Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Про стриманість язика? 4 page





Горгій. Було.

Сократ. А тепер з'ясовується, що той красномовець взагалі ніколи не зможе повестися несправедливо. Чи не так?

Горгій. Здається, так.

Сократ. Десь на початку розмови, Горгію, сказано було, що красномов­ство бажане при розмірковуванні про справедливе, а не про парні й непарні числа. Хіба ні?


Горгій. Так, звичайно.

Сократ. Отож коли я слухав твої слова, то думав, що риторика ніколи не може бути несправедливим умінням, якщо у ній завжди йдеться про спра­ведливість. Коли ж трохи пізніше ти сказав, що ритор здатний скористати­ся цим мистецтвом і з неправедною метою, я здивувався й вирішив, що в твоїх словах не все сходиться, і тому заявив ось таке; коли ти схильний вба­чати в нашій суперечці таку саму користь для себе, як і я, то варто продов­жувати розмову, коли ж ні, то краще розпрощатися. І коли б ми саме так продовжували своє розмірковування, то ти й сам дійшов би переконання, що ритор не може ані несправедливо користуватися риторикою, ані прагнути діяти всупереч справедливості. Тож як насправді все це виглядає? Присяга­юсь собакою, Горгію, потрібна ой яка некоротка розмова, щоб обміркувати все як годиться.

Пол. Схаменись, Сократе! Невже ти так і думаєш про риторику, як оце говориш? Так, Горгій не посмів не погодитися з тобою в тому, що людина, досвідчена в риториці, знає і справедливе, й прекрасне, і добре, і коли ви­падково хтось прийде до неї без того знання, вона сама його навчить, ну, може, з цього й постала в розмові якась суперечність, а ти вже й тішишся, заплутавши співрозмовника такими запитаннями! Ще й гадаєш, що хтось визнає, що він і сам не знає справедливості, й іншого не навчить? Але якщо так вести бесіду — то це ж дуже спрощувати її!

Сократ. Любий мій друже Поле, для того ж ми й набуваємо друзів і си­нів, щоб, коли постаріємо і почнемо помилятися, ви, молодші, допомагали виправляти слова і вчинки нашого життя. Ось і тепер, коли ми з Горгієм, ве­дучи бесіду, у чомусь схибили, ти ж поруч, поправ нас. Маєш-бо таке пра­во! І якщо з того, у чому ми вже дійшли згоди, щось видасться тобі не до­сить доведеним, я заберу назад будь-які слова, правда, лише за однієї умови.

Пол. Що ти маєш на увазі?

Сократ. Коли відмовишся, Поле, від багатослів'я, яким ти відразу ж по­чав зловживати.

Пол. Як це? Мені не можна буде говорити, скільки заманеться?

Сократ. Звичайно, було б тобі дуже прикро, мій дорогий друже, якби, прибувши до Афін, де на всю Елладу найбільша свобода слова, ти один на все місто був тої свободи позбавлений. Але ж подумай і про інше. Коли б ти довго говорив і не хотів відповідати на запитання — чи ж не мені тоді вважати себе нещасливцем, якби я не міг піти й не слухати тебе? Але якщо тобі до вподоби розмова, яка допіру велася, і ти хочеш, як сказав, поправи-


ти її, навертаючи до думок, які тобі видаються слушними, то, своєю чергою, запитуй і відповідай на запитання, як ми з Горгієм, заперечуй і вислуховуй заперечення. Ти ж бо, звичайно, стверджуєш, що й сам у всьому обізнаний незгірш від Горгія? Чи не так?

Пол. Так.

Сократ. Тому ти й пропонуєш, щоб тебе також щоразу запитували, що хто хоче, оскільки знаєш, як дати відповідь на запитання?

Пол. Само собою зрозуміло.

Сократ. Тоді вибирай, яким із двох способів ти хотів би скористатися — питати чи відповідати?

Пол. Хай буде так, але дай відповідь, Сократе. Якщо Горгій, на твою дум­ку, трохи заплутався у тому, що стосується риторики, то що ти сам скажеш про неї, чим вона є?

Сократ. Тобто ти запитуєш, що я думаю про це мистецтво?

Пол. Так.

Сократ. Якщо сказати правду, Поле, мені здається, що це ніяке не мис­тецтво.

Пол. Але що ж тоді, на твою думку, риторика?

Сократ. Річ, яку ти в своєму творі наблизив до мистецтва; я недавно цей твір прочитав.

Пол. І що ти скажеш на те?

Сократ. Ідеться про певну вправність.

Пол. Тобто, на твою думку, риторика — це вправність?

Сократ. Так, коли тебе це влаштовує.

Пол. У чому ж ця впраппість?

Сократ. У творенні певної приємності і втіхи.

Пол. Отже, риторика видається тобі прекрасною і могутньою тому, що вона може подарувати людям радість?

Сократ. Що ти, Поле! Хіба ти вже дізнався від мене, що саме я розумію під риторикою, щоб після цього запитувати — чи прекрасна вона, на мою думку, чи ні?

Пол. А хіба я не дізнався, що ти вважаєш її певною вправністю?

Сократ. Тож чи не хочеш, коли вже так багато для тебе важить радість, принести невелику радість і мені?

Пол. Я не проти.

Сократ. Тоді запитай, що це, на мій погляд, за мистецтво куховарство?

Пол. Я вже запитую: що це таке — куховарське мистецтво?


Сократ. А його не існує, Поле.

Пол. А що ж є? Скажи!

Сократ. Відповідаю — набута вправність.

Пол. У чому? Кажи ж бо!

Сократ. Відповідаю — у творенні приємності і втіхи, Поле.

Пол. Отже, куховарство — це те саме, що й риторика?

Сократ. Ні, тільки частина одного й того ж заняття.

Пол. Про яке заняття ти згадуєш?

Сократ. Мабуть, простіше було б сказати правду. Я ж не відважуюсь на це через Горгія, щоб він не думав, ніби я беру на глузи його справу. Бо я так і не знаю, чи риторика, якою займається Горгій, є та сама, яку я маю на ува­зі, адже до цього часу наша розмова так і не з'ясувала, що ж він, власне, про те думає, але що я називаю риторикою, так це — частина заняття, яке аж ніяк не зарахуєш до прекрасних.

Горгій. Якого, Сократе? Кажи, не остерігаючись мене.

Сократ. Добре, Горгію. Мені здається, що це заняття — не мистецьке, во­но тільки прикмета душі винахідливої, сміливої, наділеної даром спілкуван­ня з людьми. Головною ж суттю цього заняття є підлабузнювання. На мою думку, те заняття складається з багатьох частин, однією з яких і є куховар­ство, що лише здається мистецтвом, але, на моє переконання, ним не є; це — тільки вправність і навичка. Частинами одного й того ж заняття я називаю і красномовство, і вміння оздоблювати тіло, й софістику. Ці чотири частини відповідають чотирьом різним заняттям. Тож якщо Пол хоче запитувати, не­хай запитує. Адже він ще не дізнався, якою частиною підлабузнювання, на мій погляд, є риторика, — про це я ще не говорив, але Пол не взяв цього до уваги й запитує мене, чи вважаю, що риторика є чимось прекрасним. Але я йому відразу не буду відповідати, чи вважаю риторику прекрасною або огидною, аж доки спочатку не дам відповідь, у чому її суть. Бо це було б несправедливо, Поле. Коли ж ти хочеш дізнатися, якою частиною підлабуз­нювання я вважаю риторику, то запитуй.

Пол. Я ж і запитую, а ти відповідай — якою частиною?

Сократ. Але чи зрозумілою буде тобі моя відповідь? Бо риторика, на мою думку, є маревом однієї з частин мистецтва політики.

Пол. Що ж далі? Якою ти її вважаєш — прекрасною чи огидною?

Сократ. Звичайно, огидною. Бо всіляке зло я називаю огидним. Мушу тобі відповідати так, немов ти вже знаєш, про що саме я кажу.


Горгій. Присягаюсь Зевсом, Сократе, навіть я нічого не розумію з того, про що ти говориш.

