Закони навчання

Поняття: «закономірності навчання» (стійкі, повторювальні, об’єктивно існуючі зв’язки між педагогічними явищами, які виявляються під час організації та проведення навчального процесу), «закони навчання» (чітко зафіксовані закономірності: встановлено взаємозв’язок між об’єктами, досліджено його вид, форму, характер, межі прояву), їх роль у процесі навчання (визначають порядок досягнення цілей і завдань навчання; сприяють ефективному управлінню навчальною діяльністю; надають можливість передбачити результати навчально-виховного процесу; надають можливість науково обґрунтувати та оптимізувати зміст, методи, форми навчання учнів). Закони дидактики (закон соціальної зумовленості цілей, змісту і методів навчання; закон виховуючого і розвиваючого навчання; закон зумовленості навчання характером діяльності; закон цілісності та єдності дидактичного процесу; закон єдності та взаємозв'язку теорії та практики).

32. Закономірності навчання.

Поняття: «закономірності навчання», «закони навчання», їх роль у процесі навчання. Взаємозв'язок між закономірностями та принципами навчання (принципи витікають (ґрунтуються, базуються) на закономірностях) Види закономірностей навчання: загальні (мети навчання (Н., мета навчання залежить від рівня і темпу розвитку суспільства ); змісту навчання (Н., зміст освіти залежить від суспільних потреб і цілей навчання ); методів навчання (Н., ефективність методів навчання залежить від мети і змісту навчання ); якості навчання (Н., якість навчання залежить від часу навчання ); мотивації навчання (Н., результативність навчання залежить від сформованості мотивів навчання ); управління навчанням (Н., продуктивність навчання залежить від інтенсивності зворотних зв’язків у навчанні ), конкретні (дидактичні (Н., результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні його тривалості), гносеологічні (Н., результати навчання (у певних межах) прямо пропорційно залежать від уміння учнів вчитися), психологічні (Н., продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна інтересові учнів до навчальної діяльності), управлінські (Н., ефективність навчання (у певних межах) прямо пропорційна частоті і обсягу зворотного зв’язку), соціологічні (Н., розвиток індивіда зумовлений розвитком всіх інших індивідів з якими він прямо чи опосередковано спілкується), організаційні (Н., результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні працездатності вчителя).

33. Принципи навчання як вихідні положення, що визначають характер діяльності вчителя та учнів.

Поняття: «закономірності навчання», «принципи навчання» (вихідні або керівні положення, що базуються на його закономірностях і визначають мету, зміст, форми та методи навчання), «правила навчання» або «дидактичні правила» (опис педагогічної діяльності, що базується на конкретному принципі, конкретні вказівки педагогові про те, як слід діяти в стандартних навчальних ситуаціях). Взаємозв'язок: закономірностей та принципів навчання ( принципи витікають (ґрунтуються, базуються) на закономірностях); принципів навчання та дидактичних правил (дидактичні правила витікають з принципів навчання, розробляються на їх основі). Роль принципів навчання (визначають мету, зміст, форми та методи діяльності вчителя). Класифікація принципів навчання (принципи навчання, що стосуються усіх компонентів дидактичного процесу (розвиваючого та виховного характеру навчання; науковості змісту та методів навчання; практичної спрямованості навчання; системності й послідовності; гуманізації та гуманітаризації навчання; оптимізації навчання); принципи навчання, що стосуються діяльності суб'єктів викладання (учителів) та їхньої методики (демократизації в навчанні; доступності та дохідливості викладання; наочності в навчанні; раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм та способів навчальної роботи); принципи навчання, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння (учнів) (мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів; активності, свідомості та самостійності учнів); принцип, що стосується контрольно-оцінювальних функцій дидактичного процесу (міцності засвоєння ЗУН).

34. Принципи навчання, що стосуються усіх компонентів дидактичного процесу.

