Принципи доступу до інформації. У цивілістиці правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти

У цивілістиці правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Юридичними вчинками є правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, метою яких є виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків. Юридичні вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи ні суб'єкт їх правове значення, бажав або ні настання відповідних правових наслідків. Прикладами юридичних вчинків є створення автором об'єктів інтелектуальної власності, виявлення скарбу, знахідка, які за умов, визначених законом, ведуть до виникнення у суб'єктів цивільних правовідносин права власності на такі об'єкти. Юридичними актами є правомірні дії, спрямовані на досягнення певного цивільно-правового результату, які породжують правові наслідки лише у випадку, коли вони були вчинені з наміром викликати їх. До юридичних актів належать правочини та адміністративні акти. Оскільки саме правочини виражають притаманні цивільному праву принципи та методи регулювання суспільних відносин, найбільш поширеним видом юридичних фактів у цивільному праві є саме правочини — вольові дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Поряд з правочинами цивільні права та обов'язки можуть породжуватись і адміністративними актами органів державного управління, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Адміністративні акти за своєю правовою природою не мають нормативного характеру та спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків у конкретного учасника цивільних відносин (наприклад прийняття рішень про реквізицію майна або оформлення державного завдання). Однак, на відміну від часів існування планової державної економіки, значення адміністративних актів як підстави цивільних правовідносин у сучасних умовах значно зменшилося.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює, що пра-вочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо способів захисту цивільних права, то провідні вчені-цивіліс-ти визнають, що «правомірним слід визнати застосування заходів самозахисту і у разі протиправних посягань і порушення цивільних прав та інтересів інших осіб, незалежно від того, чи зобов'язана особа сприяти особі, яка зазнала посягань, у захисті її прав».

Акти реалізації прав і обов'язків — це дії суб'єктів щодо здійснення (використання) приписів правових норм. Загальною формою реалізації суб'єктивних прав і обов'язків є правомірна поведінка, яка випливаючи з характеру норм права, що реалізуються, здійснюється у вигляді їх дотримання, виконання і використання, а також правозастосування. Правомірна поведінка в механізмі правового регулювання відображається в нормах права як модель, в юридичних фактах — як конкретні життєві обставини, у правовідносинах — як суб'єктивні права й обов'язки, в їх реалізації — як загальна форма і засіб, у правопорядку — як його зміст.

З правомірною поведінкою тісно пов'язані терміно-поняття «верховенство права» та «законність». У ст. 8 Конституції України закріплено принцип верховенства права, який органічно вимагає відповідності поведінки (діяльності) всіх учасників суспільних відносин (насамперед органів державної влади) правовим приписам.

Законність — це, насамперед, основна (провідна) правова ідея, покладена в основу всього права в цілому, ідея, яка за допомогою держави втілюється в певних незаперечних вимогах та стає загальнообов'язковою для всіх. її вимоги мають абстрактний характер і не є прямими вказівками до дії.

Зконність, як правовий принцип, має формальний і змістовний аспекти. За формальним змістом критерієм законності в застосуванні права є рішення, що відповідає нормам позитивного матеріального права і прийняте способом, встановленим у законі.

У Конституції України 1996 р. принцип законності розглядається як найважливіший принцип здійснення правосуддя (п. 1 ч. 2 ст. 129 Конституції), хоча його зміст не розкривається, а сфера його дії не обмежується лише правосуддям.

Оскільки провідною ідеєю принципу верховенства права є ідея пріоритету прав людини над інтересами держави, а права та інтереси людини визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, пріоритетною базовою цінністю, що охороняється в результаті дії обох принципів, варто визнати невідчужувані права людини.

Ідеї законності втілюються в певних правових вимогах, які відображають окремі аспекти цього явища в сукупності, виражають його зміст. До них належать:

Jfc.