Дидактика

Дидактика

(розділ дидактика)

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

з підготовки і складання іспиту з дисципліни у

VІ семестрі (спеціальність 5.01010201 Початкова освіта)

Сарни-2014

Укладач: Костюкевич Л.В. – викладач педагогіки

Схвалено на засіданні циклової комісії психолого-педагогічних дисциплін та фахових методик

Протокол № 5 від 02.03.2013р.

Вступ

Сучасна школа потребує педагога, який глибоко, системно та міцно засвоїв теоретичні знання щодо змісту та організації процесу навчання, оволодіння якими забезпечує педагогічна наука «Дидактика». Значну роль у поглибленні знань курсу, їх узагальненні та систематизації відіграють різні види контролю, підсумкового, зокрема.

Екзамени підвищують відповідальність студента за результати власної навчально-пізнавальної діяльності, сприяють формуванню у них таких особистісних рис, як вимогливість до себе, наполегливість, старанність.

У процесі екзамену з дидактики перевірці підлягають:

1. Дидактичні категорії та їх визначення (дефінітивний аналіз).

2. Визначення мети та завдань навчально-виховного процесу.

3. Знання основних теоретичних підходів щодо формування змісту освіти в сучасній школі.

4. Розуміння дії законів, закономірностей, принципів і правил навчання.

5. Знання прийомів, методів, засобів, форм організації навчання школярів.

6. Уміння спостерігати, аналізувати та давати оцінку навчально-виховному процесу.

7. Уміння трансформувати теоретичні знань відповідно до умов роботи початкової школи.

8. Уміння працювати з психолого-педагогічною літературою.

9. Знання першоджерел, сучасних освітянських документів і концепцій.

10. Уміння навести конкретні методичні приклади.

11. Знання можливостей застосування передового педагогічного досвіду у роботі вчителя початкових класів.

Зміст екзамену є систематизованим переліком екзаменаційних питань з дидактики. Кожне питання представлене у комплексі з планом відповіді на нього. Такий план є тезовим варіантом викладу думок, який допоможе студентові повно, чітко, послідовно висвітлити питання.

Структура екзаменаційного білета з дидактики складається з трьох теоретичних питань.

Програмні вимоги до екзамену

Дидактика

Предмет і завдання дидактики, її основні категорії та зв'язок з іншими науками. Історія становлення та розвитку дидактики.

Поняття навчання як виду пізнавальної діяльності учнів, його характеристика. Процес навчання як система. Структура процесу засвоєння знань. Мотиви учіння молодших школярів, формування їх пізнавальних і творчих інтересів. Основні функції навчання, його закономірності. Протиріччя як рушійні сили процесу навчання. Принципи навчання, їх класифікація.

Зміст освіти, наукові основи його перебудови у сучасній школі. Державний стандарт загальної середньої освіти. Навчальні плани, навчальні програми, підручники як основне джерело змісту освіти.

Методи навчання, їх класифікація. Характеристика словесних, наочних і практичних методів навчання. Особливості догматичного, пояснювально-ілюстративного, проблемного, особистісно зорієнтованого, програмованого, диференційованого, розвиваючого та модульно-рейтингового навчання.

Характеристика форм організації навчального процесу. Виникнення і розвиток класно-урочної системи навчання. Урок як форма організації навчання, його типологія і структура. Вимоги до сучасного уроку. Підготовка уроку. Форми роботи учнів на уроці. Дидактичні особливості уроків для шестирічних школярів. Підготовка та проведення нестандартних уроків. Позаурочні форми організації навчання: факультативи, предметні гуртки, практикуми, семінарські заняття, навчальні екскурсії, домашня навчальна робота учнів. Специфіка їх використання у роботі з школярами. Особливості організації навчально-виховного процесу у малокомплектних школах.

Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю: сутність, функції, види та педагогічні вимоги до нього. Методи та форми контролю та самоконтролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Призначення оцінки успішності, характеристика бальної системи оцінювання.

Специфіка організації навчально-пізнавальної діяльності з обдарованими дітьми. Проблема відставання учнів у навчанні.

