Вітчизняний та закордонний досвід

Традиційно в більшості західних країн виділяють різні типи закладів, призначених для надання послуг такій соціальній групі, як люди похилого віку. У таких країнах, як, скажімо, Франція для цієї групи використовують додаткову класифікацію: люди похилого віку (без специфікації), люди похилого віку автономні, люди похилого віку залежні (від догляду). Однією із найпоширеніших моделей надання соціальних послуг людям похилого віку є Денний центр для людей похилого віку або Денний центр для людей похилого віку та дорослих з проблемами фізичного здоров’я, діяльність яко- го є подібною до діяльності ТЦ в Україні. Основною метою діяльності такого Центру є створення безпечного середовища для людей, що знаходяться в ситуації ризику, оскільки більшу частину часу вони проводять на самоті у власних помешканнях. Основні завдання, які виконують такі центри, стосуються забезпечення спілкування, подолання ізоляції та самотності, допомоги в підтримці стосунків з громадою, подоланні бар’єрів, що ускладнюють можливості для взаємодії з іншими людьми, залучення самих клієнтів до планування заходів Центру, щоб послуги відповідали їх інтересам та бажанням. Їхня діяльність, програми та Положення про діяльність (regulation) визначаються на рівні штату, але при наданні послуг вони керуються Стандартами, розробленими Національною асоціацією надавачів послуг дорослим у денних центрах (National Adult Day Services Association

(NADSA), як, наприклад, у США (хоча чи використовують організації стандарт, залежить від власного рішення, оскільки далеко не всі з них мають достатньо ресурсів, щоб завершити процес ліцензування) [1]. У таких Центрах отримувачам послуг пропонують участь в різноманітних реабілітаційних вправах, іграх, що сприяють підтримці чи покращенню певних функцій (дрібної моторики рук, покращенню пам’яті, зору, збереженню рухової активності тощо), заняття з арт-терапії, лекції на теми, що цікавлять отримувачів соціальних послуг, зокрема на теми підтримки здоров’я, харчування при певних захворюваннях. Організовуються зустрічі з цікавими людьми, представниками місцевої влади, святкування особистих подій отримувачів послуг тощо. Також заходи можуть тосуватися спільного відвідування закладів культурного призначення, наприклад у формі екскур-

сій. Деякі з Центрів можуть укладати договори з відповідними фахівцями та пропонувати своїм отримувачам послуги перукаря, масажиста та спеціалістів з педикюру/манікюру за умови, що мають спеціально обладнані приміщення. Тут можуть пропонувати другий сніданок чи обід залежно від часу перебування отримувачів у Центрі. Центри можуть мати і програми з надання послуги догляду вдома. Як правило, персонал Центру та його чисельність залежить від наявних програм та кількості клієнтів, що отримують послуги, їхніх потреб. До персоналу Центру, як правило, належать його директор, директори кожної програми та її персонал, соціальний працівник, медична сестра (доцільно зауважити, що в західних країнах медична сестра має вищий статус і повноваження, ніж медична сестра в Україні, оскільки може ставити діагноз, робити лікувальні призначення тощо). Якщо йдеться про центри з великою кількістю клієнтів, то тут може працювати водій, секретар та бухгалтер тощо. Усі працівники, залучені до надання послуг, мають відповідну освіту, а ще, як у багатьох країнах, відповідні ліцензії, що надають їм право працювати з певною групою отримувачів соціальних послуг. Окремо варто згадати участь значної кількості волонтерів в організації надання послуг, причому дехто з них самі люди літнього віку. Що стосується тих працівників Центрів, які надають послуги з догляду вдома (home aid) Під програмою в цьому контексті можна розуміти діяльності відділень в ТЦ, оскільки ці поняття дуже схожі. (а їх функції є частиною діяльності соціального робітника в Україні), то, наприклад, за результаами дослідження, проведеного у США, більш ніж 4/5 опитаних брали участь у тренінговому навчанні під час прийому на роботу (initial training) перш ніж почати працювати [2]. Професійне навантаження в більшості Центрів складає 4–6 отримувачів соціальних послуг на одну особу персоналу, але при визначенні навантаження до уваги також береться важкість стану отримувачів. Як правило, в європейських країнах такі Цен-

