Право як екзистенція 3 page

² Див.: МолнарА. Формална логика и право- покушай рєконструирана ниховог наетанка
у аніичкои Грчкои // Анали Правног фак. у Београду, - Београд, 1993. - Г. 41,6р. 1/2. - С. 145-
160; Салогубова Е.В. Доказательства в римском гражданском процессе // Вест. Москун-та.
Сер. 11, Право. - М, 1994. - № 3. - Є. 70-78.

³Див.: Vlachos G. La Republique des Atheniens, etat cle droit et de justice. Le temoignage de Demosthene // Rev. intern, de droit compare. - P., 1993. - A 45, N 4. - P. 843-855; Zeber I. Naukleros і doulos emporos w mowie Demostenesa (XXXIV) // Acta Univ. wratislaviensis. - 1987. -N 927. Prawo, N 154. - S.23-36; Classen CJ. Recht - Rhetorik - Politik: Unters. zu Ciceros rhetorischer Strategie. - Darmstadt: Wiss. Buchges., 1985; Gross N.J. Ein beruhmter Rechtsanwalt: Marcus Tulfius Cicero //Neue jur. Wochenschrift. - Munchen; Frankfurt a.M., 1988. - Jg, 41,;N 6. -S. 302-307; Radovcic V. Koncepcija tzv. atehnickih (sudskih) dokaza u Ciceronovu dijalektimo-retorickom spisu Topica// Zb. Prav. fak. u Zagrebu. - 1992. - G. 42, br. 1. - S. 77-89; Рогачевский Л.А. Плиний Младший -адвокат //Изв. вузов. Правоведение. -Л., 1990.-№3.-С. 55-61.;

234

трактується як прикладна, інструментальна наука. Це дає всі підста­ви вважати вказаний період часом виникнення юридичної логіки.

Середньовіччя і Новий час характеризуються передусім розви­тком чистої логічної теорії. Тут були досягнуті серйозні результати, деякі доробки середньовічних схоластів-логіків, наприклад, вико­ристовуються в сучасній комп'ютерній техніці. Для юридичної ло­гіки як самостійної науки середньовіччя є скоріш латентним періо­дом розвитку, хоч і в цей час, як зазначалося, здійснювався інтен­сивний аналіз логічних прийомів тлумачення класичних текстів римських юристів, передусім Дигестів Юстиніана, що дозволяло розшифровувати й накопичувати типові схеми техніки оперування з правовим матеріалом як основи юридичної логіки і правового ми­слення. Цей матеріал став предметом рефлексії та спеціального розгляду вже на початку Нових часів. Відомі праці з юридичної логіки таких авторів, як П.Гамарія (Болонья, 1524), Х.Хегендорфа (Лейпциг, 1531), М.Вігелія (Базель, 1557), А.Фронса (Лондон, 1588). 1615 року, наприклад, тюбінгенський професор В.Шикхард видав у Гейдельбергу книжку "Logica juridica", в якій розкривав логічні підстави класифікації правил тлумачення правових норм. Значним поштавхом для розвитку юридичної логіки стали праці класиків філософії та права Нового часу Т. Гоббса та Г.Лейбніця.²

З XIX століття починається новий етап у становленні та розви­тку юридичної логіки як науки. Передусім це пов'язано з поширен­ням у цей період ідей і практики юридичного позитивізму, який передбачав широке використання логічної техніки в судових про­цесах, по суті будував на ньому все судочинство. По-друге, в мину­лому столітті склалася сприятлива гносеологічна ситуація, коли в наявності були як високий рівень логічних знань, досягнутий за попередні часи, так і значний історичний досвід правозастосовчої діяльності. Тому з необхідністю почала актуалізуватись об'єктивна потреба в об'єднанні цих галузей знань, щоб використати їх спіль­ний потенціал для розвитку як права, так і логіки. Поступова реалі­зація й задоволення цієї теоретичної потреби призвели до форму­вання міждисциплінарної логіко-юридичної науки, а її практичні досягнення давали всі підстави для досить високої оцінки її зна­чення. "Логіка права, - зазначав у ті часи Р.Ієринг, - є певним чином

¹ Див.: Томсинов В.А. К вопросу о роли римского права и юриспруденции в обществен­
ной жизни Западной Европы XI - ХПІ вв // Проблемы идеологии и культуры. - Свердловск,
1987.-С. 86-103.

² Див.: Lagerspetz Е. Hobbes's logic of law // Hobbes. - Aldershot etc., 1989. - P.142-153;
Concepts juridiques et probabilistes chez Leibniz // Rev. dWstoire des sciences. - P., 1993. - T. 46, N
4.-P, 439-485.

сам цвіт правових положень, екстракт з них".¹ Остаточне станов­лення юридичної логіки як сучасного напряму наукових дослід джень ще не завершилось і донині, однак чітко вималювались пре­дмет і стратегія їх подальшого розвитку.

Фундаментальне обгрунтування логіки як науки, яка розвиває право і права як логічної системи, здійснив Гегель у знаменитій праці "Філософія права"(1820). Можна вважати, що після її опублі­кування юридична логіка отримала глибокі теоретичні засади, які забезпечили можливість її інтенсивного подальшого розвитку. Дроте необхідно враховувати й те, що Гегель, вважаючи мислення "основою права й державного устрою загалом",² у своїй праці ви­користовував вищий на той час рівень логічних знань - логіку діа­лектичну, а юридична практика і, перш за все, представники школи юридичного позитивізму обмежувалися лише використанням фор­мально-логічних законів і правил у судовій діяльності. Виник пев­ний розрив, навіть суперечність між фундаментальними теоретич­ними засадами юридичної логіки і практикою її застосування. Увесь подальший шлях еволюції цієї науки пов'язаний саме з по­доланням вказаного розриву.

Євген Ерліх (1862-1922), засновник світової соціології права (в минулому декан юридичного_офакультету (1901), а згодом і ректор (1906) університету Франца Иосифа у Чернівцях)³, автор знамени­тої "Юридичної логіки" (Die Juristische Logic. - Tubingen, 1918; друге видання - 1925 p.), чітко усвідомлював суперечність між ста­тичною формально-логічною системою, яка використовувалася прибічниками парадигм юридичного позитивізму, і динамічною, постійно мінливою, прогресуючою системою живого права. Саме ця недостатність, неспроможність формальної логіки охопити^ опа­нувати "живе право" привело Ерліха до радикального висновку про шкідливість застосування логіки у праві взагалі, оскільки вона не тільки неспроможна охопити реальний процес судочинства, ай ча­сто призводить при її використанні до винесення явно несправед­ливих вироків. Постійна зміна реальної правової ситуації в суспіль­стві не вкладається в сухий формальний механізм дедуктивного

¹ Иеринг Р. Дух римского прала на различных ступенях его развитая. Часть 1. - СПб.,
1875.-С.32.

² Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М.: Мысль, 1990. - С. 392.

³ У 1989 році в Берліні вийшло четверте перевидання фундаментальної праці Євгена Ер­
ліха "Основи соціології права". - Див.: Ehrlich Е. Gmndlegung der Soziologie des Rechts. -
Berlin, 1989. - 439 s. (1. Auflage 1913; 2. Auflage 1929; 3. Auflage 1967; 4. Auflage 1989); Ehrlich
E. Gesetz nnd lebendes Recht: vermischte kleinere Schriften. - Berlin: Dunkerund Humblot, 1986. -
259 s. Дивлакомс Марчук ВЛ. Євген Ерліх: сторінки життя і творчості // Ерліхівський
збірник. Вил. 1. - Чернівці, 1994. - С. 5-Ю..

