Гносеологічна трансформація права 3 page

присутність ідеї в смислі й віднайти таку фирму для смислу, яка точно і неспотворено відображала б сутність ідеї".¹ Гносеологічна природа права, отже, зумовлює специфіку його розвитку, темпи і можливості нормативного регулювання суспільних відносин. Саме Тому вивченню шзнавальних можливостей права надавалося вели-К()іо значення, що виразилось у формуванні самостійного напряму в тсоретико-правових дослідженнях - методології права, а в більш широкому плані.-гносеології права.²

Як видно з попереднього аналізу, і фінансово-економічне ре-іулювання, і право як спосіб регуляції суспільних відносин насиче­ні гносеологічною компонентою, яка значною мірою й виявляє с іупінь їх ефективності і соціальної цінності. Коли ж певна сфера фіиансово-економічних відносин (найбільш значущих з погляду інтересів держави) починає регулюватись у правових формах, тобто вказані лінії соціального регулювання перетинаються, утво-: рюючи фінансове право, їх гносеологічна інтенсивність подвоює-І ться. Саме тому пізнавальна активність суб'єктів фінансових пра­вовідносин завжди характеризується високим рівнем динаміки, на­пруги і зацікавленості.⁴

Подвійна гносеологічна природа фінансового права проявляє-»ся вже на стадії самовизначення предмета його регулювання. Так, Ильшість дослідників вважає, що можливе лише умовне, теоретич-і (в наукових цілях) відокремлення фінансів від права, від норм і ривил фінансового господарства, в дійсності їх надзвичайно важко |о:іділити, оскільки "фінансове право регулює, вивчає саме меха* вам фінансових операцій".⁵ Традиція такого розуміння вже досить іівня. Зокрема, Лебедев В.А. ще в XIX так визначав предмет фі-псового права: "Господарська діяльність держави, спрямована на видбання матеріальних засобів, утворює фінансове господарство. рравила фінансового господарства, втілені у відомі законодавчі врми, будуть фінансовим законодавством або фінансовим пра-DM... Фінансове право показує, які правила існують у даній держа-

' Ильин И.А. Собр. соч. в 10-ти томах. Т. 4. - М.: Русская книга, 1994. - С. 210-2П.

² Див.: Кистяковский В.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии социаль-
UX наук и общей теории права. - М., 1916; Лукин Р. Методология права, - М.: Прогресс,
"81; Методологічні проблеми юридичної науки. - К., 1990; Явич Л.С. Гносеологические

|росы общего учения о праве // Правоведение. -1976. - № 1.

' Акад. Л.К.Воронова вказує їй наявність у зарубіжній науці напряму, згідно з яким Іііщипово не відокремлюються фінансові відносини від фінансових правовідносин. Див.: нннсове право (за законодавством України) / За ред. ЛХВоронової і ДАБекерської. - К.: Мітурі, 1995. - С 33.

Див.: Годме ІХМ. Финансовое право. - М.: Прогресе, 1978. - С 25; Лебедев В.А. Фи-Віоовое право. Лекции. В 2-х томах. Т. 1. - СПб, 1882. - С 3.

³ Годме ILM. Вказ. праця. - С 31.

ві стосовно будови її фінансів... Фінансове право не мало б значеі ня, якби воно не мало на увазі принципу правильного ведення де жавного господарства".¹ В одному з останніх підручників з фіі сового права за редакцією акад. Л.КВоронової та Д.А.Бекерсьв також зазначається, що "предметом фінансового права є сусп відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності".² Зв чайно, коли дослідники наводять теоретичне визначення предме фінансового права, практично в усіх випадках акцентується ува на тому, що дану галузь права цікавлять не всі грошові відносини тільки ті, які безпосередньо пов'язані з мобілізацією, розподілол використанням саме державних фондів коштів. Тим не Met останні міцно зав'язані на всю економіку, що саме й дає право зг| даним авторам, зокрема французькому проф. П.М.Годме, зроби висновок про те, що "взаємозалежність між економікою та фії совим правом залишається тісною, і неможливо повністю відокрі мити їх одне від одного".⁴