Поняття «принципи навчання», їх роль у процесі навчання.Класифікація принципів навчання (принципи навчання, що стосуються усіх компонентів дидактичного процесу; принципи навчання, що стосуються діяльності суб'єктів викладання (учителів) та їхньої методики; принципи навчання, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння (учнів); принцип, що стосується контрольно-оцінювальних функцій дидактичного процесу. Характеристика (розкрити зміст принципу; сформулювати дидактичні правила) принципів навчання, що стосуються усіх компонентів дидактичного процесу: розвиваючого та виховного характеру навчання (навчаючи учнів, вчитель їх одночасно і розвиває, і виховує); науковості змісту та методів навчання (зміст навчального матеріалу з предмета відображає досягнення певної науки; вчитель повинен застосовувати досліджені наукою методи); практичної спрямованості навчання (в процесі навчання йде підготовка учнів до практичної діяльності, тому зміст, форми, методи навчання повинні бути пов’язані з практикою); системності й послідовності (процеснавчання повинен йти послідовно: від простого до складного, від близького до далекого; повинен носити системний характер ); гуманізації та гуманітаризації навчання («олюднення» змісту освіти, переорієнтація навчання на інтереси людини); оптимізації навчання (досягнення результатів у процесі навчання оптимальним шляхом: з найменшою затратою фізичних сил та часу ).

35. Принципи навчання, що стосуються діяльності суб'єктів викладання (вчителів) та їхньої методики.

Поняття «принципи навчання», їх роль у процесі навчання.Класифікація принципів навчання. Характеристика (розкрити зміст принципу; сформулювати дидактичні правила) принципів навчання, що стосуються діяльності суб'єктів викладання (вчителів) та їхньої методики: демократизації в навчанні (встановлення суб’єкт-суб’єктних взаємин між педагогом та учнями); доступності та дохідливості викладання (відповідність змісту, характеру, обсягу навчального матеріалу віковим особливостям і рівню підготовки учнів); наочності в навчанні («золоте правило дидактики» за Я.Коменським; побудова процесу навчання на основі живого сприймання учнями предметів і явищ об’єктивної дійсності); раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм та способів навчальної роботи (вдале поєднання колективного характеру навчального процесу і індивідуально-психічних особливостей учнів).

36. Принципи навчання, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності суб'єктів учіння (учнів).

Поняття «принципи навчання», їх роль у процесі навчання.Класифікація принципів навчання. Характеристика (розкрити зміст принципу; сформулювати дидактичні правила) принципів навчання, що стосуються діяльності суб'єктів учіння (учнів): мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів (формування позитивних мотивів навчальної діяльності учнів); активності, свідомості та самостійності (спонукання учнів до активної свідомої самостійної роботи).

37. Принцип навчання, що стосується контрольно-оцінювальних функцій дидактичного процесу.

Поняття «принципи навчання», їх роль у процесі навчання. Класифікація принципів навчання.Характеристика (розкрити зміст принципу; сформулювати дидактичні правила) принципу навчання, що стосується контрольно-оцінювальних функцій дидактичного процесу: міцності засвоєння знань, формування умінь та навичок (ефективність процесу навчання залежить від міцності засвоєних знань, сформованих умінь та навичок).

38. Загальна характеристика змісту шкільної освіти.

Поняття «зміст освіти» (система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя і праці).Соціальний досвід людства – основне джерело змісту освіти, його складові (вже здобуті суспільством знання; досвід здійснення відомих способів діяльності; досвід творчої, пошукової діяльності; досвід ставлень до світу і самого себе). Фактори, які впливають на формування змісту освіти (об'єктивні (система потреб і цілей суспільства; соціальні і наукові досягнення; можливості учнів) та суб'єктивні (методологічні позиції вчених (Д.Локка, Й.Песталоцці, Й.Гербарта, Г.Спенсера, Д.Дьюї).

