Р.Роллан 4 page

Тема 11

Свідомість, її походження і сутність

сенс предметів навколишнього природного і соціального сере­довища. За їхньою допомогою індивід здійснює оцінку тих ре­чей і людей, з якими має справу.

Емоції та почуття як могутні чинники мотивації і регуляції поведінки та діяльності людини, відіграють цю роль по-різному. Емоції (гнів, страх, жах, лють, тривога, радість та ін.) є тимча­совими і безпосередніми переживаннями, які мають рефлек­торно-ситуативний характер. Почуттям притаманна більша стабільність і в процесі становлення людської свідомості вони з'являються пізніше емоцій, тому що формуються під час за­своєння культури, мови та виховного впливу соціального се­редовища (сім'ї, школи, трудового колективу, моралі, релігії, мистецтва тощо).

Справжні людські почуття історично і соціально обумовле­ні, тому їх зміна завжди відбувається разом з розвитком су­спільства. Це добре виявляється перш за все у процесі виник­нення і функціонування таких вищих почуттів, як моральні (почуття сорому, обов'язку, милосердя, гуманності, любові, дружби), інтелектуальні (здивування, допитливості, сумніву) та естетичні (почуття гумору, прекрасного, піднесеного, тра­гічного).

Переживання можуть як повністю усвідомлюватися особис­тістю, так і не усвідомлюватися. В останньому випадку людина нерідко стає рабом своїх пристрастей і настроїв. Як правило, переживання ототожнюють з душевним станом особистості. У науковій літературі поняття душі іноді використовується для позначення всієї психіки людини, до якої включаються не тіль­ки знання, самосвідомість, воля, переживання, а і підсвідоме, і несвідоме.

Підсвідоме у психології трактується як сукупність психіч­них процесів і станів поза сферою свідомості, які недоступні для безпосередньої суб'єктивної відповіді, а також як сфера дії несвідомих явищ, особлива сфера психічного апарату, тобто як синонім несвідомого.

Несвідоме часто (наприклад у фрейдизмі) принципово про­тиставляється свідомому, йому навіть відводиться вирішальна роль у житті людини. Проте є й інше трактування, яке ґрунту­ється на пріоритеті свідомого. Несвідоме не відгороджене непе-

реборною стіною від свідомого, а може розглядатися як продукт свідомої діяльності. Те, що раніше належало до змісту свідо­мості, переходить у несвідоме. Несвідоме у глибинах психіки людини у свою чергу здатне знову перетворитися на форми сві­домості. Без урахування цього їх вплив неможливо зрозуміти механізм функціонування як свідомості, так і несвідомого.

Ядром усіх розглянутих елементів свідомості людини є її сві­тогляд. Від рівня його розвитку значною мірою залежать якість і ефективність виконання людиною своїх обов'язків. Цим спри­чинюється необхідність постановки та реалізації проблеми фор­мування наукового світогляду в громадян країни.

Отже, свідомість — це така функція (або властивість) люд­ського мозку, яка полягає в узагальненому, оцінному і ціле­спрямованому відображенні та конструктивно-творчому пере­творенні дійсності, у попередній уявній побудові дій та перед­баченні їх результатів, у розумному регулюванні та самокон­тролі поведінки людини. За своєю природою свідомість є продуктом життєдіяльності людського суспільства, результа­том його суспільно-історичного розвитку. Свідомість формуєть­ся і розвивається шляхом залучення людини до культури, її виховання і навчання, суспільно корисної діяльності. Головни­ми умовами виникнення свідомості були праця, виробничий колектив, членороздільна мова.

Вчення про філософські проблеми свідомості є світоглядним і методологічним фундаментом діяльності сучасних фахівців будь-якого профілю.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягають труднощі вивчення проблеми свідо­мості?

2. Чим загрожує суспільству стихія несвідомого?

3. Які тенденції в розумінні свідомості виникли наприкін­ці XX ст.? Яке ваше ставлення до них?

4. Як за вченням 3. Фрейда співвідносяться свідоме і не­свідоме?

Тема 11

5. Чому праця і членороздільна мова виявилися двома основними умовами виникнення свідомості?