236

слідування з більшого засновку, який складає статичну правову норму, через конкретний "живий" випадок, до висновку, який з причини поєднання "живого" з "мертвим" перетворюється в юри­дичну фікцію, або, просто кажучи, у несправедливий вирок суду. Здається, склалася парадоксальна ситуація: автор "Юридичної ло­гіки" виступає проти логіки. Насправді ж парадокс тут тільки уяв­ний. Є.Ерліх виступав проти абсолютизації юридичними позитиві­стами використання в праві саме формальної логіки, але доводив необхідність застосування логіки більш вищого порядку, яка би враховувала всю суперечливу динаміку соціально-правових проце­сів у суспільстві, тобто стверджував важливість переходу юридич­ної практики на рівень застосування діалектичної логіки права. Для такого висновку засновник соціології права мав усі підстави не тільки тому, що соціальна ситуація в юриспруденції на початку століття вимагала докорінних змін функціонування правового ме­ханізму, його серйозної динамізації, а й тому, що навіть у період панування юридичного позитивізму судові рішення при наявності прогалин у праві практично ніколи не здійснювались і принципово не могли здійснюватися на основі законів формальної логіки, а ви­магали творчого підходу з урахуванням положень усієї системи права як цілого, з елементами суб'єктивізму, що випливали з особ­ливостей правосвідомості судді та ін. Так, Є.Ерліх зауважував, що "юрист, який визнає юридичну логіку, поступово переконується в тому, що суддя на противагу своєму обов'язку, розглядаючи конк­ретний правовий випадок, так чи інакше підкоряється інтуїції свого власного духу". Ця особливість судочинства ще в гегелівський період створювала умови для подолання зазначеного вище розриву між діалектико-правовими засадами юридичної логіки, формально-логічними настановами і судовою практикою юридичного позити­візму. Епохальна праця Ерліха "Юридична логіка" зробили значний внесок у подолання цього розриву. Хоч опоненти знаменитого чер­нівецького правознавця, наприклад, відомий юрист ІАПокровсь-кий, звинувачували його в переході від одних крайнощів до інших, тобто від абсолютизації логіки юридичними позитивістами до логі­чного негативізму представників "живого права",² насправді Є.Ер­ліх зовсім не заперечував доречності використання логіки в юри­дичній практиці, він тільки показав обмеженість можливостей формальної логіки й обгрунтував небхідність переходу до логіки юридичного мислення вищого порядку, більш складної діалектич-

* Ehriich Е. Die Juristische Logik. —Tubingen, 1918. - S. 289.

Покровский И.А. "Прагматизм" и "релятивизм" в правосудии // Вестник гражданского права, — 1916. — №5. — С. 38.

ної логіки права. Отже, саме погляди Є.Ерліха сприяли радикаль­ному переосмисленню предмета юридичної логіки і дали значний поштовх для розвитку цієї науки в 20 столітті. З висоти сучасного рівня логіко-юридичних знань у загальному плані визначення пре­дмета юридичної логіки може бути сформульоване так; юридична логіка - це наука, яка вивчає закономірності; застосування логі­чних теорій у правовому пізнанні та юридичній практиці.

Акцент у цьому визначенні робиться перш за все саме на зако­номірностях, особливостях, специфіці, відмінностях застосування л<даіки в праві. В даному випадку логіка постає як прикладна наука, але сам предмет застосування не може не залишати свій відбиток на засобах, особливостях використання логіки. Більше того, розви­ток сучасної логічної теорії показав, що лргікр-теорети'їний аналіз правових явищ, таких як норми права, правові „дії та оцінки, особ­ливості слідчої практики і т.,ін. призвів до істотного прогресу самої логічної теорії, до виникнення нових напрямів у цій науці, таких як логіка норм, логіка дії, логіка оцінок, логіка запитань і відповідей, теорія аргументації тощо. Подібні процеси взаємозбагачення логіки і права показують, що неможливо уявити якісь значні досягнення сучасного правознавства без використанння все ще "молодої", але вельми перспективної синтетичної науки - юридичної логіки.

Логіка є невід'ємним елементом будь-якої правової реальнос­ті, визначальним моментом її внутрішньої сутнісної структури.² "Разом з етичним елементом, - підкреслював Б.А.Кістяківський, - у праві відіграє величезну роль елемент логічний. Для правознавства, що слугує практичним цілям, цей логічний елемент має надзвичай­но важливе значення"³. Починаючи від структури норми, первинної

'' Про гносеологічний статус юридичної логіки як науки див.: Elirlich Е. Die juristisohe Logic. - Tubingen, 1918; Kaufmann F. Logik und Rechtswissenschaft.- Tubingen, 1922; Fabr-guettes P. La logique judiciaire et l'art de juder...- P., 1926; Kalmowski G. Introduktion a la logiquc juridique. - Paris, 1965; Klug U. Juristische Logic. - 3, verb. Aufl.- Berlin, 1966; Tammelo J. Outlines of modern legal logik. - Wiesbaden, 1969; Жсребкин В.Е. Логический анализ понятий права. - К., 1976; Титов ВД. О предмете юридической логики // Проблемы социалистической законности. - Вып. 22. - Харьков, 1988. - С. 49-55; його ж: Історичні взаємозв'язки між логі­кою і правом. - X., 1994; його ж: Можливості застосування сучасної логіки в правових дослі­дженнях // Вісник Академії правових наук України. -1997. - № 2..- С 67-74.

