Структура уроку

Поняття «структура уроку» (склад, послідовність, зв'язок між окремими елементами уроку). Підструктури уроку (макро (дидактична) - в основі: зміст навчального матеріалу та етапи засвоєння знань (осмислення і розуміння – узагальнення і систематизація, закріплення – застосування ЗУН на практиці) та мікро (методична) - в основі: підбір методів та засобів на кожному етапі засвоєння знань). Основні елементи структури уроку ( організаційна частина: привітання, перевірка підготовленості учнів до уроку, виявлення відсутніх, повідомлення плану роботи; перевірка знань учнів: перевірка домашнього завдання; мотивація та стимулювання навчальної діяльності: повідомлення теми, мети та завдань уроку, формування інтересу до вивчення нової теми; актуалізація опорних знань: нагадування попереднього матеріалу, на базі якого засвоюються нові знання; пояснення нового матеріалу (сприймання, усвідомлення та осмислення нового навчального матеріалу): викладання та керівництво процесом засвоєння учнями нових знань; первинне закріплення ( діагностика правильності засвоєння учнями знань): з’ясування причини нерозуміння певного елемента змісту, невміння чи помилковості інтелектуальної або практичної дії; узагальнення, систематизація тазакріплення нового матеріалу: діяльність, яка сприяє приєднанню нових знань до системи засвоєних раніше ЗУН; підсумок уроку: повідомлення про виконання запланованої мети, завдань уроку; аналіз діяльності класу та окремих учнів; повідомлення домашнього завдання: пояснення щодо змісту завдання, методики виконання, запис його на дошці, учнями – в щоденнику.

Взаємозв'язок між типом та структурою урок у (від типу уроку залежить його структура). Фактори, які впливають на вибір структури уроку (вік дітей, їх підготовка; зміст навчального матеріалу; методи навчання; місце проведення уроку).

72. Сучасні вимоги до уроку (загальні, дидактичні, розвиваючі, виховні, організаційні, санітарно-гігієнічні, етичні, психологічні).

Поняття «урок», його особливості. Загальні (проведення уроку на основі сучасних наукових досягнень, передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу; особистісна спрямованість; оптимальне поєднання і система реалізації дидактичних принципів; встановлення міжпредметних зв’язків; тісний зв'язок з життям, досвідом дітей; діагностика, прогнозування, проектування уроку та ін.), освітні (дидактичні) (чітке визначення освітніх завдань кожного уроку у поєднанні їх із загальною метою вивчення предмета та метою виховання учня в процесі навчання; реалізація вимог принципів навчання; оптимальний вибір змісту навчального матеріалу; широке використання методів, прийомів, засобів; забезпечення активного зворотнього зв’язку), розвиваючі (спрямованість уроку на максимальний розвиток духовних, фізичних, інтелектуальних, творчих здібностей кожного учня, його провідних психічних рис; врахування індивідуально-психічних особливостей учня та активна допомога в його самовдосконаленні), виховні (формування і розвиток в учнів: національної свідомості, провідних рис громадянина своєї держави; високої духовності; активної життєвої позиції; мотивації постійного самовдосконалення; підпорядкування виховної мети кожного уроку загальній меті виховання), організаційні (чіткість; раціональне використання часу, обладнання; дисципліна), санітарно-гігієнічні (контроль за температурою, освітленням, станом повітря класного приміщення; працездатністю; перевтомою), етичні (вимогливість; принциповість; справедливість; тактовність вчителя), психологічні (врахування індивідуально-психічних особливостей учнів, психічного стану учнів та вчителя, настрою вчителя та ін.) вимоги до уроку.

Поняття «урок», «нестандартний урок» (імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру). Особливості нестандартних уроків (нетрадиційна структура; незвичайні задум, організація, методика проведення; зростання пізнавально-організаційної і творчої активності учнів під час підготовки та проведення заняття). Види нестандартних уроків: уроки змістової спрямованості (уроки: семінари, конференції; особливості: організація взаємодії учнів, заснована на змісті програмного матеріалу), уроки на інтегрованій основі (уроки: комплекси, панорами; особливості: викладання тем блоками (розгляд явищ в їх цілісності), поєднання різних предметів (історія і музика), проведення кількома вчителями (один ведучий), уроки міжпредметні (особливості: об’єднання спорідненого матеріалу кількох предметів), уроки-змагання (уроки: КВК, аукціони; особливості: передбачаютьподіл учнів на групи, організацію їх змагання у різноманітних конкурсах, оцінювання результатів членами журі (експертною групою), уроки суспільного огляду знань (уроки: творчі звіти, експромт-екзамени; особливості: звітування учнів про засвоєння розділу (курсу) перед експертами (учні, вчителі, батьки), уроки комунікативної спрямованості (уроки: усні журнали, діалоги, роздуми; особливості: передбачаютьсамостійне опрацювання літератури, підготовку рефератів (доповідей), виступи перед аудиторією, обговорення), уроки театралізовані (уроки: спектаклі, концерти; особливості: передбачають інсценізацію навчального матеріалу силами учнів), уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки: пошуки, розвідки; особливості: організаціяпошукушляхів вирішення певної проблеми), уроки з різновіковим складом учнів (особливості: передбачають різновіковий склад учнів, блокування навчального матеріалу з одного предмета, який вивчається у різних класах), уроки-ділові, рольові ігри (уроки: суди, захисти, «Слідство ведуть знавці»; особливості: передбачають виконання ролей за певним сценарієм, імітація різнопланової діяльності, життєвих явищ), уроки драматизації (уроки: драматична гра, драматизація розповіді; особливості: надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності), уроки-психотренінги (особливості: застосування вправ, спрямованих на розвиток: пам’яті, уваги, уяви, емоцій). Переваги (сприяють пробудженню й утриманню інтересу школярів до навчальної праці, їх розвитку і вихованню; дають можливість виявити творчі здібності вчителю), недоліки (відсутність серйозної навчальної праці; невисока результативність; великі затрати часу). Підготовка до нестандартного уроку (за алгоритмом колективної творчої справи: спільне з учнями формулювання мети уроку, його планування, підготовка, проведення, підсумковий аналіз).

74. Фронтальна та індивідуальна форми роботи учнів на уроці.

Особливості застосування на уроці фронтальної (колективне розв'язання учнями проблемних питань або пізнавальних завдань під керівництвом вчителя в єдиному темпі; переваги: створює атмосферу творчої колективної праці, стимулює активність учнів; недоліки: розрахована на середнього учня; застосовується під час викладу навчального матеріалу, який передбачає творчі завдання різної складності, на етапі первинного засвоєння), індивідуальної (самостійне виконання учнями завдання на рівні навчальних можливостей (темпу роботи, рівня підготовки); переваги: дозволяє поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні уміння та навички, отримати досвід творчої діяльності; недоліки: ізольоване засвоєння учнем навчального матеріалу, оцінка цікавить лише вчителя і учня; застосовується на всіх етапах уроку, переважає у виконанні домашніх завдань, самостійних і контрольних завдань у класі) форм роботи учнів на уроці.

75. Групова форма роботи учнів на уроці.

Особливості застосування на уроці групової (організація навчальної діяльності у створених невеликих за складом групах у межах одного класу); кількість учнів у групі (залежить: від загальної кількості учнів у класі; характеру і обсягу знань, що опрацьовується; наявності необхідних матеріалів; часу, відведеного на виконання; оптимальна – 3-5 осіб (за меншої – учням важко розглянути проблему, за більшої – складно визначити внесок кожного); об’єднання у групи (здійснюють: 1. вчителі (на добровільних засадах, за результатами жеребкування), 2. учні (власний вибір); види груп: стабільні і тимчасові; однорідні (гомогенні) і різнорідні (гетерогенні); види форм групової взаємодії: ланкова форма (постійні групи учнів (з однаковою або різною успішністю) з 4-6 осіб для виконання спільних навчальних завдань, формуються для роботи протягом чверті (навчального року); бригадна форма (тимчасові групи учнів з 4-6 осіб для виконання навчальних завдань на певному занятті; різновиди організації їх роботи: кооперативно-групова (кожна група виконує частину загального завдання), диференційовано-групова (завдання з урахуванням їх складності розподіляється між учнями з різними навчальними можливостями); парна (створюються пари, для виконання навчальних завдань; види: статичні (постійні) та динамічні (змінні); переваги: стосунки між вчителем і учнями набувають характеру співпраці; дає можливість об’єднати зусилля дітей, спільно відповідати за виконання завдання; активізує діяльність учнів; сприяє формуванню уміння вчитися, планувати, моделювати, здійснювати самоконтроль, взаємоконтроль; виховується колективність, відповідальність, культура ведення діалогу; недоліки: потребує добре продуманої організації з боку вчителя; застосовується: при виконанні лабораторних і практичних робіт; на навчально-дослідних ділянках; під час засвоєння, повторення, застосування, узагальнення і систематизації знань на уроках з основ наук) форми роботи учнів на уроці.

76. Попередня підготовка вчителя до уроку.

Поняття «підготовка вчителя до уроку» (вибір такої організації навчально-виховного процесу, яка в даних конкретних умовах забезпечить найвищий кінцевий результат). Види підготовки: попередня та безпосередня. Особливості попередньої підготовки вчителя до уроку (вивчення навчальної програми з предмета та суміжних предметів; ознайомлення з підручником, посібниками, педагогічною та методичною літературою; вивчення передового педагогічного досвіду; аналіз власного досвіду; календарне планування (розподіл у часі окремих тем з урахуванням кількості годин, що визначаються програмою на кожну тему, кількості тижневих годин (визначених навчальним планом) і розкладу занять); тематичне планування (визначення послідовності уроків, основних видів роботи на уроці; включає визначення: місця теми в системі курсу; понять, вмінь, навичок, які необхідно сформувати; знань, що вивчалися раніше і є основою для систематизації нових знань; міжпредметних зв’язків; місця роботи учнів під керівництвом вчителя та самостійної роботи із засвоєння нових знань; практичних занять; тренувальних та творчих вправ; форм контролю та самоконтролю; завершального етапу у вивченні теми); ознайомлення з матеріальним забезпеченням навчальних занять, наявними ТЗН; вивчення стилю викладання в даному класі інших вчителів; ознайомлення з класом (особливості учнів, їх ставлення до навчання, до навчальних предметів, до вчителів)

77. Безпосередня підготовка вчителя до уроку.

Поняття «підготовка вчителя до уроку», її види. Особливості безпосередньої підготовки вчителя до уроку (формулювання мети і завдань уроку (освітня: домогтися міцного засвоєння знань, формування практичних умінь і навичок з конкретної теми; розвиваюча6 розвивати мовлення, мислення, пам'ять, увагу, уяву, спостережливість; виховна: сприяти формуванню світогляду, моральних, естетичних та ін. якостей школяра, вихованню колективу класу; самовдосконалення: спонукати до самоосвіти та самовиховання); визначення обсягу і змісту навчального матеріалу (визначення оптимального обсягу (достатнього для формування основних положень науки та практичних умінь і навичок) навчального матеріалу підручника та додаткової інформації з посібників відповідно до програми, з урахуванням внутріпредметних і міжпредметних зв’язків, спрямованого на реалізацію виховної і розвиваючої функцій); вибір форм організації навчання (вибір типу уроку, його раціональної структури і визначення тривалості її кожного елемента, продумування можливості поєднання фронтальної, групової, індивідуальної роботи); вибір методів і прийомів навчання (вибір методів на кожен етап уроку, продумування їх поєднання, взаємодоповнення); наочно-технічне оснащення уроку (визначення наочності і технічних засобів навчання); визначення змісту й методики виконання домашнього завдання (визначення обсягу домашнього завдання, продумування змісту інструктажу); складання плану-конспекту уроку (зазначається тема, мета, завдання, уроку, необхідне обладнання, тип і структура уроку – послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце демонстрацій, час на кожен етап уроку, зміст домашнього завдання); перевірка готовності вчителя до уроку (визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття, передбачення можливих труднощів і шляхів їх подолання); перевірка готовності учнів до уроку (здійснюється на організаційному етапі та під час перевірки виконання учнями домашнього завдання).

78. Програма самоспостереження та самоаналізу уроку.

- Мета проведення самоспостереження та самоаналізу уроку (встановлення: причинно-наслідкових зв’язків між умовами педагогічної діяльності і засобами досягнення освітніх цілей; між педагогічними впливами на учня і їх наслідками; між способами власних дій і кінцевим результатом; основа творчості вчителя). Програма спостереження та самоаналізу уроку (організаційна структура уроку (початок уроку, привітання учнів, готовність обладнання); санітарно-гігієнічні умови проведення уроку (дотримання повітряного, теплового, світлового режимів; відповідність меблів віку дітей; психологічна готовність учнів до уроку); тип і структура уроку (доцільність обраного типу з погляду вивчення теми; компоненти структури уроку; психолого-педагогічне забезпечення цілісності і завершеності уроку); особливості реалізації на уроці вимог принципів навчання; раціональність і ефективність використання на уроці методів навчання; методи, прийоми та види аналізу і оцінки ЗУН учнів, об’єктивність оцінки навчальної діяльності школярів; особливості розумової діяльності учнів на уроці (формування уваги, місце пам'яті в розумовій діяльності, мислительна діяльність учнів); реалізація на уроці основних вимог складових виховання (розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного); поведінка вчителя на уроці (вміння володіти класним колективом, організація учнів до навчальної роботи, конструктивні вміння, комунікативні вміння, володіння педагогічним тактом, педагогічною технікою (зовнішність; вміння володіти своїм тілом – ходити, сидіти, стояти; жести, міміка; культура педагогічного спілкування; культура педагогічного мовлення; темп роботи; володіння в галузі психотехніки); результати уроку (досягнення мети; якість ЗУН учнів; виховне і освітнє значення уроку; найбільш цінні методи проведення уроку).

79. Дидактичні особливості уроків для учнів шестирічного віку.

Мета навчання шестирічних учнів (підготовка до систематичного навчання в наступних класах). Специфіка навчання шестирічних учнів (відповідність загальним вимогам до організації навчання у початкових класах і врахування специфічних умов, зумовлених віком дітей). Дидактичні особливості уроків для 6-річок (взаємозв’язок навчальної діяльності з ігровою (їх місце, тривалість визначаються завданнями уроку та змістом самої гри; види дидактичних ігор: на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення), на відновлення, (доповнення) цілого, на виключення «зайвого», драматизації, ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету); зменшення тривалості уроку (35 хв.); проведення динамічних пауз (1-2, загальна тривалість 5 хв.(3 хв. після 12-15 хв. уроку, 2 хв. – десь після 20 хв.), проводиться після спаду інтересу, працездатності з врахуванням провідної діяльності на уроці, не повинні переривати незавершену роботу); розгорнуте повторення навчального матеріалу замість домашнього завдання; зміна структури уроку (повторення, підготовка до засвоєння нового матеріалу, робота над новим матеріалом, первинне закріплення, висновок уроку); опора розумових дій на практичні; своєчасне чергування завдань, що потребують різних видів сприймання (Н. слухова робота змінюється практичними діями з різними рухами); специфічне оцінювання; відсутність домашніх завдань (проте дітям корисні цікаві, посильні, усні й практичні завдання (крім письмових) загально розвивального значення і ті, що дають можливість застосувати щойно вивчене); поступовий перехід від співробітництва з учителем до самостійної роботи (переважно практичного характеру, з опорою на різні форми сприймання і пам’яті, тривалістю 4-5 хв.).

80. Місце і роль позаурочних форм у навчальному процесі (семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, консультації, додаткові індивідуальні заняття з учнями, домашня навчальна робота).

Поняття «позаурочна форма організації навчання» (організація навчальної діяльності учнів в позаурочний час, спрямована на розширення їх пізнавальних інтересів), їх значення в процесі навчання (доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів; розширюють умови для розвитку інтелектуальних можливостей учнів, задоволення їх пізнавальних інтересів і потреб).

Характеристика позаурочних форм організації навчання: додаткові індивідуальні заняття з учнями (умови, за яких застосовуються (з учнями, які відстають у навчанні, з кращими учнями з метою їх підготовки до олімпіад, з дітьми, які за станом здоров’я не можуть відвідувати школу), особливості: вчитель сам обирає методику проведення, їх періодичність, тривалість, готує до них матеріали); консультації з учнями (умови, за яких застосовуються: якщо учні мають труднощі у вивченні певного навчального матеріалу, перед екзаменами, у ході підготовки до семінарських, практичних робіт), види (індивідуальні, групові).

81. Семінарські заняття як позаурочна форма організації навчання.

Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Семінарські заняття (обговорення класним колективом підготовлених доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів); роль: сприяють глибшому осмисленню і розширенню знань з теми, формуванню вміння самостійно засвоювати знання, здійснювати розумові операції; активізують самостійну роботу учнів з навчальною і додатковою літературою; види (підготовчі (просемінарські) – за способом проведення: семінари-бесіди, обговорення, комбіновані; власне семінарські – за способом проведення: семінари-розгорнуті бесіди, коментоване читання, доповіді, повідомлення, диспути, вирішення завдань, комбіновані; міжпредметні – за способом проведення: семінари-конференції); методика проведення (підготовчий етап: вибір теми, визначення мети і завдань, формулювання основних та додаткових питань, підбір літератури, розподіл завдань між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів; проведення семінару: вступне слово вчителя (оголошує завдання семінару, порядок його проведення, наголошує на ключових питаннях, дає рекомендації щодо записів у зошит); обговорення проблеми; заключне слово вчителя (узагальнює інформацію, відмічає кращі роботи).

82. Факультатив як позаурочна форма організації навчання.

Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Факультативні заняття (в перекладі - необов’язковий для відвідування; навчальний курс, що вивчається з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань; форма диференційованого навчання (учень добровільно вибирає факультатив відповідно до бажань, нахилів, інтересів; має право відвідувати не більше 2); види (за освітнім завданням: з поглибленим вивченням навчальних предметів, з вивчення додаткових дисциплін (іноземної мови, психології та ін.), з вивчення додаткових дисциплін із здобуттям спеціальності (програмування, обслуговування комп’ютерної техніки та ін.), міжпредметні; за дидактичною метою: теоретичні (лекція, семінарське заняття, науково-теоретична конференція), практичні (практичні заняття), комбіновані (лекційно-практичні, семінарсько-практичні, науково-практична конференція); особливості: кількість учнів не менша 15 чол.; проводять найбільш досвідчені педагоги (фахівці з ВНЗ, наукових інститутів); працюють за спеціальною програмою (державна або авторська); періодичність визначається робочим планом; рівень знань оцінюється у процесі проведення занять; форма підсумкового контролю – залік; в атестат вноситься запис про відвідування учнем факультативу).

83. Екскурсії, їх місце в навчально-виховному процесі. Типи та методика проведення навчальних екскурсій.

Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Екскурсії (в перекладі – прогулянка; форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання; роль: учні здобувають наочні знання в природних умовах, сприяють встановленню зв’язку теорії та практики, розвивають творчі здібності, спостережливість, естетичні смаки, позитивно впливають на емоційну сферу; види (за часом: короткотермінові, тривалі; за відношенням до навчальних програм: програмні та позапрограмні, за черговістю під час навчального процесу: вступні (попередні), супровідні (проміжні), заключні (завершальні); за змістом: ботанічні, фізичні, хімічні і т.д.); об’єкти: промислові підприємства, ВНЗ, установи культури і мистецтва, історичні місця і пам’ятки і т.д.; методика (теоретично-практична підготовка (оволодіння учнями певними теоретичними знаннями, практичними уміннями, які є передумовою успішної діяльності під час екскурсії), інструктаж (ознайомлення з метою і об’єктом, з правилами поведінки і техніки безпеки, підготовка необхідних засобів, повідомлення плану екскурсії), проведення (повторення плану, огляд об’єкта, фіксація головного, відбір необхідного матеріалу), заключний етап (уточнення, систематизація, узагальнення даних спостереження, усне опитування, оформлення матеріалів (стенд, плакат, альбом).

84. Практикум як позаурочна форма організації навчання.

Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Практикуми (форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи ЗУН; роль: сприяють поєднанню навчання з практикою, оволодінню політехнічними знаннями, свідомому вибору професії; технологія організації: складання плану-графіку (10-15 год. навчального часу протягом 2-3 тижнів наприкінці семестру, року); визначення матеріальної бази, обладнання, часу проведення; ознайомлення учнів з темою, метою, змістом практикуму, проведення інструктажу щодо дотримання техніки безпеки; утворення робочих груп (5-6 учнів); визначення завдання для кожної групи; виконання завдання під контролем вчителя; обговорення одержаних результатів).

85. Предметні гуртки як позаурочна форма організації навчання.

Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Предметні гуртки (науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів та розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, мистецтва, техніки; роль: поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей учнів; види (предметні (відповідно до навчального предмета), технічні, спортивні); особливості: кількість учнів 10-20 чол., їх добровільна участь, періодичність занять: 2-3 рази в місяць, працюють за спеціально розробленим планом, відповідно до загальношкільного графіка гурткової роботи, очолюють педагоги, батьки (на громадських засадах), форми проведення: різноманітні (вибір залежить від специфіки предмета, індивідуальних і вікових особливостей учнів, матеріальних умов, майстерності вчителя).

86. Домашня навчальна робота учнів як позаурочна форма організації навчання.

Поняття «позаурочна форма організації навчання», їх значення, види. Домашня навчальна робота учнів або самопідготовка (самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків (вдома, на групі продовженого дня, в години самопідготовки в школах-інтернатах); переваги (ЗУН засвоюються не відразу, а в ході періодичного повторення; сприяє поглибленню і розширенню знань учнів; дає можливість учневі виявити і випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, переборювати труднощі); недоліки (призводить до перевантаження). Домашні завдання (складова частина навчального процесу, яка полягає у виконанні учнями за завданням учителя самостійної навчальної і практичної роботи після уроків), види (за кількістю учасників ( загальні (спільні для всіх учнів класу), індивідуальні (розроблені для окремих учнів з метою подолання відставання або ж розвитку творчих здібностей); за характером виконання (репродуктивні (тренувальні завдання); продуктивні (застосування знань у новій ситуації, порівняння, узагальнення, оцінювання, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, доведення, виділення головної думки); творчі (скласти речення, оповідання); за дидактичною метою (засвоєння теоретичного матеріалу, формування умінь та навичок, застосування ЗУН в різних умовах, узагальнення та систематизація знань, пропедевтичні завдання, комбіновані завдання); за формою виконання (усні та письмові). Нормування домашньої роботи (2-3 кл. - до 1,5 год., 4-5 кл. - до 2 год., 6-7 кл. - до 2,5 год., 8 кл. - до 3 год., 9-12 кл. - до 4 год.; не повинна перевищувати третини того, що зроблено на уроці у 1-7 кл., і половини - у 8-12 кл.).

Педагогічні вимоги: не задавати додому того, чого діти добре не зрозуміли в класі; формування на уроках в учнів навичок і прийомів раціонального виконання домашніх завдань; відповідність домашніх завдань вимогам (раціональне визначення обсягу і складності з урахуванням вимог навчальних програм та інтересів і потреб учнів, рівня їхнього розвитку; чітке планування змісту (відповідні параграфи підручника, номери вправ); своєчасне повідомлення на уроці (завдання дається при зосередженні уваги всіх учнів); зрозумілий запис на дошці та в щоденниках); проведення інструктажу (звернути увагу на особливості завдання, порівняти його з тими, що виконувалися в класі; дати рекомендації щодо прийомів виконання завдання; попередити про можливі труднощі, вказати шляхи їх подолання); урізноманітнення домашніх завдань (робота з текстом підручника; виконання письмових і графічних робіт; виконання усних вправ; самостійна практична робота, яка вимагає певних спостережень; проведення дослідів; заучування напам'ять); індивідуалізація і диференціація домашніх завдань за обсягом і змістом (способи диференціації: час від часу деяким учням зовсім не давати домашніх завдань; окремим дітям як заохочення пропонувати самим визначити своє домашнє завдання; широко використовувати вибір домашнього завдання з двох-трьох варіантів; для одних дітей зменшувати їх обсяг, для інших ускладнювати роботу творчими додатковими завданнями); систематичний контроль учителем виконання домашніх завдань кожним учнем; урізноманітнення способів перевірки виконання домашнього завдання учнями; співпраця з батьками (батьки повинні знати: де і як записується зміст домашніх завдань; як оформляти записи в зошитах з різних предметів; яку допомогу варто подавати (допомога в організації роботи, плануванні часу, але ні в якому разі не виконання завдань замість дитини); як здійснювати контроль; яким є оптимальний режим виконання домашніх завдань; яким орієнтовним обсягом знань мають оволодіти школярі, які з питань програми мають засвоїти досконало).

87. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів, його структура, функції. Педагогічні вимоги до контролю.

Поняття «контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів» (дидактичний засіб управління навчально-пізнавльною діяльністю учнів, з метою виявлення та оцінювання рівня їх ЗУН), структура (перевірка (виявлення рівня ЗУН), оцінювання (вимірювання ЗУН), облік (фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях). Функції контролю (освітня (під час відповіді учень і весь клас звіряють свої знання, повторюють їх, систематизують), діагностична (сприяє виявленню успіхів і невдач), виховна (сприяє формуванню позитивного ставлення учня до навчання, таких якостей, як старанність, відповідальність), розвиваюча (сприяє розвитку мислення, пам’яті, уваги, уяви, волі, мовлення), стимулююча (схвалення сприяє виробленню позитивних мотивів навчання ), управлінська (на основі аналізу успішності запобігають неуспішності), оцінювальна (об’єктивна оцінка сприяє позитивному ставленню до навчання, формуванню адекватної самооцінки) корекційна (корекція навчальних вправ та досягнення адекватності прийомів контролю навчальних завдань), планування (планування власної діяльності вчителя, об’єктів та методів контролю та ін.). Педагогічні вимоги щодо контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів (індивідуальний характер; систематичність; достатня кількість даних для оцінки; дотримання об'єктивності під час оцінювання; єдність вимог до оцінювання; гласність; всебічність; тематична спрямованість; дотримання етичних вимог; оптимізація контролю). Фактори, які впливають на ефективність контролю (час на проведення самостійних і контрольних робіт, їх частота і послідовність; характер самостійної роботи учнів (індивідуальна, групова, фронтальна), поєднання методів контролю і самоконтролю, фіксація й оформлення даних контролю).

88. Види та форми контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів

Поняття «контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів», його структура. Види контролю (попередній ( для з’ясування загального рівня підготовки (перед вивченням теми, або на початку уроку, року ), поточний (для з’ясування наявного в даний момент рівня знань (у повсякденній навчальній роботі), періодичний (різновид - тематичний) (для з’ясування рівня засвоєння системи знань (тема, матеріал кількох уроків і т.п.), підсумковий (облік успішності учнів наприкінці семестру (навчальної чверті, року. Форми контролю (фронтальна (застосовується за умови, що питання ставиться до всього класу; переваги: дозволяє поєднати перевірку знань з повторенням і закріпленням, дає можливість перевірити знання значної частини учнів класу; недоліки: на підставі коротких відповідей учнів важко судити про реальний рівень засвоєння знань), групова (застосовуєтьсяпід час перевірки підсумків результативності роботи групи учнів, які виконували певне завдання; до обговорення обов’язково залучаються усі учні класу), індивідуальна (застосовується для ознайомлення із рівнем навчальних досягнень окремих учнів; залежить від часу, що відводиться на контроль, характеру і обсягу навчального матеріалу, рівня підготовки учня; переваги: дає можливість ґрунтовно перевірити рівень досягнень конкретного учня; недоліки: потребує значної затрати часу), комбінована (поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм. (Н., вчитель викликає кількох учнів: 1 відповідає усно, 1-2 працюють біля класної дошки, інші виконують індивідуальні письмові завдання); переваги: дає можливість ґрунтовно перевірити декількох учнів при невеликій затраті часу; недоліки: обмежує навчальну функцію перевірки (результати самостійної роботи учнів перевіряються вчителем за межами уроку), самоконтроль (дозволяє розібратися в тому, як учень оволодів знаннями, уміннями та навичками; переваги: стимулює до більш свідомого та міцного засвоєння навчального матеріалу), взаємоконтроль (включає контроль і оцінювання результатів з боку інших учнів; переваги: сприяє формуванню вмінь оцінювати висловлювання та результати діяльності інших, відповідальності за оцінювання товаришів). Вибір форм контролю (його мета, зміст, методи).

89. Методи контролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поняття «контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів», його структура. Поняття «методи навчання» та «методи контролю за навчально-пізнавальною діяльністю» (сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок). Вибір ( мета контролю; вид контролю; зміст ЗУН, які необхідно перевірити; особливості учнівського колективу; індивідуальні особливості учнів; майстерність вчителя). Характеристика методів контролю: щоденне спостереження (безпосереднє сприймання вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів; переваги (дозволяє вчителеві скласти уявлення про те, як учні сприймають і розуміють навчальний матеріал, в якій мірі виявляють самостійність, кмітливість, творчість); недоліки (не передбачає оцінки, вираженої у балах, її фіксації); метод усного контролю (спосіб з'ясування рівня знань учня завдяки прямому контакту з ним під час перевірочної бесіди; етапи (формулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань;корекція і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді; аналіз і оцінка відповіді; види (за рівнем пізнавальної активності (репродуктивні, реконструктивні, творчі); за рівнем самостійності учнів під час відповіді (основні, додаткові, допоміжні), за формулюванням (звичайні, проблемні), за формою висловлення (логічні,цілеспрямовані,чіткі, зрозумілі, посильні), за місцем організації і проведення (класні, домашні), з а методом перевірки результатів (традиційні, тестові, програмовані (машинні або без машинні), за охопленням учнів перевіркою (індивідуальні, фронтальні, ущільнені (групові); форми (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усний залік, усний іспит), переваги (учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоюва­ти свою точку зору;сприяє встановленню тісного контак­ту між учителем і учнем;дає змогу стежити за думкою учня всьому класу;дозволяє виявити прогалини чи неточності в знаннях учнів і відразу їх виправити;в процесі опитування одного учня здійснюється повторення, узагальнення і систематизація знань цілим класом), недоліки (значна затрата навчального часу;учень перебуває в стані нервового збудження;суб'єктивність перевірки (об'єктивність перевірки важко встановити, бо відповідь учня не фіксується);нерівнозначність перевірки (різним учням ставлять різні запитання неоднакові за складністю); метод письмового контролю (спосіб письмової перевірки з метою з'ясування ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета; види (в залежності від затраченого часу (короткочасні (10-15 хв.), довготривалі (один-два уроки), фор­ми (залежно від навчально­го предмета; контрольна робота, самостійна робота,письмовий залік,письмовий екзамен,твір, переказ, диктант, реферат), переваги (дає можливість перевірити власне відповідь (під час усної перевірки оцінюється образ відповіді), визначити якість знань (правиль­ність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці), за короткий час можна перевірити знання багатьох учнів, виявити деталі й неточності у відповідях учнів, результати перевірки зберігаються), недоліки (потребує чимало часу для перевірки;під час виконання роботи складно перевірити, хто з учнів потребує допомоги;призводить до зниження грамотності учнів (якщо вчи­телі нехтують єдиними орфографічними вимогами); метод тестового контролю (спосіб перевірки, який передбачає відповідь учня на тестові завдання (запитання, задачі); тест (набір стандартизованих завдань, за допомогою яких визначають рівень засвоєння певних компонентів змісту освіти), компоненти тесту (інструкція, завдання, еталон), види (за дидактичним призначенням ( тести на доповнення, тести на використання аналогії, тести на зміну елементів відповіді), переваги (об'єктивність; простота процедури запису (введення) відповіді; незалежність оцінки від техніки письма; кількісні критерії оцінки (наявність кількісних показників для визначення повноти та глибини засвоєння матеріалу); простота та формалізованість процедури визначення оцінки (можливість її здійснення людиною середньої кваліфікації або технічним пристроєм); чіткість та однозначність формулювання умов тестових завдань (забезпечує однозначність сприйняття учнями їх змісту); рівні вимоги до знань та умінь учня (використання в тесті завдань однакової складності, обсягу та змісту);забезпечення необхідної повноти охоплення знань та умінь, що контролюватимуться під час перевірки; можливість одночасної перевірки значної кількості учнів, багаторазового повторення умов перевірки, для з’ясування змін в рівні підготовки; орієнтація на сучасні освітні технології (використання комп’ютерних навчальних і контролюючих систем); універсальність (охоплення всіх етапів процесу навчання); багатофункціональність (контроль, діагностика, корекція навчального процесу); охоплення контролем великий обсяг матеріалу; реальним є самоконтроль; увага учня фіксується не на формуванні відповіді, а на осмисленні її суті), недоліки (спрямований на перевірку засвоєння ключових елементів навчального матеріалу; ймовірність випадкового вибору правильної відповіді; можливість при застосуванні тестів закритого типу оцінки тільки кінцевого результату (правильно-неправильно), у той час як сам процес, що призвів до нього, не розкривається; психологічний недолік - стандартизація мислення без врахування рівня розвитку особистості; велика затрата часу на складання необхідного «банку» тестів, їх варіантів, трудомісткість процесу; не сприяє розвитку мови); метод графічного контролю (спосіб перевірки, який передбачає відповідь учня у вигляді складеної ним узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв'язки у виучуваному об'єкті або їх сукупності; види наочних моделей (графічні зображення умови задачі, малюнки, креслення, діаграми), переваги (допомагає виявити уміння учнів узагальнювати, систематизувати, класифікувати вивчений матеріал; сприяє розвитку абстрактного мислення), недоліки ( необхідність додаткового прилад­дя (лінійки.); потребує часу для перевірки), метод програмованого контролю (спосіб перевірки, який полягає у висуван­ні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується ви­користанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань; переваги (дає змогу за короткий час перевірити значну кількість учнів; висуває до всіх однакові вимоги; усуває суб’єктивізм в оцінюванні; дає змогу статистично опрацювати результати; аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів; сприяє використанню новітніх освітніх технологій (комп’ютерних навчальних і контролюючих систем), недоліки (потребує часу для розробки банку контрольних завдань; під час виконання роботи складно перевірити, хто з учнів потребує допомоги; дає можливість перевірити лише конкретні знання), метод практичної перевірки (спосіб перевірки уміння учнями практично вирішувати контрольні завдання (виконання досліджень, створення виробів), форми (лабо­раторна робота, практична робота), переваги ( дає можливість спостерігати за практичними діями учня; сприяє з’ясуванню міри усвідомлення учнями теоретичних основ практичних дій), недоліки (потребує спеціального обладнання (відповідно від мети практичного завдання); необхідна розробка спеціальних інструктивних карток щодо виконання практичних дій; зазвичай виконання практичних завдань здійснюється у групах (від 3 до 7 чоловік), що ускладнює перевірку участі кожного учня у роботі; під час виконання роботи складно перевірити, хто з учнів потребує допомоги).

90. Методи самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Поняття «методи контролю». Особливості методів самоконтролю (застосовується до тієї частини ЗУН, рівень засвоєння яких можуть визначити самі учні (формула, правила). Метод самоконтролю (спосіб усвідомленого регулювання учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам). Засоби формування навичок самоконтролю: використання колективних (фронтальних) перевірок і контроль з боку вчителя. Для організації самоконтролю знань учнів ознайомлюють:з метою роботи;з вимогами до завдання; способами його ви­конання; із зразком, опорою правильної відповіді (повної, логічної, розгорнутої); із прийомом самоаналізу відповіді за певними орієнтирами; з нормами і критеріями оцінювання знань, звертаю­чи увагу на те, що помилки можуть бути істотні та менш істотні з огляду на мету контролю;з прийомами самоконтролю і шляхами їх удосконалення. Переваги (ознайомлює учнів з різними прийомами самоконтролю;сприяє формуванню навичок самоконтролю;впливає на посилення відповідальності учнів за навчальну роботу (результати самоконтролю і самооцінки знань з окремих тем фіксують у класному журналі); сприяє вихованню почуття власної гідності, чесності. Недоліки ( застосовується за умови, що в учнів сформовані навички самоконтролю. Метод самооцінки (спосіб критичного ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів). Види самооцінки ( адекватна;неадекватна (завищена, занижена). Формування самооцінки: ознайомлення учнів з нормами і критеріями оцінювання знань; мотивація виставле­ної учневі оцінку;пропозиція оцінити свою відпо­відь; організація в класі взаємоконтролю, рецензуван­ня відповідей інших учнів. Переваги ( розвиває критичне ставлення учнів до своїх здібностей і можливостей;навчає об'єктивно оцінювати результати своєї праці;впливає на зміцнення відповідальності учнів за навчальну роботу). Недоліки (застосовується за умови, що учні володіють прийомами самоаналізу, самокритики).

91. Тематична атестація учнів як вид періодичного контролю.

Поняття: «тема» (основна структурна одиниця кожного навчального предмета, передбачена навчальною програмою), «тематична атестація» (визначення рівня засвоєння учнями певної теми на основі вимог навчальної програми). Порядок підготовки до проведення тематичної атестації (ознайомлення учнів: з темою, тривалістю її вивчення (кількістю занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінів їх проведення (якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт, інших практичних завдань, їх виконання є обов’язковою умовою допуску учня до атестації); з питаннями, що виносяться на атестацію, якщо вона передбачена в усно-письмовій формі або орієнтовними завданнями; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання. Значні за обсягом теми перевіряються в ході кількох проміжних атестацій, якщо на тему передбачено 1-2 години, їх об’єднують для проведення тематичної атестації. За наявності вагомих причин за згодою вчителя атестація може бути перенесена (не більше як на тиждень). Форми проведення тематичної атестації (на вибір вчителя, головне, щоб вони забезпечили об’єктивне оцінювання навчальних досягнень учнів). Результати (оголошуються перед класом протягом тижня, фіксуються в класному журналі (відводиться дві клітинки - для першої та можливої повторної атестації). Переатестація (проходять: учні, які не засвоїли матеріал теми (після доопрацювання її під керівництвом вчителя); учні, які прагнуть підвищити атестаційний бал; вчитель визначає термін переатестації).

92. Оцінювання навчальних досягнень учнів.

