Р.Роллан 3 page

Під відображенням у філософії розуміється властивість ма­терії внутрішньо перебудовуватися внаслідок зовнішнього впливу, відповідно реагувати на нього. Відображення завжди пов'язане зі взаємодією двох і більше об'єктів, тому його харак­тер залежить як від зовнішніх дій, так і від внутрішнього ста­ну об'єкта, що реагує на дію.

Кожному рівню структурної організації матерії відповідає специфічна форма відображення. Розвиток структури матері­альних систем супроводжується появою нових типів відобра­ження. Сьогодні виділяють такі: відображення у живій приро­ді, відображення у неживій природі, відображення у суспіль­стві.

На рівні неживої природи відображенню властивий пасив­ний, некерований характер. Прикладом цього можуть бути ерозія ґрунту, зміни в гірських породах внаслідок землетрусів, усі фізико-хімічні взаємодії.

Свідомість, її походження і сутність

На рівні живої матерії, але такої, яка ще себе не усвідомлює, виникає активно-пристосувальне відображення. Воно харак­терне для рослинного і тваринного світу; у живих істот на цьо­му рівні з'являється нервова система, органи чуття.

На рівні соціально організованої матерії виникає свідомість, що є якісно новою формою відображення. її можна назвати активно-перетворювальною. Свідомість людини не тільки від­ображає об'єктивний світ, а й бере активну участь у його твор­чому перетворенні.

Отже, сучасна матеріалістична філософія розглядає свідо­мість як сходинку у розвитку властивості відображення, пов'язану з виникненням людського суспільства. Аналізуючи взаємовідношення матерії і свідомості, ця філософія приходить до висновку, що свідомість — це вища, притаманна лише лю­дині, форма відображення об'єктивної дійсності, властивість не всієї матерії, а тільки особливо організованої — головного моз­ку людини.

Мозок людини — це складний об'єкт. За своїм об'ємом він більший, ніж мавпячий у два з лишком рази, а за вагою — у чотири рази. У ньому міститься майже 15 мільярдів нервових клітин. За годину мозок "спалює" 5 грамів глюкози у 3 літрах кисню. Він здатний зберігати до 10¹⁶ бітів інформації. Його кора може утворювати до Ю¹⁰⁰⁰⁰ зв'язків (для порівняння: до складу видимої частини Всесвіту входять 10⁸⁰ атомів). Саме така гран­діозна біологічна система і стала матеріальним субстратом сві­домості.

Кожна з нервових клітин мозку (нейронів) за допомогою від­ростків (довгих — аксонів, і коротких — дендритів) контактує (через синапси) з тисячами інших, утворюючи у цілому ажурну сітку з незчисленною множиною зв'язків, які розповсюджу­ються по нервових волокнах аж до нервових закінчень органів чуття. Нервові закінчення — це свого роду "щупальці" мозку. Зазнаючи певних дій сигналів, вони набувають стану збуджен­ня, яке по відповідних нервах передається у кору головного мозку, де постійно виникають, "розсипаються" і знову утворю­ються зв'язки між різними її сферами.

Так відбувається взаємодія мозку із зовнішніми предмета­ми, явищами і процесами, внаслідок якої дуже складним і ще не досить вивченим шляхом виникає свідомість людини.

Тема 11

Під час розгляду проблеми свідомості може постати питан­ня: якщо свідомість невід'ємна від високоорганізованої матерії, якщо вона є її продуктом, то чи не є вона різновидом матерії? Саме так і розглядали її вульгарні матеріалісти. Вони вважали матерію і свідомість однаковими, рівнозначними, тотожними за значущістю утвореннями. Наприклад, німецький природо­знавець і філософ К. Фогт (1817—1895) стверджував, що мозок виділяє думку так само, як печінка — жовч.

Ідеї вульгарного матеріалізму не зникли. Своєрідний їх від­гук можна помітити в сучасній філософії так званого наукового матеріалізму (Г. Фейгл, Д. Смарт, Р. Рорті та ін.), у якому пси­хічне розглядається як підклас фізичного, а відчуття зводять­ся до певного мозкового процесу.

