Конфліктна поведінка як взаємодія сторін

У конфліктологічній літературі узагальнені установки сторін кон­флікту щодо його динаміки й способу вирішення заведено називати моделями конфліктної поведінки (так, виокремлюють конструктив­ну, деструктивну та конформістську моделі). Російський конфліктолог С. М. Ємельянов так характеризує їх.

Конструктивна. Основною характеристикою поведінки є прагнен­ня улагодити конфлікт, спрямоване на пошук прийнятного рішення, вирізняється витримкою і самовладанням, доброзичливим ставлен­ням до суперника, відкритою і щирою позицією, у спілкуванні — ла­конічність і небагатослівність. Бажана і необхідна в діловому, раціо­нальному спілкуванні.

Деструктивна. Постійно прагне до розширення і загострення кон­флікту, приниження партнера, негативно оцінює його особистість, виявляє підозріливість і недовіру до суперника, порушує етику спіл­кування. Може перетворити конструктивний конфлікт у деструктив­ний, тому використання цієї моделі невиправдане.

Конформістська. Пасивна позиція в контакті, схильність до посту­пок, непослідовність в оцінках, судженнях, поведінці, легко погоджу­ється з точкою зору суперника, відходить від гострих питань. Має позитивне значення, якщо суперечності в конфлікті несуттєві, — ви­користання цієї моделі поведінки сприяє швидкому їх вирішенню. Однак така поведінка може провокувати агресивність партнера, особливо у разі значимості й гостроти конфліктної ситуації, важли­вості оперативного вирішення проблеми.

Орієнтація кожного учасника юридичного, як і будь-якого іншого, конфлікту на реалізацію індивідуальної мети допускає необхідність блокування шляхів для досягнення мети іншими учасниками. Це оз­начає, що кожному з них доводиться долати створені іншими пере­шкоди, постійно шукати нових шляхів і способів досягнення власної мети. Об'єктивними характеристиками конфліктної взаємодії є пе­редусім орієнтація на досягнення індивідуальної мети, необхідність врахування інтересів протилежної сторони та постійна проблемність ситуації.

Залежно від соціально-психологічних умов конфліктної взаємодії сторони можуть обирати один із таких варіантів поведінки:

• активну боротьбу за свої інтереси, усунення чи подолання будь-якого опору;

• відхід від конфліктної взаємодії;

• розробка взаємоприйнятної угоди, компромісу;

• використання результатів конфлікту у власних інтересах.

Зазначені варіанти поведінки були узагальнені американськими психологами К. Томасом і Р. Кілменном. Вони зокрема зосередили увагу на двох незалежних параметрах вимірювання конфліктів:

1. Ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своїх цілей.

2. Рівень кооперативності, врахування інтересів іншої сторони.

В результаті було запропоновано графічне відображення п'яти ос­новних стилів поведінки в конфлікті (ухилення, протиборство, пристосування, співробітництво, компроміс), а також, методика їх психодіагностики. Користуючись цією методикою, можна визначити власний стиль поведінки в конфліктних ситуаціях, вибравши най­ефективніший для розв'язання конфлікту, а також спрогнозувати ві­рогідний стиль поведінки інших його учасників.

У конфліктологічній літературі досить часто наводиться характе­ристика стилів поведінки в конфлікті, яку на основі методу Томаса — Кілменна розробила Дж. Г. Скотт. Ця універсальна методика може застосовуватися у різних ситуаціях юридичної діяль­ності, яка за своєю сутністю спрямована на розв'язання і вирішення конфліктів.

Стиль конкуренції (суперництва, протиборства) — застосовується активними і вольовими людьми, які віддають перевагу власним шля­хам вирішення конфлікту. В цій стратегії часто використовується влада, сила закону; вона характерна для вирішення юридичних кон­фліктів.

Така поведінка доцільна й ефективна в таких випадках:

• результат є дуже важливим для вас, ви робите велику ставку на власне рішення, до того ж у вас на це досить повноважень;

• ви маєте достатній авторитет для прийняття рішення і вам здається, що запропоноване вами рішення — найкраще;

• рішення необхідно прийняти швидко і ви маєте достатньо влади для цього;

• ви відчуваєте, що у вас немає іншого вибору і що вам нічого втра­чати;

• ви перебуваєте в критичній ситуації, яка потребує миттєвого ре­агування;

• ви не можете дати зрозуміти групі людей, що перебуваєте у без­виході, тимчасом як хтось має повести їх за собою;

• ви повинні прийняти нестандартне рішення, але тепер вам необ­хідно діяти й у вас достатньо повноважень для такого кроку.

