Типологія середовищ

При цьому виникає два важливих питання. Як визначати границі системи? Що вважати відповідними їй підсистемами? Відповідь на ці питання залежить від мети аналізу, і як наслідок, неправильні відповіді можуть привести до істотних помилок. Візьмемо, наприклад, проектування такої геодезичної системи, як теодоліт. Якщо вважати сам теодоліт системою, то у цьому випадку недостатня увага приділяється фізичним обмеженням людини, яка буде працювати з ним, геодезиста, землевпорядника і т. ін. Вчені сьогодні ведуть мову про „людино-машинну” систему, підкреслюючи цим, що найчастіше людина і машина утворюють єдину систему. Отже, окремі частини теодоліта, такі, як рукоятки і циферблати, повинні проектуватися з урахуванням фізіології людини.

Візьмемо приклад з іншої області. Ті, хто займався аналізом діловодства, підкреслюють, що усі вони повинні розглядатися в єдності, для того, щоб потреби користувачів були враховані повністю. Процедура підготовки наказу здійснюється в декількох відділах (підрозділах) і тому повинна будуватися так, щоб інтереси усіх відділів, котрі беруть участь в підготовці - виробничого, торгового, бухгалтерії і т. ін., - були враховані. Тому не можна відпрацьовувати таку процедуру, орієнтуючись лише на один відділ або підрозділ.

Більшість дискусій по проблемам національного масштабу зводиться до обговорення границь тих або інших національних „систем”. Чи можна досліджувати потреби національного транспорту, вивчаючи тільки економіку залізних доріг? Чи можна проаналізувати підготовку землевпорядників, будівельників і спеціалістів по ГІС, враховуючи лише їх університетську освіту і ігноруючи шкільну? Навіть тоді, коли люди приходять до згоди відносно цілі аналізу, залишається відкритим питання про те, що включати в систему. Найчастіше труднощі або значні витрати, викликані складністю вивчення великої системи, змушують досліджувати більш вузьку систему, а не ту, яку б хотілося. Закономірності великих систем зазвичай виводяться з „окремих випадків”. Так, логік Сьюзен Стеббінг писала про фізику: „ Для того щоб фізика існувала як наука, необхідно, щоб її характеристики можна було розглядати ізольовано одна від одної. І це реальний факт, що фізикам вдалося досягти успіху, розглядаючи фізичний світ розділеним на невеликі системи і підсистеми цих систем, відносно яких могли бути висловлені деякі наукові твердження...”

Суперечки з приводу систем носять не тільки академічний характер. Занадто широке вивчення системи для локальних цілей є марнотратним процесом, а занадто вузький розгляд, може привести до наступного підвищення ефективності однієї з підсистем за рахунок інших. Якщо будь-яка система прагне досягти деяких цілей з мінімумом витрат, то малоймовірно чи вдасться це зробити мінімізуючи окремо витрати кожної підсистеми, тому що мінімізація витрат в цілому, може зажадати їх збільшення у якій-небудь одній підсистемі. Наприклад, виробник двигунів може зменшити собівартість поршневих кілець, збільшуючи їх випуск і тим самим знижуючи постійні витрати, але якщо одночасно він не буде виготовляти більше поршнів і блоків циліндрів, він тільки збільшить собівартість двигуна за рахунок накопичення коштовних надлишків. Взаємозалежність підсистем з точки зору цілей і робить необхідним їх повний аналіз.

Мета аналізу визначає, крім того, які підсистеми належать даній системі. Якщо ми хочемо зрозуміти, як працює годинник, то немає сенсу вивчати взаємне розташування золотих і мідних частин, тому що різниця між ними носить декоративний характер. При вивченні годинника як механізму, естетичний аспект нерелевантний. Якщо ж розглядати годинник у якості товару, призначеного для продажу, то у цьому випадку ми повинні включати таку важливу підсистему, як зовнішній вигляд та його оформлення.

При встановленні границь системи завжди доводиться опиратися на здоровий глузд. Чим ширше границі проблеми, тим ширше досліджувана система і тим більше змінних, які необхідно враховувати. Так, проблема дискримінації при прийомі на роботу може сприйматися як один з аспектів більш великої проблеми, потребуючої прийняття заходів в області законодавства, освіти, житлового будівництва, політичних прав і т. ін. Однак тут виникає проблема адекватності ресурсів потребам дослідження цієї більш великої системи. Якщо ресурси недостатні, то основна мета розбивається на підціли, що полегшує підхід до вирішення основної задачі. Це досягається за рахунок того, що ресурси, які вивільняються після вирішення підзадач, підключаються до вирішення основної проблеми.