Відповідно до даних природознавства, сучасна матеріаліс­тична філософія цілком відкидає вульгарне трактування свідо­мості. Хоча свідомість, думка і невід'ємні від матерії, від мозку, але їх не можна плутати, ототожнювати. Думка — не речовина, її неможливо побачити, виміряти, сфотографувати. Думка — це образ предметів і явищ світу, але не матеріальний, а ідеаль­ний.

На відміну від вульгарного матеріалізму, наукова філософія доводить, що форми свідомості виникають у головному мозку людини тільки у результаті дії об'єктивно існуючих предметів і явищ, які діють на органи чуття людини, їх властивостей. У результаті виникають подразнення, що по нервових каналах передаються до головного мозку, у якому утворюються відпо­відні відчуття, сприйняття та уявлення. На їх засадах потім формуються такі більш складні форми свідомості, як поняття, судження й умовиводи. Всі вони є образами, тобто відображен­ням об'єктивно існуючих предметів і явищ.

Отже, визначальною особливістю головного мозку людини є здатність відображати матеріальний світ в ідеальних обра­зах.

Нарівні з вульгарно-матеріалістичним трактуванням свідо­мості, наука і філософія заперечують гілозоїзм (від грец. "мате­рія" і "життя"). Представники цієї течії у філософії наділяли свідомістю всю матерію, всі її рівні і форми розвитку. Напри­клад, Б. Спіноза вважав, що свідомість є такою самою всеза-

Свідомість, її походження і сутність

гальною властивістю (атрибутом) природи, як протяжність, тілесність. Помилковість цієї думки полягає у тому, що в ній недооцінюються якісні відмінності між неживою і живою ма­терією, і передусім — мислячою.

Принципово розходяться у трактуванні сутності свідомості матеріалізм та ідеалізм. Абсолютизуючи ідеальність свідомос­ті, представники ідеалізму розглядають її як самостійне нача­ло, тобто незалежне від матерії, мозку.

Справді, ідеальність є не просто властивістю, а сутністю сві­домості. Ідеальне як внутрішня природа свідомості не має кіль­кісних градацій, воно або є, або його зовсім немає. Людина може знати більше або менше, мати більшу чи меншу силу ін­телекту, однак образи і поняття її свідомості не можуть відріз­нятися від образів і понять свідомості іншої людини більшим або меншим ступенем ідеальності. Ідеалісти праві в тому, що свідомість не може бути неідеальною. Проте цього не заперечує і матеріалізм, який доводить: ідеальність полягає у тому, що образи, які формують свідомість, не мають ні властивостей предметів, що відображаються в ній, ні властивостей нейрофі­зіологічних процесів, на основі яких вони виникли. Ідеальність свідомості є не що інше, як відображення дійсності у формі знань, емоцій, волі, логічних прийомів і способів теоретичної та практичної діяльності. Вона є результатом і, разом з тим, мо­ментом відношення суб'єкта і об'єкта. Цим визначається одна з відправних характеристик свідомості — інтенціональність, тобто її предметна спрямованість. Ідеальне — це сам факт да-ності об'єкта суб'єкту. В ідеальному об'єкт набуває свого друго­го існування у формі суб'єктивного образу, не втрачаючи при цьому жодного атома свого онтологічного (першого) статусу. Ідеальне — це "предмет", "відчужений" від самого себе, що іс­нує не у своїй власній конкретно-чуттєвій формі, а на основі ре­човини і процесів мозку (твердість, колір, патріотизм тощо).

Отже, ідеальне і матеріальне не розділені непереборним бар'єром. Між ними і відмінність, і зв'язок, і єдність, тому не­можливо абсолютизувати протилежність свідомості і матерії. Ця протилежність абсолютна тільки в межах вирішення основ­ного питання філософії: "Що первинне — матерія чи свідо­мість", за межами якого протилежність свідомості і матерії від-

Тема 11

носна, що виявляється двояко. По-перше, у тому, що свідомість виникає і розвивається під впливом матеріальних чинників. По-друге, виникнувши, вона набуває певної самостійності. За­вдяки свідомості людина активно впливає на розвиток матері­ального світу, на природне і соціальне середовище, перетворює їх на засадах отриманих знань.

Питання про походження свідомості є питанням про те, як у процесі переходу від неживої матерії до живої, а від неї до мис­лячої пасивне відображення перетворилося на активне, вибірко­ве, і як на засадах останнього розвинулася здатність мислити.

