Справедливість і права. ними моделями, що дають визначення узгодженості і пояс­нюють, чому вона потрібна; цей вибір важливий для нашої філософії моралі і таїть у собі суттєві

ними моделями, що дають визначення узгодженості і пояс­нюють, чому вона потрібна; цей вибір важливий для нашої філософії моралі і таїть у собі суттєві наслідки для неї. Я опишу ці дві моделі, а потім спробую довести, що техніка рівноваги має сенс в одній з них і не має в іншій.

Першу модель я називаю «природною». Вона апріорі ви­ходить із філософської позиції, яку можна підсумувати та­ким чином. Теорії справедливості, такі як два принципи Ролза, описують об'єктивну моральну реальність; тобто, люди чи суспільства не створюють, а радше відкривають ці теорії так, як відкривають закони фізики. Головний інстру­мент цього відкриття — моральна здатність, якою володі­ють принаймні деякі люди і яка продукує конкретні Інтуї­тивні відчуття політичної моралі в конкретних ситуаціях, наприклад, інтуїтивне відчуття несправедливості рабства. Ці інтуїтивні відчуття є ключем до природи та існування більш абстрактних і фундаментальних моральних принци­пів, так само як фізичні спостереження є ключем до існу­вання та природи фундаментальних законів фізики. Мо­ральні міркування чи філософія є процесом реконструкції фундаментальних принципів, у ході якої конкретні суджен­ня розташовують у належному порядку,— процесом, схо­жим на той, що відбувається, коли історик-натураліст ре­конструює повну форму тварини на основі знайдених ним фрагментів її кісток.

Друга модель суттєво відрізняється від першої. В ній ін­туїтивні відчуття справедливості тлумачаться не як ключ до існування незалежних принципів, а як обумовлені риси за­гальної теорії, яку належить сконструювати, подібно до то­го, як скульптор береться вирізьбити тварину, фігура якої найкращим чином відповідатиме знайденій ним купі кісток, що випадково опинились разом. Ця «конструктивна» мо­дель, на відміну від природної, не передбачає, що принципи справедливості мають якесь фіксоване, об'єктивне буття, з огляду на яке описи цих принципів могли б бути в певному стандартному відношенні лише істинними або хибними. Вона не передбачає, що «тварина», кістякові якої вона від­повідає, насправді існує. Вона робить інше, в певних відно­шеннях складніше припущення, що чоловіки та жінки ма­ють обов'язок поєднати конкретні судження, на основі яких вони діють, у рамках узгодженої програми дій, або принай­мні те, що посадові особи, які мають владу над Іншими людьми, мають обов'язок такого роду.

234 Роналд Дворкін. СЕРЙОЗНИЙ ПОГЛЯД НА ПРАВА

Ця друга, конструктивна модель не є незвичною для юристів. Вона аналогічна одній моделі присуду в рамках за­гального права. Припустімо, суддя має розглянути позов новітнього характеру — наприклад, позов про відшкодуван­ня збитків, що грунтується на юридичному праві на приват­не життя, поки що не визнаному судами '. Він повинен до­слідити прецеденти, що видаються хоч якось дотичними до справи, щоб з'ясувати, чи мають стосунок до заявленого права на приватне життя принципи, духом яких, можна ска­зати, «пройняті» ці прецеденти. Ми можемо витлумачити цю ситуацію таким чином, що даний суддя опинився у ста­новищі людини, що має вести аргументацію від інтуїтивних відчуттів морального плану до загальної теорії моралі. Кон­кретні прецеденти аналогічні до інтуїтивних відчуттів; суд­дя намагається узгодити ці прецеденти з набором принци­пів, що може виправдати їх, а також подальші рішення, що виходять за їхні межі. Проте він не вважає, що ці прецеден­ти є натяками на моральну реальність і, отже, ключем до об'єктивних принципів, що їх він проголосить у кінці. Він не вважає, що прецеденти «пройняті» духом цих принципів у такому розумінні. Натомість, відповідно до конструктив­ної моделі, він визнає ці прецеденти як вказівки на принцип, який він має вибудувати, виходячи з почуття від­повідальності за додержання узгодженості із тим, що від­булося в минулому.

Хочу підкреслити важливу різницю між цими двома мо­делями. Припустімо, чоловік, що обіймає офіційну посаду, має певне відчуття, в правильності якого переконаний до розумної міри, і в той же час не може запропонувати жод­ного набору принципів, за допомогою якого вдалося б узго­дити це відчуття з Іншими його відчуттями. Наприклад, він може вважати, що несправедливо карати того, хто здійснив невдалу спробу вбивства, так само суворо, як і за справжнь­ого вбивцю, і водночас не може узгодити таку позицію з власним відчуттям, що вину людини належить оцінювати лише з огляду на її наміри, а не на те, до якого результату вони призвели. Або ж він може вважати, що конкретна мен-шинна раса як така має право на особливий захист, але йо-

¹ Тут я маю на увазі знаменитий аргумент Брандеїса та Уорена. Див. Brandeis & Warren, "The Right to Privacy", "Harvard Law Review", № 4, 1890, crop. 193, що с взірцем аргументу в конструктивній моделі. Див. роз­діл 4, crop. 118—119.

