Методи та прийоми навчання

Поняття: «методи навчання» (способи взаємодії вчителя та учнів з метою передачі ЗУН), «прийоми навчання» (складова методу, сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної мети конкретного методу), їх взаємозв'язок (прийоми підсилюють дію методу). Функції методів навчання (освітня (передача знань, формування умінь та навичок), розвиваюча (розвиток інтелектуальних здібностей, голосу, зору, нюху, слуху, фізичних сил, емоційної та вольової сфер), виховна (розвиток пізнавально-творчої активності), спонукальна (формування інтересу до змісту і навчальної діяльності), контрольно-корегуюча (контроль за навчально-пізнавальною діяльністю учнів з подальшою корекцією (у разі необхідності) впливів вчителя). Методи навчання та методи виховання, методи навчання та методи науково-педагогічних досліджень (відрізняються метою застосування). Методи та засоби навчання (методи – Яким способом? Яким чином?, засоби – За допомогою чого?; засоби підсилюють дію методу). Методита форми навчання (метод – це спосіб передачі знань від вчителя до учнів, форма – це спеціальна побудова (конструкція) навчального процесу; методи наповнюють форми конкретним внутрішнім змістом). Загальні умови вибору методів навчання (провідні завдання виховання особистості; мета і завдання навчання взагалі і конкретного етапу зокрема; закономірності і принципи навчання; зміст навчального матеріалу; наявність засобів навчання; зовнішні умови (географічні, виробниче оточення); навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу); психолого-педагогічні можливості педагога (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).

48. Різні підходи до класифікації методів навчання.

Поняття: «методи навчання» та «класифікація методів навчання» (упорядкована та згрупована за певною ознакою система методів). Підходи до класифікації методів навчання (за джерелом отримання інформації: словесні; наочні; практичні (Є.Я.Голант, С.І.Петровський), за рівнем активності учнів: активні; пасивні (Є.Я.Голант), за характером навчально-пізнавальної діяльності учнів щодо оволодіння матеріалом: пояснювально-ілюстративний;репродуктивний;проблемного викладання; частково-пошуковий; пошуковий (І.Я.Лернер та М.М.Скаткін), за характером логіки пізнання: аналіз; синтез; індукція; дедукція (І.Я.Лернер), за ступенем керівництва навчальною роботою (навчальна робота під керівництвом учителя та самостійна робота учнів(В.Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук). Класифікація на основі цілісного підходу до процесу навчання (за Ю.К.Бабанським):методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності (за джерелом походження інформації: словесні, наочні, практичні; за ступенем керівництва навчальною роботою учнів: методи самостійної роботи і методи роботи під керівництвом вчителя); методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності (методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання: пізнавальні ігри, навчальні дискусії, створення емоційно-моральних ситуацій; методи стимулювання та мотивації обов’язку та відповідальності у навчанні: переконання в значущості навчання, висунення вимог, вправи на виконання вимог, заохочення, покарання); методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності (методи усного контролю та самоконтролю, методи письмового контролю та самоконтролю, методи лабораторно-практичного контролю та самоконтролю).

49. Бінарні методи навчання.

Поняття: «методи навчання», «бінарні методи навчання» (методи, що складається з двох частин, компонентів). За М.І.Махмутовим (комбінація: певномуметоду викладання відповідає певний метод учіння): інформаційно-повідомляючий метод викладання та виконавчий метод учіння (викладання: без пояснення, узагальнення й систематизації; учіння: без розуміння ); пояснювальний метод викладання та репродуктивний метод учіння (викладання: пояснення фактів з метою їх осмислення, відтворення; учіння: засвоєння на рівні розуміння і запам'ятовування); інструктивно-практичний метод викладання та продуктивно-практичний метод учіння (викладання: інструктаж щодо виконання практичних дій; учіння: формування практичних умінь і навичок); пояснювально-спонукальний методвикладання та частково-пошуковий метод учіння (викладання: частина навчального матеріалу подається в «готовому» вигляді, інша - через проблемні завдання; учіння: засвоєння матеріалу за допомогою репродуктивного і творчого, дослідницького методу); спонукальний метод викладання та пошуковий метод учіння (викладання: постановка проблемних питань і завдань, організація самостійної діяльності учнів; учіння: самостійне здобуття і засвоєння нових знань).

50. Словесні методи навчання (розповідь, пояснення, бесіда, інструктаж, робота з підручником).

