Главная Случайная страница



Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Ідеї управління в рамках класичного етапу розвитку соціології





О. Конт, засновник соціології, сприйняв деякі положення утопічного соціалізму від свого вчителя й патрона А. Сен-Сімона, але при цьому створив свою концепцію позитивної політики. Вона містила його бачення управління суспільством в умовах капіталізму. Французький соціолог думав, що соціальне управління в капіталістичному суспільстві має базуватися на такій його облаштованості, що припускає гармонію всіх класів на основі збереження приватної власності й досягнення консенсусу між ними.

Метою соціального управління, за Контом, є «позитивне узгодження порядку й прогресу». В основу управління необхідно поставити дотримання моральних принципів. Оскільки перетворення суспільства має здійснюватися шляхом морального й духовного відновлення кожного його члена, державі варто прагнути до реалізації даного завдання. Особлива увага в цьому зв’язку приділялася справі створення й виховання пролетаріату, яку держава просто зобов’язана взяти на себе.

Політичне управління, вважав Конт, не є завданням народу в повсякденному житті: «будь-яка пряма участь народу в політичному управлінні (для рішення важливих соціальних заходів у сучасній державі) доречна тільки в період революції». В інший час управління суспільством мають здійснювати професіонали.

Ідея соціального управління розглядалася соціологами не тільки на теоретичному, але й на емпіричному рівні. Адже найперші дослідження емпіричного характеру, що визначили ще в XVII-XVIII ст. виникнення цілого напрямку соціологічної науки, з’явилися як відповідь на потребу суспільства в одержанні інформації про населення й матеріальні ресурси для більш ефективного соціального управління (переписи населення, урядові обстеження, збір даних про народжуваність, смертність, зростання народонаселення, розвиток родин, добробут тощо). Істотну роль у розвитку ідей соціального управління зіграла поява соціальної статистики (А. Кетле), а за нею – моральної статистики й соціальної гігієни.

У середині – другій половині XIX ст. збір інформації про конкретні соціальні факти отримав нові форми, що поставило перед керівниками держави нові завдання. Так, Ф. Ле Пле (Франція), вивчаючи родини робітників, розглядав їхні бюджети як показники рівня й способу життя. Не меншого значення для розвитку практики соціального управління мали здобутки Ч. Бута (Англія), що стосуються життя великого міста (Лондона) і його робітників. Він першим увів соціальні карти районів та вулиць Лондона з позначенням дислокації багатих і бідних груп населення.



В XIX ст. почали використовуватися деякі методи емпіричного соціального дослідження, у тому числі опитування, включене спостереження, збір статистичних матеріалів і документів. Усе це представляло дуже великий інтерес і мало істотне значення для становлення соціологічної науки про соціальне управління.

Класики світової соціології післяконтівського періоду XIX ст., у першу чергу Г. Спенсер, К. Маркс, Е. Дюркгейм, приділяли чимало уваги проблематиці соціального управління. Особливо це стосується Маркса. Питання управління в суспільстві хвилювали його як у критичному аспекті щодо капіталізму, так й у позитивному плані, коли він прогнозував розвиток майбутнього соціалістичного й комуністичного суспільства. Державою соціалізму він вважав диктатуру пролетаріату, у руках якого мала зосередитися вся повнота влади. Що стосується комуністичної фази, то на цьому етапі суспільного розвитку, на його думку, буде встановлене громадське самоврядування, оскільки держава як інструмент регулювання класових відносин стає непотрібним.

Тут виникає низка питань: чи може зникнути держава взагалі? як тоді будуть здійснюватися загальні функції соціального управління й влади? що стане з рішенням адміністративних завдань? хто і як буде займатися централізованим плануванням? Відповіді на них соціологічна концепція управління Маркса не дає. Сьогодні для всіх очевидно, що держава й соціальне управління як одна з його основних функцій не може зникнути в жодному суспільстві, якого б рівня розвитку воно не досягло. Що стосується диктатури пролетаріату, то досвід СРСР і деяких інших країн показав: то була диктатура над пролетаріатом, за сутністю – над усім суспільством, а розв’язання проблеми соціального управління підмінювалося діяльністю режиму особистої влади.

Разом з тим у роботах Маркса, насамперед в «Капіталі», містяться широкі, універсальні ідеї управління, що не мають «формаційної» загостреності. Вони були звернені до проблеми співвідношення, точніше кажучи, зв’язку управління й праці. Маркс виходив з того, що «будь-яка безпосередня суспільна або спільна праця, яка здійснюється в порівняно великому масштабі, має потребу в більшому або меншому ступені управління... Окремий скрипаль сам управляє собою, оркестр має потребу в диригенті».