Природознавці давно довели, що жива природа виникла з неживої. За допомогою хімічного аналізу переконливо показа­но, що неживі матеріальні об'єкти і живі організми складають­ся з одних і тих самих хімічних елементів. Виникнення пер­ших найпростіших організмів стало суттєвим результатом ускладнення відображення: властиве неживій природі відобра­ження дійсності перетворилося на якісно нове, біологічне від­ображення. Найпростішою формою біологічного відображення є подразливість, яка властива всім рослинним та тваринним організмам і полягає у їх здатності відповідати на короткочасні дії середовища. Наприклад, рослини на дії світла, температу­ри, вологи відповідають рухом листя, пелюсток (настії) або спрямованим ростовим рухом (тропізми); рослини і тварини, які легко пересуваються, відповідають позитивними або нега­тивними руховими реакціями (таксиси).

У процесі еволюції структурної організації матерії усклад­нювалися і самі організми, і зовнішні умови їх перебування. Це сприяло процесу перетворення подразливості на чутли­вість.

Чутливість, на відміну від подразливості, — це вже психіч­на форма відображення, яка з'явилася разом із виникненням центральної нервової системи у живого організму і виявляєть­ся в його здатності розрізняти властивості предметів, що діють на нього, і відповідно реагувати на них. Центральна нервова система є органом зв'язку організму з навколишнім середови­щем, що функціонує на основі умовних і безумовних рефлек­сів. Рефлекс — це відповідь організму на дію подразника на підставі функціонування нервової системи. Безумовні рефлек-

Свідомість, її походження і сутність

си — вроджені стереотипні реакції тварин на біологічно значу­щі дії зовнішнього світу і внутрішнього середовища їх організ­му. Вони забезпечують пристосування до відносно постійних умов і реалізацію основних життєвих процесів: обміну речо­вин, розмноження та самозбереження. Безумовні рефлекси, матеріальним носієм яких є спинний мозок, у своїй сукупності становлять основу інстинктивної поведінки тварин. Пристосу­вання організму до зовнішнього світу завдяки безумовним реф­лексам досягається лише у вузьких межах, тому що ці рефлек­си виникають у відповідь на деякі подразнення і мають, як правило, стандартний характер.

Умовні рефлекси — це тимчасові сигнальні реакції, які утво­рюються у процесі існування кожної тварини, на біологічно ін­диферентні подразники, але так чи інакше пов'язані з життєво важливими факторами, що спричинюють безумовні рефлекси. Умовні рефлекси, матеріальним носієм яких є кора великих півкуль головного мозку, утворюються на підставі безумовних і спричиняють пристосування тваринного організму до мінли­вих умов зовнішнього середовища. Як показали дослідження, достатньо пошкодити у тварин кору головного мозку, щоб утво­рення нових умовних рефлексів стало неможливи, а старі

зникли.

На рівні чутливості відображення відбувається в образах (відчуття, сприйняття та уявлення), які відіграють сигнальну роль. У тваринних організмів у зв'язку з цим з'явилася можли­вість відображати різноманітні явища, причому не тільки за інтенсивністю їхньої дії, а й за їх якісною відмінністю (колір, форма, запах, смак). Безумовні й умовні рефлекси разом утво­рюють першу сигнальну систему, тобто спосіб регулювання по­ведінки живих істот у навколишньому світі, властивості якого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів або відчут­тів, на котрі безпосередньо реагують органи чуття.

Ускладнення психічної діяльності у вищих тварин зумов­лює виникнення, за словами видатного російського фізіолога І.П. Павлова (1849—1936), "елементарного, конкретного мис­лення", яке стало природною передумовою зародження люд­ської свідомості. Це — наочно-діюче мислення, особливість якого полягає у тому, що труднощі, які виникають у процесі

Тема 11

існування тварин, долаються не шляхом дії умовних і безумов­них рефлексів, а внаслідок різних самостійних маніпуляцій з предметами і фізичної зміни конкретної ситуації у процесі по­слідовного ряду спроб і помилок. Причому все це здійснюється на рівні сприйняття та уявлення і, звичайно, за умови повної відсутності свідомої постановки мети і планування дії.