Поняття «методи навчання». Особливості словесних методів навчання (інформація подається через слово вчителя, сприймається у процесі слухання). Переваги (дозволяють за короткий час повідомити значний обсяг інформації; активізують увагу, пам'ять, почуття; створюють яскраві картини, образи), їх види (евристичн і (запитальні): бесіда; акроматичні (викладальні): розповідь, пояснення, лекція, робота з підручником, інструктаж). Функції словесних методів навчання (за В.О.Онищуком): створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, мотивація пізнавальної діяльності учнів; розкриття змісту фактичного матеріалу; розкриття причинно-наслідкових та інших зв’язків між предметами та явищами навколишнього середовища; зведення знань у певну систему; інструктування учнів щодо їхньої діяльності. Характеристика словесних методів навчання: розповідь (образний, динамічний, доступний, емоційний виклад навчальної інформації; види розповідей (за особливостями проникнення в явища дійсності: художня (образний переказ фактів, вчинків дійових осіб), науково-популярна (виклад наукового або взагалі складного питання в загальнодоступній формі), описова (чітка, виразна, образна характеристика предметів, явищ, подій, їхніх ознак, властивостей); за дидактичною метою (розповідь-вступ, розповідь-викладання, розповідь-завершення), педагогічні вимоги: тривалість 10-12 хв.;достовірність, науковість фактів; чітка логіка викладу; емоційність; простота та доступність мови; достатня кількість яскравих і переконливих фактів; вираження особистого ставлення вчителя); інструктаж (короткі, лаконічні, чіткі рекомендації щодо виконання дії; види інструктажу (вступний (перед початком роботи), поточний (по ходу виконання роботи; якщо помилки є типовими, вчитель перериває роботу і дає додаткові роз'яснення всім учням), заключний (проводять з метою підведення підсумків, демонстрації кращих робіт учнів, оцінки їх, визначення подальшої перспективи); педагогічні вимоги: чіткість мови вчителя; наголошення на основних етапах виконання дії; показ логіки її виконання; повторення послідовності виконання дії),

Поняття «методи навчання», особливості словесних методів навчання, їх види. Бесіда (діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки, узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу; види (за дидактичною метою (вступна; пояснювальна; підсумкова; контрольно-перевірна); за рівнем пізнавальної діяльності (репродуктивно-відтворююча ( запитання мають інформаційний характер («Що?»), евристична, або сократична ( запитання мають проблемний характер («Чому?»); за кількістю учасників (індивідуальна бесіда (питання адресовані одному учневі), фронтальна бесіда(питання адресовані класу). Види запитань (за рівнем складності: запитання про факти; запитання, які передбачають порівняння і відповідний аналіз явищ; запитання про причинні зв'язки і значення явищ; запитання, на які можна відповісти, розкривши зміст понять, обґрунтувавши загальні висновки за допомогою індуктивних та дедуктивних висновків; запитання, які потребують доведень; за рівнем самостійності учнів під час відповіді: основні (передбачають самостійну розгорнуту відповідь учня); додаткові (передбачають уточнення по ходу відповіді учня); допоміжні (навідні, допомагають виправити неточності у відповіді учня); за рівнем пізнавальної активності учнів: репродуктивні (з метою відтворення вивченого), реконструктивні (з метою застосування знань і вмінь у змінених ситуаціях), творчі (з метою застосування знань і вмінь у нестандартних умовах); за формулюванням запитання: звичайні («Які умови є важливими для життя рослин?»), проблемні («Чи можливо побудувати трикутник, сама кутів якого становить більше ніж 180 градусів?»). Педагогічні вимоги: відповідність темі і меті уроку; питання - короткі, точні, оптимальна кількість, ставляться в логічній послідовності, пробуджують думку учня, розвивають його; відповіді учнів (за змістом і за стилем): повні, усвідомлені, аргументовані, логічні, чіткі, літературно правильно оформлені; застосовується за наявності в учнів певного рівня знань). Методика застосування (підготовчий етап (визначення теми і мети; підбір запитань відповідно від мети застосування бесіди; продумування основних, додаткових та допоміжних запитань; прогнозування відповідей учнів), проведення бесіди (означення теми та мети проведення бесіди, діалог з учнями, узагальнення відповідей).

52. Робота з підручником як метод навчання.

Поняття «методи навчання», особливості словесних методів навчання, їх види. Робота з підручником (самостійне опрацювання учнями друкованого тексту, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні; зміни у застосуванні методу відповідно до рівня освіти (початкова (опанування техніки читання; вміння вирізняти головне від другорядного; поділяти прочитане на частини; придумувати заголовки до частин), базова (вибіркове читання і переказ; виписування, добір фактичного матеріалу за питанням; складання плану, конспекту; виписування тез), повна (усний або письмовий виклад зауважень щодо прочитаного; написання рецензій, анотацій; біографічних заміток; упорядкування термінологічних, статистичних, хронологічних, довідкових таблиць, схем, діаграм; підготовка повідомлень і доповідей; вміння працювати з додатковою літературою); педагогічні вимоги: підбір вдалих тем;чітке планування самостійної роботи; керівництво діями учнів (вказувати, що читати, з якою метою, на які питання відповісти); обов’язкове поєднання з іншими видами діяльності на уроці; використання різноманітних прийомів; організація роботи з текстовими і поза текстовими компонентами підручника).

53. Пояснення як метод навчання.

Поняття «методи навчання», особливості словесних методів навчання, їх види. Пояснення (словесне тлумачення понять, явищ і т.д.; види пояснень (за способом міркування: індуктивн і (від одиничного до загального), дедуктивні (від загального до одиничного), традуктивні (шляхом аналогії); за змістом: причинні (розкривають причини), генетичні (розкривають передісторію), закономірні (розкривають зміст закономірних зв’язків), структурні (розкривають будову), функціональні (розкривають специфіку функціонування). Педагогічні вимоги: створення бази пояснення – актуалізація опорних знань; доказовість; логіка викладу; підбір аргументації; чіткість мовлення, його темп; образність мови; у разі не розуміння учнями матеріалу, застосовується роз’яснення (містить додаткове тлумачення).

54. Наочні методи навчання (самостійне спостереження, ілюстрування, демонстрування).

Поняття «методи навчання». Особливості наочних методів навчання (вплив на зорові рецептори за допомогою різноманітної наочності (унаочнення змісту навчання, застосування конкретних образів, що безпосередньо сприймаються учнями). Види (самостійне спостереження, ілюстрування, демонстрування). Переваги: належна повнота сприймання та якісне засвоєння знань; найповніше й найточніше розкриття сутності явищ; привертання уваги учнів до матеріалу; підвищення міцності запам’ятовування; забезпечення емоційного впливу; заощадження навчального часу; активізація пізнавальної діяльності; інтенсифікація (збільшення продуктивності, дієвості) процесу навчання. Характеристика наочних методів навчання: ілюстрування (показ статичних (нерухомих) предметів і процесів у їх символічних зображеннях (плакатів, карт, малюнків і т.д.); види (зображення об’єктів (фотографії), схематичні зображення (карти); значення: допомагає учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття, усвідомити суть явища, взаємозв’язки між його компонентами) та демонстрування (показ предметів і процесів в їх натуральному вигляді, динаміці (використання приладів, дослідів, технічних установок, навчальних телепередач, комп’ютерний показ); види (демонстрування реальних предметів, явищ, що протікають у природних умовах (спостереження за погодою), демонстрування натуральних предметів у штучному середовищі (досліди в шкільній теплиці), демонстрування штучних об’єктів у природному середовищі (копія механізмів); значення: допомагає сприйняти явище чи предмет в цілому, ознайомити із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою, розкрити динаміку явища). Педагогічні вимоги: чітке визначення мети і предмета показу; зосередження уваги учнів на предметі показу, постійне її підтримання; забезпечення оптимальних умов спостереження для всіх учасників; всебічний огляд об’єкта; визначення головного; детальне продумування пояснення; відповідність темпу пояснення показу; дотримання технічних прийомів і правил; вмотивованість, диференційованість і комплексність показу.

55. Самостійне спостереження як метод навчання. Методика організації самостійного спостереження.

Поняття «методи навчання». Особливості наочних методів навчання, їх види.Самостійне спостереження (безпосереднє сприймання явищ дійсності у їх природному і виробничому середовищі, без втручання в ці явища і процеси; об'єкт спостереження (природні явища, поведінка тварин, функціонування механізмів); види спостережень (за часом проведення (короткочасні, тривалі (потребують систематичної фіксації фактів і висновків у щоденниках спостережень); за кількістю учасників (індивідуальні, групові, колективні); за місцем проведення (урочні та позаурочні); за особливостями взаємодії з об’єктом (безпосереднє, за допомогою приладів). Методика проведення: інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження; повторення або вивчення навчального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження; здійснення спостереження, фіксація, відбір і аналіз його результатів учнем; узагальнення і формулювання висновків учнем; вивчення вчителем поданих учнями матеріалів спостереження, їх аналіз і оцінка виконаної роботи; колективні теоретичні узагальнення та оцінювання виконаної роботи. Педагогічні вимоги: підбір об’єкта; чіткий інструктаж; консультування (індивідуальне, групове) на всіх етапах роботи; колективне обговорення, досягнутих, результатів),

56. Практичні методи навчання (вправи, лабораторні, практичні, дослідні та графічні роботи).

Поняття «методи навчання». Особливості практичних методів навчання (залучення учнів дорізних видів самостійної діяльності з метою формування практичних вмінь та навичок). Переваги: сприяють безпосередньому пізнанню дійсності, поглибленню знань, їх практичному закріпленню. Характеристика практичних методів навчання: практична робота (застосування учнями знань під час вирішення практичних завдань (наприклад, виготовлення аплікації на уроках трудового навчання); етапи проведення (пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи); показ (інструктаж); проба (2-3 учні виконують роботу, решта спостерігає); виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно); контроль (роботи учнів приймають і оцінюють); графічна робота (відображення знань учнів у кресленнях, графіках діаграмах, таблицях, ескізах; етапи виконання (ознайомлення учнів з технікою виконання; показ послідовності виконання; виконання; аналіз та оцінювання результатів); дослідна робота (виконання пошукових завдань і проектів, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів); етапи проведення (вступна бесіда з метою усвідомлення учнями проблеми, яку необхідно розв'язати; запис питань, на які учні повинні будуть відповісти після спостереження; читання опису досліду в підручнику; виконання роботи відповідно до алгоритму, описаного в підручнику; відповіді на запитання; узагальнення результатів досліду).

57. Метод вправ, його використання на уроці. Види вправ. Поняття «методи навчання». Особливості практичних методів навчання, їх види. Вправи (багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням).

Види (за формою навчальної діяльності (усні, письмові, графічні, технічні); за дидактичною метою (підготовчі (готують учнів до сприймання нових знань і способів їх застосування на практиці), вступні (сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій), пробні (перші завдання на застосування щойно засвоєних знань (попереджувальні, коментовані, пояснювальні), тренувальні (набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, за інструкцією, за завданням без докладних вказівок); творчі (за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій), контрольні (з метою визначення рівня сформованості уміння чи навички (письмові, графічні, практичні вправи). Методика виконання вправ: пояснення мети та завдань діяльності, спираючись на усвідомлення учнями знань; показ правильності виконання дії (матеріал для вправи необхідно поділити на окремі елементи, які учень повинен добре зрозуміти; необхідно об’єднати розділений матеріал для своєрідного «зв’язування» окремо вироблених навичок); первинне відтворення сильними учнями навчальних дій; багатократне тренувальне повторення навчальних дій до набуття учнями практичних умінь та навичок. Педагогічні вимоги: якісна підготовленість вчителя, його уміння враховувати індивідуальні особливості учнів; розуміння учнями мети вправи, змісту і послідовності її виконання; підтримання в учнів постійного інтересу до вправи, усвідомленого ставлення до багаторазових повторень одноманітних дій; дотримання доступного ритму, методично правильного чергування дій, що вимагають від учнів посиленого розумового і фізичного напруження; послідовність і систематичність у виконанні вправ, поступове підвищення самостійності учнів під час їх відпрацювання; поступове ускладнення і зміна умов виконання вправ; систематичний контроль за ходом вправ і відповідна постійна допомога учням у подоланні труднощів і помилок; доцільна кількість вправ (залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навички); формування в учнів навичок самоконтролю і самооцінки дій.

58. Методи навчання за характером пізнавальної діяльності учнів.

Поняття «методи навчання».Характерисика методів навчання за характером пізнавальної діяльності учнів (у 1965 р. І.Я. Лернер і М.М. Скаткін виділили п´ять методів навчання за характером діяльності, самостійності, проявом творчих здібностей тих, хто навчається; пояснювально-ілюстративний або інформаційно-рецептивний (метод навчання, спрямований на повідомлення готової інформації різними засобами (словесними, наочними, практичними) та усвідомлення і запам'ятовування її учнями; характерні ознаки (знання у «готовому» вигляді; сприймання знань різними способами (від вчителя, за допомогою підручника); сприймання і осмислення знань учнями, фіксація їх у пам'яті; міцність засвоєння знань забезпечується багаторазовим повторенням); переваги: забезпечує системність знань, послідовність викладу; економить час; недоліки: орієнтований на запам'ятовування і відтворення інформації; не сприяє розвитку розумових здібностей учнів; репродуктивний (метод навчання, спрямований на відтворення учнем способів діяльності за визначеним учителем алгоритмом); характерні ознаки (знання у «готовому» вигляді; розуміння, запам'ятовування, правильне відтворення знань учнями; міцність засвоєння знань та вмінь забезпечується через багаторазове виконання одного й того самого завдання, варіативних, схожих з раніше засвоєними зразками); переваги: забезпечує можливість передачі великої за обсягом навчальної інформації без значних зусиль; економить час; недоліки: діяльність має алгоритмічний характер (за інструкціями, правилами, в аналогічних, схожих зі зразком, ситуаціях); не сприяє розвитку гнучкості мислення; не формує навичок пошукової діяльності; проблемного викладу (метод навчання, який передбачає постановку вчителем перед учнями проблеми і визначення шляхів її розв'язання з приховуванням можливих пізнавальних суперечностей); характерні ознаки (показ вчителем шляху дослідження проблеми, розв'язання її від початку до кінця; спостереження учнями за процесом роздумів учителя, оволодіння уміннями розв'язувати проблемні завдання); переваги: сприяє самостійному оволодінню знаннями, розвитку навичок творчої діяльності; недоліки: потребує великих витрат часу; не розв'язує завдань щодо формування практичних умінь і навичок; малоефективний при засвоєнні учнями принципово нових розділів чи тем навчальної програми, коли немає змоги застосувати принцип аперцепції (опори на попередній досвід) і необхідне пояснення вчителя; частково-пошуковий (метод навчання, за якого певні елементи знань повідомляє педагог, а частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання); характерні ознаки (організація учителем пошуку нових знань за допомогою різних засобів; самостійне розв'язання учнями частини проблемної ситуації шляхом аналізу, порівняння, узагальнення); переваги: сприяє організації активного пошуку; активізує мислення (набуває продуктивного характеру); пробуджує інтерес; недоліки: не створює в учнів цілісного бачення всього шляху пошуку, здобування знань; потребує значних затрат часу, певного рівня підготовки вчителя; дослідницький (метод навчання, який передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку); характерні ознаки (спільне формулювання вчителем та учнями проблеми; самостійне здобуття учнями нових знань у процесі дослідження проблеми, порівняння різних варіантів відповідей, визначення основних засобів досягнення результатів; основною метою діяльності вчителя є оперативне управління процесом розв'язання проблемних завдань); переваги: залучення школярів до самостійних і безпосередніх спостережень, на основі яких вони встановлюють зв'язки між предметами і явищами дійсності, пізнають закономірності, роблять висновки; навчання характеризується високою інтенсивністю, підвищеним інтересом, знання - глибиною, міцністю і дієвістю; недоліки: потребує значних затрат часу, певного рівня підготовки вчителя та учнів.

59. Технології навчання, історія їх виникнення.

