного.

Взаємне відштовхування філософії й права часто спостерігає ся і в сфері наукових досліджень, у якій до причин негації, вв вище, додаються ще причини гносеологічного плану. Юриспруд дія завжди виявляє себе у сфері конкретного знання, філософія -завжди система високих абстракцій. Коли філософ судить про право;! він до кінця залишається філософом за методами дослідження, його'І теорія права перетворюється на варіант власної філософської систем,[ ми і лише віддалено нагадує живе право, що функціонує в суспільст- [ ві. "Філософія права" Гегеля - класичний приклад цієї ситуації, Геніг ) альні знахідки Гегеля, звичайно, не мали безпосереднього практичні но-правового наслідку. Те, що філософ розглядає право не череаН конкретну норму, інститут, навіть не через суіфтшість галузей, а за-; галом право як ціле, сприяє ігноруванню досягнутих результатів ве-личезною армією практичних юристів. Філософів мало цікавить кон­кретика, юристів - абстрактні ідеї'. "Тим гірше для: фактів", - заявля­ють філософи, коли деякі з них не узгоджуються з їхніми схемами,, "Закон є закон", - кажуть юристи, якщо він не відповідає ідеї справе/! дливості. Та у будь-якому випадку філософу не обійтися без фактів, а юристу без ідей, і коли один з них звертається до аналізу права, інший - до філософського обгрунтування своїх принципів, то, як правило, виявляється слабке знання права філософом і відсутність найменшої орієнтації в світі філософських концепцій у юриста. Фі­лософія - це довічний комплекс у юристів, як життя - у філософів. Юрист звикає гордо і впевнено дивитися на життя, але згодом тільки у філософії він починає відчувати і бачити щось вище за себе і свою професію, починає розуміти, що основні постулати і принципи права базуються саме на філософії, в якій він не впевнений, не орієнтуєть­ся, яку не знає і боїться. Когось це спонукає схилити голову перед філософією, когось - відверто ігнорувати її, що не сприяє ні філосо-1 фй, ні праву. Філософи мало приділяють уваги праву, тому що воно є лише окремим елементом світу, буття, їхні ж системи мають загаль­ний, онтологічний характер. Мистецтво, регілія, наука, право - це, і лише конкретні прояви їх онтологічних і гносеологічних ідей. То чи** варто займатися тільки правом? З іншого боку, тотальна конкрет-; ність юридичної діяльності заземлює і не дає піднестися до світу І ідей, з часом здається, що немає в цьому й необхідності. Отже, і в \ гносеологічному плані не завжди перетинаються шляхи філософії і >. права. Складається парадоксальна ситуація, коли взаємною негащею? характеризується явища, які онтогенетично споріднені, взаємопро-і

низують, взаємозумовлюють одне одного. Таємниця, як завжди, зна­ходиться там, де найменше її очікували знайти; Саме в праві й через право філософія здатна подолати свій "комплекс відірваності від життя" і саме у філософії й через філософію право здатне самовизна­читись і слати дійсним автентичним правом.

Право наскрізь філософізоване явище. Це проявляється на всіх рівнях правової матерії, стосовно всіх аспектів філософського знан­ня: онтологічногОі гносеологічного, логічного, аксіологічного і на­віть естетичного. Так, будь-яка національно-правова система, не ка-жури вже про ту чи іншу філософсько-правову концепцію, базується на певній явно чи неявно прийнятій онтології, що зумовлює як полі* тику права загалом і процеси правозастосування, так і методи право­вого пізнання^ засоби розгортання права і правореалізації. Ще в ста­родавні часи, в античності право трактували як явище космічного походження. Порядок і гармонія космосу є природною основою по­рядку, що формується державою в соціальному бутті. Коли закони, які встановлюються, не відповідають цьому космічному порядку, -руйнуються держави, імперії, хаос поглинає життя суспільства. Ре­флексія правової онтології здійснюється і в сучасному світовому правознавстві. Про це свідчить концепція "онтологічної структури права" А. Кауфмана, правова концепція "автономного прояву життя" Г.Хенкеля, який є послідовником критичної онтології Н.Гартмана, а також відома онтологічна концепція "права буття" РМарчіча.² В останнього сутність права - це виключно онтологічна проблема. Іс­нує універсальний космічний порядок - право буття. Будь-який істо­рично встановлений правопорядок грунтується на невстановленому порядку буття. Право ідентичне з порядком буття і в основі своїй з ним єдине. Принципом устрою порядку буття є норма, а кожна нор­ма позитивного права повинна відповідати буттю, що має структуру норми. Норми позитивного права не можуть бути вигаданими: лю­дина постійно виявляє право, точніше серцевину права, яка містить­ся в бутті. Право не чиста вигадка людей, воно вкорінене в бутті і тому має метафізичну природу. Саме це мав на увазі вже згаданий вище Є.Спекторський, коли так відповідав на скептичну реакцію щодо метафізики практичних працівників права: "Юристи, які люб­лять франтувати своїм реалізмом, звичайно, рішуче відкидають як метафізику загалом, так і метафізику юриспруденції, зокрема. Але при'цьому вони випускають з уваги те, що є два реалізми - реалізм

¹ Пермяков Ю.Е. Лекции по философии права. - Самара, 1995. - Разд. "Космос и право".
- С 24-34.