Такий психічний процес може бути названий елементарним "мисленням" тому, що в ньому виявляються найпростіші опе­рації порівняння, узагальнення, аналізу і синтезу, які дають можливість тваринам виокремлювати суттєві і несуттєві для них ознаки предметів. При цьому слід особливо підкреслити, що наочно-діюче "мислення" тварин безпосередньо зумовлю­ється необхідністю задоволення біологічних потреб і розгорта­ється в їх психіці, доки вони оперують з предметами. Зупинив­ши дії, тварини тут же перестають на них реагувати. Наочно-діючим "мисленням" володіють не тільки мавпи, а й дельфіни, собаки, птахи, кішки тощо.

У вищих мавп зафіксований більш високий рівень предмет­но-конкретного "мислення" — початкова фаза наочно-образного "мислення", що виявляється у здатності до фіксації в пам'яті зовнішніх причинно-наслідкових зв'язків і їх використання у новій ситуації для вирішення того чи іншого завдання. В осно­ві цього "мислення" знаходиться початкове оперування образа­ми, а не предметами. Це стає можливим лише за умови виник­нення у мавп зачатків такого психічного феномена, як уява. Наочно-діюче та наочно-образне "мислення" притаманне і лю­дям, однак тоді воно має незрівнянно досконаліший характер, ніж у вищих тварин.

Так, у процесі еволюції живих організмів відбувається роз­виток психіки, але тільки на її вищих ступенях жива матерія набуває здатності мислити. Цією здатністю володіє лише лю­дина.

Отже, відображення — це загальна властивість усієї матерії. Свідомість виникла природним шляхом у процесі еволюції форм відображення. Вона є вищою формою відображення дій­сності, властивістю високоорганізованої матерії, тобто голов­ного мозку людини. Свідомість нерозривно пов'язана з навко-

Свідомість, її походження і сутність

лишнім матеріальним середовищем, і без його впливу функціо­нувати не може.

Сутність свідомості є багатоаспектною. її онтологічний ас­пект полягає у тому, що свідомість вторинна, похідна від мате­рії як за своїм джерелом, так і за способами та формами функ­ціонування; гносеологічний аспект — в тому, що свідомість є вищою формою відображення, суб'єктивним образом об'єктив­ного світу; природничо-науковий аспект — у тому, що свідо­мість є властивістю особливим чином організованої матерії, тобто головного мозку людини (свідомість є там і тоді, де і коли функціонує головний мозок людини); соціально-історичний ас­пект — у тому, що свідомість є результатом соціалізації люди­ни, прогресу людини і суспільства.

11.2. Роль праці, мови і суспільного характеру життя у формуванні і розвитку свідомості

Вирішальними чинниками у виникненні людини, станов­ленні і розвитку її свідомості є праця, членороздільна мова і спілкування.

Розроблення трудової теорії формування людини належить Ф. Енгельсу. її основні положення викладені у творі "Роль пра­ці в процесі перетворення мавпи на людину"¹.

Історія становлення людини та формування її свідомості на­раховує сотні тисяч років. Вона розпочалася з виготовлення і використання первісною людиною найпростіших знарядь пра­ці, а з ускладненням праці та спілкування людей постійно роз­вивалася. Людина взаємодіяла з предметами природи, пізна­вала їх властивості, порівнювала, виокремлювала загальне, суттєве, необхідне, що сприяло розвиткові мозку як органу сві­домості. Він почав удосконалюватися слідом за розвитком руки як органу праці, оскільки саме рука як "сприймаючий" орган, що безпосередньо торкається речей, давала повчальні уроки не

¹ Маркс К. Соч. / К. Маркс, Ф. Знгельс. — М. — Т. 20. — С. 486— 499.

Тема 11

тільки мозку, а й іншим органам чуття, наприклад зорові. Ак­тивно діюча рука навчала голову думати, перш ніж сама стала знаряддям виконання волі голови, яка наперед планує прак­тичні дії.

У процесі розвитку трудової діяльності, і перш за все вдоско­налення руки, збагачувалися дотикові відчуття, формувався слух, здатний сприймати нюанси звуків людської мови. Логіка практичних дій фіксувалася у голові і перетворювалася на ло­гіку мислення. Людина вчилася думати, і перш ніж розпочина­ти справу, вона вже могла подумки уявити і її результат, і спо­сіб здійснення, і засоби досягнення цього результату.