Сократ. Не дивина, Горгію, бо я ще нічого й не з'ясував. Але ось цей Пол у нас молодий та настирний — і справді, як лошачок.

Горгій. Але ж облиш його! Краще скажи мені, що ти розумієш під тим, що риторика є маревом однієї з частин мистецтва політики?

Сократ. Я спробую пояснити, що я розумію під риторикою. А коли щось буде не так, то ось Пол — він поправить мене. Ти, очевидно, розрізняєш тіло й душу?

Горгій. Ще б пак!

Сократ. І вважаєш, що як і тіло, так і душа можуть перебувати у стані благополуччя?

Горгій. Звичайно.

Сократ. Що ж? Виходить, буває і вдаване благополуччя, а не справжнє? Наведу такий приклад: багатьом здається, ніби тіло в них здорове й навряд чи хто з їхнього вигляду легко визначить, що вони нездорові, хіба якийсь лікар чи хтось із учителів гімнастики.

Горгій. Правду кажеш.

Сократ. Я кажу саме про те, що є і в тілі, й в душі, завдяки чому вони видаються здоровими, але насправді такими не є.

Горгій. Слушно.

Сократ. Тепер, якщо зможу, більш докладно поясню тобі те, що маю на увазі. Я стверджую: коли існують два предмети, то повинні бути й два мис­тецтва. Те, яке належить до душі, я називаю політичним, а те, яке до тіла, то я не можу тобі визначити одним словом, і хоч воно одне — мистецтво тур­боти про тіло, — все одно, у ньому, на мій погляд, є дві частини: гімнастика й мистецтво лікування. В політиці гімнастиці відповідає законодавство, а ми­стецтву лікування — правосуддя. Обидва мистецтва, що складають цю пару, взаємопов'язані — мистецтво лікування з гімнастикою і правосуддя із зако­нодавством, оскільки вони займаються однією і тією ж справою. Водночас між ними є й відмінності. Тобто усього їх чотири, і вони завжди задля доб­ра плекають: одні — тіло, інші — душу, а підлабузнювання, спираючись на чутки, а не на знання, тобто тільки на здогади, розділяється на чотири час­тини, ховається за кожне з чотирьох мистецтв і видає себе за те мистецтво, за яким заховалось, однак зовсім не переймається думками про добро, а лиш ловить у свої тенета нерозумних, постійно зваблюючи їх очікуваними вели­кими насолодами, і так пошиває в дурні, що видається володарем найбільших


чеснот. Таким чином, куховарство заховалося під мистецтво лікування так майстерно, ніби знає найкращу для тіла поживу, що коли б куховарові й ліка­рю перед дітьми або перед нерозумними мужами, котрі також як діти, дове­лося розв'язувати суперечку, хто з них краще розуміється на корисній і шкідливій їжі — лікар чи куховар — то лікар, напевно, помер би з голоду. Ось що я називаю підлабузнюванням і кажу, що воно огидне, Поле. Тому й звертаюсь до тебе, наголошуючи, що підлабузнювання жене наосліп до насо­лоди, забуваючи добро. І я визнаю його не мистецтвом, а вправністю, бо ж у нього немає справжнього розуміння того, з приводу чого воно дає поради, і як воно саме не може визначити природу своїх пропозицій, так і не може пояснити причину своїх дій. Тому я ніколи не назву мистецтвом тієї справи, яка є нерозумною. Але якщо ти з цим не погоджуєшся, я готовий захищати­ся словом. Також під мистецтвом лікування, як я вже казав, притаїлось кухо­варське підлабузнювання, а під гімнастикою, у той же самий спосіб, — оздоблювання тіла, що є заняттям шкідливим, облудним, неблагородним і рабським, таким, що вводить в оману всілякими прикрасами, барвами, глад­кістю шкіри, вбранням так, що змушує присвоювати чужу красу, не турбую­чись про власну, яку дає гімнастика. А втім, щоб не бути багатослівним, я хо­чу сказати тобі мовою геометрії — може, вона буде для тебе зрозумілі-шою, — що: як оздоблювання тіла відноситься до гімнастики, а софістика — до законодавства, так і куховарство — до мистецтва лікування, а риторика — до правосуддя. Однак я вже наголошував на тому, що за природою вони всі відрізняються між собою. Але оскільки водночас і близькі одне до одного, то від цього софісти й красномовці перебувають у цілковитому сум'ятті, й ні са­мі не знають, чим і в чому вони можуть бути корисними, ні іншим людям це не відомо. І справді, коли б не душа панувала над тілом, а воно саме над со­бою, і коли б не нею пізнавали й розрізняли куховарство й мистецтво ліку­вання, коли б тіло саме визначало те, керуючись приємними відчуттями, то слова Анаксагора тоді повністю справдилися б, друже мій Поле (вони відомі тобі): всі предмети ураз перемішалися б, а те, що стосується здоров'я і ліку­вання, було б неможливо відрізнити від справ куховарських. Отже, що я ду­маю про суть риторики, ти почув. Це начебто те, що відповідає куховарсько­му мистецтву для душі, а не для тіла. І, може, я зробив недоречно, що не доз­волив тобі виголошувати довгі промови, а сам говорив аж ніяк не коротко. Але мені варто вибачити. Бо коли б я промовляв стисло, ти б мене не зрозу­мів і не мав би ніякої користі з відповіді, яку б я тобі дав, нічого б із почу­того не сприйняв і вимагав би пояснень. Отже, коли і я не матиму з твоїх