Пізнавальна специфіка фінансового права, що об'єктивно мовлена вказаною вище подвійною детермінацією його гносеоло| чної інтенсивності, проявляє себе і в дії методу даної галузі пра Основним для неї є імперативний метод регулювання, ме субординації. В чому його гносеологічна особливість? Звичаш коли виноситься владний припис, що відповідає імперативно методу, то передбачається, що він є результатом попереднього слідницького процесу: законодавцю вже зрозуміла фінансов економічна ситуація і він приймає рішення щодо форм регламеь ції та порядку фінансової діяльності. Імператив постає істино дотримання якої повинно привести до досягнення соціально вь ченої мети. Очевидно, що тут владний припис реалізує себе і норма права, і як фінансова техніка, кожне з яких виявилось слідком складних політичних, економічних та юридичних до джень. Отже, метод фінансового права є не просто правовим;! саме фінансово-правовим методом, який акумулює в собі гносеол

¹ Лебедев В.А. Вказана праця. - С. 5,10,18.

^г Фінансове право (за законодавством України) / За ред. ЛІСВоронової і Д. А.Бекероь К:Вентурі, 1995.-С. 27.

³ Див.: Шцурківський П.С. Проблеми теорії фінансового права. - Чернівці: ЧДУ, 19
- С.13-29; Худяков AJH. К вопросу о предмете и понятии советского финансового пра
Изв. АН КазССР. Сер. обществ, наук. - Алма-Ата, 1986. - N 3. - С. 75-80; Його ж: Акгуал
проблемы предмета советского финансового права //Актуальные проблемы социалиегачеі
го правоведения. - Алма-Ата,1989. - С. 5-34.

⁴ Годме П.М. Вказ. праця. - С. 31.

³ Див.: Sawicka К. Instrumenty prawnofeiansowe w procesie zmian strukturalnych I gospodarce narodowej // Acta Univ. wratislaviensis. - Wroclaw,1992. - N 1183. Prawo, N 18™ S. 113-122.

гічний потенціал як фінансової, так і правової науки. "Саме по­двійний характер визначає метод даної науки", - писав П.М.Годме, маючи на увазі фінансове право.¹

Однак гносеологічна особливість методу фінансового права не иичерпується тим, що він є результатом специфічного (подвійного) шкріплення досвіду регулювання фінансових правовідносин. Більш ішжливим з еггістемологічного погляду є його інтенціональний ас­пект, постійна спрямованість на майбутнє. Метод фінансового пра-іш завжди є своєрідним засобом "гносеологічної розвідки" можли-иостей економіки, перспектив і тенденцій її розвитку.² Це випливає і певної долі принципової непізнаванності стану фінансів, про яку творилося вище, а також згаданої вже особливості правової норми і ик сформованої на основі минулого досвіду, але призначеної регу-Іліовати майбутній, не обов'язково тотожний першому. Тобто фі-і ншюово-правовий метод, що реалізує себе через дію фінансово-j Правової норми, зазделегіть не може бути охарактеризований як Івгіодиктичний, навпаки, з погляду прогнозованої ефективності він Миє скоріш імовірнісну природу, але саме це й збільшує його гно-Зеологічну значущість, шзнавально-пошукову активність, пов'я-|ц ну з його застосуванням. Фінансово-правовий метод ніколи не коже бути завершеним: прийнята на його основі фінансово-правова Іорма завжди є лише черговим кроком до збільшення його ефекти-Июсті та постійного вдосконалення.

Гносеологічна інтенсивність фінансового права конкретизує-ся й поглиблюється у функціонуванні та розвитку окремих його (статутів. Найбільш складнішим у цьому відношенні є, звичайно, Юджетне право. У прийнятті періодичного закону про бюджет Вйбільш очевидно перетинаються десятки векторів найрізномані-НІших інтересів (економічних, політичних, соціальних тощо) і пденцій їхнього розвитку. Так, наприклад, бюджети України на 196-99 роки і за строками і за змістом приймалися в такому вигляг, щоб задовольняти умовам, висунутим до країни МВФ з метою римання відповідних кредитів і забезпечення зовнішніх джерел иансування й покриття дефіциту бюджету. Це його економічний оріз, що випливає з наявної ситуації, з якою також пов'язана мо-Втаристська настанова НБУ на скорочення бюджетного дефіциту |стримування інфляції. Однак економічні фактори при прийнятті кону певною мірою перекриваються соціальними і політичними: ві. як правило, голосують за розширення соціальних асигнувань

' Годме Д.М. Вказ. праця. - С 47. > ^J Див.: ГІ:щуркшський П.С. Проблеми теорії фінансового права. - Чернівці: ЧДУ, 1998.