Поняття: «технологія навчання», «освітня технологія», «технологія в навчанні», «технологія в освіті» (науково обґрунтована педагогічна (дидактична) система, яка гарантує досягнення певної навчальної мети шляхом неухильного виконання визначеної послідовності взаємодії вчителя і учнів, використання відповідної сукупності методів і форм навчання в умовах оперативного контролю й оцінювання проміжних результатів навчання, їх корекції). Причини застосування (невідповідність між стратегічною метою (всебічний розвиток особистості дитини), закладеною в нормативних документах, і реальною діяльністю ЗНЗ (надання учням певної суми ЗУН, контроль та оцінювання їх), ступінь розвитку суспільства й науки). Вперше ввів у 1886 р. англієць Джеймс Саллі (1842-1923). Основна функція (сконструювати і реалізувати такий навчальний процес, який гарантує досягнення поставленої цілі). Істотні ознаки (концептуальність (опора на конкретну наукову концепцію або систему уявлень); діагностичне визначення цілей і результативності (гарантоване досягнення цілей, ефективних результатів за оптимальних затрат); економічність (виражає якість, яка забезпечує резерв навчального часу, оптимізацію праці педагога і досягнення запланованих результатів у найкоротші строки); алгоритмізованість, проектованість, цілісність, керованість (легке відтворення конкретної технології будь-яким педагогом у будь-якому освітньому закладі); коригованість (можливість постійного оперативного зворотного зв'язку, послідовно орієнтованого на чітко визначені цілі); візуалізація (характерна для окремих технологій, передбачає використання аудіовізуальної та електронно-обчислювальної техніки, застосування різноманітних дидактичних матеріалів і оригінальних наочних посібників). Відомі технології (технологія поетапного формування розумових дій (П.Я.Гальперін), технологія інтенсивного навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу (В.Ф.Шаталов), технологія внутрікласної диференціації (М.П.Гузик), особистсно орієнтована технологія, інтерактивна технологія, технологія розвитку критичного мислення, проектна технологія).

60. Різні підходи до класифікації технологій навчання.

Поняття «технологія навчання».Класифікація технологій (групування технології за певною ознакою): за рівнем застосування (загальнопедагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів); предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів); локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ); за провідним чинником психічного розвитку (біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам); соціогенні (переважають соціальні чинники); психогенні (провідна роль належить психічним чинникам); за філософською основою (матеріалістичні та ідеалістичні; наукові та релігійні; гуманістичні й антигуманні); за ставленням до дитини (авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації); дидактоцентристські (центровані на навчанні); особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання); антропософські (грец. anthropos - людина і sophia - мудрість) і теософські (засновані на вченнях про божественну суть усіх речей); вільного виховання та примусу).

61.Технологія навчання та методика навчання.

Поняття: «технологія навчання» та «методика навчання» (цілісна система проектування та організації процесу навчання, заснована на певній дидактичній теорії, і сукупність методичних рекомендацій, ефективність застосування яких багато в чому залежить від майстерності і творчості вчителя). Принципові відмінності (технологія жорстко задає спосіб досягнення мети через алгоритмізацію дій і процедур; дії та процедури, спрямовані на досягнення заданої мети в рамках технології, повинні строго дотримуватися одна за одною; елемент суб'єктивності доведений до мінімуму, що дає можливість її перенесення з одного навчального закладу до іншого, від одного викладача до іншого (одна і та ж технологія в руках різних викладачів дає подібні результати). Технологія та методика відрізняються за ступенем вираженості наступних критеріїв: цілеспрямованості (ясності, точності, дидактичної опрацьованості цілей); концептуальності (опори на глибоко розроблену педагогічну (дидактичну) теорію); системності (цілі, зміст, форми, методи, засоби, умови навчання проектуються і застосовуються в цілісній системі); діагностичності (оцінка вихідного, проміжного та підсумкового результату навчальної діяльності учнів повинні мати не формальний кількісний, а якісний діагностичний характер); гарантованості якості навчання; новизни (опори на нові, новітні досягнення педагогіки, психології, дидактики, використання сучасних ідей і відеозасобів, комп'ютерної).

62. Проектна технологія навчання: мета, концептуальні положення, особливості застосування.

Поняття «технологія навчання» Особливості проектної технології ( проект - спеціально організований вчителем і самостійно виконаний учнями комплекс дій, що завершується результатом теоретичного продукту). Класифікація проектів (за домінантною діяльністю (дослідницькі; пошукові; творчі; прикладні (практично-орієнтовані); рольові; інформаційні); за предметно-змістовою галуззю знань (монопроект (у межах однієї галузі знань), міжпредметний проект); за характером контактів (серед учасників однієї школи, класу, міста, регіону, країни; серед учасників різних країн світу); за кількістю учасників (особистісні; парні; групові); за тривалістю виконання (короткочасні; середньої тривалості, довготривалі). Етапи роботи над проектом (підготовка до проектування (визначення теми, мети й завдань); планування; дослідження; результати; оформлення звіту, підготовка до презентації; презентація; оцінка проектної діяльності та її результатів). Вимоги ( наявність значущої в дослідницькому плані проблеми, що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку; самостійна діяльність учнів (групова, парна чи індивідуальна); використання дослідницьких методів; структурування змістової частини проекту із зазначенням поетапних результатів).

63. Інтерактивна технологія навчання: мета, концептуальні положення, особливості застосування.