6. Справедливість і права

му не вдається узгодити цей погляд із його ж уявленням про те, що відмінності, вмотивовані расовими причинами, несправедливі в своїй основі по відношенню до індивідів. Коли посадова особа потрапляє в таке становище, ці дві мо­делі радять їй різні речі.

Природна модель підтримує політику використання під­казок ненадійної інтуїції та ігнорування очевидної супереч­ності в надії на те, що існує поки що не відкритий складні­ший набір принципів, який узгоджує дане інтуїтивне від­чуття з усіма іншими. Згідно з цією моделлю, розглядувана посадова особа перебуває в становищі астронома, що має чіткі дані спостережень, які він поки що неспроможний ви­класти їх у рамках узгодженої теорії, що пояснювала б, на­приклад, походження сонячної системи. Він продовжує на­копичувати й застосовувати дані спостережень, вірячи в ідею, що обов'язково має існувати якесь узгоджуюче пояс­нення, хоча його люди ще не відкрили і, наскільки він розу­міє, можливо, не відкриють ніколи.

Природна модель підтримує цю політику, тому що та грунтується на філософській позиції, що заохочує до ана­логії між інтуїтивними відчуттями моралі та даними спо­стережень. Згідно з даним уявленням, цілком резонно при­пустити, що прямі спостереження, здійснені за допомогою моральних почуттів, вийшли за межі пояснювальної спро­можності тих, хто проводить ці спостереження. Також має сенс припустити, що насправді існує певне коректне пояс­нення у формі принципів моралі, попри наявну невдачу; як­що прямі спостереження надійні, повинно існувати якесь пояснення того, чому в моральному всесвіті все відбуваєть­ся саме так, як це спостерігається, так само як повинно Іс­нувати пояснення того, чому у фізичному всесвіті все відбу­вається саме так, як це спостерігається.

Конструктивна ж модель не підтримує політики ігнору­вання очевидного нестикування в надії на те, що мають іс­нувати узгоджуючі принципи. Навпаки, вона вимагає, щоб рішення, що приймаються в ім'я справедливості, ніколи не виходили за межі здатності посадової особи пояснити їх у рамках теорії справедливості, навіть якщо така теорія міс­тить певні компроміси щодо деяких з її інтуїтивних відчут­тів. Вона вимагає, щоб ми діяли на підставі принципу, а не переконання. її рушієм є доктрина обов'язку, згідно з якою люди повинні інтегрувати свої інтуїтивні відчуття, підпо­рядковуючи деякі з них, коли це необхідно, даному обов'яз-

236 Роналд Дворкін. СЕРЙОЗНИЙ ПОГЛЯД НА ПРАВА

ку. Вона апріорі виходить із того, що конче необхідною для будь-якої концепції справедливості є виразна узгодженість, тобто прийняття рішень відповідно до програми, яку можна обнародувати і виконувати, поки її не буде змінено. Керую­чись цією моделлю, посадова особа в описаному мною ста­новищі повинна відмовитись від своєї вочевидь непослідов­ної позиції; вона повинна вчинити так, навіть якщо сподіва­ється, що подальші роздуми одного дня приведуть її до відшукання кращих принципів, що нададуть статусу прин­ципів усім її первісним переконанням ^х.

Конструктивна модель не виходить апріорі із скептициз­му чи релятивізму. Навпаки, вона стверджує, що ті чоловіки та жінки, які мислять у рамках даної моделі, щиро дотриму­ватимуться кожен своїх переконань, які вони привносять до неї, і що ця щирість поширюватиметься і на критику полі­тичних актів або систем, що зневажають найглибші з цих переконань,— критику, вмотивовану несправедливістю та­ких актів або систем. Дана модель не відкидає, але й не під­тверджує об'єктивний статус будь-якого з цих переконань; тому вона узгоджується з моральною онтологією, з Існуван­ня якої апріорі виходить природна модель, хоч як модель мислення вона не потребує такого узгодження.

Вона не потребує зазначеної онтології, тому що її вимоги від останньої не залежать. Природна модель наполягає на узгодженості з переконаннями з огляду на припущення, що інтуїтивні відчуття моралі є точними спостереженнями; ви­мога узгодженості випливає з цього припущення. Конструк­тивна модель наполягає на узгодженості з переконаннями як на незалежній вимозі, що випливає не з припущення про те, що ці переконання точно відповідають реальності, а з іншого припущення, згідно з яким несправедливо, якщо офіційні особи діють на основі чогось іншого, крім загаль­ної громадської теорії, що обмежує їхні дії вимогою узгодженості, містить цивільну норму, на основі якої можна тестувати, обговорювати чи передбачати їхні дії, і виключає можливість посилання на унікальні інтуїтивні відчуття, які

¹ Суть знаменитої суперечки між професором Вехслером (Wechsler, "Toward Neutral Principles in Constitutional Law", "Harvard Law Review", № 73, 1959, crop. 1) та його критиками можна прояснити за допомогою роз­глядуваної відмінності. Вехслер пропонує конструктивну модель конститу­ційного присуду, тоді як ті, що віддають перевагу більш експериментально­му чи інтуїтивному підходові до конституційного закону, додержують при­родної моделі.