Поняття «оцінювання знань» (визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм), «оцінка» (система певних показників, які відображають об’єктивні ЗУН). Об'єкт оцінювання (опанування учнем змістом освіти (ЗУН учнів; досвід їх творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності), його компетенції). Характеризується: кількісними (1-12 балів) та якісними (повнота, глибина, міцність знань та ін.) показниками. Основні компетенції (компетенція (загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню); види: соціальні, полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та самоосвіти). Види оцінювання (тематичне (оцінювання результатів вивчення учнем теми), підсумкове (здійснюється наприкінці семестру (за результатами тематичного оцінювання), навчального року (на основі семестрових оцінок), поточне (необов’язкове, проводиться по ходу вивчення теми). Умови оцінювання (обов'язкове з предметів інваріантної складової навчального плану закладу;1кл. –словесна характеристика відповіді (за рішенням педради і 2 кл.); у випадку невідповідності навчальних досягнень встановленим вимогам позначається – «не атестований»; використання іншої системи оцінювання (рейтингова, метод портфоліо) за погодженням з місцевими органами управління освітою (переведення оцінок з навчальних предметів за семестри, рік, результати державної підсумкової атестації у бали). Суб’єктивізм в оцінюванні навчальних досягнень учнів («ефекти суб’єктивізму»: сукупності (учень має високі оцінки з багатьох предметів), контрасту (виділення одного з учнів на фоні слабенького класу), соціального стану (вплив соціального статусу батьків), ідеалу (вчитель впевнений, що учні не можуть знати ідеально), голосу (роздратованість надто голосною (тихою) відповіддю), очікування (вчитель сподівався на кращу (гіршу) відповідь), надмірної поблажливості (суворості). Вимоги до оцінювання (виставлення оцінки за наявний на даний момент рівень ЗУН (а не попередні успіхи чи невдачі); недопускання впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці і т.п.); подолання хаотичності у виставленні оцінок; вмотивованість оцінок; подолання орієнтування на середній бал; використання результатів перевірки для вдосконалення навчального процесу).

Поняття: «оцінювання», «оцінка», «норми оцінок» (конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок з різних навчальних предметів за усну відповідь чи письмову роботу). Критерії, які визначають загальні підходи до визначення рівня навчальних досягнень учнів (вихованців), визначені Наказом Міністерства освіти та науки, молоді і спорту 13 квітня 2011 р. Аналіз навчальних досягнень учнів у процесі оцінювання (характеристика відповіді учня (елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча); якість знань (правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність); ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь та навичок; рівень оволодіння розумовими операціями (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, робити висновки); досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, розв’язувати проблему); самостійність оцінних суджень). Рівні навчальних досягнень учнів (початковий (1-3 бали) – початкове уявлення про предмет вивчення; середній (4-6 балів) – відтворення основного навчального матеріалу, виконання завдань за зразком, володіння елементарними навчальними вміннями; достатній (7-9 балів) – відтворення знань на рівні розуміння відмінностей між предметами та зв’язків між ними, самостійне засвоєння знань в стандартних умовах, володіння розумовими операціями, здатність самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності, брак власних суджень; високий (10-12 балів) – знання глибокі, міцні, узагальнені, системні, застосування творче, навчальна діяльність носить дослідницький характер, самостійні оцінні судження, вміння їх відстояти; певному рівню оцінювання відповідають певні критерії оцінювання). Порівняльна характеристика 4-бальної та 12-бальної систем оцінювання (4-бальна не відображала відмінність у рівнях навчальних досягнень учнів; 12-бальна запроваджена 1 вересня 2000 р., побудована з урахуванням підвищення рівня особистих досягнень (рівні досягнень: ознайомлювальний (1-3 бали), відтворювальний (4-6 балів), перетворювальний (7-9 балів), творчий (10-12 балів), вчитель враховує рівень успішності учня, а не ступінь його невдач, критерії оцінювання базуються на принципі позитивності (оцінки не поділяють на негативні та позитивні), перевідними (випускними) є всі оцінки, які виставляються у відповідний документ про освіту).

94. Особливості організації навчально-виховного процесу в малокомплектній школі.

Поняття: «малокомплектна початкова школа» (школа без паралельних класів, з малим контингентом учнів), «класи-комплекти» (два(три) класи, які працюють в одному приміщенні з одним вчителем). Умови організації навчально-виховного процесу: зовнішні (раціональне поєднання класів у комплекти; правильна побудова розкладу занять; забезпечення належної матеріально-технічної бази (ТЗН, роздавальний дидактичний матеріал, наочні посібники); вимогливість та відповідальність вчителя; тісний контакт вчителя з батьками), внутрішні (визначення оптимальної структури та змісту уроку, особливо самостійної роботи); формування у школярів загальнонавчальних умінь та навичок; вибір оптимального поєднання методів та прийомів навчання; раціональне поєднання наочності і слова на різних етапах вивчення теми; вміле керівництво різновіковим колективом). Комплектування класів (врахування: кількості класів; кількості учнів у кожному класі; загальної підготовленості школярів; складності розв'язуваних на певному етапі навчання завдань; досвіду вчителя; розміру класних кімнат; види: об’єднання суміжних та несуміжних класів. Найбільш раціональне поєднання класів (1 (потребують особливої уваги вчителя, бо не мають досвіду навчання) - 3 (мають досвід самостійної роботи); 2 (мають досвід самостійної роботи) – 4 (потребують особливої уваги вчителя, бо йде підготовка до школи ІІ ступеня). Основні підходи до складання розкладу (поєднання уроків різнопредметного (враховується: зміст предмету, рівень підготовленості учнів, можливість організації самостійної роботи учнів) та однопредметного змісту (доцільне у суміжних класах; уроки фізичної культури, музики, трудового навчання взагалі не проводяться окремо; можливе проведення однотемних уроків (полегшує планування уроку, дозволяє швидше переключити увагу учнів; враховується: рівень засвоєння попередніх знань, загальний розвиток учнів, характер навчального матеріалу у кожному класі; слід уникати штучного поєднання або спрощення змісту у роботі з різними класами); типові форми спільних занять: екскурсії, вступні бесіди, перегляд кадрів діафільмів, тематичні і між тематичні узагальнення, робота на пришкільній ділянці). Особливості побудови уроків у класах-комплектах (основна функція вчителя – пояснення нового матеріалу; розподіл часу та раціональне його використання (причини втрати: неодночасний початок навчання в усіх класах комплекту; часті й багатослівні пояснення наступного етапу уроку; брак завдань для індивідуальної роботи (невміле їх використання); нераціональні способи перевірки; невдала організація робочого місця класовода і учнів); визначення головної навчальної мети в кожному класі; обов’язковість і різноманітність самостійної роботи (виконує не стільки контролюючу, скільки навчальну функцію); структура уроку (переходи «з учителем – самостійно», «самостійно - з учителем»; їх кількість і зміст визначаються: завданнями вивчення теми в кожному класі; кількістю класів у комплекті; змістом предметів, поєднаних на уроці; рівнем сформованості в учнів прийомів самостійної роботи); застосування діючих підручників, відомих методів навчання потребує пристосування до умов засвоєння учнями значної частини навчального матеріалу самостійно).

95. Особливості навчання обдарованих дітей.