Отже, ключ до розгадки походження свідомості полягає в одному слові — праця. Оббиваючи лезо своєї кам'яної сокири, людина одночасно відточувала "лезо" своїх розумових здатнос­тей.

Праця завжди була і залишається суспільною. Первісні люди були змушені спільно добувати засоби існування, захи­щатися від ворогів, боротися зі стихійними силами природи. Ці обставини зумовили потребу в спілкуванні людей, внаслі­док реалізації якої виникла членороздільна мова.

Мова — це друга сигнальна система людини, у якій звуки членороздільної мови із засобу вираження емоцій поступово перетворилися на засіб позначення речей, їх властивостей і від­ношень та стали виконувати функцію навмисного повідомлен­ня. Поряд з інформацією про зовнішній світ, яку людина отри­мує за допомогою першої сигнальної системи, разом із мовою вона набула ще одного каналу зв'язку зі світом, який дав їй можливість відображати світ в узагальненій формі мовних зна­ків. Завдяки цьому людина набула здатності знати те, що без­посередньо сама могла не бачити, не чути і не нюхати. З самого початку виникнення мова внесла новий принцип у роботу цен­тральної нервової системи і стала могутнім засобом розвитку людської свідомості. З її появою у людини виник принципово новий тип психічного розвитку.

Мова, як і свідомість, є продуктом суспільно-трудової діяль­ності людей, оскільки споживати можна і мовчки, а виробляти колективними зусиллями все необхідне для життя у процесі перетворення зовнішнього світу мовчки не можна: без мови не-

Свідомість, її походження і сутність

можлива ні постановка загальної мети, ні вибір засобів її досяг­нення, ні організація загальних трудових зусиль, ні налаго­дження спілкування людей, ні передача та засвоєння досвіду. Важко переоцінити значення мови для пізнання реальної дій­сності та накопичення інформації, для організації спільної ді­яльності і життя людей, для підтримки цілісності, нормально­го функціонування і розвитку суспільства. Не випадково вона є основним матеріальним носієм духовної культури. М. Хай-деггер називав мову домівкою буття, а Х.Г. Гадамєр — місцем зустрічі людини зі світом.

Мова є також основним засобом перероблення знань, і тим самим — незамінним і унікальним знаряддям формування та розвитку людської свідомості. Тільки після втілення своїх ду­мок у слова, людина отримує реальну можливість виконувати різного роду логічні операції з ними. Такі способи розгортання мислення, як абстрагування та узагальнення, аналіз і синтез, індукція і дедукція, були б неможливими без використання мови. Мова — це безпосередня матеріальна база і своєрідне поле розгортання всіх розумових процесів, спосіб існування свідо­мості і спілкування людини.

Абстрактно-понятійне мислення як певний психологічний процес набуло своєї самостійності й автономії лише під час за­родження та використання системи мовних знаків. Мова стала головним детермінуючим фактором переходу від форм чуттєво­го відображення до способів раціонального осягнення явищ ре­ального світу.

Отже, мова виконує чотири основні функції: інформаційну, комунікаційну, акумуляційну і перетворюючу. Всі вони взає­мопов'язані, взаємодіють і відіграють однаково важливу роль.

Мова — це система знаків. Знаком є будь-який матеріаль­ний об'єкт, що у своєму бутті представляє інші предмети реаль­ного світу та у зв'язку з цим може використовуватися у процесі пізнання і спілкування для набуття, збереження, перетворен­ня і передачі інформації. Вивченням різного роду знакових сис­тем займається семіотика.

Мова, що виникає у процесі історичного розвитку того чи ін­шого суспільства і слугує засобом спілкування людей, є при­родною мовою. Вона вдосконалюється і змінюється у процесі

Тема 11

Свідомість, її походження і сутність

розвитку всього суспільного життя, а також на основі своїх внутрішніх законів. Разом з тим, у різних конкретних сферах практичної та пізнавальної діяльності людей розробляються і впроваджуються спеціальні системи знакових позначень (мова математики і програмування, азбука Морзе і т. ін.), які назива­ються штучними мовами. Відповідно до запитів практики, їх можна замінювати на більш зручні.

