Полезное:
Как сделать разговор полезным и приятным
Как сделать объемную звезду своими руками
Как сделать то, что делать не хочется?
Как сделать погремушку
Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами
Как сделать идею коммерческой
Как сделать хорошую растяжку ног?
Как сделать наш разум здоровым?
Как сделать, чтобы люди обманывали меньше
Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили?
Как сделать лучше себе и другим людям
Как сделать свидание интересным?
Категории:
АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Ціцерон
Правовий психологізм, властивий багатьом сучасним концеп- права, є наслідком дії низки соціально-історичних і суто наукових чинників гносеологічного плану.1 Це передусім негативна реакція на тотальну експансію в ХЕХ столітті позитивістської методології в праві, яка з погляду її супротивників не тільки нездатна була належним чином реалізовувати принцип справедливості, але й назагал виходила з неадекватного розуміння природи права. Другою важливою причиною був революційний розвиток самої психологічної науки, який виявив у структурі людської свідомості немало чинників правового характеру. Концепції Ч.Ломброзо, Л.Й.Пет-ражицького, психоаналітичні теорії З.Фрейда, К.Юнга та ін. неминуче підводили до висновку про те, що на функціонування права як соціального інституту істотно впливає дія системи психологічних констант, що відображають специфічну структуру й особливості функціонування свідомості людини.3 Так поступово почали переміщуватись акценти у визначенні першоджерел правової матерії від чисто нормативного до гуманістичного, людського. Сьогодні право трактується передусім як право людини. Навіть якщо взяти узвичаєне позитивістське розуміння права як сукупності загальнообов'язкових норм, правил поведінки, встановлених і охоронюваних державою і спрямованих на врегулювання найбільш важливих суспільних відносин, всеодно в кінцевому підсумку воно спрямовується на людину, намагається організувати її по- 1 Пешка В. Психологические концепции в современной буржуазной теории правя // Критика современной буржуазной теории права. - М.: Прогресс, 1969.- С. 74-117; Пяхкина С.А. Психологическая интерпретация права в буржуазной юриспруденции XX в. // Право и борьба идей в современном мире. (Критика современных буржуазных концепций права). - М, 1980. -С. 84-89; Синха (СП. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М: Академии 1996. - Гл.9. "Психологическая теория права". - С. 196-202; Туманов В.А. О некоторых психологических теориях в новейшей буржуазной юриспруденции // Советское государство и право. -1955. - № 5; Harris J.W. Legal Philosophies. - London: Butterworths, 1980. - P.93-104. 1 Broekman J.M. Minimalna zawartosc pozytywizmu: Pozytywizm w prawie і w teorii prawa // Stadia prawno-ekon. - Lodz, 1987. - T. 38. - S. 7-25. 3 Новик Ю.И. Психологические проблемы правового регулирования. - Минск, 1989; його ж: Психологический механизм правового регулирования: структурно-функциональная характеристика//Актуальные вопросы государства и права. - Минск, 1992. -Вып. 1. -С. 172-176. ведінку через вплив на її свідомість, волю, почуття. Якщо норми права, закони не торкаються свідомості людини, залишають її байдужою, тоді самі вони втрачають усякий сенс, адже регулятивність складає основне призначення правових норм. Не врегульовуючи поведінку людей, норми права самі перестають бути правовими. Так чи інакше, свідомість людини, її психологія і передусім воля людини є безпосереднім предметом впливу законодавства і всієї правової, системи суспільства. Ефективність цього впливу визначає ефектив-ність права загалом, міру його регулятивності та характер правопорядку в цілому. Зі сказаного очевидно, що право значно детермінується психологією людини, специфікою сприйняття нею правових ідей і особливостями конкретних механізмів їх реалізації. Якщо право не враховує цього моменту, воно неодмінно починає втрачати і власну специфіку. З іншого боку, якщо право не можна звести до психології, то й без психології право не може бути правом. В історії правової науки було чимало періодів, коли психологічні концепції природи права виходили на перший план. Наслідком таких "психологічно-правових вибухів" стало усвідомлення нерозривного зв'язку психології і права, розуміння того незаперечного факту, що психологічний компонент складає одну з найістотніших рис, властивостей, ознак, атрибутів самої субстанції права, що механізм і ефективність реалізації права великою мірою визначається його психологічними константами. Та це тільки одна сторона справи, в якій акцентовано увагу на факторах зовнішньої дії права. Іншою, більш важливою стороною є радикальний висновок про те, що саме право породжується психологією. Остання не тільки є безпосереднім предметом зовнішньої дії права, а саме право постає як зовнішній прояв внутрішніх психологічних властивостей свідомості людини. Такий висновок істотно змінює гносеологічні позиції в дослідженні права: адже зовсім різні справи — розглядати право як об'єктивне явище і як явище, породжене суб'єктивним світом людини. У першому випадку психології відводиться роль механізму адаптації людини до соціально-об'єктивних умов існування, тоді як у другому — право постає як специфічна експлікація суб'єктивного світу, з кута зору якого воно тільки й може бути зрозуміле у своїй сутності. 1 Новик Ю.И. Социально-псоахологические факторы в психологическом механизме пра 2 Новик ЮМ. Психологические аспекты процесса правоприменения//Проблемы социа Чим же насправді є право у своїй найбільш глибинній основі — об'єктивне чи суб'єктивне явище?1 Взаємозв'язок указаних сторін важко заперечувати, але яка з них є визначальною? З того факту, що право як зовнішня детермінанта поведінки людини у більшості випадків проявляє свою неефективність, а саморегуляція відбувається скоріше за рахунок узгодження мотивів та інтересів на міжіндивідуальному рівні, можна зробити висновок про первинність суб^єктйвно-психологічних чинників у соціальних відносинах Але й у загальносоціальному плані право стає автентичним і адекватним тільки з усвідомленням його духовної природи, з розумінням його як духовної цінності і як умови духовної самореаліза-ції людини. Право обмежує підсвідомі інстинкти людини, соціалізує форми і способи їх задоволення, але воно також створіОе і забезпечує форми духовної і творчої самореалізації людини. І на рівні інстинктів, і на рівні духовності право так чи інакше "зав'язане" на психологію людини. Тому аналіз особливостей людської психь ки^ здійснюваний у психологічній науці, має надзвичайне значення для права як з погляду усвідомлення специфіки своєї природи, так і з погляду оптимізації регулятивно-правових механізмів соціальної саморегуляції. Але так само має значення для психології аналіз юридичної практики, безпосередньо пов'язаної з численною множиною проявів людської психіки в екстремальних ситуаціях з правовим змістом, формування мотивів і підготовка злочину, сам момент скоєння злочину,2 розкаяння або переконаність у власній правоті, спілкування слідчого й обвинуваченого в процесі слідства, психологія судового процесу і прийняття рішення суддею,3 психоло- 1 Інтенсивні дискусії з цієї проблеми у радянському правознавстві відбулись у 70-х роках. 1. - С. 86-93; Чердаицев А.Ф. Специфика правового отражения // Правоведение. - 1973. - № 2. - С. 100-108; Недбайло П.Е. Объективное и субъективное в праве // Правоведение. -1974. - 2 Гшявев ФХ. Вина и криминогенное поведение личности: (Угол.-правовые, криминол. 3 Резниченко HJVL Внутреннее судейское убеждение и правовые чувства // Теория и гія покарання, — все це лише деякі прояви функціонування психологічних констант у сфері права, які дають надзвичайної ваги матеріал для психологічної науки. Результатом взаємодії психології і права в гносеологічному плані є формування самостійної науки — психології права,1 яка і ставить за мету виявлення фундаментальних психологічних констант правового пізнання і функціонування права. Першим, хто принципово поставив питання про психологічну природу права, був професор юридичного факультету університету Святого Володимира — Леон Йосипович Петражицький (1867-1931), загальновизнаний у світовому правознавстві як засновник одного з фундаментальних правових напрямів — психологічної школи права.2 Критики Л.Петражицького звинувачували його в тотальній психологізації поняття права,3 але практично всі визнавали, що саме йому вдалось істотно акцентувати увагу на суб'єктивних аспектах правової поведінки і правовідносин загалом. Саме завдяки Л.Петражицькому сьогодні вважається, що право - це не чисто об'єктивне явище соціально-економічного, нормативного походження, а й таке, що має суб'єктивну сторону, без урахування якої воно не може реалізуватись і функціонувати як таке.4 Те, що право 1985.- С. 12-21; Soulez Lariviere D. Psychologic du magistral institution judiciaire et Jantasmes collectifs // Pouvoirs. - P., 1995. - N 74. - P. 41-54. 1 Сголяреико А.М. Проблемы и пут развития юридической психологии // Психолоіи- 2 Зорькин ВД. Позитивистская теория права в России. - М.: Изд-во Моск. ун-та.,1978. - 3 Джоржикия Н.С. Критика психологической теории права проф. Л.И.Петражицкого. - 4 Тихомиров ДД. Психология восприятия моральных и правовых норм, - К.,1978; Ваши об'єктивно-суб'єктивне за своєю природою, загальновизнано скь годні саме тому, що раніше Л.Петражицький переконливо довів його суб'єктивно-психологічну сутність. Час знімає абсолютизації (які, до речі, є найефективнішим евристичним пізнавальним засобом), і в науці залишаються реальні досягнення пізнання. Серед таких досягнень є формулювання в межах фундаментальних концепцій низки психологічних констант, які постійно впливають на характер правової поведінки індивіда, характер правовідносин у суспільстві й правового пізнання загалом. «Јаме вплив психологічних констант на процеси правового пізнання і відповідно правової поведінки досить виразно показано в концепції Л.Й.Петражицького. Він зауважує, що історично (на момент початку XX ст.) в психологічній науці всі категорії елементів психічного життя поділялися на: 1) пізнавальні (відчуття, уявлення); 2) почуття (насолода, страждання); 3) волю (устремління, активні переживання).1 Але замість традиційної тріади пропонується більш істотна з погляду Петражицькрго класифікація на: 1) односторонні переживання, 2) двосторонні, активно-пасивні переживання, імпульсії або емоції.2 Такий перерозподіл феноменів психічного життя не був пов'язаний з якоюсь понятійною еквілібристикою, а випливав з самої сутності таких якісно відмінних явищ як мораль і право. Раніше ці дуже подібні між собою явища розрізняли за допомогою категорій "зовнішнього і внутрішнього". Право регулює тільки зовнішні форми поведінки. Так вважає абсолютна більшість юристів і сьогодні, особливо ті, які дотримуються позитивістського погляду на право. За думки не настає покарання.3 Мораль же регулює внутрішній світ людини. "Правом визначаються... відношення зовнішньої свободи, — підкреслював, наприклад, відомий юрист і філософ права Б.М.Чичерін, — мораль стосується лише відношення внутрішніх міркувань".4 Однак Л.Й.