6. Як у системі буття співвідносяться матеріальне та іде­альне?

7. Чому свідомість неможлива без членороздільної мови, а членороздільна мова — без свідомості?

8. Чи притаманна свідомість вищим тваринам?

9. Як співвідносяться членороздільна мова та інші види мови?

10. Якою є структура системи індивідуальної свідомості?

Тема 12 ДІАЛЕКТИКА ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ

Діалектика (від грец. букв, "мистецтво вести бесіду") є су­часною всезагальною теорією розвитку всього сущого (буття, матерії, свідомості тощо), яка адекватно відображає його ево­люцію у своїх законах, категоріях і принципах. Діалектика — це таке розуміння світу і такий спосіб мислення, завдяки яким різні явища, предмети, речі розглядаються через різноманіт­ність їх зв'язків, взаємодій протилежних властивостей і тен­денцій, у процесах змін і розвитку. Вона вважається однією з найдавніших наук, витоки якої беруть початок з історично пер­ших абстракцій. Згідно із твердженням Г. Гегеля, філософія виникла як діалектика, яка системно і змістовно збагачувала­ся на шляху розвитку філософської думки.

Однак діалектика є не лише всезагальною теорією сущого, а і всезагальним методом його дослідження і вивчення. Як метод теоретичного мислення вона становить сукупність суб'єктивно усвідомлених, об'єктивно обумовлених і практично виправда­них прийомів, навичок, вмінь у діяльності людини та людства. Отже, діалектика — це філософська теорія, всезагальний ме­тод і методологія наукового пізнання та творчості взагалі. У пізнавальній та практичній діяльності людей вона виконує сві­тоглядну і методологічну функції.

Тема 12

12.1. Поняття і принципи діалектики

Діалектика — це вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяль­ності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, су­спільства і свідомості. В історії філософії розрізняють три ос­новні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.

Антична діалектика започаткувала всі інші її форми. Мис­лителі Стародавньої Греції Геракліт, Сократ, Зенон, Арістотель у своїй філософській творчості вперше показали світ подібним до потоку річки, в яку неможливо увійти двічі, результатом взаємодії протилежностей: вологе висихає, сухе стає вологим, гаряче — холодним, холодне — гарячим, живе — мертвим і т. ін. Наприклад, Геракліт стверджував, що світ один, він не створений ніким із людей і ніким із богів, але був і буде вічно вогнем, що спалахує і згасає. Однак зрозуміти розвиток як про­цес якісних змін, як виникнення принципово нового античні філософи ще не могли. їх вчення було стихійним і наївним, але діалектичні здогадки були геніальними.

Діалектика німецької класичної філософії успадкувала все позитивне з діалектики античних попередників і філософським генієм Г. Гегелем перетворилася на науково-раціональний усе-загальний метод мислення.

Г. Гегель — творець діалектичної логіки, який сутність діа­лектики вбачав у з'ясуванні єдності протилежностей. Проти­лежності, за Г. Гегелем, тотожні, але будь-яка тотожність — це завжди і відмінність, а розвиток є процесом переходу явища з одного якісного стану до іншого. Однак моделлю діалектики для Г. Гегеля була не об'єктивна реальність, а мислення. Відпо­відно він розумів і розвиток як саморозвиток абсолютного духу від буття ідей до поняття. Поняття, за Г. Гегелем, — суб'єкт і об'єкт такого процесу, а діалектика — діалектика понять. Така думка суперечила даним сучасного Г. Гегелю природознавства, яке визнавало діалектику речей, природи, тобто об'єктивну ді­алектику.

Діалектика та її альтернативи

Матеріалістична діалектика, розроблена К. Марксом і Ф. Енгельсом, марксистською філософією у цілому, стала ре­зультатом синтезу гегелівської ідеалістичної діалектики та фі­лософського матеріалізму (його ще називають антропологіч­ним матеріалізмом) Л. Фейєрбаха. Матеріалістична діалектика є вченням про всезагальні зв'язки і найбільш загальні закони розвитку буття та мислення. У ній суб'єктивна діалектика (діа­лектика понять) є відображенням об'єктивної діалектики (діа­лектики об'єктивного буття). Ця діалектика стала аналогом руху реального світу природи, суспільства, людини, а не навпа­ки, як у Г. Гегеля.

