Середовище – це сукупність всіх об’єктів, зміна яких впливає на систему, а також об’єктів, що змінюються під дією системи

Система характеризується тим, що вона відмежована від середовища як область меншої „комплексності”, від області більшої „комплексності”. Н. Луман підкреслював, що система і середовище органічно пов’язані між собою і не можуть бути зрозумілі один без одного. Система починається там, де йде відмежовування від навколишнього середовища.

Границя системи – це сукупність об’єктів які одночасно належать і не належать системі. Н. Луман писав, що якщо система виникла, то здатна до самообмеження і завдяки цьому, відмежовує себе від навколишнього середовища. При цьому потрібно звернути увагу на те, що границі системи і середовища завжди хисткі і плинні. Кожна функція системи задає свої границі. Тому система відділена від навколишнього середовища не чіткою лінією, а граничним простором, який складається з границь системи, котрі утворюються при реалізації системою тієї або іншої функції. Наприклад, підприємство, як організація, має одні границі, які зазвичай, не співпадають з границями підприємства як суб’єкта ринкових відносин, а сукупність виробничих функцій підприємства формує вже інші границі його системи.

Для більш глибокого розкриття природи середовища, необхідно розглянути декілька концепцій [27].

Відповідно до першої концепції, середовище представляє собою хаос, шуми, які оточують систему, заважаючи її життєдіяльності, але разом з тим, вони виступають у якості джерела речовини, енергії і інформації. Система у цьому випадку – осередок організованості в хаосі подій. Головна задача, яка стоїть перед системою, - збереження себе перед хаосом.

У відповідності з другою концепцією, середовище виступає як факторизоване оточення, тобто у ньому містяться не тільки хаотичні явища, а й деякі їх активні результуючі, котрі відрізняються організованістю. При цьому, оточуючі систему фактори, виступають активними причинами, які створюють вплив на систему, заставляючи її пристосовуватися до себе. Сама система по відношенню до інших систем також представляється таким фактором або входить як складова якогось інтегрального фактора.

Третя концепція представляє навколишнє середовище у вигляді сукупності рівнозначних систем, які конкурують з даною системою, обмінюються з нею ресурсами, намагаючись вижити у цій боротьбі за допомогою вирішення протиріч на свою користь.

По четвертій концепції, середовище представляється у вигляді надсистеми, у яку входить дана система. У цьому випадку, взаємовідносини між ними будуються по принципам структурно-організаційних відносин надсистеми і визначаються протиріччями між ними. Надсистема намагається привести систему-елемент в організаційну і функціональну відповідність зі своєю природою, а та в свою чергу, намагається зберегти незалежність, збільшуючи число ступенів свободи.

Кожна з перерахованих концепцій відображує певну долю істини. Звідси можна зробити висновок, що середовище системи представляє собою певну єдність невпорядкованих процесів, організованих факторів і систем, а також включень даної системи в надсистеми.

Виходячи з цього по відношенню до середовища можна виділити декілька найважливіших тез [27]:

1. Середовище, це не завжди організоване утворення. Частіше усього воно представляє собою певну сукупність систем різного рівня, що мають свої стратегії поведінки. Вид середовища може бути різноманітним: природне, екологічне, господарське, соціальне, політичне, культурне, інформаційне і т. ін.

2. Середовище відрізняється різним характером впливу на систему – може бути нейтральним, пасивним або активним, агресивним, сприятливим і несприятливим (наприклад, соціально- психологічна ситуація в колективі для діяльності людини і т. ін.).

3. Середовище пов’язано з системою складними обмінними процесами, які є необхідною умовою існування, перед усім, для відкритих систем. Речовина, енергія та інформація, попадають в систему із середовища. Середовище, в якості якого виступає наприклад держава, задає правила поведінки системам, наприклад суб’єктам підприємницької діяльності, політичним партіям і т. ін.

4. Середовище усюдисуще, знаходиться не тільки за межами системи, а й в її середині. Зовнішнє середовище виступає середовищем існування системи, а внутрішня – її життя

Це означає, що із зовнішнього середовища, система черпає ресурси для життя, а внутрішнє середовище, виступає у якості організму системи. Внутрішнє і зовнішнє середовище системи знаходяться у взаємній залежності і взаємній обумовленості.

З точки зору теорії множин, внутрішнє середовище охоплює складові, які містяться у даній множині, а зовнішнє середовище - це ті елементи, які не містяться у даній множині. Зовнішнє середовище не входить у множину елементів системи, а внутрішнє середовище не тільки входить в систему, а й визначає її побудову.

У будь-якій системі, внутрішнє середовище включає в себе дві складові. Першою складовою є елементи, відношення, зв’язки, котрі впливають на систему та її складові, другою – внутрішнє середовище елементів, котре визначає їх поведінку. Різких границь між внутрішніми і зовнішніми середовищами може не спостерігатись. Наприклад, ще вчора студент був у зовнішньому середовищі відносно армії, навчаючись в інституті, а сьогодні він вже служить в лавах Збройних Сил, будучи включеним у внутрішнє армійське середовище, і яке він сам відчуває як зовнішнє для себе.

Тільки відкриті системи, тобто системи котрі можуть обмінюватися з середовищем матерією, енергією, інформацією здатні до розвитку і самовдосконалення (як не тасуйте колоду старіючих кадрів на підприємстві, система управління від цього краще працювати не стане; якщо потрібно встановити світовий рекорд у стрибках у висоту з жердиною, то потрібно знайти спортсмена, котрий в змозі перестрибнути шість метрів, а не запрошувати шість спортсменів, котрі стрибають по одному метру і т. ін.).