Петражицький довів, що право, як і мораль, не тільки випливає з внутрішнього, психологічного and contemporary theory of law // Archivum inridicum cracoviense. - Wrodan t. a., 1973,-Vol. 6; OssowriraM.Nonna prawa і nonnamoralnau Petrazyckiego. - Warsz.,1959. 1 Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. - 2 Там само. - С. 3. 3 В даному випадку забувається, що й саме покарання можливе тільки при наявності пев 4 Чичерин Б.Н. Философия права. -М., 1900. -С. 172. '.,■■• світу людини, але й більш фундаментально вкорінене в її пс. ніж сама мораль. Остання є лише частковою, "урізаною" форме правового почуття і не відображає так глибоко властивостей і зг номірностей людської психології, як це властиво праву. Оригінал ність, специфіку і новизну зазначеного підходу легко побачити порівнянні з поглядом на співвідношення моралі й права відомої філософа І.Канта. Німецький мислитель вважав право не тіль* похідним від моралі, але й, на жаль, вимушеним доповненням її переконливою демонстрацією кризи моралі й загальної дискред.™ тації людини. Тому він і намагався посилити позиції моралі фор| мулюванням категоричного імперативу ТЇГ відповідною етичне теорією. Натомість для Л.Й.Петражицького мораль є лише по: ною від права, більш слабкою, доповнюючою його формою псі. чного життя людини. Правове почуття відображає фундаменталі природу людини і має атрибутивно-імперативний характер, ральна ж емоція тільки імперативна за своїм складом.3 У чому ж конкретно проявляється специфіка атрибутиві імперативної функції правових емоцій? Саме як відповідь на питання Л.Петражицький формулює обгрунтування психологічі го походження правовідносин, психологічних констант правової пізнання і права загалом. У розробленій ним емоційній теорії mod вів поведінки основною, справжньою причиною будь-яких зови ішгіх рухів тіла і в цілому поведінки людини є емоції чи імпульс Зауважимо, що використання Л.Петражицьким цих термінів як нонімічних не випадкове, воно вказує на досить широке розуміш емоцій не тільки як таких, що охоплюють наслідкове відчуття за волення і страждання, але й як моторних подразників, збуднк™ активної поведінки суб'єкта. Тому акцент у теорії завжди робйть саме на двосторонній активно-пасивній природі феноменів пси ного життя: те, що переживається як емоція, з необхідністю виклиі певні імпульсії. Яскравий приклад активно-пасивних імпульсій Новгородців ПЛ. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве Два типически* построения в области философии права, - М.Д901.- С. Ш-126; Некрасова МЛ. О сооп ' шении морали и права в философии И. Канта: (По материалам современного итальянско кантоведения) // Веста. Моск. ун-та. Сер. 7, Философия. - М., 1994. - Jfe 1. - С. 21-27; С вьев Э.Ю. И.Кант: взаимодополнительность морали и права - М.: Наука, 1992; Korsg ChrJVI. Morality as freedom // Kant's practical philosophy reconsidered - Dordrecht ete 1989 - ra 23-48; Wenzel VJ. Recht und Moral der Vemunft. Kants Rechtslehre: Neue Literate u neuel Edkkmen // Arch, for Rechts- u. Sozialphilosophie. - Wiesbaden, 1990. - Bd 76, N 2. - S. 227-243. 2 Hoffe O. Kant's principle of justice as categorical imperative of law // Kant's practic philosophy reconsidered - Dordrecht etc., 1989. - P. 149-167. Петражицкий Л Л. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. 4 Петражицкий ЛЛ. О мотивах человеческих поступков в особенности об этяче мотивах и их разновидностях. - СПб, 1904. голод, спрага, статеве збудження, переживання яких спонукає до активних дій з метою зняти напругу вказаних емоцій. До того ж існує закон коливання інтенсивності емоцій, які можуть набирати досить великої сили, якщо існують перешкоди на шляху до їхньої реалізації, їх можна навіть штучно підсилювати для експериментальної діагностики методом протидії або подразнення. Забігаючи наперед, можна навести приклад швидкого розвитку наших правових емоцій у тому випадку, коли порушили наші законні права, вчинили з нами несправедливо (не повернули і не бажають повертати грошовий бор», викрали речі, що належали до нашої особистої власності та ін.). Існують два основні класи емоцій. Перший, з наперед визначеними, спеціальними акціями, Л.Петражицький називає спеціальними емоціями або імпульсіями. Вони здатні на деякий час перетворювати організм в апарат, пристосований для задоволення певної біологічної функції. У сучасній термінології спеціальні імпульсії нагадують звичайні інстинктивні прояви, наприклад, посилене слиновиділення при голоді. Хоча спеціальні емоції здатні тимчасо* во витісняти інтелектуальні й вольові процеси, все одно вони мають не абсолютний, а лише відносний характер. У людини вони відрізняються набагато більшою свободою, ніж у вищих тварин, і визначають лише загальний напрям поведінки. За своєю формою спеціальні емоції можуть бути апульсивними чи репульсивними (відштовхуючими), карітативними (емоційна симпатія) та одіозними (злісні імпульсії, наприклад, почуття ненависті). Другий і найбільш важливий вид емоцій — це абстрактні або бланкетні емоції, основною ознакою яких є, по-перше, відсутність наперед визначених специфічних акцій, а по-друге, вони визначають характер і напрям нашої поведінки залежно від змісту емоцій, пов'язаних з уявленнями про нашу поведінку (акціонні уявлення). Основними поштовхами нашої поведінки є спеціальні та бланкетні емоції, вважає Л.