² Див.: Бабаев В.К. Логика в сфере права: понятие и основные направления исследо­вания // Советское государство и право. - 1979. - № 7. - С. 44; Крылов В.Н. К проблеме логического начала в познании права // Роль государства и права в совершенствовании социалистического общества (актуальные проблемы теории). - М., 1985. - С. 102-108; Левин И.Д. Право и логика // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. -1944. -№ 1-2; Посконин В.В. Логическое начало в познании права // Вестник Удмуртского уни­верситета. -Ижевск, 1996. - N° 1. - С. 14-23; Сгарченко А.А. Логика в судебном исследо­вании. - М.; Гос. изд-во юр.лит., 1958.

³>Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. -Москва, 1916. -.С. 301.

238

клітини права, й закінчуючи системою законодавства та системою права, логічність пронизує всю правову матерію, всі етапи її розви­тку й функціонування. Недаремно системність і формальну визначе­ність зараховують до сутнісних характеристик права. З цього приво­ду В.Є.Жеребкіннаголошує: "Юридичне логічно детерміноване".¹

Але роль логіки в праві набагато важливіша, ній надання нор­
мам формальної визначеності, а законодавству - системної строгос­
ті та несуперечливості. Логіка є гносеологічним механізмом по­
родження права, засобом його реалізації та методом розкриття
його сутності, іншими словами - однією з найістотніших констант
функціювання права.;

Кожна наука;, як відомо, відрізняється від іншої своїм власним специфічним предметом і методом. У праві цей метод (а саме: формально-догматичний) має логічну природу, що свідчить про логіко-гносеологічну природу самого права. Причому те, що метод цей має логічну природу, ніяк не може бути випадковим дай права. "Юридичний метод, - підкреслює Р.Ієринг, - не є чимось ззовні за­несеним у право, а навпаки, вимагається з внутрішньою необхідні­стю самим же правом, будучи єдиним способом правильного прак­тичного володіння ним."³ Оскільки метод завжди зумовлюється предметом, то в даному разі логіка як метод зливається з самим правом, трансформується в ньому, стає юридичною логікою. І нав­паки, логічна природа права породжує правову логіку як свій метод саморозкриття і самореалізації. "З погляду справді наукового пі­знання, - зауважував той же БАКістяківський, - абсолютно непри­пустимий... "відрив" нормативного й логічного розгляду права від реального його розгляду".⁵ Чисто формального, чисто структурного аспекту права, який би не визначався реальним правом, просто не існує. Завжди відбувається взаємодія і взаємозлиття; формального і

ЖеребкинВ.Б. Логический анализ понятии права.-К: Вища школа, 1976.-С. 11.

Див.: Лукич Р. Методологияправа. - М.: Прогресе, 1981. - С 36.

Иеринг Р. Юридическая техника. - СПб., 1905. -С. 6.

Див.: Raz J. The inner logic of the law'7/ Vemuft und Erfahrung im Rechtsdenken der Gegenwart. - В., 1986. - P. 101-117; Sajo A. Transformation inside the law // Vernuftund Erfahrung im Rechtsdenken der Gegenwart -В., 1986. -R 89-99; TamayoR. The inner logicof law and legal hermeneutics // Vemuft und Erfahrung im Rechtsdenken der Gegenwart - В., 1986. - P. 119-123; Paychere F. La decouverte du sens en droit par la logique formelle // La decouverte du sens en droit -Stuttgart, 1992.-P. 31-46.

⁵ Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. - С. 308.