Поняття «технологія навчання». Особливості інтерактивного навчання (в перекладі інтерактивний — здатний до взаємодії, діалогу; визначення за О.Пометун (навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють; головна мета (підготовка особистості до реального життя; формування громадянської позиції; перехід від особистості учня, що самоідентифікується, до особистості, яка саморелізується ); класифікація за метою уроку та формою організації навчальної діяльності (інтерактивна технологія кооперативного навчання (робота в парах;ротаційні (змінювані) трійки; два – чотири – всі разом;карусель;робота в малих групах;акваріум); інтерактивні технології колективно-групового навчання (обговорення проблеми в загальному колі; мікрофон;незакінчені речення;мозковий штурм;навчаючи – учусь;ажурна пилка;аналіз ситуації;вирішення проблем;дерево рішень); інтерактивні технології ситуативного моделювання (навчання в грі; симуляції або імітаційні ігри;спрощене судове слухання;громадські слухання;розігрування ситуації за ролями); інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань (метод прес; займи позицію; зміни позицію; неперервна шкала думок; дискусія; дискусія в стилі телевізійного ток-шоу; оцінювальна дискусія; дебати) Педагогічні вимоги:. до роботи мають бути залучені всі учні; активна участь у роботі має заохочуватися; учні повинні самостійно розробляти і виконувати правила роботи в малих групах; учнів повинно бути не більше 30 осіб; учні повинні бути підготовлені до роботи в малих групах; усі матеріали для групової роботи готуються заздалегідь; на одному уроці застосовувати 1-2 інтерактивні прийоми). Структура інтерактивного уроку (мотивація навчання; оголошення теми і очікуваних результатів; надання необхідних відомостей; інтерактивна вправа; рефлексія результатів).

64. Засоби навчання.

Поняття «засоби навчання» (різноманітні матеріали і знаряддя (навчальне обладнання), що використовується у системі пізнавальної діяльності, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягається визначена ціль навчання), їх роль (заміняють учителя як джерело знань (підручник); конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (підручник, картини); є прямими об'єктами вивчення, дослідження (прилади); є «посередниками» між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (моделі); сприяють формуванню умінь та навичок - навчальних і виробничих (прилади). Взаємозв'язок засобів та методів навчання (методи – Яким способом?, засоби – За допомогою чого?; засоби посилюють дію методу). Види (прості ( словесні (підручники);візуальні: (реальні предмети, моделі); складні ( механічні візуальні пристрої (мікроскоп); аудіальні (магнітофон); аудіовізуальні (відео);засоби, які автоматизують процес навчання (комп’ютери). Слово вчителя як найістотніший засіб навчання (функції: інформаційна (засіб передачі навчальної інформації); комунікативна (засіб спілкування);організаційна (організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок; спрямовує увагу учнів; розвиває мислення, формує уявлення та переконання; впливає на емоції і почуття). Підручник як засіб навчання (1. джерело змісту освіти; 2. засіб навчання, який володіє матеріальною формою, що пов’язана зі змістом навчання, з процесом засвоєння цього змісту). Засоби наочності (натуральні (природні реальні предмети, явища, процеси – рослини, географічні об’єкти і т.д.), зображувальні (картини, муляжі, копії), знаково-символічні (формули, графіки, діаграми, схеми). Педагогічні вимоги: детальний аналіз мети та змісту навчального матеріалу; врахування пізнавальних закономірностей навчальної діяльності учнів; підготовленість учнів до сприймання навчального матеріалу за допомогою певних засобів навчання; забезпечення органічного поєднання засобів навчання з розповіддю вчителя та іншими засобами навчання.

65. Технічні засоби навчання.

Поняття «засоби навчання», їх роль, види. Технічні засоби навчання (ТЗН – обладнання і апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності), їх роль ( дає змогу: долати часові і просторові межі, проникати у глибинну сутність явищ і процесів; показати явища у розвитку, динаміці; реалістично відобразити дійсність; емоційно забарвити інформацію). Види (за видом сприймання (зорова (візуальна), слухова (аудіо), наочно-слухова (аудіовізуальна); за способом передавання матеріалу (за чи без допомогою технічної апаратури; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна - на основі демонстраційних засобів та індивідуальна - на основі розданого учням образотворчого матеріалу). Засоби зорової (візуальної ) наочності: екранні ( транспаранти,діапозитиви, діафільми) і друковані (таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал). Засоби слухової (аудіо) наочності: аудіо записи і СД-записи. Наочно-слухові (аудіовізуальні) засоби: діафільми із звуковим супроводом, кінофільми і кіно-фрагменти, відеозапис). Педагогічні вимоги (аналіз змісту і логіки навчального матеріалу; підбір ТЗН відповідно до змісту уроку; своєчасне використання на уроці; дотримання правил техніки безпеки). Комп'ютер (напрями використання: засіб індивідуалізації навчання; джерело інформації; засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань; засіб творчої діяльності учнів (наприклад, музичний редактор дає змогу писати музику для будь-якого інструменту); засіб заохочення до навчання в ігровій формі; засіб допомоги дітям з дефектами фізичного і розумового розвитку). Комп’ютерні навчальні програми: комп’ютерний підручник (програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або розділ; поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму); контролюючі програми (програмні засоби призначені для перевірки та оцінювання знань, умінь та навичок); тренажери (засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнути результатів); ігрові програми (забезпечують додаткові до навчальних програм дидактичні можливості); предметно-орієнтовані середовища (програми, які моделюють мікро- та макросвіти, об’єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об’єктами, операції з ними). Застосування електронної системи навчання: бази даних (різноманітна статистична, текстова, графічна, ілюстративна інформація, яка доповнює матеріал підручників та посібників); бази знань (певний обсяг інформації з конкретної теми, структурованої так, що у кожному її елементі є посилання на інші логічно пов’язані з ним елементи); мультимедіа-технології (пов’язані зі створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, мультимедіа-енциклопедій, комп’ютерних фільмів, що поєднують анімацію, текстову, графічну, аудіо- та відеоінформацію (наприклад, не виходячи з класу учні можуть бути присутні на лекціях видатних учених); мережеві технології (робота в комп’ютерних мережах (наприклад, участь у діяльності дослідницьких колективів); телекомунікації (робота у мережі телекомунікацій (наприклад, спільна наукова робота з учнями школи з іншої країни). Використання комп'ютерасприяє: підвищенню інтересу й загальної мотивації, активізації, індивідуалізації навчання розширенню інформаційного і тестового «репертуарів», доступу учнів до «банків інформації», можливості оперативно отримувати необхідні дані в достатньому обсязі; об'єктивності перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

