Витрати федерального бюджету

Питома вага витрат центрального уряду у ВНП залишається по­рівняно стабільною: від 13% в роки підйому до 15% в роки кризи. Такі незначні розбіжності коливань обумовлені законодавчо встанов­леною межею кредитної бази фінансування витрат, що допускаються за рахунок залучення додаткових позик (емісія казначейських век­селів і облігацій). Конституція ФРН обмежує щорічні кредитні за­позичення федерації величиною інвестиційних витрат бюджету (так зване «золоте правило» державного боргу).

Структура витрат федерального бюджету відображає функції, ви­конувані федеральним урядом. На центральний уряд лягають всі військові витрати і витрати на зовнішні відносини, основна.частина соціальних витрат, а також витрати на фінансове сприяння (субси­дування, пільгове кредитування або пряме фінансування) окремих галузей виробництва і регіонів, на науку і освіту, на утримання адміністративного апарату.

Важливе місце в системі державного регулювання належить бюд­жетним витратам на економіку (витрати на житлове будівництво, комунальне господарство, енергетику, видобувну промисловість, об­робну промисловість, зв'язок, транспорт і сільське господарство). З них до 90% йде на фінансування виробничої інфраструктури: будів­ництво і підтримка доріг, аеродромів, федеральної залізниці і пошти.

Військові витрати у федеральному бюджеті країни становлять при­близно 25—30%. Причому слід зазначити, що велика частка військо­вих витрат припадає на бюджети земель і общин.

Фінансування науково-технічних програм здійснюється через мі­ністерство досліджень і технологій. Частка витрат на науку і освіту невелика (2—5%) у порівнянні з соціальними виплатами, субсидіями на економіку і витратами на управління. Фінансування НДДКР — 2,9% від ВВП. Витрати на управління становлять близько 3% витрат федерального бюджету і включають витрати на утримання верховних органів влади і федерального державного апарату.

Федеральний уряд, починаючи з 1951 p., перейшов до постійного

випуску позик. Відповідно збільшувалися витрати на погашення і відсотки по державному боргу.

Центральний уряд, використовуючи свої фінансові ресурси, прагне розширити можливості і зміцнити позиції монополій ФРН на зов­нішніх ринках. З цією метою з федерального бюджету щорічно ви­діляються кошти на зовнішню «допомогу». Ці кошти дозволяють розширити ринки збуту, одержати сировину, забезпечити умови для експорту приватного капіталу.

Одним із напрямків бюджетної політики є пом'якшення соціальної нерівності в суспільстві. Вирішується це як характером оподаткуван­ня, так і трансфертами з бюджету сім'ям, що потребують допомоги. З середини 70-х років на соціальне забезпечення спрямовується 46— 47% всіх витрат держбюджету, включаючи фундацію соціального страхування і соціального забезпечення. Відносно висока питома вага витрат на соціальні цілі пояснюється безпосередньою зацікавленістю держави у відтворенні кваліфікованої робочої сили, хоча це негатив­но позначається на податковій системі країни.

Кінець 80-х — початок 90-х років характеризувався зниженням державних інвестицій і соціальних витрат. Проте в другій половині 80-х років за рахунок поступового зниження бюджетного дефіциту спостерігалося деяке розширення соціальних послуг. В цілому у 80-ті роки спостерігалося достатньо стабільне зростання державних витрат (див. табл. 8.2.2).

Таблиця 8.2.2 Динаміка державних витрат, % (поточні ціни)