Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

Право на ім'я – це одне з найважливіших суб'єктивних прав фізичної особи. Специфіка цього особистого немайнового права обумовлена тим, що воно має свій особливий об'єкт, цільове призначення, специфічні правоможності, які складають зміст цього права. Право фізичної особи на ім'я забезпечує правову індивідуалізацію особи. Право на власне ім'я надає його носієві юридично забезпечену можливість мати певне ім'я, вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем. Інші особи не можуть користуватися цим ім'ям або привласнювати його.

Згідно зі ст. 294 ЦК України фiзична особа має право на iм'я. Фiзична особа має право на транскрибований запис її прiзвища та iменi вiдповiдно до своєї нацiональної традицiї. У разi перекручення iменi фiзичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення iменi було здiйснене у документi, такий документ пiдлягає замiнi. Якщо перекручення iменi здiйснене у засобi масової iнформацiї, воно має бути виправлене у тому ж засобi масової iнформацiї.

Право на змiну iменi передбачено ст. 295 Цк України: фiзична особа, яка досягла шiстнадцяти рокiв, має право змiнити своє прiзвище та iм'я у порядку, встановленому законом. Фiзична особа, яка досягла чотирнадцяти рокiв, має право у порядку, встановленому законом, за згодою батькiв або одного з батькiв, з ким вона проживає, чи пiклувальника змiнити своє прiзвище та iм'я. По батьковi фiзичної особи може бути змiнено у разi змiни її батьком свого iменi. Прiзвище, iм'я та по батьковi фiзичної особи можуть бути змiненi у разi її усиновлення вiдповiдно до закону. Прiзвище фiзичної особи може бути змiнене вiдповiдно до закону у разi реєстрацiї шлюбу, розiрвання шлюбу або визнання його недiйсним.

Відповідно до ст. 296 ЦК України фiзична особа має право використовувати своє iм'я у всiх сферах своєї дiяльностi. Використання iменi фiзичної особи в iтературних та iнших творах як персонажа (дiйової особи) допускається лише за її згодою, а пiсля її смертi - за згодою її дiтей, вдови (вдiвця), а якщо їх немає, - батькiв, братiв та сестер. Використання iменi фiзичної особи з метою висвiтлення її дiяльностi або дiяльностi органiзацiї, в якiй вона працює чи навчається, що грунтується на вiдповiдних документах (звiти, стенограми, протоколи, аудiо-, вiдеозаписи, архiвнi матерiали тощо), допускається без її згоди. Iм'я фiзичної особи, яка затримана, пiдозрюється чи обвинувачується у вчиненнi злочину, або особи, яка вчинила адмiнiстративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише у разi набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справi про адмiнiстративне правопорушення.

Iм'я потерпiлого вiд правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою. Iм'я учасника цивiльного спору, який стосується особистого життя сторiн, може бути використане iншими особами лише за його згодою. Використання початкової лiтери прiзвища фiзичної особи у засобах масової iнформацiї, лiтературних творах не є порушенням її права.

Складний характер права на ім'я надає можливість виділити наступні його елементи: 1) право вимагати від інших осіб звернення у відповідності з його прізвищем, ім'ям та по батькові; 2) право на зміну прізвища, імені та по батькові; 3) право вимагати припинення незаконного використання прізвища, імені, по батькові.

Закон України "Про національні меншини в Україні"[33] дозволяє громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати "по батькові", записувати у свідоцтві про народження дитини лише її прізвище та ім'я.

Право на зміну прізвища, імені та по батькові є одним із суттєвих елементів права на ім'я. В юридичній літературі зазначається, що від особистого погляду фізичної особи залежить, чи користується вона можливістю при наявності певних юридичних фактів реалізувати дані права або все своє життя проживе під отриманим при народженні ім'ям, прізвищем, по батькові [34].

Викликає інтерес і такий аспект права на ім'я, як можливість присвоєння дитині подвійного імені. Слід відзначити, що законодавство України не передбачає заборон як щодо подвійного, так і щодо потрійного імені. Але, на наш погляд, до цього питання слід підходити дуже індивідуально, якщо бажання присвоїти дитині три чи більше імен зумовлюється національною традицією, то таке прохання батьків повинно бути задоволено, якщо бажання батьків не обґрунтоване національною традицією, то слід відмовитися від такої практики присвоєння потрійного імені. Ця пропозиція вже висловлювалась в юридичній літературі і з нею слід погодитися [35].

Положення про гідність людини є центральною ланкою універсальної концепції прав людини і відкриває текст основних законів у ряді конституцій світу. Згідно зі ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Крім того, згідно зі ст.28 Конституції України кожен має право на повагу його гідності. Преамбула Загальної Декларації прав людини починається словами: "Визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості та загального миру".

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гiдностi та честi. Гiднiсть та честь фiзичної особи є недоторканними. Фiзична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гiдностi та честi.

Ст. 298 ЦК України закріплює, що кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тiла людини, яка померла. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до мiсця поховання людини. У разi глуму над тiлом людини, яка померла, або над мiсцем її поховання члени її сiм'ї, близькi родичi мають право на вiдшкодування майнової та моральної шкоди.

Самі поняття честь і гідність в законі не визначаються, проте цивільно-правова наука має тлумачення цих понять. Честь у науці цивільного права визначається як певна соціальна оцінка особистості, що формується у процесі суспільного життя, діяльності і спілкування людей та організацій з таких об'єктивних показників, як вчинки, погляди та інші явища суспільного життя. Гідність – це певна самооцінка особистості своїх ділових, моральних та інших соціальних якостей [36].

Таким чином, якщо честь є зовнішньою оцінкою особистості, то гідність відображує внутрішній механізм самопізнання і самоконтролю, вона не орієнтована на суспільний престиж, а є мірилом допустимих моральних вчинків конкретної особи. Гідність людини потребує також і від інших людей поваги до неї, визнання за людиною певних прав і можливостей.