Сутність та типологія соціально-управлінських відносин

У будь-якій дії, що пов’язує тим або іншим чином людей, у тому числі й у процесах управління, виникають певні відносини кожної людини зі своїми колегами – відносини співробітництва або суперництва, симпатії чи антипатії, домінування або підпорядкування.

Міжособистісні відносини – сукупність зв’язків між людьми, які виникають у процесі їхньої взаємодії.

Сукупність стійких зв’язків і взаємодій, обумовлених економічними, політичними, культурними й іншими інтересами певних соціальних груп та спільнот виступають як існуючі в даному суспільстві на певному щаблі його історичного розвитку соціальні відносини.

Найхарактерніша риса соціальних відносин полягає в тому, що вони в більшості випадків не є симетричними.

По-перше, симпатія, приниження або любов, які одна людина відчуває щодо іншої людини може наштовхнутися на суперечливе ставлення (антипатію, неповагу, ненависть тощо) цієї іншої людини.

По-друге, певна людина може певним чином ставитися до президента країни, голови парламенту або голові уряду, але при цьому вона у більшості випадків (окрім людей, які особисто взаємодіють з даними політичними лідерами) не може розраховувати на якісь їхні відносини до себе, на взаємне ставлення.

По-третє, ставлячись певним чином до суспільства, в якому людина живе, вона може розраховувати на певне, особисто на неї орієнтоване ставлення суспільства до нього тільки в тому випадку, коли вона здобуває широку популярність у суспільстві своєю діяльністю, як це й відбулося у випадках з відомими політичними лідерами.

По-четверте, соціальні відносини пов’язують певним чином індивідів та їхні групи, коли об’єктом цих відносин стають їхні корінні інтереси й потреби (економічні, соціальні тощо) і коли в процесі розвитку цих відносин люди постають як носії певних соціальних статусів та ролей, що здебільшого не є ані взаємно замінними, ані симетричними, наприклад, начальника і його під­леглого.

Таким чином, соціальні відносини виявляються в певних видах взаємодій між людьми, в процесі яких ці люди реалізують свої соціальні статуси й ролі, а статуси й ролі мають досить чіткі межі та регламентації, особливо жорсткі в управлінській діяльності.

Наприклад, директор підприємства може викликати до себе й дати певні вказівки своєму заступникові, але заступник, у свою чергу, не може в силу посадових обов’язків і повноважень викликати до себе директора і дати йому які-небудь вказівки.