Первородний гріх проросійської концепції

У цій статті, друкованій в часописі «Український Самостійник», Мюнхен, рік III, ч. 44/145 з 26. 10. 1952 р., і в часописі «Гомін України», Торонто, рік V, ч. 45/181, Степан Бандера розглядає головні мотиви й цілі проросійської концепції в американській політиці. Порівняй статті: «Третя світова війна…» та «З москалями нема спільної мови».

*

Українська самостійницька політика за кордоном зустрічаєть­ся з щораз виразнішими й сильнішими намаганнями американсь­ких політичних чинників звести визвольні змагання України й ін­ших підсоветських народів на сприємливі для московських імперіялістів шляхи, з'єднати їх в одну політичну, дійову й організа­ційну цілість з московськими протирежимними, але імперіялістичними тенденціями. Щоб належно зрозуміти суть цих намагань, мусимо розглянути головні мотиви й цілі такої проросійської кон­цепції в американській політиці, а не тільки займатися її частин­ними кокретними проявами, які виринають в поточному розвитку подій. При цьому можемо займатись тільки такими мотивами й цілями, які знайшли право громадянства і свою питому вагу в аме­риканській політичній думці, хоч обосновуються раціями амери­канської політики. Натомість мусимо поминути різні тенденції, що в американській політиці діють поза лаштунками, а які вико­ристовують цю політику для своїх власних, прихованих цілей, хо­ча б фактичний вплив цих позалаштункових тенденцій був дуже значний.

Головним джерелом домінуючої в американській політиці про­російської концепції є теза, що боротьба з большевизмом у світо­вому маштабі має бути боротьбою з самим большевицьким режи­мом, з його суспільно-державною системою та з його дальшою екс­пансією, а в жодному разі не може бути боротьбою проти Росії як імперії, ані проти московської нації. Навпаки, боротьба з больше­визмом має принести Росії визволення від внутрішніх оков та забезпечити дальше збереження імперіяльної позиції московської нації. Тому московський нарід повинен відвзаємнювати приязне від­ношення Америки до нього, не боронити большевицького режиму, а піднятись проти нього в союзі з західніми народами. Ворог – це сам большевизм, як режим і система. Московська нація для Аме­рики – не ворог, а друг. Так само для інших народів, як понево­лених в СССР, так і для дальших загрожених сусідів, московська нація – за цією концепцією, – не поневолювач ані напасник, ли­ше також жертва большевицького режиму.

До московського імперіялізму ця концепція застосовує дві різні мірки, залежно від територілльних меж його дії. В кордонах з-пе­ред другої світової війни – він сприємливий і справедливий, ро­сійська імперія в цих кордонах – непорушна, і приналежність численних немосковських народів до неї має бути збережена. На­томість дальша ескпансія Москви й большевизму, що сталася після цієї війни, як і підготовлювана на майбутнє – це вже властивий імперіялізм, якому конечно покласти край.

Таке ставлення американської політики супроти московського імперіялізму випливає з усвідомлення того, що він захоплює цілу московську націю. Тож намагаючись здобути для себе симпатії, американські кола хочуть по змозі якнайбільше респектувати її імперіялістичні прагнення. Ціною в цьому має бути доля народів давно поневолених Москвою.

Большевизм дає найбільші успіхи московському імперіялізмові, він же ж сам є його найдосконалішою формою. І кожна спроба ривалізувати з ним у цьому відношенні цілком безнадійна. Зате єдинонеділимська концепція американської політики намагається заграти іншим атутом. Мовляв, вона доведе до того, чого не досяг­нув ані царський, ані большевицький режим, а саме, що визволь­ні протимосковські рухи поневолених народів самі, добровільно скапітулюють перед московським імперіялізмом, який виступає під американським омофором, зречуться своїх самостійницьких цілей і залишуться в складі російської некомуністичної імперії.

Московський імперіялізм уже має у своїх кігтях Україну й ін­ші народи, тут йому вже нічого віддавати. Але йому досі ніяк не вдалося зламати самостійницьких змагань цих народів, в першу чергу українського. Навіть большевизм приневолений робити їм бодай сповидні поступки, виставляючи як приману форми т. зв. совєтських соціялістичних республік і їх добровільного союзу. Тож доведення до капітуляції самостійницьких рухів перед еміграцій­ними експонентами московського імперіялізму було б немалозначною прислугою для нього з боку американської політики. Цього жадають від неї московські еміграційні кола, і це вона старається зробити, щоб з'єднати собі симпатії москалів.

Американські керівні кола вже мусіли усвідомити собі, що в межах СССР діють тільки національно-визвольні, протибольшевицькі революційні рухи поневолених Москвою народів, переду­сім же українського народу. Натомість немає там жодного мос­ковського протибольшевицького руху, який провадив би активну революційну боротьбу. Серед московського народу існують тіль­ки протирежимні настрої, що бажали б собі зміни комуністичної системи, але які не думають ставати на шлях революційної бороть­би. А проти імперіялістичної політики й експансії СССР нема в мос­калів навіть опозиційних настроїв.

Американська концепція боротьби з большевизмом потребує, щоб існував активний протибольшевицький рух московського на­роду. Вона бачить для цього найкращу, а, може, і єдину можли­вість в тому, щоб існуючі національно-революційні рухи підвести під знам'я російського протирежимного руху. Американці споді­ються, що, може, таким чином вдасться розбудити і серед моска­лів якісь протибольшевицькі сили й дії. А принаймні, може, вда­сться створити зовнішнє враження, що в СССР існує російський протибольшевицький рух, в якому йдуть пліч-о-пліч і москалі, і українці, й інші національності. Це є другий головний мотив аме­риканської концепції одного спільного протибольшевицького фрон­ту народів СССР, фронту москалів і поневолених Москвою націй.

Третім мотивом тих намагань є бажання концентрувати всю енергію активних і потенціяльних протибольшевицьких сил у ме­жах СССР на єдиній цілі: знищення большевицького режиму і си­стеми. Для цього американці хочуть елімінувати все те, що є, чи може бути предметом конфлікту поміж різними такими силами, а що спрямовує їх протибольшевицькі прагнення до різних, часто протилежних, позитивних цілей та унеможливлює одностайну, скоординовану боротьбу. Для американської політики – перебо­рювання большевизму найлегшим способом і найменшими жерт­вами – було б побажання, щоб усі активні й потенціяльні проти­большевицькі сили в СССР мали тільки одну ціль – усунення большевизму. Тоді було б найлегше створити один фронт. Але по-скільки сама неґативна мета ніяк не вистачає і не може бути від­повідною пружиною боротьби, то позитивні цілі всіх сил повинні бути узгіднені. Це ж узгіднення, за американською концепцією, має полягати в тому, що всі народи мусять підкорити свої націо­нальні цілі московським імперіялістичним вимогам, бо американ­цям залежить в першу чергу на приєднанню москалів, а ці не зрезиґнують з імперіяльної позиції.

Такі, за нашою оцінкою, головні мотиви американської концеп­ції втиснення національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів у рамці російського протирежимного фронту. Вони, буцімто, обосновані американською політичною рацією і достроєні до основного пляну політики США супроти СССР. Американські політичні кола, приймаючи таку концепцію, можуть мати на ува­зі максимальне і мінімальне її здійснення. Мінімум полягало б у тому, що хоча б проведення згаданого пляну й не давало жодних силових і дійових вислідів в активній протибольшевицькій бо­ротьбі, то все таки бодай за кордоном існували б такі твори, які викликали б враження, що діє якийсь російський протирежим-ний фронт, в якому об'єднані всі антибольшевицькі сили в СССР. Цим мала б послуговуватися американська політика у своїй так­тиці супроти СССР, як теж у мобілізації цілого Заходу проти боль­шевизму в з'ясованому вище американському пляні. Мовляв, іде про боротьбу тільки з самим большевизмом, а не з Росією, і сам московський нарід стане по боці Заходу.

Але дотичні керівні кола США, які відповідають за прийнят­тя американською політикою такої концепції, мабуть, цілком не враховують її негативних ефектів. При цьому вони поступають саме так, а не інакше зовсім не в наслідок невірної оцінки націо­нально-визвольних рухів, поневолених Москвою народів. Діють вони так тому, що для американської політики цілком байдужі ці­лі, за які змагаються ці народи, її цікавить тільки сама боротьба, кількісний ефект цієї боротьби в сучасному і її потенціяльні мож­ливості в майбутньому, як чинник, що якоюсь мірою зменшує чи паралізує большевицькі сили. При цьому національно-визвольні рухи трактується як фактор уже існуючий, здетермінований, який не має вибору і в кожному випадку та при всякому укладі міжиа-родніх сил активно боротиметься проти большевизму. Ані про існування цього фактора, ані про протибольшевицьке наставлен-ня не треба дбати, бо інакше й не може бути. А московський про­тибольшевицький революційний рух треба щойно створити, і для цього треба добре попрацювати.

Так само невластивою мірою важиться ефективність протибольшевицької боротьби національно-визвольних рухів й уявного мос­ковського протирежимного спротиву. Суґестивно діє порівняння од-ноцілого масиву московського народу з роздрібленим, складним образом поневолених Москвою народів. Порівнюють ролю моска­лів й інших національностей у цілій структурі російської імперії, і це порівняння невідповідне переносять у площину протиболь-шевицької боротьби. Мовляв, як москалі створили і тримають ім­перію, так само спрямування їх до активної боротьби з больше­визмом відразу довело б до падіння цього ж большевизму. А бо­ротьба українського й інших немосковських народів має тільки периферійне значення, як у територіяльному, так і в структурно­му відношенні.

Маємо справу з очевидним перемішанням наявних фактів з нереальними мріями, що доводить до найбільш парадоксальних концепцій. Діється так лише через загальне нерозуміння дійсного стану в кордонах російської імперії та під впливом баламутства, що його пляново й систематично поширюють усі москалі серед чу­жинного світу.

Але коренем усіх помилок американської політики і плянів су­проти СССР є теза, що московська нація, московський імперіялізм і большевизм – це три окремі, а не органічно зрослі з собою яви­ща, що ворогом для всіх інших народів є сам большевизм і що в боротьбі проти нього можна мати московський нарід за союзника.