Заслуга Маркса полягає також у тому, що він розглядав соціальне управління як особливий вид діяльності людей, поза яким регулювання соціальних процесів і досягнення соціальних цілей стає неможливим. Звідси висновок: соціальне управління вимагає спеціальної групи працівників – управлінців, які існують внаслідок об’єктивної необхідності виконання відповідної (управлінської) праці.



Завершуючи розмову про значення ідей класичного етапу соціології в розвитку теорії соціального управління, необхідно особливо підкреслити видатну роль німецького соціолога М. Вебера. Він вніс великий вклад у виникнення соціології управління й соціології влади й зробив це насамперед завдяки розробці вчення про зміст і типи панування.

У основі веберівської типології легітимного панування лежить мотивація покори. Перший – «легальний» тип панування заснований на підпорядкуванні законам, причому підпорядкуванні рівною мірою всіх: і керованих, і керуючих. Другий тип заснований на іншій мотивації покори – вірі не тільки в законність, але навіть у священість порядків і влади, що здавна існують. Це традиційний, «патріархальний» тип панування. Третій тип має афективну основу мотивації, він отримав у Вебера назву харизматичного (харизма, у перекладі з давньогрецької «божий дарунок», означає особливу здатність, даровану долею, Богом, яка виділяє індивіда серед всіх інших, що дозволяє носіям харизматичних якостей – полководцям, видатним політикам і державним діячам – здійснювати управління). За харизматичного типу панування немає встановлених (раціонально або за традицією) правил, тому відкривається простір для авторитарної влади.

Заслуга Вебера полягає в тому, що він створив вчення про формальну організацію капіталістичного суспільства й бюрократичне управління як тип панування за допомогою знання. Це вчення являє собою квінтесенцію теорії соціального управління на межі XIX-XX ст. Раціональний характер управління при капіталізмі визначався, за Вебером, пануванням бюрократії, яку він ідеалізував, вважаючи її машиною, що не піддана корупції, є дешевою й не має будь-яких інших інтересів, окрім як здійснювати раціонально організоване соціальне управління.

Бюрократія виступає у Вебера і як номінальна група, і як організована спільність. Оскільки бюрократія розглядалася соціологом як апарат легітимної влади, до її (бюрократії) діяльності висувалися певні вимоги й формулювалися принципи управління. Ось деякі з них.

Бюрократичне управління засноване на стабільних правилах (нормах), які являють собою письмово зафіксовані документи. Цим правилам підкоряються всі без винятку чиновники. Їхня управлінська діяльність будується на принципах ієрархії, тобто нижчий керівник підкоряється вищому. При цьому кожен чиновник (управлінський працівник) відповідає не тільки за свої власні рішення й дії, але й за дії підлеглих йому осіб.

Чиновники, за Вебером, є особисто вільними людьми й виконують лише певні функції. Вони відбираються на основі професійних якостей, призначаються, а не обираються. Чиновники винагороджуються фіксованою заробітною платою в грошах й одержують право на пенсію. Чиновник не має ніякої власності на засоби адміністрації й працює без довічного присвоєння своєї посади. Він підкоряється строгій дисципліні й контролю за поведінкою на службі. Передбачається система професійного просування чиновника по службі (кар’єра), особливо на управлінських посадах. В основі цього просування – відповідність професійних якостей чиновника запропонованим до управлінського працівника вимогам. Як видно, багато аспектів діяльності бюрократії німецьким ученим були детально розписані й регламентовані.

Соціологічною концепцією Вебера завершується етап класичної соціології в цілому, в тому числі й пов’язаної із проблематикою управління. У класичній соціології вперше був сформований соціологічний підхід до управління, що означав (у широкому сенсі слова) розуміння управління як невід’ємного компонента суспільства, включеного в нього як найважливіший елемент і тісно пов’язаного з усіма іншими структурами соціального життя суспільства.

Особливість соціологічного підходу до управління на етапі класичної соціології полягала в тому, що аж до Вебера воно розглядалося в першу чергу як елемент політичної системи. Вебер уперше звернув особливу увагу на управління як елемент економічної системи й на його необхідність для організацій і підприємств. Тим самим німецький соціолог підготував ґрунт для переходу до нового етапу розвитку соціологічних ідей у галузі управління, який можна розглядати як етап конституювання одночасно двох особливих галузей соціологічної науки – соціології управління й соціології менеджменту. Положення, де йшлося про проблеми влади та управління соціальними й політичними процесами в суспільстві, стали базовими для соціології управління, ті ж, де розглядалися проблеми управління виробництвом, підприємствами й організаціями, були основою для створення соціології менеджменту.








Date: 2015-05-05; view: 445; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.017 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию