Пропаганда визвольної революції на тлі війни

Слідкуючи за постійним напруженням між СССР і Заходом, яке в той час загрожувало перспективою третьої світової війни, автор цієї статті ще раз повертається до теми, що її він з'ясував у статті «Третя світова війна і визвольна боротьба». На його думку, процес зростання можливостей вибуху війни треба використовувати для того, щоб не­йтралізувати вплив підсоветської дійсності на населення поневолених країн, заохочувати народи до спротиву й розбивати міф нібито всесильности большевицького режиму.

Стаття не мас підпису, надрукована в журналі «Сурма», Мюнхен, ч. 29 за березень 1971 р.

*

Постійне загострювання конфлікту між СССР і західніми дер­жавами та реальна можливість виникнення нової світової війни мають важливе значення для розвитку революційного процесу в підбольшевицьких країнах. При наочному назріванні війни і по­силеній підготов! до неї, а ще більше під час війни, непомірне зро­стає большевицький гніт, терор, нужда й інші того роду явища, які викликають зростання протибольшевицьких наставлень народніх мас. Справа війни займає центральне місце в політичному думанні підсоветської людини, в'їдається в її щоденне життя вже в далекій підготовчій стадії. Це не настрої, що минають, не пси-хоза, а відчута з усієї большевицької дії реальність, до того ще й виразно віддзеркалена у світовій політичній ситуації.

Широкі маси поневолених большевизмом народів очікують вій­ни, не зважаючи на всі страхіття, жертви, терпіння і спустошення, що їх вона несе. Вона й так висить постійно над народами, як невід­хильне прийдешнє, в наслідок непогамованого гону російського ім­періалізму до дальших підбоїв, до опанування усього світу. З вій­ною підбольшевицькі народи зв'язують надії на упадок большевизму, на визволення.

Це корисне для розвитку визвольної революції остільки, оскіль­ки воно підтримує непримиренність з большевизмом, з поневолен­ням, живить переконання про його неминуче і недалеке падіння. Такі надії підкріплюють внутрішній бунт людини проти дійсности, проти режиму, не дають запанувати переконанню, що існуючий стан незрушимий, протидіють зневірі, резиґнації і наставленню на постійне пасивне скорення перед большевизмом.

Большевики це дуже добре розуміють і бояться таких наслід­ків наставлення мас на війну. З цього випливає безглузда супереч­ність у большевицькій внутрішній політиці і пропаганді. Остан­нім часом з одного боку величезні озброєння і маніфестація своєї мілітарної могутности, страшний крик про вигадане розпалюван­ня війни західніми державами, про готування великої, страшної воєнної машини на Заході, наставленої на агресію проти «народ-ніх демократій», а з другого боку – введення териростичних за­конів проти ширення воєнних настроїв в усіх комуністичних кра­їнах. Ясно, що нова хвиля масового терору під покришкою миро-любности є спрямована не проти підготови до війни, матеріяльної і психологічної, що її веде сам большевицький режим, а проти тих антибольшевицьких настроїв і сподівань широких мас, які в'я­жуться з очікуванням війни.

Сподівання недалекої війни СССР з західніми державами – це реальний, спонтанно діючий чинник, спроможний успішно невтралізувати всепригнітаючу сугестію цілої підбольшевицької дійсности про незрушимість большевицького режиму і системи, про непереможність російської імперії. Пропаганда визвольної революції мусить належно оцінювати якість і силу цього фак­тора, щоб його мобілізувати й пляново направляти в річище актив­ної боротьби. Не можна недооцінювати наслідків систематичного большевицького терору і пропаганди в створюванні серед широ­ких народніх мас переконання, що большевизму й російського імперіялізму ніхто й ніщо не знищить, що шкода кожної спроби й марних жертв, що залишається одне – примиритись з лихом, па­сивно пристосуватись, щоб якось жити. Ця, впоєна большевизмом, сугестія і створене нею загальне наставлення – це найбільша пе­решкода на шляху визвольної революції, яка заморожує, паралі­зує той величезний революційний потенціял, яким є глибока й ду­же сильна ненависть пригнічених большевизмом народів до існу­ючого стану, бажання його знищення і зміни.