Зміст екзамену

1. Предмет дидактики, її основні функції та завдання.

Поняття «дидактика» (галузь педагогіки, що розробляє теорію освіти та навчання; термін «дидактика»походить від давньогрецького «didaktikcos», що в перекладі означає «той, що навчає», як наука, вона бере початок з «Великої дидактики» (1657) Я.А.Коменського). Предмет дидактики: зміст освіти та організація процесу оволодіння ним (визначення мети і завдань навчання; окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства; виявлення закономірностей процесу навчання; обґрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання; вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання; забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання). Функції дидактики: пояснювальна (описує існуючі системи навчання, досліджує навчальний процес), перетворююча (вивчає процес навчання з метою його вдосконалення), нормативно-прикладна (розробляє рекомендації для практичної діяльності). Основні завдання дидактики: вивчення законів, закономірностей, цілей, принципів, змісту, методів і форм навчання, дослідження найбільш стійких, сутнісних зв'язків, відношень між навчанням, вихованням, розвитком та самовдосконаленням особистості.

2. Основні поняття дидактики: освіта, навчання, самоосвіта, принципи навчання, методи, засоби та форми організації навчання.

Основні дидактичні поняття: освіта (процес і результат оволодіння системою наукових знань, умінь та навичок і формування, на їх основі світогляду, розвиток моральних та інших якостей особистості), навчання (процес взаємодії вчителя та учнів з метою передачі знань, формування умінь і навичок), самоосвіта (процес розширення пізнавальних інтересів особистості), принципи навчання (керівні положення, що базуються на закономірностях процесу навчання, та визначають його зміст, форми та методи), методи навчання (способи взаємодії вчителя та учнів з метою передачі системи знань, умінь і навичок), засоби навчання (різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягається визначена ціль навчання), форма організації навчання (обмежена у просторі та часі взаємообумовлена діяльність вчителя та учнів).

3. Зв'язок дидактики з іншими науками. Дидактика та методики викладання окремих навчальних предметів.

Дидактика має інтегративний характер (використовує знання з інших наук: філософії (спирається на дані про наукові засади пізнання оточуючої дійсності), психології (теоретично і практично ґрунтується на дослідженнях загальної, дитячої і педагогічної психології), соціології (враховує закономірності взаємодії типу «учень-учень», «учень-учитель», «учень-група», «учень-клас», що є необхідною умовою успішного навчання); математики (є основою для створення математичних моделей навчання), кібернетики (спирається на теорію управління педагогічним процесом взагалі і особливостями організації навчального процесу зокрема), анатомії та фізіології (базується на даних про особливості розвитку людського організму, вищої нервової діяльності людини), політології (спирається на дані про вплив політичних явищ і процесів на навчання людей) та інших наук. Дидактика та методики викладання окремих навчальних предметів (Д – М (дидактика розробляє теорію освіти та навчання в цілому, методики (предметні дидактики) - окремих навчальних предметів) співвідносяться як Т- Т (теорія методик спирається на загальнодидактичну теорію); як Т – П (методики сприяють застосуванню дидактичних теорій на практиці, також на практиці з’являються нові методи, форми, засоби навчання і т.д.).

4. Я.А.Коменський – основопожник дидактики.