² Четверний В.А. Современные концепции естественного права. - Москва: Наука, 1988. -
С. 107-П5.

емпіричної, експериментальної науки, яка нічого не визнає, окрім^ факту, і реалізм метафізики, що приймає за конкретні факти пред '' ти своєї віри. Вони випускають з уваги те, що самі надто часто *„.. ближаються до реалізму другого типу. Вони не помічають, що а реалізм досить часто нагадує "реалізм" тих схоластичних метафізі ків середньовіччя, котрі, на відміну від номіналістів, визнавали уншерсаліями, за абстрагованими поняттями реальне, конкрет буття, те, що німецькою так добре передається словом Dasein. Сі права - де зовсім особливий світ, мовби надбудований юриспрудє цією над емпіричною дійсністю...". Найбільш очевидна відмінніс онтологічних настанов проявляється в зіставленні різних націонал-но-правових систем. Так, романо-німецька система права виходить _т онтології, значною мірою обгрунтованою ще в Гегелівській "Філософ фії права": розвиток права узгоджується з розвитком світового, абсо^ лютного духу, якому притаманні такі властивості, як системність^ ієрархічність, повнота, фундаментальність. Відпввідно до вказаних настанов розвивались і законодавства у країнах, приналежних до даної системи права. Пунктуальність і тотальна систематизованість^ німецького права, знаменитий Кодекс Наполеона яскраво демонст-; рують, як ті чи інші свідомо чи несвідомо прийняті онтологічю принципи й настанови, певна метафізика реалізуються у позитивно­му праві й визначають особливості правозастосувальної політики. Англо-саксонська національно-правова система характерна для кра7 їн, що історично були батьківщиною емпіричної онтології та філо­софії прагматизму (Англія, США). Тут право діє, виходячи з практит, чних міркувань, тут не будували метафізичні правові системи, а дія-j •■ ли, бо час - це гроші й тому замість громіздкого механізму законов \ творення, страшенно розтягнутого в часі, створюється механізм прег! цеденту, ефективний, швидкий, конструктивний, який, розв'язучи' конкретний спір про право в процесі судочинства, водночас запов­нює прогалини в правовій системі.

На рівні гносеології зв'язок філософії і права ще більш очевид­ний, ніж на рівні онтології. Право - тотально гносеологізоване явище. Більше того, є всі підстави стверджувати, що пізнання постає наш ли-биннішою сутністю права: є процес пізнання - можна говорити про наявність права, немає пізнання - немає й права. Неможливо винести справедливий вирок, не дізнавшись при істинні обставини спріїви; неможливо прийняти правовий закон, не проаналізувавши, не пізнав­ши соціальну ситуацію в суспільстві; а прийнявши справедливий за-

c^⁶""⁰¹*™*¹ **• Ю(«ЧЧдаЩИ.« философия// Юридический весіншс. -1913. - Кн.

кон, неможливо сподіватися на його ефективну дію, якщо не виявити гносеологічні особливості функціювання правосвідомості суб^?єкта права. Який би ми не взяли елемент правової дійсності, він завжди є гносеологічно навантаженим, а будь-який факт реалізації права зав­жди пов'язаний з певною гносеологічною інтенсивністю. Саме ця об­ставина дає підстави стверджувати, що пізнавальний аспект права є його обов'язковою сутнісною ознакою, а пізнавальна інтенсивність права - необхідною умовою його існування. "Гносеологічна природа права"¹ є об'єктом окремої теоретико-правової науки - гносеології права, предмет якої - вивчення закономірностей правового пізнання як необхідної умови функціювання і розвитку самого гфава.

Деякі правознавці й філософи права, усвідомлюючи надзвичай­не значення пізнавальної природи права, зводять усю філософію права до теорії правового шзнання. Так, В.Вальденберг розуміє фі­лософію права як науку про межі юридичного пізнання. "Тому ми й визначаємо філософію права просто як теорію пізнання права",² -такий його висновок. Сучасний дослідник права ДАКерімов так визначає специфіку філософії права: "Філософія права це не що інше як інтеграція всієї сукупності принципів пізнання, вироблених нею самою, загальною філософією і комплексом юридичних наук, засто­сованих у процесі дослідження специфіки правової дійсності, її роз­витку та перетворення".