В, 10-45.

Lit. I ll. WiTi.ilUtiL il.i.,4ti..,mUl id

за рахунок збільшення дефіциту бюджету (у 1996 p., наприклад,! 37,5 трлн. крб.), що значною мірою виправдовується соціальї напругою в суспільстві, але й дає їм певні політичні козирі в: виборчому процесі.¹ Тому завжди є підстави для типових оцш| згідно з якими "прийнятий бюджет є більш політичним, ніж екої мічним документом".² Так чи інакше, бюджет приймається, і стає підсумком різних сил та інтересів на момент його що є своєрідним наслідком різноманітних форм соціального знання. Але прийняття бюджету - тільки початок пізнавали процесу, оскільки бюджет це завжди план, форма організації коштів. І, як правило, у ньому закладається лінійне прогнозува очікуваних доходів, яке часто-густо не виправдовується, адже номіці притаманні й нелінійні процеси. До того ж реалізація джету зазвичай передбачає прийняття ще цілої низки нормативі актів різного рівня, інколи вони істотно корегують уже пр* Закон про бюджет. Світова практика постійного коригування джету якраз і свідчить про те, що норми бюджетного права: надзвичайно гносеологічно навантажені, вони є "розвідниками": бутнього, аналітичними методами упорядкування фінансово-правс відносин у державі. Державна їх значущість тільки збільшує гно гічну інтенсивність фінансово-правових норм: їх пізнавальний згодом трансформується в економічний успіх держави.

Не менше гносеологічне навантаження несуть на собі й; інших інститутів фінансового права. Особливо добре це видно прикладі тісно пов'язаного з бюджетним - податкового права, датки - основне джерело мобілізації державних коштів, від їх ефе тивності залежать економічні й соціальні можливості державі дефіцит бюдету завжди підштовхує до розширення податкової ба і посилення податкового тиску, але, як показує досвід пєрехц економік, України в т.ч., що саме така безпосередня реакція на Щ джетні проблеми приводять до абсолютно протилежних резулИ тів: звуження податкової бази, зменшення надходжень до і збільшення частки тіньової економіки в загальній економіці ни. Звідси випливає, що норми податкового права об'єктивно за жди мають виконувати пошукову функцію міри між підтримува

¹ Див.: BJais A., NadeauR. The electoral budget cycle //Publ. choice. - The Hague etc., 199
Vol. 74,N4. -P.389-403.

² Міщишин М. Бюджет - 96: іншим він буш не може // Галицькі контракт. - 1996. ■
18.-С. 13.

³ Див.:АниЈИмов А., Крылов Г. Основные принты бюджетного процесса // Хоз-в
право. - М., 1993. - N 11. - С. 45-52.

⁴ Див.: Лафитский В.И. Бюджетный процесс в США// Право и экономика. - М., 1993
№3-4.-С. 158-160.

ммм економічної зацікавленості виробника та стабільними і прогре­суючими надходженнями до бюджету. Тобто основне їх гносеоло­гічне призначення - пошук механізму оптимальної динаміки фіс-кшіьної та регулюючої і стимулюючої функцій податків. Сучасний С'і'іін економіки України, на жаль, свідчить про абсолютно незадо-вільну реалізацію податками функції регулятора виробництва, коли фіскальність податкових норм, просто кажучи, "придушила" їх ре-іулятившсть. Віднайдення оптимального співвідношення, між на-| 'такими функціями податків не є простим пізнавальним завданням, ' іідже визначена їх міра для однієї економічної ситуації не завжди прийнятна для іншої. Тому податкові норми - це постійний пошук, і чисто ризикований як і всякий реальний процес пізнання, опти-

мильної межі зацікавленості виробника й доходності держави. Адже податки в усі часи були найболючішим питанням для держа-ии, тому ніколи не послаблювалась гносеологічна інтенсивність, Між 'язана з їх застосуванням. До певної міри можна вважати, що вини є основним гносеологічним питанням фінансово-правових іШдносин у державі, відповідь на яке й визначає економічні перспе­ктиви тієї чи іншої країни.