Петражицький, але правову природу поведінки визначають саме останні. Бланкетні імпульсії забезпечуються певним складом мотивації, які також поділяються на два основних типи — чутгєво-емоційна та інтелектуально-емоційна мотивація. В першій основну участь беруть уявлення про насолоду і страждання, причому мається на увазі не сама насолода і страждання, а лише уявлення про них у майбутньому (адже емоції, з ними пов'язані, належать до класу бланкетних). Вони можуть мати апульсивний і атракційний, привабливий характер, а можуть бути і відштовхуючими, репульсивними, наприклад, коли нами принципово відкидаються ті види насолод, які приймаються іншими. Більше того, вказані уявлення мо- жуть не відігравати ніякої ролі в мотивації (якщо вони не nopo-j докують жодних емоцій у суб'єкта) і не викликати ніяких дій на|| користь реалізації насолоди чи запобігання стражданням. До інтелектуально-емоційної мотивації належать уявлення т»| інші інтелектуальні процеси, сприйняття, думки, які є джерелом,! відповідних емоцій і породжують певні дії та поведінку, спрямова-І ну на реалізацію цих уявлень. Серед видів інтелектуально-! емоційної мотивації виділяють предметну мотивацію, мотивації процеси та акціонні уявлення. Останні відіграють найважливішуj роль у формуванні правової поведінки, оскільки саме вони» пов'язані з пізнавальними емоційними процесами, зумовлені образами вчинків, майбутньої поведінки і належних дій. Можливі різні варіанти сполучення акціонних уявлень та апу«і льсивних чи репульсивних емоцій, які виражаються у формі cyrj джень, що заперечуюють чи схвалюють відповідну поведінку. Су* дження, в основі яких лежать такі сполучення акціонних уявлень та- і репульсій чи апульсій, Л.Петражицький називає принципово практ;4 тичними чи нормативними судженнями, а їх зміст — пр* правилами поведінки чи нормами, відповідні диспозиції — нормати? вними переконаннями. "Усі встановлені вищі класи мотиваційних^ процесів, — зауважує автор даної психолого-правової концепції, — є-складними психічними процесами, що утворюються з чуттєвих та' інтелектуальних процесів та емоцій".1 Отже, ми бачимо, що вже на етапі формування поведінки, коли ще рано оцінювати її як правомір- s ну чи неправомірну, психологічні константи відіграють настільки-визначальну роль, що поява згодом у її сфері такого чинника, які позитивне право, не в змозі перетворити її природу. ШвидшєіЇ об'єктивне право, щоб виконати свої регулятивні функції, змушене І психологічно трансформуватися, ніж навпаки. Більше того, в подальшому розгортанні своєї емоційної теорії мотивів поведінки Л.Петражицький показує, що саме позитивне право це не що інше,.1 як результат схильності правової психіки до позитивізації.2 Сукупність чуттєво- й інтелектуально емоційної мотивації породжує естетичні чи етичні переживання та імпульси. Якщо естетичні зумовлені предметами, явищами, людськими вчинками, які нази-г, вають гарними, прекрасними, тобто "естетично релевантними фактами", то етичні — зумовлені емоціями обов'язку, що керують нашою поведінкою і переживаються нами, особливо у стосунках з нашими ближніми. Як і інші емоції, зауважує Л.Петражицький, вони І 1 Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности - 2 Там само. - С. 175. для суб'єкта найчастіше непомітні, їм часто-густо протидіють інші моторні збудження і спокуси, які штовхають до іншої поведінки, тобто емоціям обов'язку також властиві великі коливання інтенсивності. Саме у випадку протидій, перешкод і подразнення вони стають явними (так звані "напади обов'язку") і піддаються вивченню. Для загального типу етичних емоцій характерні такі властивості. По-перше, вони мають містико-авторитетний характер, тобто їх дія зумовлюється якоюсь вищою силою, яка стоїть над нами і спонукає до певної поведінки. Це може бути "внутрішній голос", або "голюс совісті", який вважається "гласом Божим у людині". Саме таке морально-етичне явище як совість показує на присутність у людині якоїсь вищої сили, що видно з граматичної структури даного слова в різних мовах (со-весть (со-ведать) — рос; con-science — франц.; s-шпіепіе — польск.; Ge-wissen — нім. тощо). Про це ж свідчать пеихо-фізіологічні наслідки її неврахування, які проявляються у почутті сорому і почервонінні обличчя. Вказане почуття вищого містичного авторитету проявляється в специфічній формі і на філософському рівні: даймоніон у Сократа, існування метафізичного "Я" в етичній філософії Канта; у праві — "воля народу" в Руссо, "народний дух" у представників історичної школи права. Іншою загальною властивістю етичних емоцій є те, що у зв'язку з ними суб'єкт ніби знаходиться у певному стані несвободи, вони стають перешкодою вільного задоволення його потягів і схиляють до поведінки, що відповідає етичній емоції. Цю властивість відображають загальновживані слова: "обов'язок" (обв'язаність), воля; у філософії, наприклад, категоричний імператив Канта; у праві — "загальна воля", "воля держави". Отже, мінімальний склад етичних переживань, які охоплюють мораль і право, утворюється з етичних апульсивних чи репульсивних моторних подразнень та акціонних уявлень. Але до складу цих актуальних психічних процесів входять також інші важливі пізнавальні елементи: 1) уявлення обставин, умов, від наявності яких залежить обов'язковість певної поведінки — етично-релевантні факти, які можуть виражатись у формі категоричних або гіпотетичних суджень; 2) уявлення індивідів, від яких вимагається певна поведінка — суб'єктні уявлення; 3) уявлення нормативних фактів, які можуть бути гетерономними, позитивними чи автономними, інтуїтивними; 4) об'єктні уявлення.1 Така будова етичних емоцій, що визначає психологічні джерела моральної і правової поведінки. Хоча слід зауважити, що для фахівця-юриста цей набір дуже нагадує 1 Там само. - Том І. - С 47; Том П. - С 319. загальну структуру правовідносин, яка передбачає об'єкт, з (Приводу якого вони відбуваються, суб'єктів-учасників, зміст — відповід-, ні права й обов'язки сторін, юридичні факти, які забезпечують [ "включення" правовідносин, юридичні норми, на основі яких ці; правовідносини здійснюються. Така подібність елементного складу; етичних емоцій і структури правовідносин уже сучасникам Л.