Треба насамперед зруйнувати ту кам'яну стіну, через яку тяж­ко пробитися до умів, до свідомости і до волі підсовєтської люди­ни великій правді про силу народньої революції. Якщо б ті всі маси поневолених большевизмом народів, які його ненавидять і праг­нуть його падіння, але коряться йому і несуть величезні жертви, бодай на хвилину усвідомили собі свою силу, перестали прикла­дати свої руки до власного гноблення під наказами ворожого ре­жиму, та одностайно вдарили по своєму тиранові – з нього не залишилося б і сліду. Довести це до свідомости цілого українського народу і його природних союзників – це перше підставове завдання революційної дії. В цьому напрямі і йдуть змагання ОУН-УПА на українських землях.

В цьому нашою властивою ціллю е усвідомити народам їхню власну потенцію, можливість здобути волю власною боротьбою в революційному зриві, незалежно від світової ситуації, без допо­моги сторонніх сил, ідучи за покликом ядра революції і її народу – націоналістичного підпілля. Але так само треба відповідно ви­користати все те, що успішно б'є в стіну суґестій про неперемож­ність большевизму, зокрема там, де найважче її зрушити власни­ми аргументами революції. До багатьох людей, які ніяк не пові­рять в спроможність революції, має легший доступ думка про па­діння большевизму у його воєнному зударі з західніми потугами. Для тих, хто вже піддався суґестіям большевицької пропаґанди про невичерпні засоби, а передусім про недосяжну технічну мо­гутність СССР, найпереконливіше значення має протиставлення аргументів того самого порядку – зудар СССР з ще більшим, сильнішим, а передусім якісно набагато вищим технічно-мілітар­ним потенціялом західнього бльоку. Разом з поширенням пере­конання про неминучість такої тотальної війни в недалекому май­бутньому, прищеплююється віра в провал большевизму також у таких середовищах, куди ще не доходить революційна пропаґан-да, або де ще немає для неї сприємливого ґрунту. Сподівання на-родніх мас на війну, як таран б'є в стіну суґестій про непоборність большевизму. Треба оволодіти теж цією машиною і вибити нею виломи, щоб через них прорвалися вістки визвольної революції – революційні ідеї, кличі, віра й запал до боротьби.

Зв'язання з війною усіх надій народніх мас на знищення боль­шевизму має неґативне для революції ділання, оскільки воно по­силює орієнтацію на зовнішні сили, замість покладатись на влас­ну боротьбу. Тому зусилля революційної політично-пропаґандив-ної роботи мусять бути спрямовані на те, щоб таку воєнну орієн­тацію перетворити на революційне наставлення, а пасивне вичі­кування – на активну боротьбу. Не можна протиставляти споді­ванням на війну революційної концепції визволення, бо через те настрої, викликані таким сподіванням, залишалися б невикори­стані для справи революції або й частково спрямовувались би про­ти неї. А вони можуть бути дуже сильним, стихійним чинником. Навпаки, ці настрої, надії мас у зв'язку з війною треба викори­стати, як ґрунт для самої революції, пов'язуючи один процес з другим.

Революційну концепцію визволення в ситуації правдоподібно­го вибуху війни оформлюємо в ядерну програму-гасло, що поширюється серед широких мас усіх поневолених большевизмом наро­дів: під час війни, не чекаючи на її кінець, поневолені народи пов­стають у спільній визвольній, протибольшевицькій революції. Ре­волюція – це кінець большевизмові і кінець його війні. Це воля і мир!

Загальну протибольшевицьку боротьбу-повстання мають роз­почати організовані революційні, підпільні сили, ОУН-УПА та організації інших народів, як рівнож зреволюціонізовані частини армії, робітничі осередки. До розпочатої боротьби приєднаються широкі народні маси, змобілізовані в армії і немобілізовані, на фронті і в запіллі. Вирішальним у революційному зриві є його ма­совість та експльозивне поширення з огнищ вибуху на всі підбольшевицькі простори, на всі галузі життя. Не замикання револю­ційного процесу в бастіонах і не перехід до малої фронтової війни проти тих сил, які большевики ще тримають в руках і кидають на здавлення зриву. Всі.зусилля мусять бути спрямовані на те, щоб революційний зрив поширився як вогонь, не дався - льокалізуватись, щоб він викликав спаралізування всієї державної і воєенної машини большевицького режиму та схоплення за горлянку. В кожному місці, в кожній галузі власних рупорів большевиць­кого режиму.

Вся акція підпільних революційних сил, політично-пропаґандивна і партизансько-бойова в першій стадії зосереджується на тому, щоб таку концепцію-плян визвольної революції поширити скрізь, щоб її кличі дійшли до кожного закутка, до кожної люди­ни, щоб вони були зрозумілі і пориваючі та щоб політичними і мі­літарними виявами дій підпілля, створити серед мас свідомість, що існуючі провідні, ініціятивні й організуючі сили революції є го­тові, і тим піднести віру в справу революції та готовість до участи в ній.

Ці висліди підготовчої боротьби підпілля, в сполуці з загаль­ною ненавистю до большевизму, створять вибуховий матеріял, що у відповідний час має спалахнути й рознести большевицьку тиранію, зламати хребет поневолюючому російському імперіяліз-мові. Пропаґанда революції, в широкому її розумінні, з усіма за­собами й методами поширення і утвердження ідей і пляну рево­люції в Україні і серед інших народів – має вирішальне значен­ня для цілого змагання. Вона має підготовити народ і кожну лю­дину до боротьби, створити таке наставлення, щоб опісля ініція-тива, організуючі дії, заклики і вказівки з революційного підпіл­ля знаходили в масах не тільки симпатію, але й реалізацію.

В поширюванні й обґрунтовуванні наших кличів та перетво­рюванні пасивного очікування свободи від війни на готовість до чинної боротьби – революційна пропаганда якнайповніше вико­ристовує науку з останньої війни, що глибоко закарбувалась у свідомості народніх мас. Коли гітлерівська Німеччина була вже зламана, а маси ще були у війську і мали в руках зброю, був від­повідний час, щоб вони активно стали до боротьби, що її розгор­тала УПА. Замість того – складення зброї, поворот у ненависне ярмо і у страшні злидні ще більше погіршує боронений ними ре­жим. Фальшива омана в сподіваннях на якусь поправу через ево­люцію большевицької системи. Чи це саме має знову повтори­тись?!

Сама війна, без уваги на її висліди, ніколи не принесе визво­лення. Чужі держави, які ведуть війну, борються за власні цілі, за власне добро, а не за волю інших ще й тих народів, які хоч по­неволені, стояли в совєтських лавах. При відсутності активної протибольшевицької боротьби не можна надіятися на доборозичливе відношення від сторонніх переможців. А до того ж тоді й пе­ремога над большевизмом була б набагато трудніша і пізніша. Вій­на створює лише добру нагоду й пригожі можливості для визво­лення власною боротьбою.

Протибольшевицька, визвольна революція під час війни – це знищення ворожої неволі, комуністичної системи гноблення, ство­рення і захист підстав для національної, соціяльної й особистої свободи та добробуту, забезпечення волі й непридавленого роз­витку націй у самостійних державах – ціною найменших жертв. Вона відразу перериває, закінчує війну, рятує життя дальших мільйонів гнаних на воєнний заріз вояків і цивільного населен­ня, рятує родини, оберігає оселі, міста, цілі країни перед дальши­ми страшними спустошеннями новітньої атомової війни. Револю­ція за жадних умов не вимагає навіть частини тих жертв, які по­жирає війна. А ті, що впадуть, віддадуть життя за добру справу, за волю, здобудуть собі вічну славу серед своїх народів та вдяч­ність багатьох поколінь. Якщо найширші маси, вояцькі і цивільні, свідомі справедливої народньої справи, стануть активно по боці революції, тоді большевизм будуть захищати тільки найгірші во­роги свободи націй і людини – комуністично-енкаведівські зло­чинці та найзапекліші оборонці російського імперіялізму.