⁶ Про труднощі логічної формалізації законодавства див.: Бабаев В.К. Формальная опре­
деленность и возможности формализации законодательства // Сов. гос. и право. -1978. - № 4. -
С. 44-51; Коган В.М. К вопросу о формализации отрасли права // Вопросы кибернетики и
право.-М: 1967.-С. 101-113; Ольшанский А.Г. Проблемы формализации правовых норм//
Сов. гос. и право. -1974. - № 2; Чернобеяь Г.Т. Формализация норм права // Советское госу­
дарство и право. - 1979. - № 4. - С. 29-36; Matsunioto Н. A study on logical formalization of

правового, утворюється певна формально-правова синкретичність, Закономірності її функціонування вивчає юридична логіка - наука про правовий метод. Отже, метод права - не суто правовий і не суто логічний, а синкретичний логіко-правовий метод, який відо­бражає формально-змістовну залежність права,

Логіка завершує будь-яку систему права. Та чи інша концепція права стає повною та завершеною з експлікацією своєї логіки, яка дозволяє як визначити і розкрити певну правову структуру, так і задати механізм її реалізації. Тоді онто-гаосеологічні моделі стають онтоЛгнрсео-лоіічними, тобто повними. Онтологічне "що" з'єднується з гносео-логічним "як" саме через логіку, вона забезпе­чує перехід від "щр" до "як" права, пов'язує їх. Причому, кожне "що" і кожне "як" має свою логіку і всі вони повинні відповідати одне одному; неадекватна логіка накладає свій відбиток на розу­міння й розкриття нового "що" і нового "як".

Процес виділення логіки правової реальності поступовий, "Право може довгий час перебувати у стані логічної безформності й словесної незакріпленості", г зазначав Ш.Ільїн. Але неминучим завершенням праворозвитку є "поступове висвітлення й закріплен­ня логічного елементу в "діючих" правових нормах".² Неминучим, тому що норма - це завжди судження, логічне судження, і воно не може виражатися, змінюватись і реалізуватись інакше, як у відпо­відності з законами логіки.³ Норма має складну динамічну структу­ру, В нормі-приписі може бути відсутня чи то гіпотеза, чи то санк­ція, чи навіть сама диспозиція, але цілісна природа норми не при­пускає відсутності жодного її елемента, і всі вони необхідно мають бути присутні, всі вони дійсно присутні, хоч і розкидані часто по різних нормах-приписах, тому цілісна, єдина правова норма завжди постає як логічна норма, як результат логічного аналізу. Норма ж може бути ефективною, живою нормою, коли вона - цілісна норма, її цілісність задає, з одного боку, логічну структуру реалізації нор­ми, з іншого боку, розгортається в систему законодавства і систему

Hohfeld's fundamental legal concenptions for legal reasoning by intelligent computer systems // Bidcchnologie,EthikundRechtimwissenschainichenZeitalter.- Stuttgart, 1991. -P. 166-172,

¹ Див.: Введенский А.И. Логика как часть теории познания. 3-е изд. - Пг., 1917. - С. 17-
46.

² Ильин И.А. Понятие права и сипы / Опыт методологического анализа // Ильин И.А.
Собр. соч. В 10-ти томах. - Москва, 1994. С. 16,17.

Див.: Бабаев В.К. Норма права как истинное суждение // Правоведение. - 1976. - № 2. -С.30-37.

⁴ Див.: Алексеев С.С. Общая теория права. Курс в 2-х томах. Т. 2. - Москва: Юридичес­кая литература, 1982. - С. 31-81.

240

права, яка завжди є логічною системою.¹ Система законодавства і норма права як система постають нескінченним предметом логіч­ного аналізу, який ще не сказав свого останнього слова у правово­му пізнанні. З практичного погляду сьогодні важко уявити кваліфі­кованого юриста, фахівця-правознавця без ґрунтовної логічної під­готовки, без певного рівня логічної культури, яка неминуче позна­чається на його вмінні оперувати правовими поняттями, орієнтува­тись у законодавстві, давати тлумачення нормативним актам, здій­снювати процедури кваліфікації злочинів та оперувати багатьма іншими прийомами юридичної техніки.³ Звичайно, право не зводи­ться до логічно-структурованої догматики, адже є ще "живе право" - чи то Є.Ерліха, чи то Л.Петражицького, чи інших. Проте концент­рованого виразу "живе право" набуває саме в позитивній догмати­ці. Це і є тією сферою, де право може в чистому вигляді розвивати­ся саме собою, за своїми внутрішніми логічними законами, як са­мостійне явище. Застосування різноманітних логічних теорій, всьо­го арсеналу сучасної логічної науки до аналізу права може дати і дає добрі результати у розумінні природи права.⁴ Логіка у взаємодії з правом, стаючи юридичною логікою, формує право, реалізує його і в цілому проявляє себе як фундаментальна логічна константа пра­вового пізнання, а отже, і загального розвитку права.