Матеріалістична діалектика у застосуванні до вивчення природи є діалектикою природи, до пізнання — теорією пізнан­ня, до мислення — діалектичною логікою, до суспільства — ді­алектикою суспільного життя. Діалектико-матеріалістичний аналіз явищ природи, суспільства і свідомості людей дає мож­ливість відкривати закономірності і рушійні сили їх розвитку, науково передбачати майбутнє і знаходити реальні способи його створення. Завданням будь-якої цивілізованої людини є засвоєння діалектичного стилю мислення, тобто осягнення дійсності в усій її різноманітності, у постійному русі, супереч­ливості, взаємодії нового зі старим.

За змістом діалектика є теоретичною та методологічною сис­темою, яку утворюють принципи, закони, категорії, інші еле­менти. Принцип у філософії розуміється як основне положення теорії, або загальне правило, або керівна ідея діяльності. Прин­ципи діалектики мають у статус аксіом, а тому задають вихідні умови пізнання та діяльності, визначають їх спрямованість та творчі потенціали. Провідними є принципи всезагального зв'язку, розвитку, об'єктивності, відображення, історизму, сис­темності, цілісності. Фундамент діалектики становлять прин­ципи всезагального зв'язку та розвитку.

Зв'язок у філософії розуміється як взаємозумовленість існу­вання об'єктів та явищ, розмежованих у просторі і часі. У світі все пов'язано між собою: електрони з протонами, речовина з магнітними, гравітаційними та іншими полями, економіка держави з її політикою, виробництво зі споживанням і т. ін. Усю безкінечну різноманітність зв'язків вивчає наука, розви-

Тема 12

Діалектика та її альтернативи

ток якої супроводжується постійним розширенням типології зв'язків і різноманіттям їх класифікацій. Філософія розрізняє зв'язки просторові, часові, генетичні, причинно-наслідкові, суттєві і несуттєві, необхідні і випадкові, закономірні, безпо­середні й опосередковані, внутрішні і зовнішні, динамічні і статичні, прямі і зворотні, одиничні й особливі та ін.

Будь-який об'єкт, явище завжди перебуває у системі бага­тьох і різноманітних зв'язків. Наприклад, ефективність під­приємницької діяльності у продовольчому секторі економіки зумовлена споживацьким попитом на продукти харчування, який у свою чергу пов'язаний з повсякденним індивідуальним і громадським споживанням, асортиментом продуктів на рин­ку, порою року, статевим складом населення, родом його за­нять, купівельною спроможністю населення та багатьма інши­ми обставинами. Виявлення зв'язків, встановлення законів і закономірностей їх функціонування — головне завдання кож­ної з наук. Чим більше таких законів і закономірностей відкри­вають науки, тим більш вільною стає людина у своїй теоретич­ній і практичній діяльності.

Засобом реалізації зв'язків є взаємодія — процес впливу різ­них об'єктів один на одного, їх взаємозумовленості, зміни по­ложення, стану, взаємного переходу тощо. Взаємодія, як і зв'язки, — об'єктивна й універсальна.

Діалектика вивчає всезагальні зв'язки, які забезпечують іс­нування всіх предметів, речей, явищ і процесів дійсності та ін­тегрують у собі всі загальні та поодинокі зв'язки. До них нале­жать зв'язки матерії та руху; матерії, руху, простору і часу; ста­рого і нового; змісту і форми; можливості і дійсності; системи та елемента; цілого і частини та ін. Знання цих зв'язків і вмін­ня свідомо застосовувати їх у пізнавальній діяльності свідчить про справжню науково-методологічну підготовку спеціаліста будь-якої професії.

Розвиток — це філософська категорія, яка в діалектиці ви­ражає необоротні, певним чином спрямовані і закономірні змі­ни об'єктів, виникнення іншої якості. У живій матерії форма­ми розвитку є прогрес і регрес, перехід до більш чи менш удос­коналеної якості. При цьому прогрес і регрес діалектично єдині, тобто будь-який процес розвитку є одночасно і прогре-

сивним, і регресивним. У неживій матерії показником розви­тку є ступінь стійкості системи.

