Підходи до вивчення організаційної культури

У науковій літературі виділяють наступні підходи до вивчення організаційної культури:

1). Організаційна культура розглядається як одна із субкультур, в якій знаходять своє специфічне вираження всі основні елементи культури суспільства: уявлення, символи, цінності, ідеали, зразки поведінки тощо.

У руслі такого підходу знаходиться визначення організаційної культури, дане французькими соціологами С. Мішоном і П. Штерном: «Організаційна культура – це сукупність поведінок, символів, ритуалів і міфів, які відповідають цінностям, властивим підприємствам, що розділяються, і передаються кожному члену з вуст у вуста як життєвий досвід».

Відповідно до цього підходу наголошується, що культура організації знаходиться в прямій залежності від фундаментальних ідей, цінностей, символів і зразків поведінки всього суспільства. На їх основі інтегруються індивіди і групи, через них здійснюється ціннісний і нормативний контроль за їх поведінкою.

Французький соціолог Н. Леметр підкреслює, що культура підприємства – це система уявлень, символів, цінностей і зразків поведінки, що розділяється всіма його членами.

Із цих позицій організаційну культуру можна схарактеризувати як специфічну, характерну для даної організації систему зв’язків, дій, взаємодій і відносин, що здійснюються в рамках конкретної підприємницької діяльності.

2. Організаційна культура розглядається через призму чинників, що впливають на життя організації. При стратегічному аналізі потенціалу важливо виявити якісний базис дій керівництва – підприємницьку культуру і філософію.

Тут йдеться про світоглядні особливості, що закріпилися у керівника підприємства у минулому і визначають хід його думок і способи розв’язання проблем сьогодні. Поняття «підприємницька культура» описує особливості менеджменту підприємства з погляду специфічних, історично обумовлених схем думки і зразків розв’язання проблем. Вона охоплює різні сфери, наприклад, традиції поведінки керівництва, практику ведення справ, організаційні структури. Підприємницька культура тісно пов’язана з індивідуальною історією під­приємства, біографією керівних кадрів, а також зі специфічними умовами середовища діяльності. Під філософією підприємця розуміється частина його культури, що знаходить вираження в системі цінностей і цілей, у стандартах та уявленнях.

Культура і філософія компанії мають першорядну вагу, з їх допомогою керівництво контролює соціальні процеси, що здійснюються у виді надання послуг, які приносять користь замовникам. Далекоглядні керівники вже давно усвідомили цінність організаційної культури як стратегічного інструменту, який дозволяє орієнтувати всі підрозділи й окремих осіб на загальну мету, підвищувати ініціативу співробітників, забезпечувати їх відданість і полегшувати спілкування. Вони прагнуть створити власну культуру, щоб всі службовці розуміли та дотримувалися її.

Більшість авторів сходиться на тому, що культура організації є складним взаємозв’язком важливих припущень (часто непридатних для формулювання), що бездоказово приймаються і розділяються членами колективу. Часто організаційна культура трактується як така, що приймається переважною частиною організації філософія та ідеологія управління, припущення, ціннісні орієнтації, вірування, очікування, розпорядження й норми, що лежать в основі відносин і взаємодій як усередині організації, так і за її межами.

У свою чергу, американський соціолог Ч. Ханді на основі аналізу низки найбільших американських компаній запропонував типологію, в основі якої лежать розподіл влади і пов’язані з нею ціннісні орієнтації особи, які обумовлюють специфічний характер відношення індивіда та організації, структуру організації і характер її діяльності на різних етапах її еволюції:

· «культура влади» – культура організації, в якій істотну роль відіграє момент особистої влади;

· «рольова культура» – бюрократична культура, що характеризується жорстким функціональним розподілом ролей і спеціалізацією учасників, діяльність яких координується та спрямовується невеликою зв’язуючою ланкою вищого керівництва підприємства;

· «культура задачі» – культура організації, орієнтована перш за все на вирішення задач, реалізацію проектів;

· «культура особи» – культура, що ставить у центр уваги інтереси людей, об’єднаних в організацію.