Румунському фронті

Правлячі кола Румунії вважали, що війна забезпечить їм можливість задовольнити свої загарбницькі цілі і створити «велику Румунію». Вони претендували, крім Трансільванії, на ряд інших територій, що входили до складу Австро-Угорщини, і на належала Росії Бессарабію. Ці плани не мали нічого спільного з прагненнями румунського народу завершити створення румунської національної держави шляхом об'єднання Трансільванії з Румунією. Оголосивши на початку війни нейтралітет, уряд Румунії залишило двері відкритими для торгу з обома коаліціями.

Румунський уряд вирішило відтягнути момент виступу до повного з'ясування шансів на перемогу однієї з воюючих угрупувань. За таємного російсько-румунському угодою від 1 жовтня 1914 р. Росія гарантувала територіальну недоторканність Румунії і визнавала за Румунією «право приєднати населені румунами області Австро-Угорської монархії в момент, який вона вважатиме зручним». Румунія ж зобов'язалася «дотримуватися доброзичливий нейтралітет щодо Росії». Надалі, коли війна набула затяжного характеру, правлячі кола Румунії стали все більше схилятися на бік Антанти.

Царське командування воліло, щоб Румунія залишалася нейтральною. Воно вважало, що, виступивши проти центральних держав, Румунія буде не в змозі надати істотну військову допомогу Антанти, але сама потребує допомоги від Росії. Проте - всупереч опозиції Росії - Англія і Франція наполягли на вступі Румунії у війну.

27 серпня 1916 р. Румунія оголосила війну Австро-Угорщини і почала самостійну операцію з оволодіння Трансільванією. Спочатку румунська армія досягла успіху, але потім понесла ряд поразок у Добруджі та Трансільванії. Німецькі війська вторглися до Румунії і зайняли Бухарест. До рук німецької коаліції потрапив важливе джерело продовольства, а також нафти й іншої сировини. Тільки з допомогою російських військ Румунський фронт в кінці грудня був стабілізованого по лінії: нижня течія Дунаю - Браі-ла - Фокшани - Вікна - Дорна-Ватра. Таким чином, фронт російських армій подовжився на 500 км. Російське командування було змушене перекинути в Румунію 35 піхотних і 11 кавалерійських дивізій.