Загального революційного зриву не можна відсувати аж на кі­нець війни. Кожне проволікання – це продовжування війни з її жахливими жертвами і спустошеннями. Не раз вистачило б кіль­ка днів війни, щоб зрівноважити всі жертви, якими доведеться окупити перемогу революції. Ждати на закінчення війни – може бути запізно. Кожне продовжування війни – це погіршування умов миру. Теж неправильно вижидати невдач, криз і заламань большевицької стратегії. Бо виснажування большевицької воєн­ної машини самим ходом війни – це ж гекатомби жертв, страш­ний уплив крови власних народів, спустошення країни.

Противники СССР можуть планово уживати стратегію довгого виснажування і зволікати з вирішальними кампаніями, що їх ви­сліди мали б принести наглядні кризи большевицького ведення війни. Але найважливіше в цьому питанні – це большевицькі пля-ни сортування й уживання людського матеріялу у війні. Вони на­певно вимітанням не будуть уодностайнювати якости всіх війсь­кових частин щодо вірности режимові. Навпаки, крім таких ча­стин з перемішаним елементом, яких буде найбільше, будуть тво­рити сортовані військові одиниці за двома протилежними бігуна­ми. В одних будуть збирати найнадійніший, випробуваний у своїй вірності режимові елемент, – це будуть передусім війська НКВД. їх будуть ощаджувати, призначуючи їм ролю не так воювання з ворогом, як приборкування, утримування в шаху і під наглядом армії і запілля. На фронт такі частини йтимуть рідко, залишаю­чись залізною резервою на найгірший час. Отже, ті елементи бу­дуть у війні найбільше ощаджувані.

Натомість завжди на заріз, в найгірших ситуаціях, в перший вогонь, усюди там, де треба гатити греблі трупами, – будуть гна­ні інші, спеціяльно добирані частини, в яких збиратимуть найнебезпечніші для большевизму елементи, на зразок карних баталь­йонів. Очевидно, що той розподіл буде йти головно за принципом національним і територіяльним, а крім того, за спеціяльним висортуванням шляхом індивідуального пізнання. Таким чином больше-вики мають змогу пляново робити так, що все перші і найбільші жертви нестимуть поневолені Москвою народи, передусім укра­їнці, а головно ті, що можуть повернути свою зброю проти большевиків. А росіяни та спеціяльно комуністичні елементи будуть ощаджуватись.

В цьому самому пляні йтиме розкладання всіх воєнних тяга­рів, трактування територій у воєнних діях і т. п., щоб війна ви­черпувала і винищувала в першу чергу і найсильніше вороже наставлені до російсько-большевицького імперіялізму народи, в тому головно Україну. Тож рахунок на те, що мірою продовжування війни зростатиме революційний потенціял – неслушний. Правда, війна щораз більше перетворюватиме пасивних і покір­них на готових до боротьби з катами. Але заплянований большевиками процес винищення всіх потенціальних противників режи­му доведе до страшного упливу крови найцінніших сил.

У питанні – в якій стадії війни найдоцільніше підіймати ре­волюційний зрив-повстання, треба собі сказати, що не можна задовго відкладати, ні в якому разі на самий кінець війни. Не можна розраховувати на большевицькі невдачі, заламання, вони не мо­жуть мати вирішального значення. Найважніше – це психоло­гічна підготова до революції широких мас, і те, що вони дістануть в руки зброю. А сам стан війни створює багато корисніших для революції ситуацій, ніж мирний час.