Практично всі інститути фінансового права характеризуються Іисоким рівнем насиченості гносеологічною компонентою, яка по ^ьуті є основною умовою їх нормального функціонування. Це стосу-ться також і правових основ державного кредиту, страхування, ошторисно-бюджетного фінансування й особливо грошового обігу In валютних операцій.² Однак усі вони визначаються вказаною ви­ще подвійною гносеологічною специфікою, зумовленою пізнаваль-Іими особливостями як фінансових відносин, так і права як спосо-"у регуляції суспільних відносин. Наука ж фінансового права у ьому розумінні характеризується додатковою пізнавальною спе-ифікою. Фінансове право як сфера суспільних відносин і наука фінансового права як теоретичний спосіб їх дослідження в гносєо-ріічному аспекті - речі далеко і принципово не тотожні. Хоча JTOHarra фінансового права як науки не завжди визнавалося",³ але юно завжди було предметом ретельних теоретичних досліджень,⁴ і

' Див.: Kostecki A. Podatkowy stan faktyczny // Acta Univ. wratislaviensis. - Wroclaw, 1992. -1183. Prawo, N 189. - S. 129-136; Його ж: Teoria podatkowego stanu faktycznego w «hodnioeuropejskiej doktrynie prawa podatkowego // Acta Univ. lodziensis. Folia iuridica. - Lodz,)|>2. - NN 54. - S. 31-43; Mastalsld R. Analogia w procesie wykladni prawa podatkowego // itiNlwo і prawo. - W-wa, 1989. - R. 44, z. 9. - S. 65-72

' Див.: Финансово-правовые институты, их роль в совершенствовании финансовой дея-
ІПі.пости государства. -М., 1983. <

' Годме П.М. Вказ. праця. - С. 44.

, ' Див.: Иловайский СИ. Определение, содержание и значение науки финансового пра-L Ист. лекц. - Одесса, 1887; Озеров ИХ О приемах изучения финансовой науки. - М., 1903;

сьогодні є майже загальноприйнятою думка про наявність доста ніх підстав для існування самостійної науки фінансового права. " будемо наводити численні визначення її предмета, відзначимо ше той аспект, який відповідає загальній гносеологічній темі на го дослідження. Саме йому, на наш погляд, надається недост уваги і цим нівелюється якраз специфіка фінансового права як і ки. Що мається на увазі? При визначенні предмета науки фінансі вого права зазвичай акцентується увага на вивченні фінансові явищ і виявленні закономірностей їх правового регулювання.¹ Щ" те кожна наука, окрім специфічного способу дослідження сі об'єкта, на певній стадії розвитку предметом вивчення робить і сі процес власного наукового дослідження, розгортається рефле самого процесу пізнання, що згодом результується в розроС більш досконалих методів пізнання та перетворенні мєтодоло| даної науки на самостійну сферу теоретичних досліджень. Ма ефективність регулювання фінансово-правових відносин зумовлн ється не тільки їх складністю, а й недостатнім знанням закономі| ностей самого процесу їх пізнання і, відповідно, методології їх знання. На цьому етапі філософсько-гносеологічна проблема несподівано заявляє про свої права й ігнорування нав'язуваних не питань врешті-решт неминуче знижує ефективність фінансої правової регуляції. Про те, що "фінансова наука частину своїх пі ложень запозичує з філософської",² говорив ще В.А.Лебедев, сьогодні, на наш погляд, фінансово-правова наука дійшла до такої рівня розвитку, коли необхідно свідомо ставити питання про її сеологічну специфіку. А вона випливає зі складного перетину знавальних особливостей об'єкта, предмета і методу цієї науки, подвійної гносеологічної інтенсивності, яку утворюють фінанс* право при формуванні фінансового права як сфери суспільних ві| носин, додається пізнавальна специфіка процесів дослідження мої науки фінансового права. Епістемологічна специфіка сучасг науки фінансового права визначається, по-перше, гносеологічне природою фінансово-економічних відносин, по-друге, гносеолог ними властивостями права і, нарешті, особливостями пізнавально| процесу як такого.³ Для останнього у розглянутому відношєї предметом дослідження є закономірності розвитку самої науки

Ровинский Е.А. Основные вопросы изучения теории советского финансового права. - ', I960- Ермакова Т.О. Финансовые правоотношения (теоретические проблемы). - Л., 1985.