Поняття «зміст освіти». Основні теорії формування змісту освіти (теорія формальної освіти (основне джерело знань – розум; при виборі змісту освіти не потрібно давати великий обсяг знань, оскільки учні його не засвоять, а необхідно розвивати розумові здібності, пам'ять, мислення, увагу дитини; прихильники: Д.Локк, Й.Песталоцці, Й.Гербарт; введення предметів: латинська, грецька мови, математика; визначає зміст освіти граматичних шкіл Англії, загальноосвітніх ліцеїв Франції, гімназій та гуманітарних ліцеїв України; недоліки: знання не узагальнюються і не переносяться в інші умови; участь людини в суспільному житті вимагає не тільки відповідних здібностей, але й певних знань ), теорія матеріальної освіти (основне джерело знань - практичний досвід, тому необхідно давати ті знання, які можна застосувати на практиці, людина повинна бути енциклопедично освіченою, в процесі засвоєння корисних знань буде відбуватися також розвиток мислення, розумових здібностей; прихильники: Г.Спенсер; введення предметів: логіка, математика, біологія, хімія, мови; визначає зміст освіти коледжів, деяких ліцеїв; недоліки: знання дуже швидко «старіють», запам’ятовування конкретної інформації нетривке ), педоцентрична теорія (при виборі змісту освіти потрібно враховувати інтереси та здібності дітей; прихильники: Д.Дьюї; введення предметів: визначаються інтересами дітей; визначає зміст освіти американських шкіл; недоліки: зниження загального рівня освіти).

40. Наукові вимоги щодо формування змісту шкільної освіти.

Поняття «зміст освіти». Вимоги до змісту освіти в сучасній школі (відповідність меті та завданням виховання, які ставить суспільство перед школою; гуманістична спрямованість (пріоритет загальнолюдських цінностей, здоров’я людини, її вільного розвитку); науковість (занесення фактів і теоретичних положень, які є сталими в науці, відповідає її новітнім досягненням; чіткість висновків з питань розвитку природи і суспільства); послідовність (кожне нове знання спирається на попереднє і впливає на нього); взаємозв'язок між окремими навчальними предметами (а) вивчення деяких предметів неможливе без попередньої підготовки з інших предметів; б) кожна з наук займається вивченням лише певних сторін розвитку природи та суспільства, отож вони знаходяться в тісному взаємозв’язку, ідеї однієї науки використовуються в інших науках); зв'язок з життям (показ практичної значущості ЗУН); відповідність віковим можливостям учнів і рівню їх підготовки (якість навчання знижується, якщо школярам доводиться засвоювати перевантажений за обсягом чи дуже ускладнений теоретично матеріал і навпаки, якщо матеріал занадто легкий, то знання і пізнавальні сили ростуть повільно, непропорційно до їх можливостей); доступність (передбачено структурою навчальних планів і програм, способом викладу наукових знань у навчальних книгах, порядком уведення й оптимальною кількістю наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти); підтримка світового стандарту (допомагає школі інтегрувати в світовій освітянський простір).

41. Державний стандарт загальної середньої освіти.

Поняття «Державний стандарт загальної середньої освіти» (звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо їх здобуття); розробляється Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, Національною Академією наук України та Академією педагогічних наук України; затверджується Кабінетом Міністрів України; переглядається не менше як один раз на 10 років. Базовий навчальний план (нормативний документ, який дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру, встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету) – основоположний документ Державного стандарту загальної середньої освіти. Складові Базового навчального плану: інваріантна частина (спільна складова для всіх загальноосвітніх закладів України (державний компонент); забезпечує єдність навчального процесу; містить обов’язкові для вивчення освітні галузі (мова і література, суспільствознавство, культурознавство, природознавство, математика, природознавство, технології, фізична культура та здоров’я); варіативна частина (змінна складова (шкільний компонент), містить вибірково-обов’язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи; створює передумови для відображення у змісті навчання природних, соціокультурних особливостей регіону, для диференціації, індивідуалізації, профільності (в старших класах) навчання, забезпечує врахування інтересів, здібностей учнів, бажань батьків, можливостей школи; кількість годин: у початковій школі 8-10%, у середній – 15-20%, у старшій – до 35% від загальної кількості годин). Розподіл годин державного компоненту між освітніми галузями (суспільно-гуманітарні - 35%, природничо-математичні – 25%, оздоровчо-трудові – 15%, естетичні – 5%).

42. Державний стандарт початкової освіти.

Поняття «Державний стандарт загальної середньої освіти».Державний стандарт початкової загальної освіти (складові: загальна характеристика складових змісту освіти, Базовий навчальний план, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів; затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011р.; вступив у дію з 1вересня 2012-2013 н.р.(для учнів 1 класів); розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів; ґрунтується на засадах особистісно зорієнтованого (спрямованість навчально-виховного процесу на взаємодію і плідний розвиток особистості педагога та його учнів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у навчанні (забезпечує розвиток академічних, соціокультурних, соціально-психологічних та інших здібностей учнів) і компетентнісного (спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є ієрархічно-підпорядковані ключова, загальнопредметна і предметна (галузева) компетентності) підходів.

Компетенція (суспільно визнаний рівень знань, умінь, навичок, ставлень у певній сфері діяльності людини; види: предметна (сукупність знань, умінь та характерних рис у межах конкретного предмета, що дає можливість учневі самостійно виконувати певні дії для розв’язання навчальної проблеми (задачі, ситуації; учень має уявлення, знає, розуміє, застосовує, виявляє ставлення, оцінює) та ключова (об’єктивна категорія, що фіксує суспільно визначений комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосувати в широкій сфері діяльності людини). Компетентність (набута у процесі навчання інтегрована здатність особистості, яка складається із знань, досвіду, цінностей і ставлення, що можуть цілісно реалізовуватися на практиці; види: предметна або галузева (набутий учнями у процесі навчання досвід специфічної для певного предмета діяльності, пов’язаної із засвоєнням, розумінням і застосуванням нових знань; предметні компетентності: комунікативна; літературна; мистецька; міжпредметна естетична; природничо-наукова; математична; проектно-технологічна; інформаційно-комунікаційна; суспільствознавча; історична; здоров’язбережувальна) і ключова (спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів; уміння вчитися; ключові компетентності: уміння спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами; математична компетентність; базова компетентність в галузі природознавства; базова компетентність в галузі техніки; інформаційно-комунікаційна компетентність; соціальна компетентність; громадянська компетентність; загальнокультурна компетентність; здоров’язбережувальна компетентність).

43. Предметна структура змісту навчання. Наука та навчальний предмет.

Поняття: «предметна структура змісту навчання» (сума змісту всіх навчальних предметів, які вивчаються в школі), «навчальний предмет» або «навчальна дисципліна» (основні положення тієї чи іншої галузі знань, що доступні учням на певному етапі навчання, а також дидактичний матеріал, що допомагає оволодіти комплексом умінь і навичок). Зміст навчального предмету (основні (основи наук) та допоміжні (засіб засвоєння основ наук) знання). Порівняльна характеристика понять: «наука» (містить наукові знання, які відповідають досягненням тієї чи іншої науки) та «навчальний предмет» (містить основи (систему понять) тієї чи іншої науки); «основи наук» (містить наукові знання, які відповідають досягненням тієї чи іншої науки, але відрізняється від науки за їх глибиною та обсягом) та «навчальний предмет» (містить: основи науки, дидактичний матеріал для формування умінь і навичок, для реалізації не лише освітньої, але і розвиваючої та виховної мети, систему умінь і навичок взаємодії людини з областю дійсності, яка вивчається (музика, співи, фізкультура – не основи наук, але є навчальними предметами). Групи навчальних предметів (предметні (фізика, хімія, біологія, астрономія, географія, історія), за способами діяльності (мова, креслення, фізкультура, праця), образного бачення світу (музика малювання). Цикли навчальних предметів,розподіл годин між ними (суспільно-гуманітарні - 35%, природничо-математичні – 25%, оздоровчо-трудові – 15%, естетичні – 5%).

44. Навчальний план. Характеристика державного та шкільного компонентів навчального плану.

Поняття «навчальний план» (документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу і річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет).

Пояснення схеми: базовий навчальний план типований навчальний план - робочий навчальний план (1. На основі базового навчального плану МОН України розробляються і затверджуються типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів (гімназія, ліцей і т.д.); містить назви навчальних предметів і курсів; місцеві органи управління можуть доповнювати їх навчальними предметами і курсами, характерними для даного регіону (за рахунок варіативної частини). 2. На основі типового навчального плану загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік; відображають особливості організації навчально-виховного процесу школи). Компоненти навчального плану (державний (розробляє МОН України; має забезпечувати соціально необхідний для кожної людини обсяг і рівень ЗУН; містить обов’язкові для вивчення предмети з освітніх галузей (мова і література (Н. українська мова, українська література, іноземна мова, зарубіжна література, література і мова національних меншин), суспільствознавство, культурознавство, природознавство, математика, природознавство, технології, фізична культура та здоров’я); розподіл годин між освітніми галузями (суспільно-гуманітарні - 35%, природничо-математичні – 25%, оздоровчо-трудові – 15%, естетичні – 5%) та шкільний (містить вибірково-обов’язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи; створює передумови для відображення у змісті навчання природних, соціокультурних особливостей регіону, для диференціації, індивідуалізації, профільності (в старших класах), забезпечує врахування інтересів, здібностей учнів, бажань батьків, можливостей школи; розподіл годин: у початковій школі 8-10%, у середній – 15-20%, у старшій – до 35% від загальної кількості годин).

45. Навчальна програма, її структура. Способи побудови навчальних програм.

Поняття «навчальна програма» (документ, в якому визначається зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання), її структура (пояснювальна записка; зміст навчального матеріалу; обсяг ЗУН; перелік унаочнення та літератури для учнів та методичної літератури для вчителя; критерії оцінювання ЗУН учнів). Вимоги до навчальних програм: наявність грифу МОН України; високий науковий рівень; передбачення виховного потенціалу; генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; його групування навколо провідних ідей і наукових теорій; реалізація міжпредметних зв’язків, взаємозв’язок науки, практики і виробництва, передбачення формування умінь та навичок) Способи побудови навчальних програм (лінійний (матеріал розташовується послідовно з поступовим ускладненням, новий матеріал викладається на основі вже відомого, але не повторює його (історія), концентричний (одні й ті розділи програми повторно вивчаються на різних ступенях навчання, зміст поступово розширюється і поглиблюється (українська мова), спіральний (в загальному вигляді викладається вся структура навчального предмета, його основні положення, які далі поступово конкретизуються і поглиблюються (дидактика).

46. Підручники, їх структура та вимоги до них.

Поняття: «підручник» (книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені відповідно до цілей навчання, які визначені програмою і вимогами дидактики), «навчальний посібник» (книга, матеріал якої розширює зміст підручника, містить додаткові, найновіші і довідкові відомості (довідники, хрестоматії, словники). Роль підручника (джерело знань, розкриває зміст тем із програми; засіб керівництва пізнавальною діяльністю учнів; сприяє формуванню у них навичок самостійної пізнавальної діяльності, самоконтролю). Функції підручника (інформаційна, мотиваційна, розвивальна). Вимоги до його оформлення (один формат (для підручників одного класу), м’яка обкладинка з поліефірним покриттям, міцна основа, чіткий шрифт (розмір змінюється з віком дітей), ілюстрування реалістичними малюнками з виразним і чітким зображенням об’єктів, естетичність оформлення) та змісту (науковість, простота та доступність викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів і т.д., правильність розподілу навчального матеріалу за розділами і параграфами). Принципи формування змісту навчального матеріалу в підручнику (генетичний (в історичній послідовності), логічний (відповідно до логіки конкретної науки), психологічний (відповідно до пізнавальних можливостей учнів). Компоненти змісту підручника (основні наукові факти; світоглядно-методологічні та виховні ідеї; методи наукового мислення та дослідження; знання з історії науки; уміння і навички, що випливають з конкретного змісту). Структура підручника (тексти та позатекстові компоненти (апарат організації засвоєння змісту; запитання і завдання; інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язання задач, прикладів); таблиці; вправи; підписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу; ілюстративний матеріал(фотографії, малюнки, плани); апарат орієнтування(вступ, зміст, бібліографія). Види текстів у підручнику (основний, додатковий, пояснювальний;аналітичний і синтетичний; за способом побудови: індуктивний і дедуктивний; за характером відображення дійсності: емпіричні та теоретичні; за основним методом викладу матеріалу: репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні). Запитання, завдання (репродуктивні (потребують відтворення знань без істотних змін), продуктивні (передбачають перенесення знань в нові умови, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань) та ілюстрації (зображення, які реалізують науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності; види (рівнозначні тексту, доповнюють текст, є об’єктом для запитань, завдань) у підручнику. Основні види роботи з підручником (читання та аналіз тексту; виділення головного в тексті; відповіді на репродуктивні запитання; складання плану; відповіді на продуктивні запитання; виконання дослідницьких завдань; перевірка і контроль ЗУН).