Пет-; ражицького давала підстави для звинувачення в тому, що його тео--рія описує не реальну юриспруденцію як таку, а емоції та переживання суб'єкта з приводу своїх юридичних дій.1 Якщо подібні звинувачення і мають підстави для існування (а будь-яка принципово нова теорія завжди в концептуальному плані менш захищена, ніж уже розроблена, стала теорія), то все ж величезною заслугою автора психологічної теорії, на наш погляд, є вййівлення принципової відмінності моралі та права з точки зору їх психологічної структури. В теоретико-правовій науці й сьогодні обговорюється питання про їхній зв'язок, взаємовплив і відмінність між собою. У знамени-тій концепції Г.Кельзена, наприклад, мораль повністю виводиться зі сфери права, там ідеться тільки про чисте право, основною влас^ тивістю якого є нормативність. Але чи мораль не є нормативною і чи право не втрачає від повного ігнорування моралі? У Л.Петра-жицького, навпаки, мораль і право об'єднані єдиним поняттям етичних емоцій, але й різниця між ними визначена досить істотно, чітко і конкретно: моральні імпульсії та відповідні норми завжди мають однобічно-обов'язковий, імперативний характер, правові ж — двосторонній, атрибутивно-імперативний характер. Моральна вимога щодо того, чи допомагати іншим, чи займатися благодійництвом - завжди безадресна, вона робить тільки нас зобов'язаними, ніхто не вправі вимагати від нас увічливості, щедрості, любові. Правова ж вимога завжди пов'язана з обов'язковим наданням нам іншою стороною конкретних, чітко визначених благ, а в протилеж-? ному випадку — права примусової вимоги належного. Тому в право-, вих нормах з необхідністю констатуються права однієї сторони й обов'язки іншої, і навпаки, абсолютно неможливі односторонні правовідносини. Отже, чітко визначається специфіка моралі в її імперативній функції і права в його атрибутивно-імперативній функції. Головним же моментом у вказаній відмінності є не структурний елемент, а саме психологічний, на чому постійно акцентує увагу Л.Петражицький. "Ми розрізняємо правові й моральні явища за характером суб'єктивних переживань, а не за якимись іншими обста- 1 СпекгорскийЕ. К спору о реальности права. - М., 1915. - С. 9. 2 Paulson S.L. Kelsen's legal theory: the final round // Oxford j. of legal studies. - Oxford, 1992. винами,"1 — підкреслював він. Саме правові емоції визначають поведінку суб'єкта, а не об'єктивні, позитивні закони. Якщо уявити себе на Марсі, де немає ніяких законів і поліції, що їх охороняють, і у вас раптово якийсь марсіанин вихоплює з рук вашу річ, то ви миттєво відчуєте стан обурення і почуття, що марсіанин зобов'язаний повернути річ або ви маєте право відняти її у нього.2 Право, за Л.Петражицьким, виникає з правового почуття, яке природно вкорінене у психологію людини, зумовлене нею. Правові емоції в своєму складному інтелектуальному комплексі є початком і завершенням різноманітних форм правової поведінки і функціонування права. ' Позитивне, писане право є лише певною, досить обмеженою за обсягом, проекцією правових емоцій. Тому концепції, побудовані на абсолютизації об'єктивних правових явищ (законодавства, держави) Л.Петражицький називає проективними. Якщо якийсь предмет чи явище викликають у нас репульсивні емоції, ми називаємо їх жахливими, страшними, грізними; у протилежному випадку —-милими, дорогими, прекрасними. У цих предметів немає вказаних властивостей, ми самі внаслідок наших емоцій наділяємо їх подібними властивостями, вважаючи їх об'єктивно існуючими. Л.Петражицький називав їх імпульсивними проекціями, емоційними фан-тазмами. Якщо ж ідеться про уявлення певних дій, які можуть бути здійснені суб'єктом і які в нього також викликають апульсивні чи репульсивні моторні подразнення, то відбувається проекція своєрідного процесу, заснованого на вимозі певної поведінки, що не відомо звідки виходить. Тому категоричні веління з вищим авторитетом (норми права), які здаються суб'єкту об'єктивно існуючими і зверненими до нього, насправді є лише продуктами емоційної проекції, емоційними фантазмами. "Реально існують, - підкреслює Л.Петражицький, - лише переживання етичних моторних подразнень у зв'язку з уявленнями певної поведінки".3 З ними він пов'язує вчення про природу обов'язків як емоційних фантазмів і "науково-психологічну точку зору, яка виходить з неіснування належних проекційно-фантастичних величин, обов'язків і т.д. і реального існування лише особливих моторних подразнень".4 Специфіка правових імпульсій у тому, що їх імперативність не має самостійного значення, як це властиво моральним емоціям, а є 1 ПетражкцкийЛ.И. Вказана праця. - Том І. - С 51. 1 Приклад наводиться й аналізується в праці ЛЛетражицького "Очерки философии права". - Вип.1. - СПб., 1900. - С. 21-22. 3 Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. - 4 Там само. - С. 43. лише рефлекторним доповненням їх атрибутивної природи. Суб'єкт ясно відчуває й усвідомлює, що конкретно він зобов'язаний надати конкретному іншому або, навпаки, інший зобов'язаний надати йому. Це відчуття ніяк не можна сплутати із загальним характером безадресного морального обов'язку, навіть коли він спрямований на самого суб'єкта. Отже, Л.