У наш час з ідеєю розвитку погоджуються майже всі, але спостерігається неоднозначне його розуміння. Альтернативою діалектиці є інші методології, а саме метафізична, софістична,

еклектична.

Метафізика — це філософський метод догматичного та кон­сервативного мислення. З його позицій, речі існують як створе­ні один раз і назавжди, вони розташовані у певному порядку і можуть лише змінювати своє місце у просторі. Визначальною ознакою цього методу є механістичне розкладання цілісного об'єкта на багато незалежних одна від одної складових.

Софістика — це філософський метод аргументації, який, використовуючи гнучкість і відносність понять, вириває із за­гального зв'язку дійсності випадкову, несуттєву ознаку і шля­хом хитрощів намагається обґрунтувати та виправдати її як суттєву і визначальну.

Еклектика — це філософський метод безпринципного, ме­ханічного поєднання в одному погляді різних позицій без ви­окремлення головного, визначального, суттєутворювального положення.

Принципи загального зв'язку і розвитку не єдині в діалекти­ці. Є й інші, наприклад, принцип історизму відображає в об'єкті зв'язок минулого, сучасного і майбутнього етапів його розвитку, актуалізує в сучасному його минуле і майбутнє. Без урахування вимог цього принципу неможливі ні свідома ціле­спрямована суспільно-історична практика людей, ні їх науково-пізнавальна діяльність. В історії розвитку суспільства, за цим принципом, відбувається постійне якісне оновлення соціаль­них систем і структур, прогресивна тенденція суспільного руху, оптимізація його рушійних сил.

Діалектичні принципи системності і цілісності відобража­ють зв'язки та взаємодії між елементами об'єкта як системи і як цілого. Вони передбачають вивчення об'єктів у їх зв'язку із середовищем, зовнішнім оточенням і, одночасно, з виділенням їх елементів, властивостей і функцій.

Принцип детермінізму відображає процеси розвитку об'єк­тів як результат дії комплексу причин, а отже, є основою ра-

Тема 12

Діалектика та її альтернативи

ціонального з'ясування їх зв'язків, розумної орієнтації людей у сплетінні подій життєдіяльності.

Всі принципи діалектики є логічним аналогом дійсності. Всі об'єкти (предмети, речі, явища, процеси) і кожний окремий з них завжди перебувають у зв'язку, взаємодії та розвитку, ма­ють історію і причини свого виникнення, становлення та функ­ціонування, утворюють системну цілісність. Специфічним син­тезом принципів у діалектиці є поняття закону.

12.2. Закони розвитку

Закон у філософії визначається як відображення об'єктив­них, загальних, суттєвих, необхідних зв'язків об'єктів, явищ і процесів буття, що повторюються. Закони є ієрархічними і різ­номанітними. У специфічних законах відображається розви­ток конкретних зв'язків: фізичних, хімічних, біологічних та ін. Загальні закони виражають розвиток зв'язків, характерних для всієї природи або всього суспільства, або свідомості. Всеза-гальні закони відображають універсальні зв'язки і природи, і суспільства, і свідомості. Діалектика вивчає всезагальні зако­ни розвитку буття і пізнання, основними з яких є: закон вза­ємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності та "боротьби" протилежностей, закон заперечення заперечення.

12.2.1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін

Згідно з цим законом, кількісні зміни в об'єктах поступово накопичуються, на певному етапі розвитку порушують їх міру і зумовлюють у них корінні якісні зміни. Із цього визна­чення випливає висновок, що зміст і функції закону розкрива­ються через категорії "кількість", "якість", "міра" з їхньою за­гальною родовою ознакою — "властивістю".

Властивість — це філософська категорія для вираження відношення певного об'єкта до інших об'єктів, з якими він вза-

ємодіє. Властивостями є все те, що відрізняє один об'єкт від ін­шого або вказує на їх подібність. Наприклад, споживча вартість і вартість — властивості будь-якого товару, а питома вага, щіль­ність, електропровідність, температура плавлення тощо — властивості будь-якого металу.