Я.А.Коменський (1592-1670) – чеський педагог. Основні твори: «Велика дидактика», «Материнська школа», «Закони добре організованої школи», «Про культуру природних обдарувань». Дав визначення дидактики -«Дидактика - універсальне мистецтво усіх вчити усьому». Основні ідеї: оновлення змісту освіти (енциклопедичність, посильність і доцільність змісту освіти, єдність і наступність шкіл усіх типів, концентричний спосіб розміщення навчального матеріалу, посилення практичної підготовки учнів); визначення дидактичних принципів (природовідповідності навчання, наочності навчання - «золоте правило дидактики», свідомості навчання, міцності засвоєння знань, послідовності навчання, систематичності навчання, посильності навчання, емоційності навчання); обґрунтування методики організації класно-урочної системи (одночасне навчання певної кількості учнів (клас), переведення їх з одного класу в інший, початок навчання в школах в один день і час, розподіл навчального матеріалу за роками навчання, поділ навчального року на чверті та канікули, проведення навчальних занять, які мають тему та мету, пояснення навчального матеріалу вчителем, застосування різних видів контролю успішності учнів, перевідні іспити в кінці року); розробка вікової періодизації та відповідної системи шкіл та їх змісту: дитинство (від народження до 6 років) - материнська школа (зміст: розвиток мови, початкові уявлення про навколишнє життя, привчання до самообслуговування); отроцтво (від 6 до 12 років) - школа рідної мови (зміст: читання рідною мовою, арифметика з елементами геометрії, початки природознавства, географія, історія, співи, ручна праця, закон Божий); юність (від 12 до 18 років) - латинська школа чи гімназія (зміст: сім вільних мистецтв (граматика, діалектика, риторика, арифметика, геометрія, музика, астрономія), фізика, географія, історія, мораль, релігія, рідна, латинська та одну з нових мов); змужнілість (від 18 до 24 років) - академія чи університет (зміст: богословська, юридична, медична підготовка); розробка теоретичних основ створення підручників (вимоги: окремі для кожного класу, доступні для розуміння учнями, написані грамотною мовою, відповідність вікові дітей, не містять нічого зайвого; автор підручників: «Відкриті двері мов і всіх наук», «Видимий світ у малюнках»); визначення ролі вчителя в організації процесу навчання (професія «найпочесніша під сонцем», «найкращі з поміж людей нехай будуть учителями»).

5. Й.Г.Песталоцці – основоположник теорії початкового навчання.

Й.Г.Песталоцці (1712-1778) – швейцарський педагого, основоположник теорії елементарної освіти. Основні твори: «Лінгард і Гертруда», «Як Гертруда вчить своїх дітей», «Лебедина пісня». Основні ідеї: побудова навчання на психологічній основі (врахування фізичних і психічних особливостей дітей); розробка теорії елементарної освіти (в основі всякого знання лежать його елементи (вимірювання – форма, рахунку – число, мови – слово); визначення дидактичних принципів (наочності навчання, систематичності навчання, послідовності навчання, доступності навчання, міцності засвоєння знань, самодіяльності навчання); розробка методик початкового навчання (рідної мови, арифметики, елементарної геометрії, географії); поєднання продуктивної праці з навчанням (в романі «Лінгард і Гертруда» під час роботи дітей (прядіння) Гертруда вчила їх читати, рахувати).

А.Дістервег (1790-1866) - німецький педагог. Основнітвори: «Керівництво до освіти німецьких учителів». Основні ідеї: обґрунтування розвивального та виховуючого характеру навчання (завдання навчання: збудження пізнавальних здібностей, розвиток мислення, уваги, пам’яті; формування твердих переконань, високих моральних почуттів, сильного характеру, поведінки учня); розробка методу розвивального навчання (проведення занять у формі діалогу, що сприяє активності і свідомості учнів); визначення дидактичних принципів (послідовності навчання, наочності навчання, свідомості навчання, систематичності навчання, ґрунтовності засвоєння знань, врахування вікових та індивідуальних особливостей у процесі навчання); розробка 33 законів і правил навчання (розділив їх на 4 групи: правила, що стосуються учня, правила, що стосуються навчального матеріалу, правила відповідно часу і місця, правила, що стосуються учителя); визначення вимог до змісту навчання (повинен відповідати рівневі сучасної науки, носити практичний характер); визначення вимог до вчителя (повинен досконало знати свій предмет, любити свою професію і дітей, мати громадянську мужність і власні переконання, постійно вдосконалюватися, мати тверду волю, характер, бути взірцем для вихованців; автор посібників для вчителів); автор понад 20 підручників (з математики, географії, природознавства та ін.).