66. Форми організації навчання (індивідуальна, індивідуально-групова, класно-урочна, белл-ланкастерська, мангеймська, Дальтон-план, бригадно-лабораторна, план Трампа, комплексна.)

Поняття «форма організації навчання» (обмежена у просторі і часі взаємообумовлена діяльність вчителя та учнів), їх класифікація (за кількістю учнів (масові, колективні, групові, мікрогрупові, індивідуальні), за місцем навчання (шкільні, позашкільні), за дидактичною метою (теоретичного, комбінованого, практичного навчання), за тривалістю навчання (класичний урок (45хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), уроки «без дзвінків»). Методита форми навчання (метод – це спосіб передачі знань від вчителя до учнів, форма – це спеціальна побудова (конструкція) навчального процесу; методи наповнюють форми конкретним внутрішнім змістом). Характеристика форм організації навчання, які склалися історично (індивідуальна (особливості: вчитель безпосередньо чи опосередковано (з допомогою підручника, комп’ютера) працює з одним учнем; позитивне: врахування індивідуальних особливостей учнів; негативне: не дає можливості охопити навчанням велику кількість дітей, потребує значних матеріальних затрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками; застосування: репетиторство, гра на музичному інструменті), індивідуально-групова (особливості: вчитель працює з групою дітей (10-15 чол.) різного віку й інтелектуального розвитку, кожен учень самостійно вивчає те, що задає вчитель; позитивне: дає можливість навчити основам грамоти значно більшу кількість дітей; негативне: одночасно навчаються діти, які перебувають на різних ступенях освіти; застосування: елементи в малокомплектних школах), класно-урочна (перша форма масового навчання; особливості: дітей одного віку (приблизно однаковий рівень анатомо-фізіологічного та психічного розвитку) розподіляють по класах (до 30 осіб); основною формою навчання є урок, який має свою мету, зміст; вчитель пояснює учням навчальний матеріал, контролює його засвоєння; навчальний рік розпочинається та закінчується в певний час, має чотири періоди канікул; переваги: ґрунтується на закономірностях засвоєння навчального матеріалу, забезпечує єдність системи навчання в межах всієї країни, передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно; недоліки: орієнтована на середнього учня, не дає можливості достроково освоїти програму, обмежує можливості індивідуального підходу до учнів; застосування: традиційна форма навчання в Україні ), белл-ланкастерська (форма взаємного навчання; особливості: учнів поділяли на групи (25-30 осіб), до яких прикріпляють старшого учня (монітора), вчитель спочатку навчає старших учнів, які за допомогою унаочнення навчають молодших; переваги: дає можливість одночасно навчити велику кількість дітей (до 300 осіб); недоліки: забезпечує оволодіння лише елементарними знаннями; застосування: уроки, які проводять студенти педагогічних закладів ), мангеймська (особливості: за результатами попередніх психометричних досліджень і характеристик вчителів учнів поділяли на групи: основні класи (діти із середніми здібностями), класи для учнів малоздібних, допоміжні класи (для розумово відсталих дітей), класи для обдарованих дітей; тривалість та зміст навчання для кожної групи різні; переваги: враховано рівень розумового розвитку учнів; недоліки: надання біологічним чинникам вирішальної ролі у розвитку учнів; застосування: елементи - класи для здібних дітей) Дальтон-план (особливості: виключає поділ на класи, колективну роботу вчителя з учнями, кожен учень у формі плану отримує індивідуальне завдання, яке виконує в спеціальній лабораторії (зосереджені книги, таблиці, посібники), учнів переводять з класу в клас після оволодіння програмовим матеріалом (3-4 рази на рік), вчитель виступає в ролі організатора, консультанта; переваги: враховано індивідуальні особливості учнів, сприяє розвитку самостійності; недоліки: розвиває нездорове суперництво, індивідуалізм; застосування: в американських школах, елементи – заочна форма навчання ), бригадно-лабораторна (особливості: учнів поділяють на бригади (по5-7 осіб) на чолі з бригадиром; бригада отримує навчальні завдання (план), про виконання якого бригадир звітувався у встановлені терміни; оцінюється робота всієї бригади; переваги: розвиток колективної пізнавальної діяльності, формування почуття колективізму; недоліки: знеособлення навчальної праці частини учнів, зниження рівня знань, конфлікти в бригадах; застосування: елементи – під час проведення лабораторних та практичних робіт), план Трампа (особливості: поєднання масової (100-150 осіб; читання лекцій досвідченим педагогом з використання технічних засобів; 40% часу), групової (10-15 осіб; обговорення лекцій під керівництвом рядового викладача, або найздібнішого учня; 20% часу) та індивідуальної (індивідуальна робота в навчальних лабораторіях, кабінетах; 40% часу), непостійний склад навчальних груп, відсутність поділу на класи; переваги: поєднання занять у великих, малих навчальних групах з індивідуальними заняттями; недоліки: вимагає чіткої роботи викладачів і належного матеріального забезпечення; застосування: елементи – в системі вищої освіти).