Стиль ухилення — застосовується тоді, коли сторона, не наполяга­ючи на своєму, але й не поступаючись власними позиціями, ухиля­ється від спору Вона не хоче співробітничати задля вироблення рі­шення, утримується від висловлювання власної позиції. Ігнорування ситуації, ухилення від вирішення проблеми, зміна теми, акцентуван­ня уваги на інших об'єктах може відбуватися з розрахунком на те, що конфлікт розв'яжеться сам собою. Цей стиль дає змогу учасникові вийти з конфліктної взаємодії без шкоди для власних інтересів, але й без вирішення самого конфлікту. Його можна використати як так­тичний варіант часткового вирішення юридичного конфлікту.

Такий стиль поведінки доцільний у таких найтиповіших ситуаціях:

• напруженість занадто велика і ви вважаєте, що необхідно змен­шити її;

• результат не дуже важливий для вас або ви вважаєте, що рішен­ня таке тривіальне, що не варто витрачати на нього сили;

• у вас важкий день, а вирішення цієї проблеми може завдати до­даткових неприємностей;

• ви знаєте, що не можете чи навіть не хочете вирішити конфлікт на свою користь;

• ви хочете виграти час, можливо, для того, щоб отримати додат­кову інформацію або щоб заручитися чиєюсь підтримкою;

• ситуація дуже складна і ви відчуваєте, що розв'язання конфлік­ту потребує занадто багато від вас;

• у вас обмаль влади для розв'язання проблеми або для її розв'язан­ня бажаним для вас способом;

• ви відчуваєте, що в інших більше шансів вирішити цю проблему;

• намагатися вирішити проблему терміново — небезпечно, оскіль­ки розкриття й відкрите обговорення конфлікту може тільки погір­шити ситуацію.

Стиль пристосування — це згладжування суперечностей всупереч власним інтересам. Може використовуватися як тактичне рішення в гострій боротьбі, етап на шляху досягнення головної стратегічної ме­ти. Він виправданий, коли умови для вирішення конфлікту ще не дозріли, коли необхідно забезпечити тимчасове перемир'я. Певним чином тут особистими інтересами жертвують на користь супротив­ника. Ця стратегія поведінки може домінувати у звичайній поведінці людини внаслідок її індивідуально-психологічних особливостей (конформна поведінка).

Наводимо найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

• вас не дуже хвилює те, що трапилося;

• ви хочете зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

• ви відчуваєте, що важливіше зберегти з кимсь добрі взаємовід­носини, ніж відстоювати свої інтереси;

• ви розумієте, що висновок набагато важливіший для іншої лю­дини, ніж для вас;

• ви розумієте, що правда не на вашому боці;

• у вас обмаль влади або мало шансів перемогти;

• ви вважаєте, що інша людина може дістати з цієї ситуації корис­ний урок, якщо ви поступитесь її бажанням, навіть не погоджуючись з тим, що вона чинить, або вважаючи, що вона помиляється.

Стиль співробітництва — характеризується високим рівнем спря­мованості як на свої інтереси, так і на інтереси суперника. Будується як на основі балансу інтересів, так і на визнанні цінності міжособистісних стосунків. Цей стиль може передбачати використання елемен­тів інших стратегій, але у складному процесі співробітництва вони ві­діграють підпорядковану роль, виступають психологічними фактора­ми розвитку взаємин між суб'єктами конфлікту. Наприклад, застосування елементів протиборства може сприйматися як демонстрація вашої принципової позиції в конфлікті.

Такий підхід рекомендується використовувати в описаних далі си­туаціях:

• вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не хо­че повністю від цього усунутися;

• у вас тісні, тривалі та взаємозалежні відносини з іншою сторо­ною;

• у вас є час попрацювати над проблемою, що виникла (це вдалий підхід до вирішення конфліктів на основі перспективних планів);

• ви й інша людина поінформовані про цю проблему і бажання обох сторін відомі;

• ви і ваш опонент хочете винести на обговорення деякі ідеї й по­працювати над виробленням рішення;

• ви обидва спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати один одного;

• обидві конфліктні сторони наділені рівною владою або не помі­чають відмінності в становищі, щоб на рівних шукати вирішення проблеми.

Стиль компромісу — характеризується балансом інтересів конфлік­туючих сторін, тобто це стратегія взаємної поступки, коли не псують­ся міжособистісні стосунки, вона сприяє їхньому позитивному роз­витку. Компроміс має дві форми: активну (підписання мирової угоди в суді, укладання договорів, контрактів, взяття зобов'язань тощо) і па­сивну (відмова від активних дій для досягнення певних взаємних пос­тупок). Часто компроміс є етапом пошуку прийнятного рішення.

Нижче перераховано типові випадки, в яких стиль компромісу — найефективніший:

• обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

• ви хочете вирішити все швидко, бо у вас немає часу або тому, що це економічніший та ефективніший шлях;

• може влаштувати тимчасове рішення;

• ви можете скористатися короткочасною вигодою;

• інші підходи вирішення проблеми виявилися неефективними;

• задоволення вашого бажання має для вас не дуже велике значен­ня і ви можете дещо змінити визначену на початку мету;

• компроміс дасть змогу вам зберегти взаємовідносини, і ви вва­жаєте за краще отримати що-небудь, аніж усе втратити.