Поняття: «обдарованість» (індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності), «обдаровані діти» (діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності). Типи обдарованості (раціонально-мислительна; образно-художня, раціонально-образна; загальна (розумова) і спеціальна (художня, соціальна, спортивна). Характеристика обдарованих дітей (високий розвиток мислення, розумова активність, підвищена схильність до розумової праці, неординарність, багатство уяви, тривке запам’ятовування навчального матеріалу, висока працездатність, широке коло інтересів, свобода самовияву та ін.). Методи роботи з обдарованими дітьми (самостійна робота; пошуковий, дослідницький характер засвоєння знань; творчий, диференційований характер домашніх завдань). Форми роботи з ними (індивідуальні та групові заняття; факультативи; профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми); зарубіжний досвід: прискорене навчання (більш ранній початок навчання дитини в школі; «перестрибування» через класи, перехід до старшої вікової групи з деяких предметів; більш раннє вивчення курсу, який вивчатиме пізніше весь клас; тимчасове переведення у спеціальну групу); збагачене навчання (класи з дітьми з різними здібностями працюють за збагаченою програмою, при цьому кожен учень навчається з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирає навчальний матеріал, методи навчання); створення спеціальних класів та спеціальних шкіл (робота за спеціальними програмами (посилююча модель – акцентування уваги на сильних сторонах дитини; коригуюча модель – на слабких сторонах; компенсуюча модель – посилення сильної сторони з метою компенсації слабкої). Позакласна та позанавчальна робота з обдарованими дітьми (виконання учнями позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка; участь у тематичних масових заходах, очних та заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу, у діяльності Малої академії наук).

96. Проблеми відставання учнів у навчанні

Поняття: «неуспішність» (невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через певний проміжок часу (вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя), «відставання» (невиконання учнями вимог (або однієї з них), наявне на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності) та їх взаємозв'язок (неуспішність є результатом відставання). Причини відставання учнів (біопсихічні (спадкові особливості, здібності, особливості характеру); недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров’я, нерозвинена пам'ять, мислення, навички навчальної праці); недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, почуття обов’язку, слабка сила волі, недисциплінованість); недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя); негативний вплив сім'ї (складні матеріальні умови, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці). Види відставання (епізодичне відставання з одного або кількох предметів; стійке відставання з одного предмета чи предметів одного профілю; стійке і широкопрофільне відставання). Причини неуспішності (дидактичні (уніфікованість системи навчання; однаковий для всіх зміст освіти, що не задовольняє інтереси дітей; стереотипність у методах і формах навчання; вербалізм; недооцінка емоцій у навчанні); методичні (невміння визначити мету навчання, налагодити ефективний контроль за його результатами); психологічні (зневажливе ставлення до розвитку учнів, практицизм, орієнтація на зубрячку). Шляхиподолання дидактичних причин неуспішності (педагогічна профілактика (застосування оптимальних методів, форм навчання, технологій, комп’ютеризація навчання, проведення консультацій з питань раціоналізації навчальної праці учнів); педагогічна діагностика (систематичний контроль та оцінювання результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні – бесіди з учнями, батьками, спостереження за учнями, тестування, аналіз результатів, своєчасне реагування на окремі факти відставання, проведення педагогічних консиліумів); педагогічна терапія (заходи з метою подолання відставання у навчанні – проведення додаткових занять (індивідуальні та групові (3-5 учнів); добровільні і обов’язкові; проводяться доки не буде усунене відставання), організація класів вирівнювання (комплектуються на базі однієї або кількох шкіл з дітей, які на час вступу до школи виявилися непідготовленими до систематичного навчання в звичайних умовах, а також з числа невстигаючих з основних предметів учнів 1 та 2 класів); виховний вплив – налагодження індивідуальної виховної роботи з учнями, співпраця з батьками).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Амонашвили Ш.А. Единство цели: Пос. для учителя. - М: Просвещение, 1987. - 208 с.

2. Амонашвили Ш.А. Здравствуйте, дети. - М., 1983. - 208 с.

3. Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения: Общедидактический аспект. - М., 1981. - 254 с.

4. Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів України // Освіта України. - 2000. - № 23. - С. 5.

5. Беспалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. - М., 1989.

6. Беспалько В.П. Программированное обучение. Дидактические основы.-М., 1970.

7. Волкова В.І. Педагогіка. - К., 2000

8. Державний стандарт початкової загальної освіти: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 р. № 1717 // Поч. школа. - 2001.-№1 -С. 28-54.

9. Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів початкової школи // Початкова освіта. - 2000. - № 47.- С. 6-32.

10. Дьяченко В.К. Организационная структура учебного процесса и его развитие. - М.. 1989.

11. Закон України "Про освіту" // Голос України. - 1996. - 25 квітня.

12. Коменский Я.А. Великая дидактика. Избр.пед.соч.- М., 1982 Т.1.

13. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа). – 2001р.

14. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Під ред. Л.М.Проколієнко; Упор. В.В. Андрієвська, Г.О. Балл, О.Т. Губко, О.В. Проскура. - К.: Рад.шк., 1989.

15. Крутецький В.А. Основы педагогической психологии. - М., 1972. -225с.

16. Кузьминський А.І. Педагогіка. - К., «Знання-Прес», 2003.

17. Малафіїк І.В. Дидактика. – Рівне, 2003.

18. Малафіїк І.В. Системно-розвиваюче навчання: суть, досвід, проблеми / Нова педагогічна думка, 1999. - №2.

19. Малафіїк І. Щоб оцінити знання учнів, потрібно знати, що оцінювати // Освіта, 2000.- 4-11 жовтня.

20. Махмутов М.И. Современньй урок: Вопросы теории. М.: Педагогика, 1981.- 192с.

21. Махмутов М.И. Проблемное обучение: Основные вопросы теории.-М., 1975.-368с.

22. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: навч.посіб.-2-е вид.-1999.-350с.

23. Морозова Н.Г. Учителю о познавательном интересе.- М., 1979.-. 47с.

24. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. -23 квітня 2002р.-№33.-с. 4-6,

25. Навчальні програми для 4-річної початкової школи //Початкова школа. - 2001. - № 7. - с. 9-49; № 8. С. 13-77; № 9. - с. 14-35; № 10. - с. 69-73.

26. Нісімчук А.С., Падалка О.С., Шпак О.Т. Сучасні педагогічні технології: Навч.пос.- К.: Видавничий центр «Просвіта», Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2000. - 368с.

27. Онищук В.А. Урок в современной школе.- М., Просвещенис -1991.-27с.

28. Педагогический поиск / Сост. Н.Н.Баженовав. М.: Педагогіка, 1987.-554с.

29. Положення про ЗНЗ.

30. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. К., «Ґенеза», 1999.

31. Ушинський К.: Д.Избранные педагогические произведения. М.: Просвещение, 1967.

32. Фіцула М.М. Педагогіка. - К., 1999.

33. Ягупов В.В. Педагогіка. - К., «Либідь», 2003.