відповідей того, що мені потрібно, ти можеш і далі розвивати свою думку, а якщо матиму, то хай так і буде. І це справедливо. А тепер, коли знаєш, як скористатися із цієї відповіді, говори.

Пол. То що ж ти кажеш? На твою думку, риторика — це підлабузнювання?

Сократ. Ні, звичайно, я ж сказав: тільки частина підлабузнювання. Чи ти не пам'ятаєш, і це в такому віці, Поле? Що ж ти далі будеш робити?

Пол. Тож виходить, на твій погляд, що добрих красномовців ніби назива­ють у місті поганими підлабузниками?

Сократ. Ти ставиш мені запитання чи це вже початок нової розмови?

Пол. Запитую.

Сократ. Тоді, як я гадаю, вони взагалі не мають ніякої поваги.

Пол. Як це не мають? Чи ж не вони володіють великою силою у своїх містах?

Сократ. Ні, хіба що ти думаєш, що благом для сильного є бути сильним.

Пол. Саме так і думаю.

Сократ. Тоді, на мій погляд, у своїх містах красномовці мають наймен­шу силу.

Пол. Як же це? Чи ж вони, як тирани, не вбивають того, кого схочуть, і не відбирають майно, і не виганяють з держави кожного, хто їм аж надто не до вподоби?

Сократ. Присягаюсь собакою, Поле, що сумніваюсь у кожному твоєму сло­ві: чи ти сам ведеш про це мову і висловлюєш свою думку, чи мене запитуєш?

Пол. Безперечно, тебе запитую.

Сократ. А хіба це не ти щойно вимовив, що ритори, як тирани, вбивають того, кого схочуть, і відбирають майно, і виганяють з держави кожного, хто їм аж надто не до вподоби?

Пол. Мої слова.

Сократ. Тому я тобі й кажу, що це два різні запитання, і я відповім тобі на кожне з них. Я заявляю, Поле, що як красномовці, так і тирани мають наймен­ше сили у своїх містах — я повторюю це ще раз. Бо, якщо сказати коротко, роблять вони не те, що хочуть, а тільки те, що, на їхній погляд, є найкраще.

Пол. А хіба це не означав мати величезну силу?

Сократ. Ні, як стверджує Пол.

Пол. Я стверджую? Я ж кажу якраз протилежне!

Сократ. Присягаюсь богами, хіба ж не ти щойно говорив, що благом для сильного є мати велику силу?

Пол. Так, говорив.

22-0-319 ' 339


Сократ. Отже, ти гадаєш, що благо — це якщо хтось робигь те, що йо­му видається найкращим, не знаючи суті справи? І це ти називаєш мати ве­лику силу?

Пол. Звичайно, ні.

