Справедливість і права. що плекають один ідеал, над тими, в кого інший ідеал

що плекають один ідеал, над тими, в кого інший ідеал. Ви­хідна позиція добре спланована для втілення абстрактного права на рівне піклування та повагу, яке, як слід розуміти, є фундаментальним поняттям глибокої теорії Ролза.

Якщо це правильно, тоді Ролз не повинен використовува­ти вихідну позицію для обстоювання цього права так, як він використовує її, приміром, для обстоювання прав на осно­воположні свободи, втілених у першому принципі. І його текст підтверджує, що це так. Правда, в одному місці він каже, що рівність поваги «визначається» першим принци­пом справедливості'. Та він не має на увазі і, так чи інакше, не намагається довести, що учасники вибирають рівну по­вагу до себе для того, щоб сприяти реалізації якогось більш основоположного права чи цілі. Навпаки, в його інтерпрета­ції право на рівну повагу не є продуктом договору, а умо­вою допуску до вихідної позиції. Це право, каже він, «нале­жить людським істотам як моральним особам», і випливає з морального обличчя, що відрізняє людей від тварин. Ним володіють усі люди, що можуть віддавати справедливість, і лише такі люди можуть укладати договір ². Отже, це єдине право, що не випливає з договору, а визнається засновком (чим і має бути фундаментальне право) для його конструкції.

Ролз добре усвідомлює, що його аргумент на користь рів­ності має Іншу точку опори, ніж його аргументація на ко­ристь інших прав у рамках його теорії:

«Звичайно ж, ніщо з цього не є аргументом у буквально­му сенсі. Я не визначив засновків, з яких випливав би ви­сновок, як я це спробував зробити, хай і не дуже строго, у випадку вибору концепцій справедливості у вихідній пози­ції. Не намагався я і довести, що характеристику учасників необхідно використати як основу рівності. Натомість ця ін­терпретація видається природним вивершенням справедли­вості як безсторонності»³.

Іншими словами, це «природне вивершення» теорії в ці­лому. Теорія завершується запровадженням фундаменталь­ного припущення, що змінює вихідну позицію і робить її «інтуїтивною ідеєю» для розвитку й тестування теорій спра­ведливості.

' Там же.

² Rawls, розділ 77.

³ Rawls, crop. 509.

262 Роналд Де op кіп. СЕРЙОЗНИЙ ПОГЛЯД НА ПРАВА

Тому ми можемо сказати, що справедливість як безсто­ронність спирається на допущення природного права всіх чоловіків та жінок на рівність піклування та поваги, права, що його вони мають не в силу походження, характеристики, заслуги чи майстерності, а просто як людські істоти, здатні складати плани та чинити справедливість. Багатьох читачів цей висновок не здивує, бо, як я сказав, він доволі ясно про­ступає в тексті. І все ж це важливий висновок, тому що дея­кі види критики теорії, що вже стали стандартними, нехту­ють ним. На закінчення цього довгого есе я наведу один приклад.

Критичні зауваження одного виду висловлювали мені ба­гато колег та вчених, особливо юристи. Вони вказують, що конкретні політичні інституції та домовленості, які, як стверджує Ролз, виберуть люди у вихідній позиції, є лише ідеалізованими формами тих інституцій та домовленостей, що нині діють у Сполучених Штатах. Іншими словами, це інституції ліберальної конституційної демократії. Отже, роблять висновок критики, фундаментальні припущення теорії Ролза мають бути припущеннями класичного лібера­лізму, як би їх не визначати; вихідна ж позиція, яка, як зДа-ється, вдихає в теорію життя, повинна так чи інакше бути втіленням цих припущень. Тому справедливість як безсто­ронність у своїй повноті видається їм особливо тонким ло­гічним обґрунтуванням політичного статус-кво, яке без проблем можуть відкинути ті, що хочуть запропонувати радикальнішу критику ліберальної традиції.