Петражйцький стверджує наявність у психіці людини фундаментального, глибинного інтуїтивного правового почуття, яке у формі моторних, апульсйвних чи репульсивних, подразнень дозволяє суб'єкту миттєво зорієнтуватись у суті взаємовідносин з іншим суб'єктом. Це почуття має швидше природне походження, але саме тому воно заповнює весь життєвий простір людини, а не обмежується сферою дії позитивного, об'єктивного права. Вказаній правовій інтуїції властивий імперативно-атрибутивний характер, і вона постає своєрідною психологічною константою у пізнанні суб'єктом природи тих соціальних відносин, у які він вступає. Саме* вона дозволяє розрізнити, які з цих відносин є правовими, а які моральними, естетичними, релігійними. У випадку правових відносин суб'єкт безсумнівно відчуває право вимагати належне йому від іншого або обов'язок надати належне іншому. Міра напруги інтуїтивного правового відчуття вказує на характер перешкод, які стоять на шляху до його задоволення. Чим більша ця напруга, тим сильніше суб'єкт переживає почуття несправедливості й активізує свої дії щодо її реалізації. Так Л.Петражйцький повністю ототожнює справедливість з інтуїтивним правовим почуттям і принципово відносить її до правової категорії, а не моральної, оскільки "переживання справедливості суть інтуїтивні, етичні переживання імперативно-атрибутивного типу", а не чисто імперативного. 1 З інтуїтивним правовим почуттям, яке слугує специфічною психологічною константою в процесі пізнання суб'єктом свого місця і ролі в міжсуб'єктних правовідносинах, Л.Петражйцький пов'язує самостійний, основний і найбільш поширений тип права — інтуїтивне право. Воно протистоїть об'єктивному, позитивному праву, доповнює його, але за своїм обсягом, за охопленням феноменів соціального життя людини не може бути з ним порівняне, тобто абсолютно перевершує його не тільки за сферою охоплення людських відносин, а й за його значенням. Більше того, позитивне право є лише часткова, хоча й важлива, проекція реально існуючого і пануючого в суспільстві інтуїтивного права. 1 Там само. - Том П. - С 508. Інтуїтивне право цілком відповідає розглянутим вище психологічним характеристикам праворозуміння в теорії Л.Петражиць-кого. Відмінність його від позитивного складається в тому, що останнє грунтується на таких "правових переживаннях, які містять у собі уявлення нормативних фактів", тоді як інтуїтивне право пов'язується з переживаннями, яким не властиве посилання на зовнішні авторитети.1 "Саме за наявністю чи відсутністю позитивної підстави треба відрізняти і поділяти норми на інтуїтивні й позитивні".2 Оскільки інтуїтивне право має природне походження і ширшу сфрру дії, то воно охоплює такі види стосунків між людьми, які ніяк не регулюються позитивним правом, але реально містять у собі розподіл прав і обов'язків, ефективні механізми їх реалізації та інші необхідні ознаки права. Тому сюди відноситься, наприклад, дитяче право, вивчення психології якого може надати важливий матеріал щодо походження і розвитку права загалом:3 У дитячій кімнаті ми можемо спостерігати психічну дію права власності та його захисту (коли хтось відбирає особисту іграшку), договірно-зобов'язального права, коли виконуються різноманітні договори міни і дарування, договори схову (з обов'язком повернути іграшку) тощо.4 У дорослих, наприклад, закони не зобов'язують сплачувати програне в карти, але вважається обов'язковим виконання даного боргу згідно з інтуїтивним правом. В основі своїй на інтуїтивному праві базується сімейне право, правила ввічливості, право злочинних організацій і навіть право померлих осіб, яке позитивно трансформується у спадкове право і конкретно, наприклад, в інституті legata (заповідального відказу). Як уже зазначалось, усі вказані інститути позитивного права в теорії Л.Петражицького мають психологічне походження і складають специфічні проекції правових емоцій. У позитивному праві відбувається певна уніфікація психологічних інтуїтивно-правових шаблонів Окремих суб'єктів і, так би мовити, знімається суб'єктивізм суб'єктивностей. Такі явища як держава, влада, суд, власність є також у кінцевому підсумку породженням особливостей людської психіки. Так, "державна організація, що є явищем пра- 1 Там само. - Том І. - С 75. 2 Там само. - Том П. - С 340. 3 "Між іншим,- зауважує Л.Петражйцький,- включення психічних явищ цього роду в 4 Там само. - Том І. - С. 95-99. вової, імперативно-атрибутивної, психіки, розвивається... відповідно до потреби у надійному і забезпеченому здійсненні атрибутивної функції системи правових норм, які наділяють окремих індивідів та їх групи певними сукупностями особистих і матеріальних благ і мають службовий щодо відповідних прав характер". Тому й існує "потреба у здійсненні вищої влади, яка б мала у своєму розпорядженні достатню силу, щоб забезпечити задоволення атрибутивній стороні і, евентуально, покарати порушника".2 Потреба в наявності такого інституту як суд також пов'язана з атрибутивною природою правової психіки, а саме: з необхідністю авторитетного фіксування відповідних прав і обов'язків суб'єктів. Якщо держава, влада, суд відображають організаційну функцію права, то такий інститут як власність відображає розподільчу його функцію. "Атрибутивній природі правової психіки відповідає функція наділення окремих індивідів і груп соціальними благами...".3 Тому власність - це не необмежене панування суб'єкта над річчю, не відношення володіння, користування і розпорядження, зауважував Л.