Сократ. Тоді, може, доведеш мені, що красномовці мають розум і крас­номовство — мистецтво не підлабузнювання, і цим спростуєш мої слова. Але якщо ти не зумієш переконливо заперечити мені, то, виходить, ні красно­мовці, які роблять у своїх містах те, що їм подобається, ні тирани ніякого добра з того мати не будуть, коли сила, як ти стверджуєш, це благо, а діяти без розуму, як заманеться — це зло, як ти й сам визнав. Хіба не так?

Пол. Так.

Сократ. Тоді як можуть ритори чи тирани у своїх містах мати велику си­лу, якщо Пол не переконав Сократа, що вони роблять те, що хочуть?

Пол. Цей чоловік...

Сократ. Я не визнаю, що вони чинять так, як хочуть. Тож спростовуй мене.

Пол. Чи ж не ти щойно погодився, що вони роблять те, що їм видається найкращим?

Сократ. І тепер це визнаю.

Пол. Тож не роблять вони того, що хочуть?

Сократ. Ні.

Пол. Хоча діють за своїм уподобанням?

Сократ. Так.

Пол. Казна-які нісенітниці говориш, Сократе!

Сократ. Не лайся, шановний Поле, щоб я не відповів тобі твоїм же ро-бом. Але якщо ти хочеш мене запитувати, то доведи, в чому я помиляюсь, а якщо ні, то відповідатимеш на мої запитання.

Пол. Я хочу відповідати, щоб, зрештою, зрозуміти, про що ти ведеш мову.

Сократ. Як, на твій погляд, діючи, люди кожного разу хочуть того, що роблять, чи того, заради чого вони це роблять? Як, наприклад, ті, що п'ють ліки за приписами лікарів, вони, на твою думку, хочуть того, що роблять, а саме вживати ліки й терпіти біль? Чи іншого — щоб бути здоровими, зара­ди чого і п'ють?

Пол. Зрозуміло, що заради того, щоб бути здоровими.

Сократ. Так само й мореплавці чи ті, що іншими способами нарощують своє майно, — хіба кожного разу вони хочуть того, що роблять? Хто ж бо хоче плавати й зазнавати небезпеки чи завдавати собі зайвих турбот? Але


існує те, заради чого вони плавають, — багатство. Це ж заради нього вони й вирушають у плавання.

Пол. Що так, то так.

Сократ. Те саме бачимо і в усьому іншому: якщо хтось щось робить за­ради певної мети, то він хоче не того, що робить, а того, заради чого робить.

Пол. Згоден.

Сократ. А тепер скажи, чи є щось таке на світі, що не було б або доб­рим, або поганим, або середнім поміж ними, тобто ані добрим, ані поганим?

Пол. Це ж неможливо, Сократе!

Сократ. І тому ти стверджуєш, що добро — це мудрість, здоров'я, багат­ство і таке інше, а погане — все, що протилежне їм?

Пол. Звичайно.

Сократ. З чого випливає, що ані добрим, ані поганим ти називаєш те, що іноді бере участь у доброму, а іноді — у злому, часом — у жодному, як, на­приклад: сидіти, ходити, бігати, плавати, або ще: каміння, дрова і тому по­дібне. Хіба не так? Чи ти називаєш щось інше ані добрим, ані поганим?

Пол. Ні, саме це.

Сократ. Тож коли хтось щось робить, то чи робить він середнє заради добра, чи добро заради середнього?

Пол. Без сумніву, середнє заради добра.

Сократ. Отже, ми шукаємо добро і в ходінні, коли йдемо, думаючи, що так буде краще, і навпаки — у стоянні, коли стоїмо з тієї ж причини, зара­ди добра, чи не так?

Пол. Так.

Сократ. Значить, і вбиваємо, якщо когось доводиться убити, і виганяємо, й забираємо майно, думаючи, що для нас краще те зробити, ніж щось інше?

Пол. Звичайно, так.

Сократ. Тож ті, що так роблять, роблять усе це заради добра?

Пол. Безперечно.

Сократ. Отож ми дійшли згоди, що хочемо не того, що робимо, а того, заради чого це робимо?

Пол. Так є.

