Визначення і компоненти ділової гри

У широкому значенні ділова гра є різновидом навчальних соціальних технологій, метод пошуку управлінських рішень у різних виробничих, соціально-економічних, соціально-психологічних та інших проблемних ситуаціях за допомогою гри за заданими правилами.

Іноді під діловими іграми розуміється «метод імітації ухвалення управлінських рішень у різних виробничих ситуаціях шляхом гри за заданими правилами групи людей або людина і ЕОМ». Це визначення наводиться в «Універсальній енциклопедії», яка розташована у Всесвітній комп’ютерній мережі. Там же вказується, що ділові ігри «застосовуються для навчання, науково-дослідної мети, вироблення управлінських рішень».

Деякі автори розглядають ділові ігри як види ігрової взаємодії, пов’язані з розподілом ролей, у ході якого «програється» та або інша ділова ситуація. У цьому випадку йдеться про сукупність ігрових методів навчання, що протиставляються традиційним навчальним методикам: словесним (лекціям), роботі з джерелами, наочним (демонстрації зразків), практичним (експериментам). При цьому ділові ігри належать до активних методів навчання (АМН), які, за оцінками німецьких фахівців, є найефективнішими – з погляду вироблення практичних знань і умінь – освітніми методиками.

У контексті освітньої парадигми, варто відзначити, що вони є методом навчання, найближчим до реальної професійної діяльності тих, хто навчається. Гра є сукупністю заходів, у ході яких команді «гравців», які навчаються, пропонується вирішити якусь ігрову задачу, що відображає реальні проблеми підприємства.

У ситуації ділової гри створюються винятково сприятливі можливості для творчого й емоційного включення учасників у відносини, максимально наближені до дійсних виробничих відносин. У грі відбувається швидке поповнення знань, практичне засвоєння навичок проведення розрахунків і ухвалення рішень в умовах реальної взаємодії з партнерами. На відміну від конкретної ситуації, яку відтворює момент виробничої обстановки, в діловій грі обстановка виражається в динаміці, а процес виробництва – у розвитку.

Ділові ігри, що базуються на застосуванні сучасних персональних ЕОМ, дозволяють імітувати сукупність керованих і некерованих процесів, забезпечуючи в прискореному масштабі взаємозв’язану послідовність близьких до реальних ситуацій, що відбуваються в повсякденному житті. Учасникам гри пропонується на основі конкретної, ситуації, яка постійно змінюється, виробляти управлінські рішення, які негайно враховуються ПЕОМ при моделюванні наступних етапів розвитку. Це створює умови для оцінки ефективності тактики управління, сприяє її вдосконаленню і закріпленню практичних навичок.

У ході ділової гри з використанням ПЕОМ здійснюється зв’язок окремих сторін виробничо-господарської діяльності підприємства та їх вплив на кінцевий результат роботи, можливість виділення основних і другорядних зв’язків у виробничій ситуації, технічні можливості обчислювальної техніки й ефективність її застосування для дослідження та управління. Планування діяльності за декількома показниками, а потім звітність за кожним з них відображає оцінки різних сфер роботи підприємства. Сутність цих оцінок у суперечності між сьогоднішньою вигодою і ефектом у майбутньому. Взаємозв’язок між запланованими показниками і звітністю за ними наділений рисами конфлікту. Для ухвалення оптимальних рішень у таких ситуаціях потрібні спеціальні знання. Передбачається, що, виконавши дану роботу, майбутній менеджер набуває таких знань.

Методики сучасних ділових ігор дозволяють раціонально поєднувати професійний інтерес учасників до нових методів навчання, дух суперництва і колективізму.

Рольова гра – метод, за якого в процесі навчання управлінню персоналом учасники гри знаходять – за допомогою програвання певних ролей у вільний від ризику ситуації – у себе значущі для організації риси поведінки, за допомогою керівника, один одного і самостійно критично аналізують їх, навчаються більш ефективному способу поведінки та тренуються в його вдосконаленні.

На підприємствах рольові ігри часто використовуються для навчання керівників правильному веденню співбесіди, розподілу завдань, забезпеченню підтримки співробітниками колективного завдання, керівництву командою. З їх допомогою співробітники підвищують свої знання і вміння в галузі ухвалення самостійних рішень, розвитку ділового спілкування тощо.

Рольові ігри особливо ефективні при кар’єрному навчанні, коли співробітник програє комплекс функцій, що витікають з його майбутніх посадових обов’язків. Базування рольових ігор на повсякденних, особисто значущих ситуаціях забезпечує високу ангажованість, залучення їх учасників. Це, у свою чергу, полегшує особисте ухвалення зразків поведінки, що виробляються, ідентифікацію рішень і рекомендацій, перенесення відпрацьованих у грі зразків поведінки в повсякденні відносини.

Рольові ігри мають низку позитивних моментів, до яких належать: можливість спостереження емоційної реакції випробовуваного, осмислення й оцінки ним реальної ситуації, його уміння визначати мету і стратегію власних дій; розвиток самоспостереження та самоконтролю; навчання кращому розумінню інших, оптимізації моделі поведінки, запобіганню або конструктивному розв’язанню конфліктів та ін.

Можливі два варіанти використання реального виробництва як навчального поля.

Компоненти ділової гри як методу побудови навчального процесу:

1) ігрові ролі та їх ухвалення;

2) побудовані за певними правилами ігрові дії;

3) моделювання ігрового процесу і супутнього йому емоційного напруження (технологія гри).

1. Провідним компонентом гри постає роль та її ухвалення. Роль є комплексом соціальних вимог, очікувань, що висуваються даній людині, її поведінці суспільством і оточуючими. Виконання ролі припускає точне відтворення діяльності людини в зовнішньому плані. Ухвалення її здійснюється на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях і реалізується за допомогою засвоєння зовнішніх рис й норм поведінки, а також задач, властивих ролі.

2. Ігрові дії визначаються цільовим аспектом гри і можуть задаватися по-різному: сценарієм, ведучими (режисерами або фасилітаторами) гри, нормативними документами. У певних випадках ігрові дії можуть формуватися гравцями відповідно до їх власного бачення ситуації та поставленими перед ними цілями. Рольові цілі встановлюються гравцям умовами гри. Цілі окремих учасників гри можуть відрізнятися від загальної мети групи або колективу.

3. Моделювання в грі – це створення макетів, що заміщають об’єкти ре­альної ситуації, а також маніпулювання ними з метою заміни реального експериментування штучно сконструйованими поведінковими зразками.

Вперше як засіб навчання керівництва практичним діям ігри почали застосовуватися військовими. В США цей процес активно розгорнувся в період Другої світової війни і посилився в післявоєнний час. Його розвиток у сучасних умовах досяг гігантських дорогих навчань блоку НАТО. Приблизно в кінці 40-х років XX ст. цей метод широко проникає в сферу західного бізнесу, а з 1963 р. ігри проводяться і продаються як технічний винахід, товар.

У сучасних умовах ділові ігри використовуються в багатьох країнах: в процесі навчання менеджерів й інших керівників, у ВНЗ і середніх спеціальних навчальних закладах; у процесі виробництва та реалізації продукції на підприємствах і у сфері послуг для вироблення наобґрунтованіших рішень; у процесі проектування нових й реконструкції старих підприємств; в науково-дослідницьких інститутах у ході науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок; у міністерствах, відомствах, асоціаціях й об’єднаннях сфери виробництва, торгівлі, фінансів, послуг та ін.

Date: 2015-05-05; view: 735; Нарушение авторских прав