Найбільш явно логічна природа права проявляється в структу­рі і динаміці елементів норми права. Навіть якщо абстрагуватися від логічної взаємодії між нормами (оскільки вона є предметом са-

¹ Див.: Бабаев В.К. Советское право как логическая система. - Москва, 1978; Черданцев
А.Ф. Логическая характеристика права как системы // Изв. вузов. Правоведение. -1983. - № 3.

² Кшшп В., Герлох А. Логика в правовом сознании. - Москва: Прогресс, 1976. - С. 5-23;
Леви Э.Х. Введение в правовое мышление. - М.: Наука, 199S. - С. 9; Aldisert R.J. Logic for
lawyers: Aguideto clear legal thinking. -N.Y.: Boardman, 1990.

³ Саме з цією метою після недавнього поновлення в Чернівецькому університеті функці-
ювания юридичного факультету на ньому, відповідно до вимог сучасного рівня правознавства
і продовжуючи традиції логіко-юридичних досліджень Є.Ерліха, з 1992 р. читається курс
юридичної логіки. (Див.: Козловський А.А. Юридична логіка: Програма курсу. Робочий
план. Практичні завдання. Бібліографія. - Чернівці, 1997).

⁴ Див.: Etudes de logiqiie juridique. Pabl. par. Ch. Perelman. - Bruxel-les: Bruylant, 1976;
Schieiber R. Logic des Rechts. - Berlin-Oottingen-Heidelberg, 1962; Tammelo J. Outlines of
modern legal logik. - Wiesbaden, 1969; Wedbe*g A. Some problems in the logical analisis of legal
science //Theoria.-Vol.17.- Stockholm, 1951; Weinberger O. Logische Analyse in tier Jurisprudenz.
- Berlin: Duncker & Humblat, 1979; Zicmbinski Z. Logiczne podstawy prawbznawstwa.- War-
szawa: Wydawnictwo prawnicze, 1966; Земляной М. Некоторые проблемы современной логи­
ки в праве. -Автореф. дисс... канд. филоснаую - Одесса, 1970; Логические и математичес­
кие методы в правовой теории и практике. - Ленинград, 1989; Титов В.Д. Можливості
застосування сучасної логіки в правових дослідженнях // Вісник Академії правових наук
України. - 1997. - № 2. - С 67-74.

мостійної науки - логіки норм),¹ то вже на рівні первинної клітини права - окремої норми права - ми спостерігаємо складну динаміку елементів її логічної структури.

Внаслідок тривалих дискусій склалися різноманітні погляди стосовно логічної структури норми права, нюанси аргументації яких в окремій статті важко відтворити. Простіше здійснити їх класифіка­цію за формальним критерієм, а саме: за кількістю елементів, якими наділяється сама норма - одним, двома або трьома елементами.

Дослідники даної проблеми, які стверджують наявність у стррктурі норми тільки одного-єдиного елемента - диспозиції, по суті зводять до неї саму норму,, підкреслюючи, що саме в диспози­ції формулюється правило поведінки, а норма і є правилом пове­дінки, встановленим або санкціонованим державою.² Гіпотеза і диспозиція розглядаються лише як атрибути норми, хоча, як зазна­чає з цього приводу Ю.В.Кудрявцев, "логічніше було б сказати, що відомі найменування - гіпотеза, диспозиція, санкція - суть назви різних норм", а саме "законодавство є сукупністю норм, гіпотез і санкцій". Але тоді виходить, що, наприклад, гіпотеза - це само­стійна норма, яка формулює правило поведінки, а таке припущення суперечить визначенню самої гіпотези як тільки умови, з настан­ням якої повинна бути реалізована певна поведінка. Насправді ж, на думку Ю.В.Кудрявцева, гіпотеза досить жорстко пов'язана з диспозицією навіть з чисто логічної точки зору, згідно з якою імп­лікація ("якщо - то"), як аналог структури норми, складається з двох елементів, "p-^q", де диспозиція постає наслідком гіпотези. Наведені аргументи істотно послаблюють позиції прибічників од-ноелементної структури норми, але, як буде показано далі, повніс­тю не руйнують їх.