Розуміння філософії права як теорії пізнання права не може не викликати амбівалентних почуттів у юриста й однозначної си­мпатії у філософа, та водночас і критики останнього. Дійсно, зве­дення філософії тільки до пізнання не лише нівелює її, але й від­кидає фундаментальні проблеми взаємозумовленості онтології та гносеології, онтології та аксіології, гносеології та логіки, логіки й аксіології та ін. Та чи інша гносеологія, звичайно, не може не бу­ти зумовленою явно чи неявно прийнятою онтологією, а певна гносеологія зумовлює і специфічну логіку пізнання світу загалом, і права, зокрема. Тому структура філософії права Нагадує специ­фічний "філософсько-правовий квадрат"^ елементами якого є такі розділи знання, як онтологія права, гносеологія права, аксіологія права і логіка права. Обмеження філософії права теорією пізнання права є зведенням її тільки до гносеології права. При такому ро­зумінні філософії права вона постає наукою, що задає універсаль-

¹ Камбуров В. К вопросу об отношении философии к юриспруденции. - С. 8.

² Вальденберг В. О задачах философии права // Вопросы философии и психологии. -
1897.-№40.-С. 926,928.

³ Керимов Д.А. Предмет философии права // Государство и право. - 1994. - № 7. - С. б;
його ж: Основы философии права. - Москва, 1992. - С. 3-26.

200

ну макромодель правової дійсності, конкретні ж філософсько-правові концепції є специфічними, індивідуальними проявами цієї універсальної макромоделі. Коли в тій чи іншій філософсько-правовій концепції абсолютизується онтологічний аспект (як, на­приклад, у згаданій вище концепції Р.Марчича),¹ то утворюється група онтологічних концепцій права, коли ж абсолютизується гносеологічний аспект - виникають гносеологічні концепції права і т. д. Кожна існуюча національно-правова система також є істо­рично конкретним проявом універсальної макромоделі права. З цієї точки зору філософію права можна визначити як науку про закономірності вивчення сутнісної природи права як ди­намічної єдності його онтологічних, гносеологічних, аксіоло- гічних і логічних засад.

Не можна сказати, що правознавці не усвідомлюють глибинно­го взаємозв'язку вказаних аспектів права, але при визначенні пред­мета філософії права часто акцентують увагу н# якомусь одному з них. Так, той же А.Д.Керімов зазначає, що "предмет філософії права можна охарактеризувати як розробку логіки, діалектики і теорії пі­знання правового буття". Але відразу зауважує: "Якщо загальна фі­лософія пізнає відповідні об'єкти як в онтологічному, так і в гносео­логічному аспектах..., то філософія права, спираючись на онтологію права, переважно пізнає гносеологічне їх значення".² Насправді фі­лософія права вивчає всі вказані аспекти права, а головне - закономі­рності їхньої взаємодії і взаємозв'язку, формулюючи у такий спосіб універсальну макроструктурну теоретичну модель права, здатну бу­ти орієнтиром для аналізу конкретних філософсько-правових конце­пцій і розвитку реальних правових систем.

Те, що право сьогодні є найбільш ефективним засобом регулю­вання суспільних відносин, а з іншого боку, як ми намагалися пока­зати вище, наскрізь філософізоване явище, дає підстави для виснов­ку, що саме через філософію права як таку, що найбільше впливає на право, філософія може реально впливати і на соціальну дійсність, реалізовувати себе в суспільних відносинах і, отже, знімати свій комплекс "відірваності від життя". В цьому і полягає смисл тези, що філософія права це найпрактичншіа з філософських дисциплін. У цьому ж проявляється значення, яке має курс філософії' права в сис­темі гуманітарної освіти.

Для майбутніх юристів філософія права - це курс, завдяки якому право як сукупність і нагромадження нормативних актів перетворю-

¹ НерсесянцВ.С. Философия права. - М.: Изд. группа ИНФРА-М,1997. - С. 629-635.

² Керимов Д.А. Предмет философии права. - С. 4, 5.

ється в осмислене духовне явище. "Без філософії права юрист вивчає, власне кажучи, "законознавство", і лише філософія права перетворює його предмет вивчення на правознавство, науку людсь­кого світу".¹ Саме через філософію права юрист засвоює ті віковічні цінності, фундаментальні категорії та інтелектуально-пізнавальні засоби, які згодом будуть для нього слугувати орієнтиром у його правозастосувальній діяльності. Для майбутнього ж філософа курс філософії права має розкрити і підтвердити одну з найважливіших особливостей філософії: дух, ідея є основою дійсності, самою сутніс­тю буття. Будучи найабстрактнішою наукою, філософія водночас є найконкретнішою, найпрактичнішою наукою. Ідеї та цінності філо­софії так чи інакше втілюються в життя через право.²

9.2. Екзистенціальні константи правового пізнання: право як