Принципи доступу до інформації. переліку країн ці питання віднесені значною мірою до підзаконних урядових актів

переліку країн ці питання віднесені значною мірою до підзаконних урядових актів.

Розглянемо також так зване «активне» право громадян на доступ до інформації, яке не стосується питання інформаційної політики органів влади чи будь-якої іншої форми надання інформації громадськості, не стосується права особи отримувати інформацію з огляду на свій професійний статус, а відноситься лише до особистого права громадян звертатися до органів влади по інформацію на власний розсуд.

Для того, щоб національне законодавство містило повний звід правил у сфері доступу до офіційної інформації, треба включити певні елементи. Взірець таких елементів можна знайти в усякому вдало діючому законодавстві щодо доступу до офіційної інформації.

Система основних норм повинна стосуватись загального обсягу прав бенефіціаріїв і зобов'язань органів влади і, крім іншого, визначати, хто має надавати інформацію, хто користується правом, на яку саме інформацію воно поширюється, яким чином і з якою метою можливість доступу до інформації може бути обмежена.

Щодо заяв про доступ до офіційної інформації, то тут може виникати питання, чи мають такі заяви відповідати якійсь формі і яку інформацію повинен надати запитувач, щоб таку заяву розглядали. Чим більше формальностей у вимогах до заяв на доступ, тим більшим є ризик, що розгляд заяв буде неефективний і повільний.

Зарубіжний досвід свідчить, що запит до державних органів з приводу надання інформації не пов'язується із визначеною формою: він може бути направлений в усній або письмовій формі, по телефону чи телеграфу у формі телефаксу. Єдина вимога — чітке формулювання запиту. У випадку, коли із його змісту не зовсім зрозуміло, яка саме необхідна інформації, її обсяг, від запитувача додатково можуть попросити письмове роз'яснення, уточнення по телефону тощо. Невиконання подібних вимог — підстава для відмови в інформації.

Запитувач не повинен повідомляти причини запиту, якщо лише не існує виключних обставин, за яких буде надано інформацію, котра в іншому разі не розкривалася б з міркувань секретності. У таких випадках слід дати запитуваче змогу вирішувати, чи бажає він повідомляти про ці причини.

Звичайно, це стосується також і формальних вимог до процесу прийняття рішень у таких питаннях. Якщо заяви розглядаються, як правило, тією ж офіційною особою, що відповідає за інформацію чи відповідні документи, то немає потреби надто деталізувати норми, які регламентують форму первинного запиту. Якщо ж, з іншого боку, заяви підлягають розглядові в межах бюрократичної чи ієрархічній організації, то формальних вимог, пов'язаних із запитами, зазвичай більше.

Дуже важливо, щоб заяви про доступ розглядались швидко, а надто з погляду засобів масової інформації, втім, приватній особі часто також важливо отримати інформацію щонайшвидше. Тому, загалом, максимальні терміни треба розглядати як позитивний елемент, але не можна забувати й про пов'язану з установленням максимального терміну небезпеку — вважати його стандартним часом розгляду заяв. Щоб їй запобігти, можна поряд із максимальним терміном встановити як основну норму швидкого розгляду заяв.

Ще один важливий аспект — це значення засекречування конфіденційної інформації. У різних системах застосовуються різні підходи. У деяких системах режим засекречування чинний, допоки не буде змінений чи скасований офіційно та/або протягом чітко визначеного часу, в інших — він представляє собою просте застереження, що такий-то документ містить конфіденційну інформацію, але доходити незалежного висновку про те, чи гриф секретності матиме переважну силу, буде офіційна особа, що розглядає конкретний запит. Для забезпечення доступу, якщо на час запиту певна інформація не оцінюється як конфіденційна, слід віддати перевагу останньому підходові. Ще одне питання, також пов'язане з формами доступу — це предмет засекречування. У деяких системах засекречування поширюється на документ як такий, а в інших конфіденційною вважається інформація, що міститься в документі, тому-то ті частини документу під грифом, які не містять секретної інформації, підлягають розкриттю. Технічно це здійснюється шляхом видачі документу, в якому пропущені конфіденційні частини.

Формами доступу до інформації є механізми, за допомогою яких можна задовольняти бажання запитувачів щодо доступу до інформації, тобто ознайомлення з документами на місці, копії, витяги, переклад тощо.