Якість — це філософська категорія для вираження історич­ної визначеності об'єкта, сукупності властивостей його даності і відмежування від інших об'єктів. Наприклад, обмін речовин, самовідтворення, пристосованість до природного середовища

— якості живої матерії; праця, свідомість, членороздільна мова

— якості людини; гірке, солоне, кисле, солодке — смакові якос­ті і т. ін. Об'єктів без якостей не буває, при цьому якості є об'єктивними. Існують не якості самі по собі, а речі, предмети, явища і процеси, що характеризуються своїми якостями.

Історії філософії відома і дуалістична концепція якості. Фі­лософи Демокріт, Р. Декарт, Т. Гоббс, Гассенді, Дж. Локк, І. Кант, наприклад, стверджували, що, крім об'єктивних або "первинних" якостей (протяжність, фігура, рух, спокій), є ще й суб'єктивні, або "вторинні", якості (колір, запах, звук, смак). Наукового обґрунтування ця концепція не має. Відчуття лю­дей становлять суб'єктивний образ об'єктивної реальності, ре­зультат відображення властивостей речей, але вони їм не то­тожні. З того факту, що відчуття людей неоднозначні, зовсім не випливає висновку про суб'єктивність об'єктів відчуттів.

Кількість — це філософська категорія для вираження за­гального й однорідного в якостях, сукупності властивостей, розмірів речей і предметів, їхньої величини у формі числа. Це абстракції від такого конкретного, наприклад, як народонасе­лення країни, темпи економічного зростання, пропорції про­мислового і сільськогосподарського виробництва в агропромис­ловому комплексі, вартості товарів та їх ціни або хімічний склад речовини, чисельність тварин певного виду, чисельність рослин і т. ін. Подібно до якості, кількість об'єктивна і має зна­чення загальності. У світі немає об'єктів без кількісного зна­чення.

Осмислення суті і змісту поняття "кількість", їх еволюції значною мірою пов'язані з розвитком математики як науки про кількісні відносини і просторові форми дійсності. Однак чим

Тема 12

складніший об'єкт, тим важче визначити його кількісними ме­тодами, наприклад, моральність, політику, естетичні сприй­мання та подібні. З цієї причини дослідницький процес істо­рично і логічно спрямовується від пізнання якості до пізнання кількості, наука рухається від якісних оцінок та описів до вста­новлення кількісних закономірностей, а від них — до глибшої якості.

Якість і кількість в об'єктах діалектично єдині і не існують окремо одна від одної. Зі зміною якості змінюється кількість, зі зміною кількості змінюється якість. Кожна нова якість — за­вжди і нова кількість. Кількісні зміни переходять в якісні, а якісні — у кількісні. Причини і моменти таких переходів ви­ражаються категорією "міра".

У діалектиці міра означає кількісні межі існування певної якості. Наприклад, мірою газу озону є три атоми кисню (0₃), молекули води — два атоми водню і один атом кисню (Н₂0). За збереження міри будь-який об'єкт залишається сталим, з її по­рушенням об'єкт якісно і кількісно змінюється. Якщо, напри­клад, нагріти воду до 6000 °С, то вона перетвориться на плазму, тобто іонізований газ, у якому концентрації позитивних і не­гативних зарядів дорівнюватимуть одна одній. Однак плазмо­вий стан води не кінцевий, а лише один з етапів її якісно-кількісних змін. Матерія є нескінченною. Так, під великим тиском утворюється лід™. Він у півтора рази важчий за воду, тоне в ній, тане за температури понад 300 °С. Дослідження якісно-кількісних перетворень дало змогу науці та виробни­цтву з використанням надвисоких тиску і температури одержу­вати якісно нові матеріали, яких немає у природі, наприклад, металічний водень та ін.

Якісні і кількісні зміни в об'єктах закономірні, об'єктивні й загальні. Будь-який предмет, річ, явище, процес розвиваються через взаємодію якісних і кількісних властивостей та їх зв'язків, поступове накопичення кількісних змін, порушення за певних умов міри і перехід до нової якості, до виникнення нового об'єкта з іншими якісними і кількісними характеристи­ками.

Формою таких переходів є стрибок — ще одна філософська категорія закону, яка виражає процес перетворення об'єктів.