Сократ. Отже, ми не хочемо ані вбивати, ані виганяти когось із міста, ані забирати майно без причини. Але коли це корисне, хочемо так робити, ко­ли ж шкідливе — не хочемо. Бо ж хочемо добра, як ти сам стверджуєш; то­го ж, що ні добре, ні погане, не хочемо, ані поганого також. Чи ж не так? На твою думку, Поле, правильно я кажу чи ні? Що ж ти не відповідаєш?


Пол. Правильно.

Сократ. У такому разі, коли вже дійшли згоди в тому, якщо хтось когось убиває, чи виганяє з міста, чи забирає майно — хоч би хто він був: тиран чи ритор, — при цьому гадаючи, що так для нього буде краще, а насправді ви­являється, що гірше, то він, звичайно, робить те, що йому подобається? Чи, може, не так?

Пол. Так.

Сократ. То чи робить він те, що хоче, якщо мимоволі воно призводить до гіршого? Чом же ти не даєш відповіді?

Пол. Мені здається, що він не робить того, що хоче.

Сократ. Тож чи можлива це річ, щоб така людина мала велику силу в державі, коли, за твоїм визнанням, мати велику силу — це неабияке добро?

Пол. Мабуть, неможлива.

Сократ. Виходить, правда за мною, коли я сказав, що цілком імовірно, що людина, яка діє у місті так, як вважає за потрібне, все одно великої си­ли не має і не робить того, що хоче?

Пол. Ніби ти, Сократе, нізащо не погодився б мати волю робити в місті те, що тобі заманеться (швидше навпаки), і не заздрив би тому, хто або вби­ває, кого вважає за потрібне вбити, або позбавляє майна, або ж заковує у кайдани!

Сократ. І справедливо він робить чи несправедливо?

Пол. Хоч би що він робив, хіба ж не варто позаздрити йому?

Сократ. Говори, та не забалакуйся, Поле.

Пол. Це ж як?

Сократ. Тому що не годиться заздрити ані тим, хто не гідний заздрощів, ані нещасливим: їм можна хіба поспівчувати.

Пол. Що-що? Чи тобі здається, що в такому ж становищі перебувають і люди, про яких я веду мову?

Сократ. А чом же ні?

Пол. Отже, той, хто вбиває, кого лиш захоче, хоч і робить це справедли­во, видається тобі нещасним і не вартим співчуття?

Сократ. Та ні, але й заздрощі тут направду недоречні.

Пол. Чи ж не ти щойно твердив, що він нещасний?

Сократ. Той, хто несправедливо, друже, вбиває, не лише нещасний, а до того ж і жалюгідний, однак той, хто робить це справедливо, — заздрощів не заслуговує.


Пол. Мабуть, той, кого вбили несправедливо, також жалюгідний і не­щасний?

Сократ. Меншою мірою, ніж той, хто вбив, Поле, і меншою, ніж той, хто покараний смертю справедливо.

Пол. Це як розуміти, Сократе?

Сократ. А так, що найбільшим лихом з-поміж лих є творення несправед­ливості.

Пол. І справді найбільшим? Хіба не більшим злом є терпіти несправедли­вість?

Сократ. Ніскільки.

Пол. Тобто ти віддав би перевагу терпінню несправедливості перед тво­ренням несправедливості?

Сократ. Я, звичайно, не хотів би ні першого, ні другого. Але коли б ви­никла необхідність або несправедливо діяти, або несправедливо терпіти, то я з більшим бажанням обрав би несправедливо терпіти, ніж самому коїти не­справедливість.

Пол. Тоді ти не зміг би прийняти, якби тобі запропонували, владу тирана?

Сократ. Ні, якщо під владою правителя ти розумієш те саме, що й-я.

Пол. Я, звичайно, кажу те, про що тільки-но згадував, а саме: що йому можна робити в державі все, що знайде за потрібне — вбивати, прирікати на вигнання, — тобто поводитись так, як підказує власний розум.

