Главная Случайная страница



Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Передумови виникнення соціології управління





Соціологія управління пройшла складний шлях, перш ніж перетворилася в сучасну галузь соціологічного знання. Цей процес містить у собі кілька етапів. Перший з них назвемо досоціологічним. Він охоплює тривалий історичний період виникнення й розвитку управлінської думки. Його початок дослідники зазвичай ведуть від найдавніших часів, часом же закінчення можна вважати появу соціології як науки (30-40-ві рр. ХІХ ст.).

Потреба в управлінських ідеях виникла в суспільстві у зв’язку з організацією спільної праці, розвитком обміну його результатами й розподілом вироблених продуктів діяльності. Перехід від економіки, що привласнює, до тієї, яка виробляючої і зародження перших древніх цивілізацій стимулювали відділення управлінської діяльності від виробничої й перетворення її в самостійну сферу праці – як щодо планування, організації й контролю виконання виробничих робіт, так й у зв’язку з необхідністю здійснення керівництва складними процесами життя держав.

Таким чином, уже в стародавніх цивілізаціях управлінська діяльність розвивається у двох основних іпостасях – як управління виробництвом й як державне управління. Ці процеси викликали необхідність розробки принципів управління, втілених, наприклад, у законах Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.).

Однак вершиною управлінської думки давнього світу, безсумнівно, стали ідеї Платона й Аристотеля. Ці давньогрецькі мислителі вперше по-справжньому обґрунтували необхідність державної влади й управління, схарактеризували основні форми правління – монархію й республіку, причому останню як аристократичну, так і демократичну («Держава» Платона, «Політика» Аристотеля).

У Середньовіччі до проблем управління підходили з теологічних позицій (Аврелій Августин, Фома Аквінський). Управління на землі, управління світом і людьми розглядалося як втілення Божественної волі. Відповідно до релігійних подань того часу Бог трактувався не тільки як творець, але і як управитель світу. Ефективність управління ставилася в пряму залежність від дотримання Божественних заповідей.



Новий час породив нові управлінські ідеї. Вони були пов’язані насамперед з раннім утопічним соціалізмом («Утопія» Т. Мора, «Місто Сонця» Т. Кампанели). У соціальних утопіях XIV-XV ст. створювалися проекти майбутніх держав, які базувалися на ідеях справедливого соціального управління в суспільстві, що здійснює меншостями в інтересах більшості.

У цю ж добу з’явилися знамениті праці італійського соціального мислителя Н. Макіавеллі «Государ» й «Мистецтво війни», в яких ставилося питання про необхідність сильної центральної державної влади й проголошувалася ідея управління як мистецтва, що вимагає свого розвитку. Італійський мислитель сформулював кілька важливих ідей і принципів, що вчинили помітний вплив на подальший розвиток теорій влади й управління. Серед них – принципи розмежування (поділу) влади (у першу чергу політичної й релігійної) і відносності управління. Відповідно до останнього принципу вибір засобів управління має відповідати виниклій ситуації, оцінка результату – використаним засобам. Іншими словами, йдеться про те, що мета виправдовує засоби.

Велику увагу проблемам управління приділяли англійські й французькі філософи XVII-XVIII ст. Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Дідро, Ж.Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є. Основою розвитку держави та управління в суспільстві вони вважали ідеї природного права. Їх ідеї продовжила теорія суспільного договору, відповідно до якої державна влада – результат угоди між людьми, зацікавленими в управлінні, спроможному забезпечити дотримання їхніх невід’ємних прав, захист життя, волі й приватної власності. У роботах названих філософів порушувалися також проблеми забезпечення соціального порядку в суспільстві за допомогою розумної системи управління.

Положення, висловлені мислителями доби Просвітництва, багато в чому передбачили управлінські ідеї, що з’явилися в умовах капіталізму, сприяли виникненню нових поглядів на місце й роль соціального управління. Не зачіпаючи за суттю проблем управління виробництвом, філософські концепції виявилися сконцентрованими на соціальних аспектах управління суспільством. Дані ідеї просвітителів можна розглядати як теоретичну передумову, нехай і досить віддалену, майбутніх соціологічних концепцій соціального управління.

Велика індустріальна революція XVIII-XIX ст. стимулювала розвиток європейського капіталізму, що потягло за собою збільшення експлуатації, неймовірно важке положення робітників, використання жіночої та дитячої праці, збільшення тривалості трудового тижня, вкрай несприятливі умови на виробництві й у побуті. Як реакція на зазначені процеси у соціальній думці виникають нові теорії: це й утопічний соціалізм (у рамках його пізнього періоду), і марксизм, і консерватизм, і ліберальний напрямок. Певною формою рефлексії соціально-економічного й політичного розвитку капіталізму стала нова наука про суспільство – соціологія, що мала пояснити закономірність цього процесу та усього того, що могло бути з ним пов’язане. У цих утопічних і наукових теоріях і концепціях значне місце посідали проблеми управління суспільством і виробництвом.



Утопічні соціалісти (А. Сен-Сімон, Ш. Фур’є, Р. Оуен), конструюючи ідеальні суспільні устрої майбутнього, приділяли велику увагу принципам їхньої організації й управління. Критикуючи капіталістичний лад, за якого в першу чергу задовольняються потреби панівного класу, вони вважали, що в суспільстві соціалізму й комунізму, організованому на засадах справедливості, рівності, реалізації розумних потреб всіх груп населення, створення умов для їхнього щасливого життя, саме ці принципи мають бути покладені в основу соціального управління. Представники утопічного соціалізму вперше сформулювали ідеї громадського самоврядування як найраціональнішого типу й способу соціального управління в умовах нового суспільного ладу.

Не можна не сказати спеціально про заслуги одного із соціалістів-утопістів – Р. Оуена, що спробував не тільки теоретично обґрунтувати, але й практично втілити новий тип соціального управління в ході експериментів у США і Шотландії. Будучи підприємцем та маючи у своєму розпорядженні спочатку необхідні засоби, він спробував впровадити в громадах робітників своїх фабрик принципи самоврядування, створити для них максимально сприятливі умови життя. Були скорочені робочий день, відкрилися магазини, де продавалися товари за низькими цінами, дітей робітників у віці до 10 років зобов’язували вчитися в школі. Однак врешті-решт соціальний експеримент зазнав невдачі.

Одна з головних її причин полягала в тому, що капіталіст Оуен намагався реалізувати у своїх колоніях соціалістичні ідеали. Це спричинило падіння продуктивності праці й зниження ефективності виробництва. Колонії, не витримавши конкуренції, припинили своє існування, а общинне самоврядування виродилося в суцільні мітинги з приводу того, як потрібно працювати. Стало зрозуміло, що для успішного розвитку підприємств потрібна справжня матеріальна (а не сурогатна ідейна) та ефективна мотивація робітників, покладена в основу раціонально організованого управління виробничими й соціальними процесами.

 








Date: 2015-05-05; view: 421; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.008 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию