Технологія розроблення бюджетів на підприємстві

Основними цілями формування бюджетів на вітчизняних підприємствах є: зменшення ресурсних втрат, забез­печення цільового розподілу ресурсів, підвищення фінансової результативності діяльності організацій, оптимізація обсягу і структури витрат на одиницю товарної продукції, вдосконалення управління грошовими потоками, підвищення ліквідності, поліпшення структури капіталу підприємств. Досягнення їх зумовлює необхідність формування на підприємствах бюджету доходів і витрат (відображає доходи від відвантаженої продукції, виконаних робіт, послуг і витрат на цю діяльність), бюджету руху грошових коштів (надходжень і видатків підприємства), бюджету активів і пасивів (капіталу підприємства і дже­рел його формування). Важливою умовою розроблення цих бюджетів є ефективна система інформаційного забез­печення, врахування логічних взаємозв'язків між ними.

Вхідною базою у формуванні бюджету доходів і витрат є розроблення плану реалізації продукції, який можна структурувати за контрактами, видами продукції, цільовими сегментами ринку тощо залежно від потреб ке­рівників організації. Найдостовірніший прогноз збуту от­римують за допомогою експертних методів, тобто зусилля­ми фахівців, які тривалий час професійно займаються реа­лізацією продукції на конкретних ринках або працюють з контрагентами і здатні точно спрогнозувати обсяги та структуру збуту. При формуванні плану реалізації часто виникають протиріччя щодо параметрів, які необхідно відобразити у прогнозі реалізації: плановий обсяг відван­таженої, оплаченої продукції чи орієнтація на першу по­дію відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У високорозвинутих країнах доходи визнають за касовим принципом (на підставі надходжень грошових коштів на підприємство), тому прогноз орієнтується на оплачену продукцію. В Україні при формуванні прогнозу збуту доцільно орієнтуватись на обсяг відвантаже­ної продукції, враховуючи, що оплата за продукцію, як правило, не відбувається одночасно з її відвантаженням. Цим зумовлена необхідність паралельного розроблення плану - графіка надходжень грошових коштів, який слугуватим е базою для побудови бюджету руху грошових коштів.

На основі сформованого плану реалізації продукції роз­робляють виробничу програму з урахуванням запасів товарної продукції на складі на початку бюджетного періоду планових її запасів наприкінці періоду. Відповідно до виробничої програми планують потребу в матеріалах (сировині, комплектуванні та інших ресурсах) і прямі витрати на оплату праці. Потребу в матеріально - сировинних ресурсах розраховують за нормами використання матеріалів для виробництва одиниці продукції та обсягу виробничої програми з урахуванням наявних і планових запасів ресурсів на складах. На цій основі формують план - графік олати за матеріально - сировинні ресурси, які необхідно придбати відповідно до потреби. Придбані ресурси спершу трактуються як запаси на складах, на витрати виробниц тва вони перетворюються після їх списання на виробництво. При формуванні прямих витрат на матеріально - сировинні ресурси необхідно враховувати нормативне забезпе­чення, оскільки на більшості підприємств норми витрат сировини і матеріалів необґрунтовано завищені. Для перегляду норм доцільно використовувати не аналітично - розрахунковий, а аналітично - дослідницький метод, який за­безпечує достовірніші результати. Проблеми нормативного забезпечення актуальні і при розрахунку прямих витрат на оплату праці основних робітників, тому більшість під­приємств відмовляється від її відрядної форми і перехо­дить на комбіновану.

Після розрахунку прямих витрат розраховують наклад­ні (загальновиробничі, адміністративні, збутові та ін.), Обґрунтування їх обсягу і структури є перманентним про­цесом, оскільки за рахунок їх зниження можна відчутно знизити рівень витрат підприємства без зміни технології виробництва, модифікації виробів тощо. До загальновиробничих витрат включають: витрати на оплату праці з відрах­уваннями на соціальне страхування апарату управління виробничими підрозділами та допоміжних робітників; ви­трати на охорону праці, поточний ремонт, утримання та експлуатацію обладнання і загальновиробничих приміщень; витрати на енергоносії, інструмент, амортизаційні відрахування тощо. До адміністративних — витрати на оплату праці із відрахуваннями на соціальне страхування адміністративних працівників та допоміжних робітників, витра­ти на охорону праці, поточний ремонт, утримання та експлуатацію адміністративних приміщень, витрати на енер­гоносії для побутових цілей, витрати на сертифікацію, юридичні, нотаріальні та консультаційні послуги, витрати на послуги зв'язку, канцелярські потреби; окремі податкові платежі та збори; амортизацію адміністративних основ­них фондів та ін. До збутових — матеріальні витрати (тара, пакувальні матеріали тощо); витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальне страхування збутового апара­ту, амортизацію основних засобів, витрати на маркетинго­ві комунікації та дослідження, витрати на навантаження| розвантаження, транспортування, страхування, митні платежі, витрати на гарантійний ремонт тощо.

Інші витрати обумовлюються специфікою функціону­вання організації і можуть включати відсотки за кредити, матеріальні витрати і витрати на оплату праці, пов'язані із забезпеченням функціонування інфраструктури (їдальні, медичного пункту тощо), амортизаційні відра­хування тощо.