Мова і свідомість суттєво відрізняються одна від одної. Якщо мова є системою матеріальних знаків, то свідомість — сукуп­ністю ідеальних образів. Слова становлять матеріальну оболон­ку для фіксування уявлень і абстракцій, які утворюють ідеаль­ний зміст, тобто значення слів. Відмінність між мовою і свідо­містю — це відмінність між матеріальним та ідеальним. З цієї нагоди Г. Гегель писав: "Мова є нібито тілом мислення"¹.

Разом з тим, як за своїм джерелом походження, так і в про­цесі свого функціонування, мова і свідомість неподільні. Дум­ка без словесного втілення неможлива. За допомогою мови об­рази свідомості актуалізуються і стають дійсністю як для ін­ших людей, так і для самої людини. Слова, що втратили зв'язок з духовним процесом, у свою чергу перестають бути мовними знаками, тому що втрачають статус засобів мислення і спілку­вання людей. У процесі розвитку практичного і духовного жит­тя суспільства та окремої людини мова і свідомість органічно взаємопов'язані: збагачення свідомості зумовлює розвиток мо­ви; поява нових слів у свою чергу закріплює і поширює пред­метний зміст свідомості. Рівень розвитку суспільної та індиві­дуальної свідомості перебуває у прямій залежності від рівня розвитку мови, і навпаки.

Отже, поява і розвиток свідомості органічно пов'язані не тільки з доцільною трудовою діяльністю, а й з виникненням і вдосконаленням мови. Саме мова, що сформувалася разом зі свідомістю на основі праці, була могутньою силою, яка сприяла виокремленню людини з тваринного царства, розвитку її мис­лення, організації матеріального виробництва.

Свідомість — це функція мозку людини, яка сформувалася в людському оточенні, у певному колективі, людському суспіль-

¹ Гегель Г. Знциклопедия философских наук / Г. Гегель. — М.: Просвещение, 1974. — Т. 1. — С. 320.

стві і постійно зазнавала та продовжує зазнавати суттєвого впливу з їхнього боку. Проте лише спілкування з людьми, ово­лодіння мовою, залучення до людської практики і культури роблять людину людиною. Іншого шляху розвитку свідомості немає.

Як приклад доречно навести два найбільш вивчені випадки "виховання" тваринами дітей людини, які підтверджують ви­сновок про неможливість формування людської свідомості поза суспільством навіть в осіб з біологічними задатками сучасної людини. 21 жовтня 1920 р. у лісі, поблизу с. Годамурі, у зграї вовків були знайдені дві дівчинки приблизно двох і дев'яти ро­ків, їх назвали Амалою і Камалою. Амала невдовзі померла, а Камала дожила до 18 років. Однак, незважаючи на спеціальне виховання, її не вдалося "олюднити". Мова, мислення та при­таманні людині здатності до дії так і залишилися для неї недо­ступними. Лікар Ж. Ітар у книзі "Віктор із Авейрона" докладно описав історію 12-річного хлопчика, знайденого 1797 р. у лісі. Віктор, хоч і дожив до 40 років, так і не спромігся повною мі­рою оволодіти мовою, не твердо засвоїв прямоходіння, за небез­пеки ставав на карачки. Він не зміг, незважаючи на всі зусил­ля, навчитися читати і писати.

Свідомість представлена двома рівнями: індивідуальним і суспільним. Окрема людина оволодіває як змістом суспільної свідомості, так і конкретними формами, у яких вона виявляє себе. Це означає, що індивід засвоює політичну, правову, мо­ральну, релігійну та інші форми свідомості і їх зміст.

Суспільна свідомість існує незалежно від свідомості того чи іншого індивіда. Однак справедливо й інше: суспільна свідо­мість існує лише тому, що існує індивідуальна свідомість лю­дей — окремих її носіїв. При цьому суспільна свідомість не є простою арифметичною сумою індивідуальних свідомостей. Недооцінка чи, навпаки, переоцінка відмінності суспільної та індивідуальної свідомості призводить до серйозних помилок у розумінні цієї проблеми.

У сучасній філософії, як і загальній психології, у структурі індивідуальної свідомості виокремлюють чотири основні еле­менти: знання, самосвідомість, волю і переживання. Централь­не місце серед них займає знання. Воно є інформацією про ре-

Тема 11

Свідомість, її походження і сутність

альну дійсність, яку людина отримує завдяки органам чуття і мисленню та фіксує її в мові. Знання — це результат пізнання, що існує у формі чуттєвих та інтелектуальних образів, уявлень, суджень, логічних категорій. Воно має різний ступінь достовір­ності і поділяється на повсякденне та наукове. Знання може бути виражене не тільки природною та штучною мовами, а й мовою жестів (пантоміма), образів і комп'ютерних систем.