Див.: Годме П.М. Вказ. праця. - С. 45; Фінансове право (за законодавством України) / І ред. Л.КВоронової і Д. А.Бекерської. - К.: Вентурі, 1995. - С. 34.

² Лебедев В.А. Вказан праця. - С. 12.

³ Див.: Popovic D. Odnos nauke о finansijama і fmansijskog prava // Finansije. - Beog
1992. - G. 47, br. 7/8. - S. 333-339.

і ішеового права, процесів і особливостей його пізнання. А без ак­центування уваги на гносеологічній специфіці науки фінансового і ірава вона, як і будь-яка інша наука, навряд чи може мати серйозні перспективи розвитку.

Сучасний етап економічного розвитку України характеризує-і'і»ся особливою гносеологічно-правовою інтенсивністю. Це пов'я-іано з переходом від командно-адміністративних, досить однотип­них і лінійних методів керування до методів гнучних, нелінійних, іаенованих на використанні ринкових закономірностей, динаміч­них і мінливих, таких, які постійно розвиваються й ускладнюються разом із розвитком самої економіки. Подібна трансформація мето­дології фінансово-правового управління вимагає надзвичайного напруження всіх інтелектуальних сил країни, максимального вико­ристання її пізнавального потенціалу.¹ Проблема виходу з економі­чної кризи і стагнації виробництва, необхідність виконання комп­лексу завдань, пов'язаних з бюджетною, податковою і грошовою політикою, та інші фінансово-правові проблеми, що потребують прийняття невідкладних рішень, об'єктивно виводять на перший план і проблему виявлення особливостей і закономірностей самого процесу пізнання фінансово-правових явищ.

¹ Див.: Воронова.U.K., Кадькаленко СТ. Некоторые вопросы совершенствования фи-JlmitcoBbix отношений // Пробл. соц. законности. - Харьков, 1986. - Вып. 18. - С. 73-79; Деякі ||(иауальні проблеми фінансового права / Воронова Л.К., Кадькаленко СТ., Рибитва Г. А., Чер-южсова О.В. //Вісн. Київ, ун-ту. Юрид. науки. - Кий, 1986. - Вип. 27. - С. 27-32.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ ГНОСЕОЛОГІЧНІ КОНСТАНТИ ПРАВА

ГЛАВА 5 Соціально - історичні константи правового пізнання

Право як соціальне явище, безперечно, зумовлюється спев кою функціювання і розвитку самого соціуму. На думку Б.О. Ґхі тяківського, "...немає більш загальноприйнятого положення, те, що право є соціальним явищем. З цього положення цілком видно має випливати висновок, що право і треба вивчати передусі| у його соціальних проявах, тобто його необхідно досліджувати ціально-науково".¹ Воно є породженням соціуму, призначене забезпечення його цілісності, тому не може не визначатися дією: низки фундаментальних факторів соціально-історичної природи. Пр во регулює не просто поведінку окремого індивіда, а його серед інших і стосовно інших індивідів. Тобто правова регулятивніс обов'язково передбачає більше ніж одну особу, іншими словами, і воварегулятивніапь завжди соціально константна.

В історії правової думки чимало прикладів тотальної соціолс гізації права, основним завданням якої було підкреслити і та функціональну зумовленість правовідносин відносинами сої альними. Право тут поставало не якоюсь надсуспільною силою, > специфічною формою відносин між людьми, тобто формою са соціальних відносин і тому таких, що мають чисто соціальну при роду. "Центр тяжіння розвитку права у наші дні, як і в усі часи, -: в законодавстві, не в юриспруденції, не в судовій практиці, а в са мому суспільстві",⁴ - підкреслював Є.Ерліх. Даний тип правороз міння став концептуальною основою соціологічної юриспруденції!