Петражицький, а "психічне — емоційно-інтелектуальне -— явище й існує лише у психіці того, хто приписує собі чи іншому право власності". В типовій поведінці власників різноманітних речей і майна ми бачимо прояв дії імпульсивної сили відповідних імперативно-атрибутивних емоцій. Так поступово, на основі вказаних властивостей психіки людини і як їх розгортання, Л.Петражицький будує картину існуючої в суспільстві правової системи і дає їй відповідне теоретико-психологічне тлумачення. В основі даної системи лежить інтуїтивне право, яке у формі "усвідомлення справедливості здійснює тиск на тлумачення, застосування і наукову розробку позитивного права і тим самим є (мирно чи революційно) фактором створення, руйнування чи зміни позитивного права".5 Джерелом права, основою його є внутрішня сфера життя людини. "Право є... явище не зовнішнього, матеріального світу,.... а явище духовного світу, психічне явище, явище нашої душі".6 Як висновок і основний принцип своєї психологічної теорії права Л.Петражицький формулює такий постулат (своєрідне переформулювання знаменитого постулату Р.Декарта): jus mihi in est, ergo sum — я усвідомлюю в собі право (правові психічні акти), отже, я існую.1 Сучасні дослідники відзначають чимало недоліків і суперечностей у концепції Л.Петражицького. Особливо важко сприймається ними те, що автор психологічної теорії права основу його вбачає не в об'єктивному соціальному житті, а в суб'єктивній сфері, у сфері ірраціонального. Значним недоліком концепції є, як вважається, акцентування уваги на формі правових переживань (атрибутивно-імперативна) і певна байдужість стосовно їхнього змісту, внаслідок чого у правові переживання включаються не тільки відносини між дітьми, як ми бачили, але й між тваринами, людиною і богами тощо. Чомусь разом з формальною специфікою права не виділена чітко і його якісна специфіка.3 Недоліком вважається й тотальна психологізація права загалом, яке в теорії Л.Петражицького перетворилося, по суті, в розділ психології, або в юридизовану експериментальну психологію. У зв'язку з цим також підкреслюється вузькоемпірична методологія, навіть вульгарний емпіризм і волюнтаризм даної теорії.5 Водночас з деякими моментами критики не можна погодитись. Не зовсім вірним, на наш погляд, є твердження, що в даній теорії емоції і почуття повністю протиставляються розуму, а саме право тотально ірраціоналізованс.6 Така оцінка, звичайно, спрощує реальну схему гносеологічного механізму фукціонування права, викладену Л. Петражицьким. Недаремно в основній його двотомній праці про поняття абстрактних емоцій, інтелектуально-емоційної мотивації, нормативних суджень, про пізнавальні елементи уявлення об'єктивних, суб'єктивних обставин і категоричних чи гіпотетичних суджень говориться не менше, ніж про чисті почуття і моторні подразнення. Це свідчить про те, що правова поведінка в даній концепції тлумачиться, як ми намагалися показати вище, як результат надзвичайно складної взаємодії чуттєвих та інтелектуальних процесів, перші з яких хоча й визначальні, але не вирішальні. Виявлення "аксіом інтуїтивного права" лише дозволило зробити висновок про постійне функ-
1 Там само. - Том І. - С 218. 2 Там само. 3 Там само. - Том І. - С. 187. 4 Там само. - Том І. - С 190. 5 Там само. - Том П. - С 512. 6 ПетражицкийЛ.И. Очерки философии права. -Вып.1. -СПб., 1900. -С. 9. Там само. - С 10. 2 Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 3 Синха СП. Юриспруденция. Философия права. Краткий курс. - М.: Издательский РезуновМ. Марксизм и психологическая школа права. -М., 1931. -С. 75. 5 Кисгяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных 6 Зорькин В.Д. Вказана праця. - С. 203. ціонування в правовідносинах низки психологічних констант, які Разом з критикою психологічнбї теорії, яка, як бачимо, не зав-*"! У подальшому теорія Л.Петражицького істотно вплинула на*' розвиток правової думки в багатьох країнах світу, особливло вг США,2 скандинавських країнах.3 її ідеї стали поштовхом для вини-1 кнення "правового реалізму"- напряму в західній юриспруденції, якому разом зі значними перебільшеннями усе ж таки вдалося ви-1 явити низку істотних і постійно діючих у структурі правовідносин' факторів психологічного плану.4 В останні десятиліття продовжу-' ють виходити монографії і статті, присвячені аналізу основних по- 1 Рейснер М. Право.Наше право.Чужое право.Общее право. - М.-Л., 1925. - С. 18,20; 2 Pound H. Jurispiudence. - Vol.1. - St. Paul (Minn.), 1959. - P. 344. 3 Olivecrona K. Law as Fact. - Copenhagen, 1939; Ross A. On Law and Justice. - Ber Чапек И. Теория правового реализма // Протав современной правовой идеологии империализма. - М., 1962. - С. 70-85; Пешка В. Психологические концепции в современной буржуазной теории права // Критика современной буржуазной теории права. - М.: Прогресс, 1969.-С. 74-117. ложень психологічної теорії Л.Петражицького.1 І вже ніхто не заперечує, що вона є концептуальною основою психологічного напряму в світовому правознавстві, основним і кінцевим завданням якого є розробка теорії стртуктурно-функціональної дії психологічних константу процесі правореалізації та правового пізнання. Не менш важливим з точки зору виявлення онтологічних засад функціонування права є аналіз психологічної природи національного чинника в розвитку правових систем. Адже відомо, що разом із тендецією до уніфікації законодавств різних країн на основі загаль-нодрийнятих принципів міжнародного права не спостерігається паралельного процесу нівелювання історично утворених національно-психологічних типів поведінки і праворозуміння,2 Розвиток правовідносин тут не приводить до знищення або зменшення національних особливостей права. Як і раніше, американська, французька, англійська та інші правові системи мають і зберігають своє "національне обличчя" і при наближенні до ідеальної правової держави. Це проявляється в різноманітних аспектах - від державної охорони традиційних монархічних форм правління,3 від збереження законів багатовікової давнини і традиційно-національних рис процесуального права до відсутності чи наявності в правовій системі тої чи іншої країни вищої міри покарання і форм її здійснення (чи то за допомогою електричного стільця, чи гільйотини і т.