К.Д.Ушинський (1824-1870) -вітчизняний педагог. Основнітвори: «Людина як предмет виховання», «Про користь педагогічної літератури», «Три елементи школи», «Проект учительської семінарії», «Педагогічна подорож по Швейцарії». Основні ідеї: поділ дидактики на загальну (включає загальні правила, план навчання) та спеціальну (правила викладання окремих наук);обґрунтування необхідності вивчення та врахування у ході здійснення процесу навчання закономірностей психологічного розвитку учнів, закономірностей процесу пізнання та закономірностей процесу навчання; визначення функцій навчання (освітня, розвивальна, виховна, які реалізуються через зміст та методи навчання); розробка критеріїв відбору змісту навчального матеріалу (відповідність змісту рівню розвитку науки; важливість для життя людини кожного знання, що дається в школі; врахування вікових особливостей і можливостей дітей при побудові навчального курсу; народність, тобто вивчення здобутків народної культури в усіх навчальних дисциплінах); обґрунтування дидактичних принципів (природовідповідності навчання, міцності засвоєння знань, зв'язку навчання з життям, наочності навчання, емоційності навчання, виховуючого характеру навчання, свідомості і активності навчання, послідовності навчання); розробка класно-урочної системи (постійний склад учнів, сталий розклад, зміна занять, поєднання фронтальних та індивідуальних форм роботи, різноманітність методів навчання, ведуча роль вчителя, урок повинен мати цільову установку, бути закінченим і носити виховуючий характер); розробка підручників для початкової школи («Рідне слово», «Дитячий світ»); вимога необхідності підготовки вчителів (виступав за відкриття педагогічних факультетів в університетах (для учителів середніх шкіл), створення педагогічних семінарій (для вчителів початкових шкіл); розробка методичного керівництва для вчителів («Керівництво для викладання за «Рідним словом»); визначення ролі вчителя (головна постать у навчальному процесі, учитель повинен знати мову і життя народу, бути високоосвіченою людиною з енциклопедичними знаннями, постійно вдосконалювати свою майстерність, бути хорошим викладачем і вихователем).

Основні завдання: пошук шляхів наукового обґрунтування змісту навчання, вирішення проблеми методів навчання. 20-ті рр.: приведення змісту освіти і навчання у відповідність з розв´язанням актуальних соціальних проблем і створення нової педагогічної концепції змісту шкільної освіти; відомі вчені:С.Т.Шацький (вплив середовища на особистість, «педагогіка дії»), П.П.Блонський (процес засвоєння знань учнями; сформулював ідеї трудової політехнічної школи), А.П.Пинкевич (автор підручників з педагогіки, розробка методики викладання природознавства), Б.Є.Райков (розробка методики проведення екскурсії, практичних занять, самостійної роботи); 40-70-ті рр.: Л.В.Занков (теорія розвиваючого навчання), М.О.Данилов (особливості процесу навчання, роль протиріч, взаємозв’язок дидактики з іншими науками), Г.І.Щукіна (ідея формування пізнавального інтересу), І.Я.Лернер (методи навчання, їх класифікація), А.М.Алексюк(проблеми педагогіки середньої та вищої школи ), В.О.Онищук (розробка теорії навчання); 80-90-ті рр.: М.М.Скаткін (принципи науковості, зв´язку навчання з життям), М.І.Махмутов (проблемне навчання), Ю.К.Бабанський (оптимізація процесу навчання); діяльність вчителів-новаторів: Лисенкова Софія Миколаївна (заслужений вчитель РРФСР, учителька початкових класів школи № 587 м. Москви) - використання опорних схем, коментованого управління, перспективно-випереджаючого навчання (за півроку, за рік починається вивчення складної теми); Шаталов Віктор Федорович (співробітник Інституту удосконалення вчителів, учитель фізики та математики школи № 5 м. Донецьк) - використання опорних сигналів; випередження на рік, на два шкільної програми; блокування навчального матеріалу (теми 10-20 уроків); можливість перездачі погано вивченої теми; Волков Ігор Петрович (заслужений учитель РРФСР, кандидат педагогічних наук, учитель трудового навчання школи № 2 м. Реутова Московської обл.) - проведення уроків творчості; розв’язання першокласниками задач для старшокласників; введення «Творчих книг», де записуються всі роботи, виконані учнями: технічна модель, доповідь з біології і т.п.; Ільїн Євген Миколайович (учитель-методист школи № 307 м. Ленінграду, учитель літератури) - погляд на уроки літератури як на уроки мистецтва; проведення уроків етики; використання опорної деталі; Амонашвілі Шалва Олександрович (учитель початкових класів, професор, доктор психологічних наук, член-кореспондент АПН СРСР, проректор НДІ педагогічних наук ім..Я.С.Гогебашвілі м. Тбілісі) - автор гуманно особистісної технології навчання; розробник методики навчання 6-річних учнів.