У працях С.С.Алексеева, Ю.В.Кудрявцева, А.П.Томащевсько-го, А.Ф.Черданцева⁴ обґрунтовується концепція двоелементної структури норми права. Основними аргументами тут є: по-перше, твердження про "факультативність" санкції в загальному складі

¹ Див.: KalinowsM G. La logique das normes. - Paris, 1972; Шин A.A. Логика норм. - M:
Изд-во Моск. ун-та., 1973; Krecht J. Со je normativni logika // Pravhik. - Pr., 1992. - Roe. 131,
с 11.-8.959-966.

² Див.: Общая теория советского права. - М, 1966. - С. 191-210; Лейст О.Э. Санкции в
советском праве. - М., 1962. - С. 11-25.

³ Кудрявцев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - М.: Юр. лит., 1981. -
С. 56.

⁴ Алексеев СС. Проблемы теории права. Т.1. - Свердловск, 1972. - С. 218т232; Кудряв­
цев Ю.В. Нормы права как социальная информация. - М.: Юр. лит., 1981. - С. 54-61; Тома-
шевский НЛІ. О структуре правовой нормы и классификации её элементов // Вопросы общей
теории советского права. - М, 1960; Черданцев А.Ф. Специализация и структура норм права
//Правоведение. -1970.-№ 4. - С. 41-49.

242

норми; по-друге, санкція розглядається як самостійна норма (охо­ронна) і постає правилом поведінки для органа держави, який за­стосовує примусові заходи щодо порушника у випадку порушення ним відповідної основної норми. Сама ж норма права завжди скла­дається з двох елементів - умови і правила поведінки.

Як бачимо, концепція двоелементної структури норми права -це не що інше, як кількісне звуження аргументації (тому й непослі­довне) попередньої одноелементної концепції норми права. Там "незаконними", "атрибутивними" елементами вважалися гіпотеза і санкція, тоді як у даній концепції "факультативним" елементом визначається тільки санкція. Гіпотеза (очевидно, внаслідок переко­нливості структури логічної імплікації "p-»q", "якщо - то") тут ви­знається "законним" елементом норми. І в першій, і в другій кон­цепції сутністю норми визнається встановлене державою правило поведінки, але з тією різницею, що в одній структура норми зводи­ться до її так зрозумілої чистої Сутності, вираженої в диспозиції, а в другій - враховуються ще й умови правової поведінки суб'єкта. Як у теорії пізнання використовується вже давно розкритиковане по­няття "чистого гносеологічного суб'єкта", так само в даній концеп­ції доводиться неявно спиратися на поняття "чистого диспозитив­ного суб'єкта", ізольованого від умов і наслідків своєї активності. Одноелементна норма - це не що інше, як чиста активність суб'єкта, діяльність загалом. Своєрідний протест (хоча й непослідовний) про­ти такої абстракції чистої поведінки, яку важко уявити собі в реаль­ності, виражає концепція двоелементної структури норми, де вже враховуються умови або причини поведінки суб'єкта. Однак протест цей непослідовний, принаймні, тому, що, відмовившись від ідеї "чистого диспозитивного суб'єкта" і врахувавши умови його діяль­ності, активності, прибічники цієї концепції відмовляються врахову­вати об'єктивно обов'язкові наслідки діяльності суб'єкта.

Якщо гіпотеза є минулою умовою, обставиною поведінки суб'єкта, то санкція є такою ж майбутньою обставиною його пове­дінки. У темпоральному плані поведінка суб'єкта є моментом "тепер", що викликаний минулим і неминуче зумовлює майбутні наслідки. Кожне "тепер" є породженням минулого, містить його в собі й водночас є зародком майбутнього, відносно визначеного тією мірою, якою ми впливаємо на "тепер". Так, у структурі норми права ми спостерігаємо мікросхему структури часу загалом: минулому, теперішньому, майбутньому в нормі відповідають гіпотеза, диспози­ція, санкція. Вказані характеристики слугують істотним онтологіч­ним аргументом на користь триелементної структури норми. Коли ми відкидаємо гіпотезу, це означає, що ми відмовляємося від власної