Діалектика та її альтернативи

Якщо, наприклад, надати тілу горизонтальну швидкість у 1000, 2000...7000 м/с, то воно впаде на поверхню Землі, але за швидкості у 7911 м/с воно перетвориться на супутник Землі, а за швидкості у 11 189 м/с назавжди віддалиться від Землі.

Стрибки розрізняються за формою, масштабами, триваліс­тю тощо. У розвитку живої матерії виокремлюють еволюційні і революційні стрибки. Еволюція (від лат. "розгортання") — це процес поступових кількісно-якісних змін об'єктів за збере­ження їх основної якості, тобто визначеності від їх виникнення до перетворення на інші об'єкти або стани. Революція (від лат. "поворот, переворот") — це процес кількісно-якісних змін об'єктів з перетворенням їх основної якості, перериванням по­ступовості у розвитку. У класифікації революцій виділяються промислові, науково-технічні, культурні, філософські та інші революції. Особливо значущі соціальні революції як способи зміни суспільних систем. У таких системах революція та ево­люція є їх необхідними компонентами розвитку, що створюють суперечливу єдність. Революції визрівають у процесі еволюції та стають початком нової еволюції. Розвиток включає і повіль­ну еволюцію, і перерву поступовості. Так, становлення в сучас­ній Україні ринкової економіки — процес революційний, од­нак він був би неможливим без еволюції форм власності, нако­пичення валютних резервів, іноземних інвестицій, суспільної свідомості нової соціальної групи людей-підприємців, мене­джерів.

Отже, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін відображає механізм процесу розвитку. Він відповідає на запи­тання: як реалізується цей процес? Перехід у нову якість мож­ливий тільки за накопичення відповідних кількісних змін. На­приклад, ефективною економіка може бути тільки за умови її інтенсифікації як кількісно-якісної діалектичної єдності. Ви­рішальна роль у розвитку належить якісним змінам. Орієнта­ція в теорії та практиці лише на кількісні показники перспек­тиви не має, а залучення діалектичної категорії "міра" до ви­вчення об'єкта може бути успішним тільки за умови наукового обґрунтування змін його якісно-кількісної відповідності, що склалася.

Тема 12

Діалектика та п альтернативи

12.2.2. Закон єдності та "боротьби" протилежностей

У системі діалектики закон єдності та "боротьби" протилеж­ностей є головним. Він відображає об'єктивне джерело будь-якого розвитку, відповідає на суттєве світоглядне питання: чому все у світі розвивається? Цей закон становить ядро діалек­тики, тому не випадково, що діалектику у філософії часто ви­значають шляхом різного формулювання цього закону. Згідно з Г. Гегелем, наприклад, діалектика є вченням про те, як про­тилежності стають тотожними. З відкриттям цього закону став можливим справді науковий підхід до формування світогляду. За законом єдності і "боротьби" протилежностей, всі речі, предмети, явища, процеси об'єктивного світу мають проти­лежні властивості та тенденції свого розвитку. Вони перебу­вають у єдності та "боротьбі", взаємодії. Єдність протилеж­ностей відносна, а їхня "боротьба" абсолютна. "Боротьба" протилежностей — джерело будь-якого розвитку.

Зміст і методологічна функція закону розкриваються через філософські категорії "протилежність", "єдність протилежнос­тей", "боротьба протилежностей", "суперечність". У діалектиці протилежності — це такі властивості і тенденції розвитку об'єктів, які одночасно зумовлюють і заперечують одна одну. Наприклад, у математиці — плюс і мінус, диференціювання та інтегрування; у фізиці — позитивна і негативна електрика; у пізнавальному процесі — методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції; у суспільстві — виробництво і споживання; у військо­вій справі — засоби нападу і засоби захисту тощо.

Діалектичні протилежності всезагальні та об'єктивні. Об'єктів без протилежностей не буває. Протилежності не зале­жать від бажання і свідомості людей; вони є, їх не можна ство­рити за бажанням, а лише вивчати їх та керуватися ними у тео­ретичній і практичній діяльності. (Протилежності типу "верх — низ", "праве — ліве", "своє — чуже" та їм подібні — суб'єктивні, а тому не є діалектичними.)