Сучасні автори: О.Я.Савченко, Н.П.Волкова, М.М.Фіцула, Н.Є.Мойсеюк, В.В.Ягупов, І.В.Малафіїк та ін.

Поняття «процес навчання» (цілеспрямована та спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність учнів, яка має свою мету, зміст, форми і методи, що базуються на закономірностях розвитку людського суспільства та психіки людини). Фактори, які впливають на процес навчання (соціально-економічні (Н. фінансове забезпечення, урахування регіональних особливостей), загальнопедагогічні (Н. тип школи, кількість і склад учнів), психологічні (Н. врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів), дидактичні (Н. врахування вимог дидактичних принципів), методичні (Н. якість методичних посібників). Особливості процесу навчання (двосторонній характер, цілеспрямованість, динамічність, перманентність). Протиріччя як рушійні сили процесу навчання (зовнішні (Н. між об’ємом суспільно-історичних знань і об’ємом знань, які засвоюються учнями), внутрішні (Н. між вимогами, які висуваються до ЗУН і реальними можливостями учнів з їх засвоєння).

12. Двосторонній характер процесу навчання. Учень як об'єкт та суб'єкт начальної діяльності.

Двосторонній характер процесу навчання (процес навчання розпадається на дві діяльності (викладання та учіння), не фази, не ступені навчання, які змінюють одна одну, а два одночасно діючі акти). Поняття викладання (а) розповідаю, викладаю навчальний матеріал; б) організація і керівництво з боку вчителя пізнавальною діяльністю учнів, в результаті чого вчитель розвиває і виховує їх) та учіння (цілеспрямоване засвоєння знань, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті). Роль вчителя в процесі навчання (виступає: як джерело знань і умінь, як державна особа, яка здійснює контроль за навчанням; створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально і продуктивно вчитися (забезпечення навчальної дисципліни, психологічного мікроклімату, чергування занять, нормування домашньої навчальної роботи, постановка перед учнями мети і завдань); організовує та здійснює керівництво пізнавальною діяльністю учнів). Роль учня в процесі навчання (а) навчальна діяльність під керівництвом вчителя: прийняття навчальних завдань і плану дій, запропонованих вчителем; здійснення навчальних дій; регулювання навчальної діяльності; аналіз результатів; б) самостійна навчальна діяльність: планування навчальної діяльності; підбір методів, форм, засобів; самоорганізація; саморегулювання; самоаналіз результатів). Учень як об'єкт (на нього спрямована діяльність вчителя) та суб'єкт (він бере безпосередню участь у навчальній діяльності - засвоює знання у процесі навчання). Характеристики учня як суб'єкта (за М.С.Каганом): активність на противагу пасивності або реактивності об'єкта; свідомий і самосвідомий характер цієї активності, що сприяє цілеспрямованій і вільній діяльності; його унікальність. Дидактичні системи, в яких учень розглядається як суб'єкт процесу навчання (педагогіка співробітництва; гуманістична педагогіка; особистісно зорієнтоване навчання).

13. Наукова теорія пізнання - методологічна основа процесу навчання.

Поняття: «процес навчання», «процес наукового пізнання» (процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності у свідомості людини), їх ознаки: спільні (спрямованість на об’єктивну дійсність; зумовленість суспільними потребами; відбуваються за схемою: живе споглядання - абстрактне мислення – практичне застосування); відмінні (стосовно об’єкта пізнання, затраченого на пізнання часу, практики). Особливості взаємозв'язку між процесами (навчання - спеціально організоване пізнання, один з основних його шляхів).