¹ Кистяковский Б.А. Социальные науки и право. Очерки по методологии і
наук и общей теории права.-М., 1916. -С.341.

² Див.: В«йнгольд Ю.Ю. Право как социологическая категория. - Фрунзе, 1962; Га
RA. Право как социальная реальность // Вопросы философии. - 1968. - № 9; Зыков П.Г. (
социальной природе права. Соотношение права и норм профсоюзных организаций. - М
1976; Право и социология. - М.: Наука, 1973; Спиридорнов Л.И. Социальное развитие|
право. - Л., 1973; Таллер Р.И. Право как социальное явление. - Куйбышев, 1984.

³ Див.: Офнер Ю., Зингер Р. Очерки социальной юриспруденции. - СПб., 1896; I
кул Н.А. Социологическое изучение права. - СПб., 1900; Марчук В.П. Соціологічні теор
права в Німеччині. Історія і сучасність. - Чернівці: ЧДУ, 1998; Луковская Д.Н. Социологи*
ское направление во французской теории права. - Л., 1972; Казмер М.Э. Социологически
направление в русской дореволюционной правовой мысли.-Рига, 1983.

⁴ EhrHch Е. Grundlegung der Soziologie des Rechts. 4 Anfl. - Berlin: Duncker & Humble
1989. - S. 12.

Звичайно, важко заперечувати соціальне походження, призна­чення і визначеність права, що є очевидним для кожного суб'єкта, приналежного до певного конкретного соціуму. Але очевидне при­наймні не завжди збігається з достовірним'. Редукція права до соці-нльних взаємодій (Є.Ерліх до нього відносить навіть моду) нівелює саме право, через що воно зливається з самими соціальними відно­синами і зникає як самостійний феномен; вони стають тотожними і і юрозріненими, Тоді виникає питання: чому мова йде про право як про феномен, який ми позначаємо терміном право на відміну від терміна суспільство? Намагаючись обгрунтувати соціальну детер­мінованість права, соціологічна школа звела його до сощальних нідносин і внаслідок цього втратила саме право, знівелювала його специфіку. Це була крайність, яка пояснюється реакцією на пану-нання юридичного позитивізму, який акцентував увагу саме на специфіці правового матеріалу, вираженого у формі нормативного акта, без урахування соціальних умов його прийняття.¹ Абсолюти­зація правової специфіки і соціальної детермінованості права у вка­заних напрямах виконала своє історичне завдання: тепер уже не можна заперечувати наявності як цієї власне правової специфіки, так і соціальної зумовленості права. Але саме тому ще гостріше постає питання про механізм взаємодії права і соціуму як тотожно-нідмінних, специфічно-універсальних феноменів буття.

Одним із найпоширеніших є погляд, згідно з яким право як ін­струмент організації соціальних взаємодій постійно ускладнюється разом із ускладненням самих цих взаємодій.²1 тому можна говори­ти про темпорально-лінійний прогрес права, зумовлений прогресом самого суспільства. Тут дія соціально-історичної константи прояв-j ллється у формі прямої причинної зумовленості загального розвит-; ку права. Промовистим прикладом може слугувати еволюція права Римській імперії.

Так, відомо, що рівень розвитку римської системи права знач­но перевищував диференційованість систем права, які функціювали і,у середньовічних державах ігісляримської епохи. Самі історичні і умови тут не вимагали, скажімо, порівняння права jus qentium, при­значеного для регулювання різноманітних взаємин із захопленими і державами, що складали провінції великої імперії, зі своїм власним національним правом, jus honoraram. Таке порівняння в пізнаваль- \ йому відношенні неминуче призводило до спостереження загаль-

¹ Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России, - М.: МГУ, 1978. - С. 102-191.

² Див.: Управление. Социология. Право. - М., 197 1; Мейхью Л. Социология права //
[Американская социология: Перспективы. Проблемы. Методы. - М.: Прогресс, 1972. - С.

і 220-234... •.