67. Класно-урочна форма організації навчання.

Поняття «форма організації навчання».Назва відомих форм організації навчання, що склалися історично. Історія виникнення класно-урочної форми організації навчання (досвід братських шкіл України та Білорусії; теоретичне обґрунтування Я.А.Коменським). Характерні ознаки класно-урочної форми організації навчання (клас (постійний склад учнів, приблизно одного віку і рівня підготовки); планування навчання (клас працює відповідно до свого річного плану); урок (навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов’язаних елементів); монізм (кожен урок присвячений одному предмету); розклад (чергування уроків); педагогічне управління (керівна роль вчителя); варіативність діяльності (застосування різних видів і форм пізнавальної діяльності учнів). Переваги (ґрунтується на закономірностях засвоєння навчального матеріалу; забезпечує єдність системи навчання в межах всієї країни; передбачає засвоєння нового матеріалу в невеликих обсягах, планомірно і послідовно; полегшує виховання в учнів почуття колективізму шляхом використання фронтальних форм роботи; активізує роботу учнів; сприяє раціональному використанню часу; дає можливість застосування різних методів навчання) та недоліки (орієнтована на середнього учня; не дає можливості достроково освоїти програму; обмежує можливості індивідуального підходу до учнів).

68. Організаційні ознаки класно-урочної системи навчання в Україні.

Особливості класно-урочної форми організації навчання (клас; планування навчання; урок; монізм; розклад; педагогічне управління; варіативність діяльності), її переваги та недоліки.Організаційні ознаки класно-урочної форми організації навчання відповідно до «Положення про загальноосвітній навчальний заклад» (комплектування класів (в межах дітей одного віку); їх наповнюваність (не більше 30 учнів, але не менше 5; за меншої кількості навчання здійснюється за індивідуальною формою); початок та закінчення навчального року (1 вересня (День знань) – не пізніше 1 липня наступного року); тривалість навчального року (ЗНЗ І ступеня – 175 робочих днів, ЗНЗ ІІ-ІІІ ступенів – 190; обумовлюється виконанням навчальних програм з усіх предметів); поділ навчального року (чверті, півріччя, семестри, триместри; з канікулами не меншими 30 календарних днів ); відвідування занять (обов’язкове); форми здійснення навчально-виховного процесу (різні – урок, лекція, лабораторно-практичне та семінарське заняття, навчально-виробнича екскурсія і т.д.).

69. Урок як форма організації навчальної діяльності в сучасній школі.

Поняття «урок» (логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом вчителя з постійним складом учнів), його особливості (завершеність і обмеженість у часі частини навчального процесу, під час якої розв’язуються певні навчально-виховні завдання; єдність навчальної, розвиваючої та виховної функцій; органічне ціле з певною дидактичною метою, якій підпорядковані всі без винятку елементи уроку; кожна частина уроку і урок в цілому будуються з урахуванням закономірностей засвоєння знань; кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу; постійна форма навчання, що забезпечує систематичне засвоєння ЗУН; обов’язковість відвідування (адже передбачає вивчення системи знань, поділених поурочно, в певній логіці); гнучка форма (поєднання фронтальної, групової та індивідуальної діяльності учнів; застосування різних методів); створює можливості для згуртування колективу; сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості, розумовому розвитку). В.О.Сухомлинський про роль уроку («урок – це дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства, показник його світогляду, ерудиції»). Урок як «відрізок» навчального процесу (має ті самі структурні компоненти: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний, оцінно-результативний; від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу в цілому) Фактори, які впливають на структуру та результативність уроку (об'єктивні (зміни, які відбуваються в суспільстві; державне замовлення на підготовку майбутніх громадян, здатних задовольнити актуальні потреби суспільства; державні стандарти та програми з їх цілями та предметним змістом; сучасні педагогічні концепції з їх цілями, принципами, технологіями навчання), суб'єктивні (вплив особистості вчителя, рівень його фахової підготовки, стиль спілкування з учнями, вміння враховувати психологічні особливості кожного учня). Основні проблеми уроку (колективний спосіб подачі навчальною матеріалу та індивідуальний характер його засвоєння; організація прямого (вчитель-учень) та зворотного зв'язку (учень-вчитель), його регулярність; вербальний характер навчання і завдання формування активної, творчої особистості; обсяг навчального матеріалу і час, який відводиться на його вивчення на уроці).

70. Типологія уроків. Взаємозв'язок між типом та структурою уроку.

Поняття «урок», його особливості. Типи уроків (класифікація уроків за різними ознаками). Різні підходи до класифікацій типів уроку (за способом проведення; за особливостями процесу навчання і його складовими частинами; за цілями уроку та місцем уроку в їх системі; за дидактичною метою). Особливості типології уроків за дидактичною метою (засвоєння нових знань; формування умінь та навичок; застосування ЗУН; узагальнення та систематизації, перевірки, оцінки та корекції ЗУН; комбінований урок).

Взаємозв'язок між типом та структурою уроку (від типу уроку залежить його структура). Структура уроку певного типу за дидактичною метою (на вибір студента).