Судовий розгляд цивільно-правових і господарських конфліктів

Зміст і специфіку процесу судового розгляду і вирішення цивільно-правових конфліктів відображають принципи цивільно-процесуального права. До них, зокрема, належать:

• диспозитивність, основу якого становить можливість всіх заінтересованих осіб, які беруть участь у справі, вільно здійснювати свої права, розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії;

• об'єктивна істина, тобто відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи;

• змагальність, завдяки чому забезпечується можливість сторонам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі, свободу надання ними суду доказів і доведення перед судом їх переконливості;

• процесуальна рівноправність сторін, тобто рівні можливості сторін для здійснення своїх процесуальних прав і обов'язків;

• безпосередність судового розгляду, тобто обов'язок суду, як правило, сприймати докази у справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо в судовому засіданні. Сторони конфлікту, інші особи, які беруть участь у справі, мають можливість увійти в особисті зносини зі складом суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші передбачені процесуальним законодавством дії;

• раціональна процесуальна форма, яка полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочинства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес у справі всіх заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Раціоналізм характеризується доступністю цивільного процесу, наближеністю суду до населення, його публічністю, простотою і зрозумілістю;

• усність судового розгляду, що сприяє гласності і безпосередності судового розгляду. Усна форма спрощує процес, робить його доступним і динамічним, надає більші можливості судові керувати розвитком процесу. Разом з тим усна форма процесуальних дій оптимально поєднується з письмовою (заяви, скарги, подання сторін; рішення, ухвали, постанови суду). Основне місце в розгляді й вирішенні цивільно-правових конфліктів належить суду. Він, як орган держави, що здійснює правосуддя, розглядає цивільну справу і виносить рішення, яке має обов'язковий характер, спрямовує дії інших учасників процесу.

Істотною умовою виникнення цивільних процесуальних відносин є цивільна процесуальна правоздатність (здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки) та цивільно-процесуальна дієздатність (здатність особисто здійснювати свої права в суді чи доручати ведення справи представникові) сторін. Цивільна процесуальна правоздатність громадян виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту виникнення. Ліквідація дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності. Цивільна процесуальна дієздатність громадян настає в повному обсязі із досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення.

Вирішення конфлікту у суді передбачає можливість прийняття мирової угоди. Мирова угода — це двостороннє волевиявлення, яке спрямоване на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Втім, остаточне рішення, як і в інших способах завершення судового розгляду справи, належить суду, який має перевіряти й затверджувати мирову угоду. Мирова угода може бути укладена сторонами на будь-якій стадії процесу, у тому числі на стадіях апеляційного, касаційного й виконавчого провадження.

Певні особливості має розв'язання правових конфліктів у господарських судах. Згідно з Господарським процесуальним кодексом України господарським судам підвідомчі спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати України з питань, віднесених законодавчими актами до їхньої компетенції. Статистика свідчить про інтенсивну діяльність господарських судів з розгляду і вирішення конфліктів між суб'єктами господарювання.

Розв'язання господарських спорів ґрунтується на різних процесуальних засадах, використовуються різні способи регулювання. Так, для регулювання конфліктів, що виникають із договорів між приватними особами у процесі господарської, підприємницької діяльності, повною мірою придатні засади приватного права. У вирішенні конфліктів підприємців з державою, наприклад, щодо оподаткування, наслідків недобросовісної конкуренції застосовуються публічно-правові засади, діє імперативний метод регулювання. Отже, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду щодо застосування норм матеріального і процесуального права, що припускає владне начало у механізмі господарського регулювання, з іншого — формою примусового здійснення суб'єктивних прав в основному в тих галузях права, які будуються на рівності, диспозитивності їх суб'єктів.

У випадках, передбачених законодавством, суб'єкти господарсько-правових конфліктів можуть вдатися до досудового врегулювання спорів шляхом звернення до контрагентів з письмовою претензією. Але, не зважаючи на те, що порядок досудового врегулювання спору встановлено нормами Господарського процесуального кодексу, подання претензії, визнання й задоволення претензійних вимог є добровільним урегулюванням спору. На цьому етапі господарський суд не втручається у відносини між сторонами, хоча у передбачених випадках (у спорах, що виникають з договору перевезень, договору про надання послуг зв'язку, договору, що стосується державного замовлення) без застосування досудового врегулювання неможливе і звернення до господарського суду.