Вивчення соціально-психологічного змісту поведінки сторін у конфліктній ситуації в психологічній літературі пов'язується з аналі­зом таких механізмів процесу взаємодії учасників конфлікту, як вплив, научення, наближення-уникнення, оцінка виграшів-програшів та ін.

Механізм впливу має у конфліктній ситуації багато варіантів, які проявляються у таких способах поведінки:

• демонстрація посилення власних ресурсів може, з одного боку, спонукати протилежну сторону здійснити дії, спрямовані на додатко­ву мобілізацію власних ресурсів. З іншого — якщо ця сторона розці­нить власне становище як значно слабше порівняно зі становищем першої сторони — вона може піти на вимушені поступки;

• очікування, утримання попереднього стану (з незначними пос­тупками) застосовується зазвичай в умовах більш-менш рівного роз­поділу сил сторін. Мета — отримання додаткової інформації про ін­шу сторону. Штучно створена ситуація очікування та невизначеності викликає у супротивника додаткову напруженість і провокує на пев­ні дії, які й інформують про його реальне становище. Коли очікуван­ня надто затягується, сторона, яка очікує, може ініціювати дії шля­хом незначних поступок. Дії супротивника у відповідь забезпечать їй необхідну інформацію;

• ризик як спосіб поведінки у конфліктній ситуації може застосо­вуватися за умови як рівності, так і нерівності сторін. В обох випад­ках сторона, яка ризикує, розраховує на ефект від своїх несподіваних дій. Важливим для неї є вибір найвигіднішого проміжку часу;

• примус використовується сильнішою стороною. Вона може нав'язати слабшій стороні невигідні умови діяльності (наприклад, дефіциту часу), зменшити можливості до опору, звузити коло її ре­альних дій у конфлікті;

• фальшиві маневри, дезінформація застосовуються з метою при­ховати свої слабкі сторони, досягти власних цілей за рахунок проти­лежної сторони. Створюючи фальшиві уявлення про свої дії, демонс­труючи "переваги", яких насправді не існує, сторона розраховує на те, що супротивник конструюватиме поведінку на основі отриманої ін­формації. Тим самим вона отримує певні часові переваги або можли­вість діяти несподіваним для протилежної сторони способом.

Механізм научення ґрунтується на мобілізації в умовах конфлік­ту людських здібностей до вирішення проблемних ситуацій. Психо­логи зазначають, що завдяки дії цього механізму:

• забезпечується така структура взаємодії між людьми, де дії кож­ного з учасників стають взаємообумовленими. В процесі конфліктної взаємодії сторони неминуче виявляють характерні й найбільш "напрацьовані" схеми поведінки;

• процес взаємодії структурується як відкритий, такий, що розви­вається, бо він забезпечує включення в поведінку кожної зі сторін но­вих елементів. З розвитком конфлікту учасники навчаються не лише розуміти поведінку іншого, а й застосовувати такі дії у відповідних умовах. Власна поведінка може вироблятися як результат конструю­вання нових схем поведінки.

Механізм наближення-уникнення як джерело передусім внут- рішньоособистісного конфлікту:

• виконує функцію відбору, визначає відповідні реакції при наб­лиженні до успішного результату чи невдачі;

• стає важливим фактором спонукання, який визначає на індиві­дуальному рівні відповідні дії чи напрямки поведінки; сильнішій сто­роні допомагає в мобілізації ресурсів у разі відчуття наближення пе­ремоги; слабшій — дає змогу йти на ризик, реалізувати дії для поліп­шення власної позиції, знімає страх.

Механізм оцінки виграшів-програшів у конфліктних ситуаціях суттєво впливає на структурування взаємодії. Міжособистісні оцін­ки допомагають кожній зі сторін вивести інтегральну оцінку власних дій та дій іншого. І хоч не існує чітко визначених, точних і об'єктив­них критеріїв виграшів-програшів, ними беззаперечно можна вва­жати:

• загальноприйняту думку, що відсутність швидкої і правильної реакції однієї зі сторін на дії іншої розцінюється як програш;

• еталон соціально-схвалюваної поведінки в аналогічних умовах. Іноді програш щодо позиції чи ресурсів не береться до уваги і резуль­тат окремої взаємодії розцінюється як виграш, бо відповідна сторона застосовувала засоби, які соціально високо оцінюються.

Врахування соціально-психологічних механізмів поведінки в кон­флікті не повинно обмежуватися розглядом впливу їхньої внутріш­ньої конструкції. Важливо зважати на те, яким чином учасники взає­модії самі використовують ці механізми як фактори, що регулюють поведінку в умовах конфлікту. Тому особливу увагу потрібно приді­ляти співвіднесенню форм взаємодії в конфліктній ситуації з індиві­дуально-психологічними особливостями учасників, які впливають на вибір та структурування поведінки.