Формування бюджету доходів і витрат базується на основі плану реалізації продукції, кошторисів прямих і накладних витрат. При цьому необхідно забезпечити принцип сумісності, тобто у витратній частині повинні бути лише витрати, пов'язані з отриманням доходів відповідного періоду. Із цим пов'язана проблема врахування витрат, пов'язаних із незавершеним виробництвом (на більшості підприємств незавершеним виробництвом нехтують, а пов'язані з цим витрати переносять на наступний період).

Частково похідним від бюджету доходів і витрат є бюджет руху грошових коштів, у якому відображають усі надходження підприємства (вчасні платежі за реалізовану продукцію, аванси і погашення дебіторської заборговано­сті, інвестиції, кредити, позики, повернення ПДВ тощо) і виплати (за всіма прямими та накладними витратами, ка­пітальні видатки, пов'язані із забезпеченням розвитку підприємства, повернення кредитів тощо). Грошові потоки, пов'язані з оплатою товарно-матеріальних цінностей, енергоносіїв, послуг і робіт, наданих підприємству, відоб­ражаються з ПДВ на відміну від витрат, що формують собівартість продукції. Амортизаційні відрахування у структурі видатків підприємства фігурувати не будуть, ос­кільки ці витрати не є грошовими потоками. Крім того, бюджет руху грошових коштів формується на менший бюджетний період від бюджету доходів і витрат. Фінансові аналітики формують його щоденно для відстеження відповідності потреби у виплатах (особливо за критичними платежами: податками, виплатою заробітної плати, основними матеріалами для забезпечення ритмічного виробничого процесу) і наявності надходжень для забезпечення зобов'язань. Формування бюджету руху грошових коштів дає змогу підприємству оцінити можливі проблеми у сфері платоспроможності та вжити відповідні запобіжні заходи. За незбігання виплат і надходжень підприємства у часі рясна переглянути умови співпраці з постачальниками і споживачами, скористатись короткотерміновими кредитами (наприклад, овердрафтом), домовитись про відтермінування певних платежів тощо. Нехтування цим бюдже­том унеможливлює бачення комплексної інформаційної картини платоспроможності підприємства, породжує проблеми у виконанні зобов'язань.

Похідним від бюджету доходів і витрат і бюджету руху грошових потоків є бюджет активів і пасивів. Він подібний до бухгалтерського балансу (Форма № 1), але формується з урахуванням зниження ліквідності активів і термі новості зобов'язань. Його призначення полягає у наданні реалістичної інформації про майновий стан підприємства, ліквідність, фінансову стійкість, ділову активність, рента­бельність тощо, тому він є потужним інформаційним дже­релом для аналітиків підприємства. На українських підприємствах цей бюджет використовують рідко, що зумо­влено необхідністю створення системи управлінського аналітичного та синтетичного обліку, трудомісткістю його ведення, орієнтацією на бухгалтерський баланс.

Для підприємств, які у попередні бюджетні періоди фор­мували бюджет активів і пасивів, ефективним інструментом його розроблення на плановий період є матриця Моблі. Можна також скористатися і звітним балансом підприємства (Форма № 1). Матриця Моблі дає змогу відстежити усі зміни у фінансовому становищі організації протягом планового пе­ріоду внаслідок здійснених виробничо-господарських, фі­нансових та інвестиційних операцій. Перший її стовпчик розкриває ситуацію з активами та пасивами підприємства на початок звітного періоду; другий — передбачає коригу­вання бюджету за операціями, які не зумовлюють отри­мання доходів чи грошових коштів; третій — свідчить про всі негрошові операції, що зумовлюють зміни у доходах і ви­тратах; четвертий — рух грошових коштів за відповідними категоріями; п'ятий — стан активів і пасивів на кінець пла­нового бюджетного періоду з урахуванням змін, зумовлених виробничо-господарськими операціями.

Бюджети насамперед покликані упорядкувати діяль­ність організації з позиції цільового використання ресур сів, економії витрат, запобігання втратам, забезпечення платоспроможності та фінансової результативності.

Загальна характеристика бізнес-планування

Важливим напрямом планування в організації є формування бізнес - плану.

Бізнес - план — документ, що містить систему заходів чи програму дій, пов'язаних часом і місцем реалізації, узгоджених з метою і ре­сурсами та спрямованих на отримання прибутку на засадах реалізації підприємницького проекту.

Він є необхідним для багатьох суб'єктів економічної діяльності: підприємця (власника) — як орієнтир в його діяльності; майбутніх компаньйонів і співробітників, яких передбачається залучати до справи; банкірів та інвесторів, чиї послуги передбачені в процесі реалізації проекту; най­маних менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.