ін.). Виходить парадоксальна ситуація: розвиток загальнолюдських аспектів у правових відновсинах не заперечує їх національних особ- 1 Ваши К.В. Leon Petrazycki und Zein Schiller. ■ Berlin, 1967; Czepita 8. Theory of law and 2 Калашников СВ. Некоторые аспекты взаимодействия российской национально- 3 Федорова-Кузнецова И.В. Монархия как традиционный тип власти: (На материале ев ливостей. Більше того, в декотрих країнах ці особливості культи-': вуються й оберігаються як національне багатство (наприклад, ін-а ститут імператорства в Японії,1). Як пояснити цей феномен, цю па-§ радоксальну природу розвитку правових відносин? Пояснення цьому явищу з випливаючими з нього практичі наслідками для України дає сучасна філософська та психоаналітична наука.2 Згідно з К.Юнгом, який дав широке енергетичне тракту-! вання лібідо як потоку вітально-психічної енергії, несвідоме носил»! не тільки суб'єктивний, а передусім колективний характер (архе-,| тип), має безособистий психічний зміст, корінням тягнеться з гли-| бокої старовини.3 Стосовно націй ця концепція означає, що різ манітні національно-історичні утворення характеризуються досить] сталими, сформованими протягом тисячоліть, несвідомими психо-^ ментальними структурами, які дозволяють говорити про психолог J гічні особливості тієї чи іншої нації. Життя кожної нації характери-1 зується постійним накопиченням національно-психічної енергії (колективне лібідо), яке періодичні вимагає соціальної розрядки; саме у національних формах. Коли на цьому шляху зустрічаються і якісь перешкоди, відбувається, за Юнгом, регресія лібідо, або, в нашому випадку, соціальні катаклізми національного характеру. З тієї ж причини сформована філософія того чи іншого народу має : саме національний характер, оскільки є квінтесенцією його культури і не може не охоплювати основні архетипи його мислення і не ' давати відносний інтелектуальний вихід національному лібідо в специфічно понятійній формі. Саме необхідністю виходу національно-психічної енергії, національного лібідо і пояснюється культивування в різних розвинутих країнах національних особливостей форм державного правління, законодавства і т. д,, разом із орієнтацією на розвиток І збере- J ження гарантій щодо загальнолюдських цінностей, реалізацію їх у правових відносинах. Формування правової системи в тій чи іншій країні - складний історичний процес, зумовлений тими ж факторами, що й розвиток специфічних форм державного устрою та правління, структури су- J спільства і культури в цілому.1 Як правило, серед цих.факторів на перший план було прийнято висувати соціально-економічний, як визначальний, а потім уже можна було враховувати і дію інших важелів формування особливостей нації. Однак, врахування результатів, отриманих у сучасних психологічних дослідженнях (К.Г.Юнг та його школа) дають усі підстави запропонувати до розгляду протилежний механізм формування національної культури, в якому соціально-економічний аспект відіграє роль лише прискорювача чи гальма в розкритті онто-психологічнйх особливостей нації. Природною основою її культури, специфіки усіх форм її прояву є психО-ментальний генотип, структура національного несвідомого, що визначають глибинні особливості, справжнє прйродно-історйч-не "обличчя" нації.2 Всі відомі соціально-прийнятні форми існування нації це лише різноманітні способи реалізації та розгортання нею своєї психічно-ментальної природи. Форми організації суспільного життя, форми державного правління, устрою, форми культури^ філософії, релігії, права - всі вони пронизані генами колективного національного несвідомого, є формами сублімації національно-психічної енергії ("національного лібідо"). Більше того, жодна з указаних форм культури у будь-яких різновидах не може прижитися, бути життєздатною, коли за своїм характером вона суперечить національному архетипу мислення, зумовленому національно-психічним генотипом. Цим пояснюється, чому в останній час запозичення багатьох надбань західної цивілізації (економічних, політичних, правових та ін.) не приживаються на українському грунті. Комунікативний бум, інформаційне "злиття націй'' дозволяє нам дивуватися зовнішнім досягненням інших, але заважає усвідомленню наявності в цих досягненнях національної компоненти, яка не завжди збігається з особливостями нашої нації. Ще не розроблено філігранної техніки звільнення світових досягнень від притаманної їм національної компоненти і Помноження їх на власну національно визначену систему психологічних констант. Сказане стосується і процесу формувати національно-правових систем. Система права тієї чи іншої нації є елементом її за-
1 Rons Ph.; Souyri P.-F. La perennite du systeme imperial japonais // Debat - P., 1993. - N73. \ 2 Smith J.C. Psychoanalytic Jurisprudence and Ihe Limits of Traditional Legal Theory // Cana- ' 3 Юнг К. Г. Об архетипах коллективного бессознательного 7/ Вопросы философии. 1 Давид Р., Жоффре-Сгшнози К. Основные правовые системы современности: - М.: 2 Арутюнин СМ. Нация и её психический склад. - Краснодар, 1966; Густав Л. Психоло Date: 2015-06-05; view: 586; Нарушение авторских прав |