Якщо я правий, тоді ця точка зору нісенітна, а ті, що її дотримуються, втрачають рідкісну для них можливість під­дати власні політичні погляди певному виду філософського дослідження. Найбільш основоположне припущення Ролза полягає не в тому, що люди мають право на певні свободи, які Лок (Locke) чи Міл (Mill) вважали важливими, а в тому, що право індивідів на рівне піклування та повагу відбито у схемі політичних інституцій. Це припущення можна оспо­рювати в багатьох відношеннях. Його відкинуть ті, хто пе­реконаний, що певна ціль, така як користь, або тріумф од­ного класу над іншими, або плекання певної концепції що­до того, як слід жити людям, є більш фундаментальною, ніж будь-яке індивідуальне право, включаючи право на рів­ність. Але його не можна відкинути в ім'я якоїсь більш ра­дикальної концепції рівності, бо жодної не існує.

6. Справедливість і права

Ролз справді стверджує, що це фундаментальне право на рівність вимагає ліберальної конституції та підтримує ідеа­лізовану форму нинішніх економічних і соціальних струк­тур. Він доводить, наприклад, що люди у вихідній позиції захищали б основоположні свободи в інтересах свого права на рівність після того, як буде досягнуто певного рівня ма­теріального благополуччя, бо вони усвідомлювали б, що за­гроза почуттю власної гідності, яке захищають основопо­ложні свободи, стане тоді найбільшою загрозою рівній по­вазі. Він також доводить, що ці люди визнали б другий принцип замість матеріальної рівності, бо вони усвідомлю­вали б, що спричинена заздрістю жертва на користь іншої людини є формою підкорення їй. Звичайно, ці аргументи можуть бути некоректними. Безперечно, я нічого не гово­рив тут на їх захист. Проте тепер критики лібералізму му­сять показати їх некоректність. Вони не можуть сказати, що основоположні припущення та позиції Ролза занадто далекі від їхніх власних, щоб викликати конфронтацію.

7. Серйозне ставлення до прав

Серйозне ставлення до прав

1. ПРАВА ГРОМАДЯН

У політичних дебатах, що нині відбуваються в Сполучених Штатах, переважає мова прав. Чи поважає уряд моральні та політичні права своїх громадян? Чи, навпаки, зовнішня по­літика уряду — або його расова політика — суперечить цим правам? Чи меншини, права яких було порушено, в свою чергу мають право порушувати закон? Або ж чи сама мовчазна більшість має власні права, включаючи право на те, щоб тих, хто порушує закон, було покарано? Не дивно, що тепер ці питання на передньому плані. Поняття прав і, зокрема, поняття прав стосовно уряду найприродні-ше застосовується тоді, коли політичне суспільство розділе­не, а посилання на співробітництво чи спільну мету не ма­ють сенсу.

Дебати не включають у себе питання про те, чи мають громадяни певні моральні права стосовно свого уряду. Зда­ється, всіма сторонами визнано, що це саме так. Юристи, що дотримуються традиційних поглядів, пишаються тим, що наша юридична система визнає, наприклад, індивідуаль­ні права на свободу слова, рівність і належний судовий про­цес. Саме цим вони обґрунтовують твердження про те, що наш закон — принаймні його частина — заслуговує на по­вагу, бо ж вони не стали б твердити, що тоталітарні системи заслуговують на таку ж повагу.

Звичайно, деякі філософи відкидають ідею, що громадя­ни мають права поза тими, які надано їм законом. Бентам вважав, що Ідея моральних прав є «пишномовною нісеніт­ницею». Проте такий погляд ніколи не був частиною нашої ортодоксальної політичної теорії, і політики з обох партій посилаються на права людей задля виправдання значної частини того, що вони бажають зробити. В цьому есе я не намагатимусь захистити тезис про те, що громадяни мають моральні права стосовно своїх урядів; натомість я хочу до-

слідити наслідки, що їх має цей тезис для тих, включаючи нинішній уряд Сполучених Штатів, що заявляють про своє визнання його.

Питання про те, які ж конкретні права мають громадяни, звичайно ж, гаряче дискутується. Наприклад, чи визнане пра­во на свободу слова включає право на участь у демонстра­ціях, що проходять із порушенням громадського порядку? На практиці уряд матиме останнє слово щодо того, якими є права Індивіда, тому що його поліція робитиме те, що їй на­кажуть його посадові особи та суди. Проте це не означає, що урядовий погляд неодмінно є правильним; будь-яка людина, що так думає, повинна вважати, що чоловіки й жінки мають лише ті моральні права, які уряд вважає за необхідне надати їм, а це означає, що вони взагалі не мають моральних прав.