До функцій бізнес - плану належать: всебічне інформу­вання про підприємство, передусім про мету його діяль­ності, стабільність і ефективність; характеристика особли­востей виробничого процесу на підприємстві; всебічна характеристика товарів або послуг; обґрунтування прогнозу розвитку виробництва і підприємства, його конкурентних позицій; комплексне дослідження ринку відповідних то­варів, послуг; обґрунтування економічної ефективності підприємства; аналіз професійного рівня, ділової компе­тенції управлінського персоналу. Для розроблення бізнес-плану залежно від його цілей (створення спільного підприємства, залучення інвестицій, кредитів, реалізація проектів модернізації обладнання, оновлення асортименту тощо) можуть бути використані різноманітні методики. В Україні з метою забезпечення однозначного підходу в цій справі Міністерством економі­ки затверджено «Методичні рекомендації з розроблення бізнес-плану підприємств». Відповідно до них бізнес-план підприємства складається з кількох основних розділів.

1.Резюме. Містить воно короткий виклад основних по­ложень бізнес - плану, мету інвестиційного проекту, загаль­ну характеристику організації, необхідні інвестиції та ре­сурси, вигоди для підприємства та держави від реалізації проекту, гарантії та засоби контролю за реалізацією проек­ту, основні показники проекту (обсяг продаж, витрати, 'прибуток, термін окупності вкладень тощо). Наступні роз­діли деталізують інформацію з резюме і обґрунтовують правильність розрахунків.

2.Характеристика підприємства. її змістом є повна і скорочена назва підприємства, його юридична адреса, код за загальним класифікатором підприємств і організацій (ЄДРПОУ), номер і дата державної реєстрації, перереєстра­ції, повна назва та юридична адреса об'єднання (асоціації, концерну, консорціуму та ін.), до якого належать підпри­ємство, форма власності і правовий статус, перелік заснов­ників і розміру їх часток у статутному капіталі. Надається інформація про основні події, які можуть мати значення для розвитку підприємства (зміна власників підприємства, видів діяльності, поглинання інших організацій). Зазнача­ється органіграма та опис організаційної структури упра­вління підприємством, дані про зв'язки між його окремими підрозділами. Не менш важлива інформація про сферу діяльності, сектор ринку, в якому функціонує підприємство.

Рис. 2.60. Організаційні форми управління імпортною діяльністю дрібних і середніх підприємств

Адміністративний сектор імпортного відділу підтримує зв'язки з іноземними постачальниками, готує для них фахову інформацію, виконує митне оформлення товарів, контролює упакування і транспортування вантажів, оформлення фінансових документів, облік та аналіз імпортних операцій, контролює надходження грошей, перепродаж імпортного товару в порту, на вокзалі або з митного складу тощо.

Закупівельний сектор імпортного відділу безпосе­редньо націлений на закупівельні операції. Дрібні і середні підприємства можуть відкривати свої закордонні представ­ництва у великих центрах імпорту в тих випадках, якщо вони підтримують постійні та довгострокові зв'язки. Для безпосередньої закупівлі товарів у місцевих виробників або посередницько-торговельних фірм доцільно створювати закупівельні контори. Придбання сезонних товарів (чай, овочі, фрукти, вовна, льон тощо) раціонально здійснювати за допомогою вояжерів із закупівельних операцій, завдання яких полягає у встановленні особливих контактів з інозем­ними постачальниками, посередниками, представниками, оформленні угод (договорів, контрактів), огляді і загальній оцінці імпортного товару, формуванні пропозицій щодо співпраці з іноземними постачальниками. Функції вояже­рів можуть виконувати й керівні особи підприємства.

Пошук дрібними і середніми підприємствами роздріб­ної торгівлі, посередницькими фірмами, імпортерами сировини найвигідніших варіантів імпортної діяльності спонукає їх до централізованих закупівель, тобто створен­ня імпортних асоціацій. Вони існують у багатьох країнах світу і збувають значну частину імпорту товарів. Напри­клад, Франція імпортує азбест тільки через імпортну асо­ціацію «Сосьєте групман франсе д'Амянт» (її створили чотири засновники). Семеро засновників створили імпорт­ну асоціацію «Сосьєте де маганез», яка постачає у Фран­цію руду марганцю. Імпортна асоціація «Сосьєте контуар де Фонт» імпортує чавун, асоціація «Контуар де фос­фат» — фосфати, асоціація «Сосьєте де хром є де феррохром» — руду хрому. Найвідомішими асоціаціями СІЛА є «Ассошіейтед мергендайзінг корп.», «Ассошіейтед імпортез оф фуд продактс», «Амерікен спайс трейд ассошіейшн» та ін. Імпортні асоціації забезпечують розв'язання таких завдань, як послаблення або усунення конкуренції між імпортерами країни; зниження ролі посередників, що сприятиме зниженню собівартості товарів; закупівля това­рів великими партіями; стандартизація документального рформлення імпортних операцій тощо.

Загалом при побудові організаційних форм зовніш­ньоекономічної діяльності підприємства починають із максимальної централізації, поступово переходячи до однієї з форм децентралізації. При цьому будь - яке під­приємство з плином часу змушене шукати нові організа­ційні форми ЗЕД, оскільки «закостенілі» організаційні структури через певний період часу негативно впливають на результати ЗЕД. Слід зазначити, що основою вибору конкретної організаційної форми ЗЕД є переважно екс­пертний метод.