Протилежності діалектично єдині, тобто не існують одна без одної, наприклад, виробництво без споживання неможливе, як і аналіз без синтезу, або тваринний світ без рослинного. Єдність протилежностей полягає також у збігу їх у певних властивос­тях і тенденціях розвитку, в їхньому взаємопроникненні одна в одну, тобто в їх тотожності. При цьому діалектика заперечує можливість абсолютної тотожності. Тотожність не слід розгля­дати абстрактно, вона завжди конкретна і завжди різна. Так, переривчатості не буває без неперервності: переривчатість не­перервна, а неперервність переривчата; корпускулярне існу­вання елементарних часток водночас хвильове, а хвильове — корпускулярне; немає життя без смерті, а смерті без життя. Чо­ловічий і жіночий організми також становлять єдину людську сутність.

Вищою тотожністю протилежностей є їх перехід одна в одну: кількості в якість, споживання у виробництво, диктатури в де­мократію, випадковості у необхідність, диференційованих жи­вих клітин у багатоклітинні організми тощо. Протилежності в об'єктах субординовані, одна з них є провідною: асиміляція — щодо дисиміляції, суспільство — щодо природи, базис — щодо надбудови, суспільна свідомість — щодо індивідуальної свідо­мості, демократія — щодо диктатури, синтез — щодо аналізу і т. ін.

В об'єктах протилежності постійно взаємодіють у формі "боротьби", результатом якої є багатоваріантний розвиток: удосконалення протилежностей і виникнення їх нової єдності на вищій основі (наприклад, зростання ступеня свободи осо­бистості і суспільства в міру пізнання ними природної та істо­ричної необхідності); усунення однієї протилежності і вдоско­налення іншої зі створенням нової єдності протилежностей (наприклад, пряма і представницька форма демократії зміню­ють диктаторський політичний режим); усунення обох проти­лежностей і створення нового об'єкта з його єдністю протилеж­ностей (наприклад, перехід на пострадянському соціальному просторі від командно-адміністративної економіки до ринко­вої) та ін.

Розвиваються і самі протилежності. Вони виникають як від­мінності, потім перетворюються на істотні відмінності і проти-

Тема 12

Діалектика та її альтернативи

лежності, а останні — на істотні відмінності і відмінності. За­вершується процес зняттям. Зняття — це філософська катего­рія для відображення такого перетворення, у якому наявні форми або принципи усуваються, заперечуються, але утриму­ють своє значення як підпорядковані моменти нової цілісності. Зняття в діалектиці — не знищення і руйнування, а перехід до іншої якості, нової єдності протилежностей, вищого ступеня розвитку. Прикладом зняття в біології може бути закон необо­ротності біологічної еволюції. "Якщо вид один раз зник на зем­лі, — писав ще Ч. Дарвін, — ми не маємо підстав гадати, що та сама тотожна форма коли-небудь з'явиться знову"¹. Ч. Дарвін зробив геніальну здогадку про існування цього закону, який у діалектиці є конкретним виявом категорії "зняття".

Складне і рухливе відношення між протилежностями нази­вається у філософії суперечністю. Воно відображає взаємодію протилежних, взаємовиключних боків і тенденцій предметів та явищ, які разом з тим перебувають у внутрішній єдності та взаємопроникненні, будучи джерелом саморуху і розвитку об'єктивного світу та пізнання.

Діалектичні суперечності об'єктивні і всезагальні. Ніщо і ніхто не розвивається без суперечностей. Вони виражають сут­ність закону єдності і "боротьби" протилежностей, є централь­ною категорією діалектики.

Суперечності класифікуються на внутрішні і зовнішні, сут­тєві і несуттєві, основні і неосновні. Наприклад, суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів є основною в економіці та житті людей, оскільки визначає відносини між соціальними група­ми, верствами населення, всіма елементами соціальної струк­тури суспільства; суперечність між процесами асиміляції та дисиміляції — основна в живому організмі; між гальмуванням та іррадіацією — основна в роботі головного мозку людини; між аналізом і синтезом — основна у пізнавальному процесі тощо.

Особливе місце в житті людини і суспільства займають су­перечності глобального масштабу. Актуальною у наш час є аль-