У Сполучених Штатах все це інколи притлумлюєть­ся конституційною системою. Американська Конституція містить набір індивідуальних юридичних прав у Першій по­правці, статтях, де йдеться про належний судовий процес, рівний захист, та в інших подібних положеннях. Згідно з нинішньою юридичною практикою, Верховний Суд має по­вноваження проголосити недійсним акт, прийнятий Конгре­сом чи законодавчим органом штату, якщо Верховний Суд визнає, що даний акт прийнято на порушення цих поло­жень. Така практика навела деяких коментаторів на думку, що індивідуальні моральні права повністю захищені цією системою; проте навряд чи це є так чи могло б бути так.

Конституція поєднує юридичні та моральні питання, роб­лячи дійсність закону залежною від відповіді на комплексні моральні питання, такі як питання про те, чи даний конк­ретний законодавчий акт поважає природжену рівність усіх людей. Таке поєднання має важливі наслідки для дебатів про громадянську непокору; ці наслідки описані мною деін­де *, і я посилатимусь на них пізніше. Проте воно залишає відкритими два суттєвих питання. Воно не говорить нам, чи Конституція — навіть інтерпретована належним чином — визнає всі моральні права, що їх мають громадяни, і воно не говорить нам, чи, як багато хто вважає, громадяни мали б обов'язок поважати закон, навіть якби той порушував їхні моральні права.

Обидва питання набувають вирішальної ваги, коли певна меншина претендує на моральні права, в яких закон їй від-

¹ Див. розділ 8.

266 Роналд Дворкін. СЕРЙОЗНИЙ ПОГЛЯД НА ПРАВА

мовляє, такі як право організувати власну місцеву шкільну систему, і які, на загальну думку юристів, не перебувають під захистом Конституції. Друге питання набуває вирішаль­ної ваги, коли, як це має місце нині, більшість активізується настільки, що всерйоз починають висловлюватись пропози­ції прийняти конституційні поправки про відміну певних прав, наприклад, права на убезпечення від дискримінації. Воно також має вирішальну вагу для таких країн, як Велика Британія, що не мають конституції, порівнянної за своїм ха­рактером з американською.

Звичайно, навіть якби Конституція була досконалою і більшість залишила її в спокої, з цього не випливало б, що Верховний Суд може гарантувати індивідуальні права гро­мадян. Все одно рішення Верховного Суду є юридичним рі­шенням, і в ньому повинні враховуватись прецеденти та ін-ституційні міркування, такі як стосунки між Судом та Кон­гресом, а також мораль. А про жодне судове рішення не можна сказати, що воно неодмінно є правильним рішенням. Судді обстоюють різні позиції зі спірних питань закону та моралі, і, як показали відчайдушні суперечки щодо зробле­них Ніксоном призначень до Верховного Суду, президент вправі призначати суддів на основі своїх переконань, за умови, що ці люди є чесними та здібними.

Отже, хоча конституційна система і робить свій внесок до захисту моральних прав стосовно уряду, вона далека від Гарантування цих прав і навіть від визначення їх. Це озна­чає, що в деяких випадках останнє слово з цих питань нале­жить не законодавчій владі, а якомусь іншому департамен­тові, і слово це навряд чи задовольнить того, хто вважає, що даний департамент кардинально неправий.

Звичайно, певний урядовий департамент неминуче мати­ме останнє слово при визначенні, який саме закон втілюва­тиметься в життя. Коли люди сперечаються з приводу мо­ральних прав, жодна зі сторін не може довести свою право­ту, та, щоб уникнути анархії, необхідно прийняти якесь рішення. Проте ця ортодоксальна мудрість має бути почат­ком, а не кінцем філософії законодавчої та правовтілюваль-ної діяльності. Якщо ми не можемо наполягати на тому, щоб уряд дав правильні відповіді на питання про права сво­їх громадян, ми принаймні можемо наполягати на тому, щоб він спробував це зробити. Ми можемо наполягати на тому, щоб він серйозно ставився до прав, додержував логіч­но узгодженої теорії про суть цих прав і діяв відповідно до

7. Серйозне ставлення до прав

сповідуваних ним ідей. Л спробую показати, що це означає і яке відношення це має до нинішніх політичних дебатів.