Знання, як і мова, є способом існування свідомості. Воно не­обхідне не тільки для пристосування та орієнтації людини у зо­внішньому світі, а й перш за все для активного перетворення нею реальної дійсності і утвердження свободи та прогресу су­спільства. Знання — наймогутніша сила людини.

Предметом свідомості є не лише зовнішній світ, а і сам суб'єкт, носій свідомості, тому суттєвим моментом свідомості виявляється самосвідомість. Самосвідомість — це усвідомлен­ня людиною своєї сутності, думок, почуттів, інтересів, потреб. Розвинутою її формою є теоретична рефлексія (спрямованість мислення на себе, на свої витоки, передумови, форми), завдяки якій через систему понять розкривається соціальна природа суб'єкта. Є і особистісна рефлексія — вияв глибоких роздумів людини про сенс власного буття, його моральну насиченість. Самосвідомість сприяє розвитку суб'єкта, його раціонально-моральному вдосконаленню.

Практична реалізація ідеї, задумки, мети передбачає наяв­ність волі. Воля — це найважливіший компонент свідомості; свідоме і цілеспрямоване регулювання людиною своєї поведін­ки та діяльності за умови подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод. В основі регулювання людської діяльності знахо­диться необхідність досягнення відповідності між ідеальними за своєю природою прагненнями людини і зовнішнім світом, тому у волі реалізовується спрямованість свідомості до забез­печення єдності суб'єкта й об'єкта. У зв'язку з цим воля є своє­рідною посередницькою ланкою, що існує в самій свідомості і становить внутрішню передумову переходу зі світу ідей у світ речей.

Атрибутами вольової дії є спрямованість на досягнення по­ставленої мети та подолання зовнішніх і внутрішніх переіпкод. Інакше кажучи, якщо визначена мета немає подолання трудно-

щів, пов'язаних з її досягненням, немає і волі у власному розу­мінні цього слова. При цьому воля регулює діяльність не тіль­ки щодо її спонукання та активізації, а й щодо стримування її розгортання за умов необхідності вибору мети і наявності сер­йозних зовнішніх і внутрішніх перешкод.

Безпосередня реалізація волі як акту свідомості включає визначення мети, боротьбу мотивів за вибору напрямів діяль­ності, прийняття рішення та його виконання. Виконання рі­шення є суттю вольової дії. Тільки той, хто вміє доводити свої рішення до реалізації, може вважатися вольовою людиною. Та­кій особистості притаманні цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, незалежність, витримка, рішучість, наполегли­вість і здатність до самоконтролю.

Ще одним елементом свідомості, що знаходиться в органіч­ній єдності з розглянутими вище, є переживання. На відміну від знання, у них відображаються не явища зовнішнього світу, взяті самі по собі, а різноманітне практичне і духовне ставлен­ня людини до цих явищ у формі численних емоцій, афектів, по­чуттів, пристрастей, настроїв, стресів, фрустрації, які зовніш­ньо виявляються у мимовільних м'язових рухах, міміці, пан­томімі, жестах, позах, виразних зітханнях, у зміні інтонації, виразі очей і рота тощо.

Брак переживань спричинює "емоційний голод", у зв'язку з чим життя людей стає нестерпним. При цьому для забезпечен­ня нормального емоційного стану потрібні як позитивні, так і негативні переживання.

Джерело емоцій і почуттів міститься у матеріальних та ду­ховних потребах людей, в усвідомленні міри ймовірності їх за­доволення. Так, позитивні почуття виникають у ситуаціях, коли ймовірність задоволення насущних потреб уявляється суб'єкту цілком достатньою і безсумнівною. Негативні почуття з'являються за умов, коли можливість задоволення потреб мі­німальна чи її зовсім немає.

Внаслідок того, що емоції та почуття зумовлюються потре­бами, вони одвічно мають суто особистісний характер, тому що в них виражається значущість предметів та явищ саме для окремо взятого індивіда в тій чи іншій конкретній ситуації його життя. У переживаннях людей усвідомлюється життєвий