Приготування загального протибольшевицького зриву під час війни – це передусім широка революційна пропаґанда, що має відповідно наставити народні маси, кожну людину зокрема. Щоб кожний знав, що в час війни прийде протибольшевицька револю­ція, яка єдина принесе визволення і він має в ній стати до бороть­би там, де опиниться в час зриву і так, як це можливо. Вона ве­деться увесь час, уже тепер, з найбільшим зусиллям, різними ме­тодами і в різних формах. Важливо, щоб вона доходила скрізь. При тому її неможливо приховати перед большевиками, і немає такого пляну. Вони мусять знати і про її існування, і про її зміст та засяг. Не уявляємо, ані не плянуємо революції у формі цілком законспірованої умови замаху, що виникає несподівано, захоплює якісь ключеві позиції, центри, відразу паралізує ворожу систему, або далі поширюється під впливом першого несподіваного удару й розмаху. Такі пляни підготови революції уважаємо за нездійс­ненні фантазії в протибольшевицькій дійсності. Якщо б така спра­ва мала бути справді невідомою, нерозкритою в час підготови, то мусіла б бути при тому дуже мала групка учасників. Значить, це міг би бути якийсь один акт, а не масова, підготовна акція. А відір­ваний акт, який би він не був змістом і в який центр большевицької системи він не грозив би, – не викличе загальної революції, тільки залишиться епізодом, хоч би й дуже значним.

Головною ставкою визвольної революції мусить бути масовість, підготова, а потім підняття на боротьбу широких мас. Зміст під­готовної пропаганди при тому мусить бути загально відомий, тіль­ки деякою мірою конспірується організаційно-технічне проведен­ня, а керівні і виконуючі сили якнайбільше, щоб ворог не міг па­ралізувати. В масовості лежить сила і забезпека революційної під­готови. Бо її властива суть – це свідомість, внутрішнє переконан­ня і наставлення кожної людини, заховане в її душі. Ідеальне її проведення – щоб усі знали, усі ждали на поготові, мовчки, не­помітно. Чим ширше розгорнена така пропаґанда, тим важче во­рогові її поборювати, а далі вона шириться сама, а навіть від большевицької протидії. В наслідок великого поширення революцій­них кличів серед протибольшевицьких народів, режимові стає чимраз важче провести межу між небезпечними і нешкідливими. Зростає його недовір'я, страх. У воєнній обстановці це створює особливу атмосферу загального великого напруження між вояць­кою масою та комуністичним активом в армії. Щораз менше та­ких елементів, до яких режим має довір'я. А повністю й одверто пе­рейти на розподіл за національним принципом, – що москаль і свій певний, а українець й іншої національности – «ворог наро­ду», – большевикам важко, бо з того постають погані наслідки для всієї їхньої політики в національному питанні, яке під час війни відограватиме дуже важливу ролю. Большевики щораз біль­ше заплутуються у такі суперечності, які будуть їм зривати одні позиції за одними. Це все корисне для розгортання революції, яка має за собою правду, ясні ідеї і шлях боротьби.

Війна незмінно збільшує терпіння, жертви і руїну поневоле­них большевизмом народів. Перед десятками мільйонів людей під час війни стоїть загроза певної заглади. І це все на користь, на захист найстрашнішої неволі, гніту. З другого боку, війна під різ­ними оглядами створює пригожі можливості, нагоди для протибольшевицької революції, яка дасть волю народам, нове вільне життя людині. Вона одночасно покладе край самій війні і боль-шевицькій тиранії.

Такі протиставлення, конечність вибору між двома протилеж­ними догмами, які стоять перед кожним народом і кожною люди­ною під час війни, – це головний матеріял для революційної пропаґанди. її завдання – правдиво і переконливо розкрити перед усіма дві догми-альтернативи, так щоб кожний вибирав дорогу боротьби за правду і волю, дорогу активного борця, а не пасив­ний шлях до большевицької м'ясорубки. Революційна пропаґан­да має дати не тільки ясне пізнання і тверезе розуміння цілого положення та виходу з цього. Вона мусить витворити високе на­пруження волі і почувань в кожної одиниці і в масах, щоб вони з рішучістю і з запалом пішли до визвольної боротьби.