120

них моментів, схем і формул у розв'язанні типових правових спо| у різних національних правових системах і, отже, до висновку необхідність удосконалення власної правової системи у напря розробки універсального правового механізму. Викликані об'* ними соціально-історичними умовами процедури порівняння вових норм неминуче висвітлювали певні переваги чи, навг недосконалості власних правових методів і схем, що спрь утвердженню загальної гносеологічної тенденції в розвитку пра зрозумілої як складний пізнавальний процес виявлення унів^ сальних правових структур.¹ З цього видно, як історичні умови Н гували каталізатором пізнавально-правових процесів.

Дія вказаних соціально-історичних обставин дає підстави бити припущення про наявність у розвитку права певної законе рності, пов'язаної з виникненням і функціонуванням саме та масштабних соціально-історичних утворень: наявність тривалого часу імперії завжди є активізуючим фактором у розві права. Історичних підтверджень тут стільки, скільки існувало імі. рій. Дігести Юстиніана, прецедентне право, Кодекс Наполе Германське цивільне утюження, Зведення законів Російської імпе та ін. - усе це свідчення істотних правових наслідків дії спеї них соціально-історичних причин і умов на розвиток і функціої вання права. Імперія - це завжди якісно новий рівень функціє вання соціального організму.² Для свого виживання йому об'і тивно необхідне забезпечення більш складних форм соціальї взаємодій, тому неминуче не тільки врахування всіх поперед досягнень юридичної техніки, а й пристосування їх до нових іс рично і соціально визначених умов, що означає не що інше, як дальшу розробку цієї юридичної техніки і правової теорії. Імг завжди була для права таким зовнішнім соціальним чинники який неминуче викликав його внутрішній розвиток. Якщо реальної кореляції не утворювалось, імперії відносно швидко падалися.³ Важливими каталізаторами правового розвитку поставала ціла низка взаємопов'язаних чинників: а) необхідний організації соціальних-економічних взаємодій державно-

¹ Покровский И.А. История риского права. - С 139; Аннерс Э. История европейі
права.-Москва: Наука, 1994. - С.81; Томшнов В.А. Юриспруденция в древнем Риме (кл
ческий период) // Вестник Московского университета. - Сер. 11. - Право. -1995. - № 2. - Щ
Картошек М. Римское право. Понятия. Термины. Определения. - Москва, 1989; <~
В.В. Юридична латина. Основи граматики. Вибрані юридичні терміни, формули, і

К: Аквілон-Прес, 1997.

² Гегель Г.В.Ф. Политические произведения. - М.: Наука, 1978.- С. 91,99,110; То
А.Дж. Цивилизация перед судомистории. Сборник. - М: Прогресе, Культура,- СПб.: Юве
1995; його ж: Постижение истории. Сборник. -М.: Прогресс, 1991.

^і Федотов Г. Судьба империй // Звезда. -1992. - № № 3-4.

горіальних утворень, що входили до складу імперії; б) необхідність урахування національно-правових особливостей цих утворень; в) необхідність забезпечення політичної стабільності в імперії. Кожен ■і цих факторів вимагав ретельного аналізу як специфічних особли-иостей соціально-економічного, політичного та національного роз­питку народів, які входили в імперію, так і виявлення загальних елементів, притаманних кожному з них, які саме й уможливлювали спільне існування в одному-єдиному державно-політичному утво­ренні. Виявлення таких спільних елементів було життєво важливим дня імперії, бо саме вони здатні були блокувати завжди наявні в таких утвореннях відцентрові сили. Відсутність або ігнорування таких загальних елементів рано чи пізно призводили до того, що и казані сили ставали причиною поступового розхитуваня імперії, а потім і її остаточного розвалу.

Отже, умови історичного утворення й існування імперій об'єктивно викликали необхідність інтенсивного правового мис­лення, різнопланових практико-юридичних досліджень, спрямова­них на врегулювання, згладжування політико-правових суперечно­стей і розбіжностей між метрополією та колоніями. Наслідком цих історично зумовлених досліджень часто-густо ставало виявлення фундаментальних принципів права, розвиток низки його інститутів, удосконалення юридичної техніки. Вершиною ж юридичного мис­лення і навіть правової теорії в імперії було здійснення кодифікації існуючого законодавства і видання єдиного Зведення законів, яке так само історично мало слугувати консолідації земель і соціально­го розвитку в імперії.