три фінансуються з місцевих бюджетів громади, пожертв та за рахунок оплати послуг самими отримувачами. Плата, що вноситься самими отри- мувачами соціальних послуг, є мінімальною й може складати від 3 до 7 євро на місяць, залежно від часу перебування в Центрі. Окремо може вноситися плата за обід, яка може складати 1 євро. У США середня плата за користування послугами Денних центрів складає близько $65 на день, але ця сума відрізняється залежно від місця проживання отримувача і переліку послуг, які надаються (оскільки сюди може включатися лата за харчування, транспорт, послуги медичної сестри тощо). Однак багато організацій нада-

ють послуги згідно з диференційованою шкалою. Це означає, що отримувач соціальних послуг вносить плату відповідно до його доходів та можливості сплачувати за послуги. Багато таких Центрів утримуються громадськими організаціями чи фондами. Тоді вони можуть отримувати часткове фінансування від місцевої влади на надання якоїсь спеціальної послуги чи на утримання Центру. Управління Центрами передбачає наявність Громадського комітету чи ради. До їх функціонування, як правило, залучається велика кількість волонтерів, серед яких можуть бути і родичі отримувачів соціальних послуг. Процедура оформлення для надання послуг у таких Центрах є дуже простою, вона часто навіть не передбачає оцінку потреб. Основним критерієм є вік понад 60 років, але пріоритетом

користуються ті особи, що страждають на хворобу Альцгеймера, втрату пам’яті, відсутність догляду впродовж дня тощо. Бажаючі повинні заповнити заяву та відповідну форму, яку можна отримати в Департаменті у справах людей похилого віку, в місцевого соціального працівника чи

знайти на сайті Центру. Документи можна відправити поштою, надати особисто чи передати іншою особою. Уповноважений працівник розглядає їх у визначений термін (може становити 7–14 днів) і телефонує заявнику, інформуючи його про умови, можливості, плату за послуги

тощо. Багато Центрів, як і Департаментів з надання соціальних послуг, зустрічаються з проблемою наявності черги (waiting list), яка включає бажаючих отримувати послуги, але для їх надання на час звернення бракує ресурсів. Допомога з догляду вдома є найбільш поширеною моделлю надання послуг людям похилого віку та людям з обмеженими фізичними можливостями. Вона передбачає персональний догляд (він надається немедичним працівником) та не важку домашню роботу, яка може включати також приготування їжі за додаткову плату. Для отримання цієї послуги необхідно подати заяву та заповнити відповідну форму. Отримавши їх, соціальний працівник відповідного Департаменту, відповідальний за роботу з догляду вдома, відвідує заявника вдома та проводить оцінку потреб. Після цього він подає документи на розгляд відповідної ради чи комісії, що збирається раз на два тижні, яка й приймає рішення про надання такої послуги. Для отримання цієї послуги потенційний отримувач має ознайомитися з процедурою її надання та укласти відповідну угоду, де вказується тривалість надання послуги. Допомога з догляду вдома може бути також короткотерміновою, коли йдеться про необхідність замінити неформального доглядача через хворобу, відрядження, відпустку чи інші обставини.

Іншими поширеними послугами є послуга з ремонту, яка передбачає залучення електрика,сантехніка, столяра, а також послуга з вантаження та перевезення вантажів. Ці послуги можуть надаватися на безоплатній чи платній основі, а отримувач послуг сплачує їх вартість безпосередньо майстру на підставі документа про виконану роботу. Матеріали для ремонту, як правило, оплачуються замовником, але спеціаліст з ремонту може їх купувати самостійно й забезпечувати доставку. Також пропонуються послуги, що передбачають як підбір та установку додаткового обладнання та пристосувань, що полегшують функціонування отримувачів послуг, так і на-вчання їх використанню. Це може бути установка поручнів для ванної, туалету, зміна висоти меблів, різноманітні пристосування, що повертають людині можливість бути незалежною в здійсненні повсякденних функцій. Популярними у європейських країнах стають послуги з догляду з використанням телефонних мереж, що передбачає встановлення спеціальних пристроїв, оснащених великою кнопкою, натиснувши яку абонент може зв’язатися із центром телефонної допомоги (Telecare), який після надходження дзвінка відрядить працівника для надання допомоги. Специфічною послугою багатьох Центрів є консультування, надання підтримки та навчання неформальних доглядачів (родичів, близьких), які здійснюють догляд за особами похилого віку та особами з обмеженими можливостями. Цей вид діяльності доцільно було б проводити й у вітчизняних ТЦ, створивши для цього відповідну методичну базу та організувавши навчання працівників. У Чеській республіці особам похилого віку та дорослим з фізичними обмеженнями пропонуються такі послуги:

– Соціальне консультування, в процесі якого надається необхідна інформація, здійснюється спрямування до закладів – надавачів необхідних послуг, де отримувачам пропонується широкий спектр можливостей для задоволення їхніх потреб. Зазвичай, соціальне консультування є частиною усіх видів со-

ціальних послуг, але воно може бути і незалежною послугою. Особливістю соціального консультування є те, що воно завжди надається на безоплатній основі.

– Догляд вдома передбачає допомогу особам з обмеженими можливостями в забезпеченні харчуванням, веденні домашнього господарства, у вирішенні інших питань, пов’язаних з особистим доглядом та організацією побуту. Ця послуга надається отримувачам вдома, і вони можуть частково чи повністю сплачувати її вартість.

– Персональна допомога / послуги персонального асистента, що надається людям з обмеженими можливостями (через хворобу, старечийвік, інвалідність) у сфері персонального догляду, відвідуванні публічних місць, організації побуту, контактів з родичами, громадоютощо. Отримувачі соціальних послуг можутьчастково чи повністю сплачувати її вартість.Ця послуга є дуже поширеною.

– Догляд для надання відпочинку доглядальникам, що передбачає допомогу членам сім’ї, якіздійснюють довготривалий догляд за особою зінвалідністю чи особою літнього віку. Послуганадається на час перебування доглядача на роботі, у відпустці чи під час виконання ним інших видів діяльності поза межами дому. Ці послуги можуть надаватися вдома чи у спеціальних резидентних закладах (короткотерміновий,до 3-х місяців, догляд у стаціонарному закладі). Отримувачі соціальної послуги можутьчастково чи повністю сплачувати її вартість.

– Центр денного догляду та центр тижневого догляду, що призначені для осіб, які маютьобмежені можливості для самообслуговування вдома та ведення домашнього господарства і не можуть вести повсякденне життя безсторонньої допомоги. Передбачається перебування отримувачів соціальних послуг у Центрі протягом дня чи частини дня. Також можливе надання тимчасового проживання. Отримувачі можуть частково чи повністю сплачувати вартість послуги [3].

Варто зазначити, що у західних країнах багато послуг, призначених для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, стосуються організації різних форм проживання в громаді (підтримане проживання / проживання з підтримкою). Це може бути організація проживання в помешканні (квартирі), пристосованого для однієї особи (однокімнатна квартира) відповідно до її потреб, чи для двох осіб (двокімнатна квартира), а також організація проживання в помешканні з посиленим медичним наглядом, у хоспісах. У деяких країнах (як-от Франція) діють спеціалізовані центри допомоги та відпочинку для тих, хто здійснює догляд за особами похилого віку, де так само, як у стаціонарному відділенні ТЦ, створено умови для тимчасового перебування. Поширеними є послуги з надання захищеного проживання для осіб похилого віку, які потребують підтримки. Захищене проживання – це один із багатьох термінів, які використовуються для визначення моделі довготривалої підтримки незалежного проживання в захищеному оточенні. Наприклад, у Великій Британії захищене проживання надається у звичайних будинках чи квартирах, але їх особливістю є те, що особа має безбар’єрний доступ до свого житла, що робить повсякденне життя зручним і дозволяє бути самостійним, незалежним від сторонньої допомоги. Приміщення також обладнані «системою тривоги» чи перего-ворним устаткуванням, а поблизу мешкає особа, яка може негайно надати підтримку та викликати у разі потреби «швидку допомогу». Зазвичай, така особа не має фахової підготовки, а може прослухати лише певний курс спеціальної підготовки й мешкати по сусідству, працюючи вдома, або бути домогосподаркою тощо. Таке житло може належати як місцевій владі, так і громадським чи приватним організаціям. Інший тип житла – це будинки готельного типу, де є приміщення спільного користування (вітальня, їдальня тощо), і де особи, що здійснюють догляд, мешкають постійно. Варто зау-важити, що це житло розміщене на території тієї ж громади, де особа мешкала раніше, де вона може орієнтуватися та має можливість спілкуватися з друзями, колишніми сусідами, знайомими. Наприклад, у США спектр можливостей для людей похилого віку розвинений ще більше і включає різні можливості для незалежного чи напівнезалежного проживання. Одна з програм спрямована на надання можливості особам похилого віку жити у власному помешканні. Програмою передбачено спорудження будинків, які людина може придбати. Ці будинки зведені за спеціальною технологією і являють собою розбірний блок чи відсік, призначений для використання особами похилого віку та особами з фізичними обмеженнями. Вони досить компактні для того, щоб бути встановленими поблизу іншого будинку чи у дворі, і пристосовані для перевезення з місця на місце. нша можливість – спеціальний будівельний блок, що комплектується як додатковий простір (прибудовується) до іншого односімейного будинку.

Поширеною формою проживання людей похилого віку є спільне проживання, коли двоє чи більше осіб, які не є родичами, за домовленістю поділяють будинок чи квартиру. Зазвичай, кожен має окрему спальню та туалетну кімнату, а решта житла використовується спільно.

Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» передбачає створення спеціалізованих будинків для ветеранів війни та праці, осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, покликаних діяти як установи соціального обслуговування [4]. У такому будинку, крім приміщень для проживання, передбачається наявність комплексу служб соціально-побутового призначення та медичного обслуговування. Тут варто наголосити, що це не обов’язково має бути великий багатоквартирний будинок.

Оцінюючи перспективи створення нових житлових програм в Україні, варто починати з будівництва чи створення будинків (умов) для компактного проживання 12–15 осіб, кожна з яких мала б свою власну кімнату з кухонним блоком (він може бути розрахований на 2–3 мешканців). У будинку мають бути їдальня, пральня та вітальні, які використовуються мешканцями спільно. Разом з тим, мешканці будинку могли б мати підтримку у веденні господарства та отримували б відповідну медичну допомогу, мали б доступ до систем термінового виклику для надання допомоги тощо. Доцільно звернути увагу і на необхідність обладнання таких будинків зручними безбар’єрними під’їздами, поручнями тощо. Варто також подбати про невеликий двір коло будинку із садком та місцем для відпочинку й прогулянок.

Ці заклади могли б бути як державними, так і недержавними. Наприклад, такі будинки можуть утримуватися громадською організацією та працювати за державним замовленням. Місцева влада повинна мати широкі можливості для модифікації та розвитку житлових програм для людей похилого віку, орієнтуючись на потреби членів територіальної громади, свої можливості та наявні ресурси. Зокрема, такі будинки могли б стати частиною структури вже існуючих ТЦ, що дало б змогу мінімізувати витрати на їх адміністрування та оптимально використовувати наявні ресурси. Застосування таких підходів дозволяє зменшити навантаження на ТЦ, покращити якість життя особам похилого віку та особам з інвалідністю.

Порівнюючи організацію надання послуг у європейських країнах і в Україні, варто вказати, що основна відмінність полягає у кількості й спеціалізації тих закладів та організацій, які надають послуги. Оскільки, наприклад, у район-них центрах практично немає інших організацій (ані громадських, ані державних), які б надавали послуги і тим групам отримувачів, які є цільовими для ТЦ, й іншим (наприклад, особам з наркотичною залежністю, особам, які зазнають насильства в сім’ї, то чимало їх звертається за послугами саме до ТЦ. З другого боку, за умови, що ТЦ не має ресурсів для надання послуг, необхідних отримувачам, соціальні працівники не можуть переадресувати особу до інших надавачів, тому змушені самостійно намагатися їй допомогти. Це може негативно впливати як на якість послуг, що надаються, так і на стан самих працівників, що зазнають перевантаження та браку професійної підтримки.

Також у системі надання послуг особам похи- лого віку та особам з інвалідністю значне місце відводиться волонтерам, а в багатьох організаціях є спеціально призначений працівник, відпові- дальний за роботу з волонтерами, до якої входить їхнє навчання, менеджмент діяльності, контроль та заохочення. Тому пропонуємо внести до Положення про ТЦ відповідні зміни, які нададуть ТЦ більше можливостей для включення волонтерів у процес надання соціальних послуг. Разом з тим, у багатьох західних країнах, наприклад, у Великій Британії, багато послуг не надаються безпосередньо державними закладами, а закуповуються відповідними департаментами місцевої влади, відповідальними за надання соціальних послуг, у недержавних чи приватних організацій. Така практика розглядається як один із основних напрямів скорочення витрат на надання послуг з догляду, оскільки погодинна оплата за послуги, яку пропонують недержавні надавачі послуг, є набагато меншою. Ця тенденція набула активного розвитку протягом останніх років. Так, наприклад, недержавним сектором у Великій Британії за державні кошти в 1992 році надавалося 2 % від усіх послуг з догляду вдома, а в 2008 році – більше 80 %. Це стало можливим завдяки змінам в законодавстві, згідно з яким основними функціями, що покладаються на департаменти із соціальних послуг, є оцінка потреб, фінансування та контроль якості послуг, а не безпосереднє їх надання. Але у тій самій Великій Британії є графства, де більше 80 % послуг надаються безпосередньо місцевою владою за рахунок коштів місцевого бюджету.

Аналіз практики закупівлі соціальних послуг, насамперед тих, що стосуються догляду вдома, і є надзвичайно важливими для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, свідчить про те, що однозначної оцінки подібної практики серед фахівців та отримувачів послуг немає. Існують докази, що вона підвищує якість послуг, також є свідчення того, що, коли послуги надаються недержавними організаціями (приватними, благодійними), їх якість погіршується. Так, за даними Комісії з якості догляду, в Англії 91 % послуг з догляду, які надавалися муніципальною владою та благодійними організаціями, були оцінені як добрі чи відмінні, а серед надавачів приватного сектору таких було 80 %. Важливим чинником зниження якості послуг, як показують дослідження, є те, що недержавні надавачі послуг для мінімізації вартості своїх послуг скорочують витрати на персонал та час для візитів з надання догляду від 30 до 15 хв., а цього недостатньо для надання якісної допомоги. Очевидно, коли йдеться про ТЦ, то там, де є можливості закупівлі послуг належної якості, доцільно впроваджувати подібну практику та вивчати досвід таких організацій шляхом про- ведення оцінювальних досліджень. Варто зауважити, що коли навіть у державних закладах в Україні спостерігається невисокий рівень професійної підготовки фахівців, які надають соціальні послуги, то ситуація у недержавному секторі не є кращою. Саме ця обставина може суттєво стримувати можливості для закупівлі соціальних послуг. Разом з тим, окремі складові послуг можуть бути предметом закупівлі уже сьогодні за умови забезпечення директорів ТЦ відповідними методичними розробками й поширення успішного досвіду. Насамперед це може стосуватися транспортних послуг, забезпеченн гарячою їжею, побутових послуг тощо.

Найдоцільнішим визнано поєднання різних схем фінансування та організації надання соціальних послуг, яке застосовується у більшості розвинених країн світу залежно від контексту діяльності організацій – надавачів послуг.

Отже, спектр соціальних послуг для людей похилого віку є досить широким і відрізняється від країни до країни. Якщо зміст послуг у дечому схожий, то підходи до їх організації, взаємодія фахівців та різних закладів у процесі надання послуг, фінансування значно варіюють. Важливу роль тут відіграють як усталені традиції, так і та обставина, що в наданні послуг людям похилого віку важливу роль відіграє саме місцева влада та громада, які багато в чому і визначають зміст та структуру послуг, умови їх надання тощо. Тому для України важливим є не лише запозичення досвіду інших країн, а й перегляд та реформування підходів до їх надання з тим, щоб значна частина повноважень, зокрема і тих, що стосуються фінансових питань, могла вирішуватися на місцевому рівні, тоді як Міністерство соціальної політики могло б зосередитися на питаннях якості, контролю тощо. Очевидно, що заходи з удосконалення системи надання соціальних послуг можуть бути ефективними лише за умови об’єднання зусиль та побудови партнерських стосунків між різними міністерствами та їх структурами на місцях, оскільки стосуються також житлових питань, проблем, пов’язаних з охороною здоров’я, зокрема розвитком геріатрії, захистом прав людей похилого віку тощо.

Список використаних джерел:

1. Гайдуцький П. Фінансування соціальної політики. / П. Гайдуцький, О. Подолєєва. – К.: Українська Академія державного управління, 2005. – 326 с.

2. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” // Закони України. Т.4. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. – С. 247–266.

3. Лібанова Е. М. Сім'я та сімейні відносини в Україні: сучасний стан і тенденції розвитку: монографія / Е. М. Лібанова, С. Ю. Аксьонова, В. Г. Бялковська; Ін-т демографії та соц. дослідж. НАН України, Укр. центр соц. реформ, Фонд народонаселення ООН. – К., 2009. – 247 с.

4. Орлов В. В. Основні напрямки діяльності органів виконавчої влади як суб’єктів державного управління у сфері державної молодіжної політики в Україні / В. В. Орлов // Економіка та держава. – 2008. – № 3. – С. 75–77.

5. Скуратівський В. А. Соціальна політика: [навч. посіб.] / В. А.Скуратівський, О. М. Палій. – К.: УАДУ, 2002. – 360 с.

6. Соціальні проблеми працевлаштування молоді / О. М. Балакірєва (керівник авт. кол.). В. В. Онікієнко, О. В. Валькована та ін.. – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2004. – 144 с.

7. Українське суспільство 1992 – 2009. Соціологічний моніторинг / за ред. Головахи Є., Паніна Н. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2010. – 578 с.

8. Хмелярчук М. І. Зайнятість і соціальний захист молоді: монографія / М. І. Хмелярчук; НАН України, Ін-т регіон. досліджень. – Л., 2003. – 126 с.

Електроний ресурс:

1. Georgia Adult Day Services Licensing Standards [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gadsa.org/joomla/public-policy/georgia-adult-day-services-licensingstandards.– Назва з екрана.

2. Bercovitz A, Moss A, Sengupta M, et al. An overview of home health aides: United States, 2007. Hyattsville, MD: National Center for Health Statistics. 2011; National Health Statistics Reports № 34. – Режим доступу: http://www.cdc.gov/nchs/data/nhsr/ nhsr034.pdf. (дата звернення: 12.09.2011) – Назва з екрана.

3. Social Services [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mpsv.cz/en/1613. – Назва з екрана.

4. Закон України «Про житловий фонд соціального призначення» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3334– – Назва з екрана.

Додаткова література:

1. Введення у соціальну роботу: Навч. посібник. - К.: Фенікс, 2001.-288с.

2. Дементьева Н.Ф., Установа Э.В. Роль и место социальных работников в обслуживании инвалидов и пожилых людей. - Тюмень, 1995.

3. Діти "групи ризику": психологічні, соціальні та правові аспекти. - К.: Київська міська державна адміністрація. Служба у справах неповнолітніх, 2001. - 192с.

4. Доуэл М., Марш П Ориентированая на решение задачи социальная работа. - Амстердам - Киев, 1997. - 136с.

5. Зайцева З.Г., Трубавіна І.М. Комплексна програма центрів ССМ "Соціальна підтримка сім'ї" / Комплексні програми центрів ССМ. - К.: УДЦССМ, 2001. - С.5-16, 24-26.

6. Капська А.Й. та ін. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг. ред.: І.Звєрєвої та Г.Лактіонової. - К.: Наук, світ, 2001. -129с.

7. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: Уч. пособ. для вузов. - М: Ту Сфере, при участии "Юрайт-М", 2001.-160с.

8. Коваль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка / Соціальна робота: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. -392с.

9. Ковбас Б., Костів В. Родинна педагогіка: У 3-х т. - Т.1. Основи родинних взаємовідносин. - Івано-Франківськ, 2002. -288с.

10. Козлов А.А., Иванова Т.Б. Практикум социального работника: Серия "Учебные пособия". - Ростов-н/Д: "Феникс", 2001.-320с.

11. Кравець В. Психологія сімейного життя: Навчальний посібник. - Тернопіль, 1995. - 696с.

12. Куликова Т.А. Семейная педагогика и домашнее воспитание. - М.: Академия, 2000. - 232с.

13. Луков В.А. Социальное проектирование. - М., 1998. -492с.

14. Лютий В.П. Соціальна робота з групами девіантної поведінки: Навч. посібник. - К.: Академія праці і соціальних відносин, Християнский дитячий фонд. -2000.-51с.

15. Майерс Д. Социальная психология / Перев. с англ. -СПб.: Питер, 1997. -688с.

16. Медико-социальная работа // Словарь-справочник по социальной работе. - М., 1997. - 368с.

17. Методология и методы социально-педагогических исследований: Науч., учеб.-метод. пособие / М-во образования и науки Украины; Луганский, гос. пед. ун-т им. Тараса Шевченко; Авт.- сост.: С.Я.Харяешга» Н.С.Кратинов, А.Н.Чиж, В.А.Кратинова. - Луганск: Альма-матер, 2001. - 216с.

18. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В.А.Сластенина. - М.: Изд. центр "Академия", 1999.-184с.

19. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Академический проект, 2001. - 416с.

20 Настольная книга специалиста: социальная работа с пожилыми людьми / Под ред. Демидовой Т.Е. - М., 1995.

21. Олиференко Л.Я. и др. Социально-педагогическая поддержка детей группы риска: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Л.Я.Олиференко,

Т.И.Шулъга, И.Ф.Дементьева. - М.: "Академия", 2002. -256с.

22. Летрынин А.Г., Печенюк A.M. Педагогическая реабилитация несовершеннолетних с девиантно-криминальным поведением: психолого-педагогическая и медико-социальная помощь: Учебно-метод. пособие. -М., 2001. -148с.

23. Попов С.Г. Социальный менеджмент: Учебное пособие. - М.: Изд-во "Ось-89", 2000. - 160с.

24. Психология социальной работы / О.Н.Александрова, О.Н.Боголюбова, Н.Л.Васильева и др.; Под общей ред. М.А.Гулиной. - СПб.: Питер, 2002. - 352с.

25. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И.Холостовой. - М.: Юрист, 2000. - 424с.

26. Социальная защита молодежи: Вопросы теории и практики. - М.: Изд-во АСОПиР, 1994. - 174с.

27. Социальная работа / Под общ. ред. проф. В.И.Курбатова. - Ростов н/Д: "Феникс", 1999. - 576с.

28. Социальная работа: история, теория и практика: Науч., уч. - метод, пособие для студентов, магистрантов, аспирантов и специалистов в области социальной педагогики, социальной работы / Харченко С.Я., Кратинов Н.С., Ваховский Л.Ц., Кратияова В.А., Песоцкая О.П., Покладова В.В. В 2 ч. - 4.1. - Луганск: "Альма-матер", 2002. - 158с.

29. Соціальна робота з дітьми, молоддю, жінками, різними категоріями сімей: Аналітичний звіт щодо діяльності і центрів соціальних служб для молоді (Упорядники: Р.Г.Драпушко, С.В.Толстоухова, О.К.Шатохіна, Л.І.Шамрай. - К.: УДЦССМ. - 1999. - 140с. 30. Соціальні служби-родині: Розвиток нових підходів в Україні/ За ред. І.М.Григи, Т.В.Семигіної. - К., 2002. -128с.

31. Теория и методика социальной работы (Краткий курс). - М.: Изд-во "СОЮЗ", 1994. - 192 с.

32. Теория социальной работы: Учебник / Под ред. проф. Е.И.Холостовой. - М.: Юриста, 2001. - 334с.

33. Тетерский СВ. Введение в социальную работу: Учеб. пособие. - М.: Академический проект, 2000. - 496с.

34. Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. -И.: ИНФРА-М., 2001. -400с.

35. Технологии соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник / За заг. ред. проф. А.Й.Капської. - К., 2000. -372 с.

36. Технология социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. И.Г.Зайнышева. - М.: ВЛАДОС, 2000. - 240с.

37. Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник / За заг. ред. проф. А.Й.Капської. - К., 2000. -372 с.

38. Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю: Навч. посібник. - К.: ДЦССМ, 2002.-132с.

39. Трубавіна І.М., Бугаєць Н.А. Методи вивчення сім'ї. -К.: УДЦССМ, 2001.-76с.

40. Харчев А.П. Брак и семья в СССР. - 2-е изд. - М.: Мысль, 1979.-367с.

41. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога. - М.: Академия, 2002. - 272с.

42. Шеляг Т.В. Современная семья и социальная работа. -М.: Социально-технологический институт, 1999. - 242 с.

43. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога / Под ред. В. А. Сластенина. - М.: Академия, 2001. - 208с.

44. Шульга Т.И., Слот В., Спаниярд X. Методика работы детьми “группы риска”. 2-е изд., доп. – М.: Изд-во УРАО, 2001. – 128с.

45. Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г. Социальная геронтология: Учеб. пособие для студ. высш учеб заведений. - М.: "ВЛАДОС", 1999. - 224с.

Перелік питань підсумкового контролю:

1. Сутність державних і недержавних соціальних служб

2. У чому полягає децентралізація соціального обслуговування

3. Розкрийте сутність неоднорідності системи соціального обслуговування в Україні

4. Трактування Закону України «Про соціальні послуги»

5. Як визначає Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» соціальне обслуговування

6. Як тлумачиться у західній літературі соціальне обслуговування

7. Дайте порівняльний аналіз визначень, що позначенні у питаннях 4,5,6

8. Назвіть та охарактеризуйте функції соціального обслуговування

9. Характеристика соціального обслуговування як системи

10. Що є організаційною структурою системи соціального обслуговування

11. Чим зумовлено зміни, оновлення, реорганізацію системи соціального обслуговування в Україні. Обгрунтуйте відповідь.

12. Що є основоюсистеми соціального обслуговування. Назвіть та дайте визначення.

13. Соціальні служби це?

14. Назвіть принципи організації соціальних служб.

15. Мережа організацій, причетних до розв’язання соціальних проблем в Україні, класифікуйте за масштабом діяльності

16. Наведіть приклад однієї відомств України, причетних до соціальної сфери,вказуючи сферу компетенції та підпорядковані структури.

17. Назвіть державні заклади, що здійснюють роботу з людьми похилого віку

18. Охарактеризуйте сутність діяльності Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

19. Визначте основну мету та принципи діяльності Центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді

20. Проаналізуйте сутність, напрямки практики соціальної допомоги сім’ї різних центрів: дозвілля, патронату сімейного типу, допомоги сім’ї під час кризи.

21. Назвіть етапи процесу соціальної роботи ССПС із сім’єю

22. У чому полягає первинне обстеження клієнта

23. Характеристика груп послуг що надається ССПС

24. Визначте напрямки гендерної проблематики в сімейній політиці України

25. Причина бездоглядності дітей та моделі деінституцалізації

26. Соціальна підтримка та супровід ін’єкційних споживачів наркотиків

27. ІПСШ, СІН (ІСН),ПАР - дайте визначення

28. У чому полягає Ресоціалізація наркозалежних, вживачів психоактивних речовин, у тому числі СІН

29. Складні життєві обставини – дайте визначення

30. Назвіть та дайте визначення принципам надання соціальних послугспоживачів ін’єкційних наркотиків

31. Субєкти, які надають соціальні послуги споживачів ін’єкційних наркотиків

32. Місце та умови надання соціальних послуг споживачам ін’єкційних наркотиків

33. Заклади, служби, організації, що надають соціальні послуги споживачам ін’єкційних наркотиків

34. Методи надання соціальних послуг споживачам ін’єкційних наркотиків

35. Основні види та зміст соціальних послуг споживачам ін’єкційних наркотиків

36. Моніторинг, оцінка та супервізія соціальних послуг споживачам ін’єкційних наркотиків

37. Соціальні служби та установи діяльність яких спрямована на попередження та подолання дитячої злочинності

38. Розвиток ДБСТ в Україні: позитивний потенціал та проблеми функціонування

39. Загальна характеристика ДБСТ

40. Перспективи розвитку соціальних служб підтримки сімї

41. Реабілітація дітей та молоді з функціональними обмеженнями

42. Роль недержавних організацій у соціальному обслуговуванні

43. Чому соціальне обслуговування вважають однією з технологій соціальної роботи

44. Охарактеризуйте інституції, які функціонують на кожному організаційному рівні.

45. Які відомства в Україні причетні до надання допомоги різним групам дітей

46. Які заклади можуть безпосередньо надавати допомогу, забезпечувати потреби людей із функціональними обмеженнями?

47. Уявіть, що Ви представляєте інтереси сім’ї. в якій самотня мати виховує дитину-інваліда (з порушенням опорно-рухового апарату). До яких організацій Ви будете звертатися, щоб пом’якшити складну соціальну ситуацію?

48. Що перешкоджає розвиткові в Україні недержавних соціальних служб?

49. Мета та напрямки соціального супроводу

50. Які послуги надають центри соціальної допомоги при здійсненні соціального супроводу

51. Планування соціального супроводу

52. Термін здійснення соціального супроводу

53. Порядок зберігання документів з роботи із сім'ями або особами, яким надається соціальна допомога в ході соціального супроводу

54. Соціальна освіта та підтримка молоді

55. Програми зайнятості для молоді

56. Закордонний та вітчизняний досвід надання соціальний послуг

57. Що є метою надання соціальних послуг сім’ям з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах

58. Напрями надання послуг

59. Шляхи здійснення соціальної роботи у наданні соціальних послуг

60. У чому сутність пост програмної підтримки при наданні соціальних послуг