Тема заняття № 9. Дослідження шляхів утворення та знешкодження аміаку. Біосинтез сечовини

Цілі заняття:

• Трактувати основні шляхи розпаду білків та амінокислот до кінцевих продуктів

• Охарактеризувати джерело утворення аміаку в організмі людини

• Пояснити шляхи обеззараження та виведення аміаку із організму

• Пояснити ферментативні реакції біосинтезу сечовини в нормі та при патології

• Проаналізувати та освоїти методи визначення сечовини та аміаку в сечі

Теоретичні питання.

1. Шляхи утворення аміаку в організмі

• Окисне дезамінування амінокислот

• Дезамінування біогенних амінів

• Утворення аміаку у головному мозку

2. Механізм обеззараження аміаку.

• Токсичність аміаку

• Транспортна форма аміаку

• Нейтралізація аміаку в нирках та збереження іонів Na+ та K+

• Детоксикація аміаку в печінці шляхом утворення глутаміну, аспарагіну, аланіну.

3. Біосинтез сечовини – основний механізм обеззараження аміаку

• Ферментативні реакції синтезу сечовини

• Донори аміногруп у молекулі сечовини

• Роль трансамінування у поповнені запасів аспартата для біосинтезу сечовини

• Генетичні дефекти ферментів синтезу сечовини (карбомоїлфосфатсинтетаза, орнитин-карбомоїлтрансфераза)

• Гіперамоніємії – патологія обміну та детоксикації аміаку.

Практичні роботи.

Завдання 1. Визначити вміст сечовини у добовій кількості сечі (за кольоровою реакцією сечовини із діацилмоноксимом).

Принцип методу. Метод заснований на властивості сечовини утворювати з диацилмоноксимом у присутності тіосемикарбазиду і солей заліза у кислому середовищі при нагріванні комплекс рожево-червоного кольору. Інтенсивність забарвлення пропорційна вмісту сечовини в розчині.

Техніка роботи. Беруть три пробірки: 0,05 мл розведеної сечі, у другу –0,05 стандартного розчину, у третю – 0,05 мл дистильованої води. В кожну пробірку додають по 6 мл кольорового реактиву і ретельно перемішують. Пробірки закривають кришками, нагрівають на водяній бані, що кипить, рівно 10 хвилин, потім охолоджують під струменем води ти колориметрують дослідну та стандартні проби проти контролю на ФЕК при довжині хвилі 490-540 нм (зелений світлофільтр).

Розрахунок вмісту сечовини проводять за формулою:

Х1= Едос./Ест. • 100 чи Х2 = Едос./Ест• 16,65

Х1 – концентрація сечовини у мг на 100 мл

Х2 - концентрація сечовини у ммоль/л

Едос., Ест. – оптична густина дослідної та стандартної проби,

100 – коефіцієнт перерахунку на 100 мл проби.

16,65 – коефіцієнт перерахунку системи СІ.

В нормі вміст сечовини у сечі дорівнює 33,3 – 56,2 ммоль/добу

Клініко-діагностичне та практичне значення Цей показник є важливим діагностичним тестом, який характеризує сечоутворюючу функцію печінки, видільну функцію нирок та стан білкового обміну як основного джерела азоту амінокислот та продуктів їх розпаду для біосинтезу сечовини. Виділення сечовини підвищується при захворюваннях, які супроводжуються розпадом тканинних білків (лихоманка, лейкози та інш.) та знижується при тяжких захворюваннях печінки та отруєннях гепатотропними отрутами.

Завдання 2. Визначити вміст аміаку у добовій кількості сечі (титрування розчином NaOH продуктів реакції амонійних солей із формаліном).

Принцип методу. При взаємодії формаліну з амонійними солями утворюються уротропін та соляна кислота, кількість якої еквівалентна вмісту амонійних солей у сечі.

Кількість кислоти визначають титруванням 0,1М розчином лугу.

Техніка роботи. В колбу налити 10 мл сечі, додати 1-2 краплі фенолфталеїну, нейтралізувати кислі продукти сечі. Потім в колбу додати 5 мл нейтрального розчину формаліну. Через 5 хвилин сечу титрують 0,1М розчином NaOH до появи рожевого забарвлення.

Розрахунок робимо за формулою:

Х= а•0,0017•1300/в

Де: Х- вміст аміаку у г,

а – кількість 0,1М лугу, пішло на титрування,

1300 – діурез, мл.

в – кількість сечі у пробі (10мл).

У нормі вміст аміаку в сечі 0,4- 1,0г/добу.

Клініко-діагностичне та практичне значення. При порушеннях обміну, які призводять до зайвого утворення кислот в організмі (ацидозі), кількість амонійних солей у сечі різко зростає. Це може спостерігатися при цукровому діабеті, голодуванні, при зневоднюванні організму. При тяжких захворюваннях печінки кількість амонійних солей у сечі підвищується внаслідок порушення синтезу сечовини.

Виділення амонійних солей з сечею зменшується при рослинній дієті та надходженні в організм лужних речовин (наприклад, гідрокарбонату натрію).

Література.

Основна:

4. Губський Ю.І, Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмед-книга, 2000. – 508 с.

5. Хмелевский Ю.В. Биологическая химия: Практикум. – К.: Вища школа., 1985. – 207 с.

6. Обмін речовин та його показники. Методичні розробки практичних занять з біологічної хімії. Під ред. Ю.В. Хмелевського. – Київ: НМУ. – 1992. – 37 с.

Додаткова:

4. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини. Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744 с.

5. Ленинджер А. Основы биохимии. В 3 т. – М.: Мир, 1985. – 1056 с.

6. Практикум з біологічної хімії. Під ред. О.Я. Склярова. – Київ: Здоров’я. 2002. – 298 с.

Тема заняття №10. Дослідження шляхів використання амінокислот в біосинтетичних процесах.

Цілі заняття:

• Трактувати використання амінокислот як попередників у біосинтезі гема, глутатіона, креатина.

• Трактувати біохімічні функції гемопорфіринів: гемоглобіну, міоглобіну, цитохромів.

• Обумовити основні етапи синтезу порфіринів на прикладі гему

• Пояснити процеси розвитку порфірій.

• Проаналізувати методи визначення гемоглобіну, виконати бензидинові пробу.

Теоретичні питання.

1. Синтез порфіринів.

• Вихідні компоненти для синтезу гема

• роль δ- амінолевулінат синтази

• утворення уропорфіриногену ІІІ

• перетворення протопорфіриногену у протопорфірин ІІІ (ІХ)

• роль ферменту гем-синтаза

• схема ферментативних реакцій синтезу гему

2. Біосинтез глутатіону

• Біологічна роль цистеїну

• Детоксикація органічних пероксидів – основна функція глутатіону

3. Біосинтез креатиніну

• Компоненти та етапи синтезу креатиніну

• Роль реакції метилювання, значення креатинфосфата при м’язовому скороченні

4. Спадкові порушення обміну порфіринів

• Клінічні прояви порфірій: світлочутливість, неврологічні порушення

• Класифікація порфірій – еритропоетична (хвороба Гюнтера), печінкові

5. Патологічні порушення обміну креатиніну

• М’язові дистрофії, травматичні пошкодження м’язів

Date: 2015-10-19; view: 1249; Нарушение авторских прав