Сократ. Любий ти мій, ось я зараз говоритиму, а ти на свій розсуд за­перечуй. Уяви, приміром, коли б я, приховавши ніж, на велелюдній площі промовив до тебе так: Поле, у мене щойно з'явилась сила і нечувана: влада. Тому якщо мені видасться, що хтось із тих людей, яких ти бачиш, повинен негайно померти, то помре той, кого я виберу, а якщо мені заманеться ко­мусь із них розбити голову, то вона й справді відразу буде розбита, а якщо вирішу комусь роздерти плащ, то таки роздеру. І якби ти не повірив моїм словам, а я показав тобі ножа, то, побачивши його, ти, мабуть, сказав би ме­ні: Сократе, так усі можуть набути великої сили, й тому подібним чином зго­рів би будинок, на який упав би твій вибір, й афінські корабельні, і трієри, і всі човни, державні та приватні маєтки. Отже, робити те, що заманеться, ще не означає мати велику владу й силу. Чи як ти гадаєш?

Пол. І справді ні.

Сократ. А ти можеш сказати, за що ганьблять таку силу?

Пол. Тому що того, хто так робить, необхідно покарати.

Сократ. А покара — хіба не зло?


Пол. Звичайно, зло.

Сократ. Отже, дивна ти людино, поглянь, що в тебе виходить з великою силою. Якщо хтось, діючи так, як вважає за потрібне, робить для себе ко­рисну справу, то це добро, і в тому, очевидно, велика сила. А тепер поглянь­мо на ще одне. Чи не погодились ми на тому, що інколи краще робити те, про що ми недавно згадували — вбивати й виганяти людей, відбирати маєт­ки, а інколи краще цього не робити?

Пол. Саме так.

Сократ. Як видається, ми тут дійшли обопільної згоди.

Пол. Так.

Сократ. Тож коли, на твою думку, краще так робити? Скажи, як ту ме­жу визначити?

Пол. Ні, Сократе, сам дай відповідь на ці запитання.

Сократ. Отож я й відповідаю, Поле, якщо для тебе більш прийнятне по­слухати мене. Краще — коли все це хтось робить справедливо, а гірше — коли несправедливо.

Пол. Важко перечити тобі, Сократе, але тут, мабуть, і дитина тебе пере­конала б, що ти помиляєшся.

Сократ. То я буду вельми вдячний цій дитині і так само тобі, коли пере­конаєш мене й позбавиш хибних думок. Але не втомлюй людини добрими намірами, переконуй вже!

Пол. Очевидно, Сократе, тебе не треба переконувати згадками про будь-які давні події. Бо те, що сталося вчора й недавно, цілком достатнє для то­го, щоб спростувати твої помилкові судження й довести, що багато людей, які діють несправедливо, почуваються щасливими.

Сократ. Які події маєш на увазі?

Пол. Невже ти не бачиш Архелая, сина Пердікки, володаря Македонії?

Сократ. Хоч і не бачу, але чую,

Пол. А він, на твою думку, щасливий чи нещасний?

Сократ. Не знаю, Поле, адже тієї людини я ніколи і в очі не бачив.

Пол. Як же це? Якби зустрівся з ним, то знав би, а так навіть не можеш припустити, що він щасливий?

Сократ. Присягаюсь Зевсом, що ні.

Пол. Очевидно, Сократе, ти навіть про Великого царя скажеш, що не зна­єш, чи він щасливий!

Сократ. І скажу правду. Я ж бо не знаю як слід ні про його виховання, ні про його справедливість.


Пол. То й що? Невже у тому і є все щастя?

Сократ. На мою думку, так, Поле. Я стверджую, що гарна добра люди­на — чоловік чи жінка — завжди щаслива, а людина несправедлива і зла — нещасна.

Пол. Отже, із твоїх слів випливає, що Архелай нещасний?

Сократ. Так, мій друже, якщо він несправедливий.

Пол. Але чом же він не мав бути несправедливим! У нього ж не було ні­яких прав на державну владу, яку тепер має, бо народився він від жінки, яка була невільницею Алкета, брата Пердікки, і, згідно із законом, він мав зо­статися рабом Алкета, і, коли б хотів діяти справедливо, то служив би своє­му господареві, й, за твоїми словами, почувався б щасливим. А він натомість став нещасним, оскільки — припустився неймовірних несправедливостей. Для початку він запросив до себе свого господаря й дядька, пообіцявши по­вернути йому владу, яку в нього відібрав Пердікка; пригостивши й добряче впоївши Алкета і його сина Олександра, свого двоюрідного брата, майже ровесника, поклав обох на віз, вивіз посеред ночі в поле й зарізав, а тіла на­дійно сховав. Скоївши це зло, він навіть не подумав, що став найнещаснішим із людей, і не покаявся, а трохи пізніше не використав можливості стати щасливим, бо не виховав по-справедливому свого брата, рідного сина Пер­дікки, хлопчика років семи, якому законно належала державна влада і якої він йому так і не передав, а вкинув малого в криницю і втопив, матері ж йо­го, Клеопатрі, сказав, що хлопчик, ганяючись за гускою, впав у воду й заги­нув. Відтак, як один із найзлостивіших у Македонії, тепер він і найнещасні-ший з усіх македонців, а зовсім не найщасливіший, і, можливо, не один в Афінах, від тебе першого починаючи, волів би бути на місці будь-кого з ма­кедонців, тільки не Архелая.

Сократ. Десь на початку розмови, Поле, я похвалив тебе за добру, як на мій погляд, підготовку в риториці, сказавши, проте, що мистецтво вести бе­сіду ти занедбав. Ось тепер і запитую тебе: хіба це той доказ, яким і дити­на мене переконала б і завдяки якому, на твою думку, мені доведено, що той, хто чинить несправедливо, може бути щасливим? Як же так, ласкавий ти мій? Я не можу згодитися ні з одним твоїм словом із того, що -ти сказав.

Пол. Бо не хочеш, хоч і думаєш так само, як я.

Сократ. Любий мій, ти силкуєшся мене переконати по-риторськи, нена­че ті, що в судах виголошують промови. Бо й там одні намагаються спрос­тувати інших, коли для підтвердження своїх слів виставляють багато відо­мих свідків, а супротивна сторона — хіба когось одного або й взагалі жод-


ного. Але такий доказ не має ніякої ваги у з'ясуванні правди. Бо ж інколи хтось міг би стати жертвою брехливого свідчення багатьох, і навіть знатних, людей. І тепер ще відносно того, про що ти говориш, — ледь не всі афіня­ни й чужинці, потягнуть руку за тобою, коли ти захочеш виставити проти мене свідків, і заявлять, що я кажу неправду. Будуть свідчити за тебе, якщо забажаєш, Нікій, син Нікерата, і брати разом з ним, три ніжники яких один біля одного стоять у храмі Діонісія, або, якщо хочеш, — Аристократ, син Скеллія, багата пожертва якого прикрашає храм у Піфії, і, якщо буде твоя воля, то весь рід Перикла чи інша тутешня людина, яку забажаєш вибрати. Але я, навіть один-однісінький, не погоджуся з тобою. Бо ти не переконуєш мене доказами, а, виставивши багатьох брехливих свідків, намагаєшся вип­хати з істинності й правди. Я ж, поки тебе самого не виставлю за свого єди­ного свідка, котрий підтвердить те, що я кажу, вважатиму, що нічого важ­ливого для себе в нашій розмові не досяг. Я також міркую, що й тобі не сві­тить успіх, якщо тільки я сам не посвідчу за тебе, а з усіма іншими свідками можеш спокійно попрощатися. Отже, існує і такий спосіб наведення доказів, відомий тобі, але є й інший, відомий мені. То порівняймо їх і погляньмо, на­скільки вони один від одного відрізняються. Бо ж дуже можливо, що те, за що ми сперечаємось, зовсім не є дрібницею, а чимось таким, про що знати — прекрасніше від усього, а не знати — дуже ганебно. Тут-то суттєвим є знан­ня або незнання того, хто щасливий, а хто ні. Для прикладу спочатку по­вернімось до того, про що тільки-но йшлося. Ти вважаєш, що людина, яка чинить злочин і несправедливість, може бути щасливою, коли думаєш, що Архелай несправедливий, зате щасливий. Так ми тебе зрозуміли чи ти щось інше мав на думці?

Date: 2015-10-21; view: 252; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию