Важливою складовою аналізу міжрегіональних зв’яз­ків і територіальної структури економіки є побудова типо­логії регіонів

Типізація регіонів. Об’єктивна і точна типологізація необхідна як для системної оцінки соціально-еко­номічного стану регіонів, так і для вирішення завдань державної регіональної політики.

Для типізації регіонів використовують індикато­ри, що характеризують величину валового регіонального продукту на душу населення: індикатор розвитку людсь­кого потенціалу, індикатор забезпеченості території ін­фраструктурою тощо.

При економічному аналізі територій важливою є оцінка рівня розвитку міжрегіональних зв’язків.

Їх фор­мами можуть бути: обмін товарами, міграція населення, фінансові потоки, інформаційний обмін.

При регіональних дослідженнях також аналізується структура економіки території. Галузева структура еконо­міки регіону визначається як частка кожної галузі регіону в загальному обсязі виробництва.

Для характеристики місця і ролі галузей регіону в ро­звитку національної економіки застосовується коефіцієнт локалізації, або спеціалізації, виробництва.

Крім наведених коефіцієнтів, для визначення пріори­тетних галузей регіону можна використовувати коефіцієн­ти виробництва на душу населення.

3. Моделювання та прогнозування економічного розвитку регіону.

Проблеми розвитку господарства регіонів та розміщен­ня їх продуктивних сил за ринкових умов ускладнюються, а галузеві і територіальні зв'язки стають усе більш важкопрогнозованими. Це зумовлює розроблення і застосування економіко-математичних моделей, які б охоплювали ос­новні вузлові проблеми. Можна виокремити такі напрями економіко-математичного моделювання територіально-економічних процесів:

· моделювання територіальних про­порцій розвитку економіки;

· моделювання розміщення га­лузей господарства;

· моделювання формування господарсь­ких комплексів регіонів.

Використання економіко-математичних моделей і електронно-обчислювальної техніки дає змогу з мінімаль­ними витратами часу і праці обробляти великі масиви ви­хідних даних, вибирати оптимальні рішення відповідно до поставлених завдань.

Моделювання регіонального розвитку — це побудова теоретичних моделей і прогнозування розвитку регіональних соціально-еконо­мічних систем.

Пріоритетним напрямом у процесі моделювання регіо­нального розвитку є вивчення горизонтальних зв'язків між регіонами на національному та міждержавному рівнях, що безпосередньо впливають на перспективи соціально-економічного розвитку національної економіки загалом та регіонів зокрема.

Сьогодні вже назріла потреба в реструктуризації системи гос­подарства регіону, структурної перебудови економіки, створення спеціальних зон тощо. Необхідним є, також, вивчення процесів, які безпосередньо впли­вають на економіку регіону, а саме: удосконалення і поглиблення поділу праці, територіальної організації госпо­дарства регіону, структурної перебудови економіки, між­народного співробітництва, розвитку продуктивних сил окремих регіонів, задоволення потреб населення кожного регіону.

Основним результатом регіональних досліджень які забезпечують економічний та соціальний розвиток є те­риторіальні прогнози (схеми)

Прогнозування соціально-економічного розвитку регіону —

наукове передбачення перспектив, напрямів і параметрів розвит­ку регіонів, їх економіки, соціальної сфери та екології на основі аналізу рушійних сил, закономірностей, структур та інших факторів вірогідної поведінки в майбутньому, а також можливих наслідків такого розвитку.

Розрізняють два види прогнозування — нормативне і пошукове. Перший ґрунтується на нормативах і визначає можливі шляхи досягнення «бажаного» майбутнього стану економічного розвитку. Дру­гий вид прогнозування ґрунтується на виявленні реальних і можливих тен­денцій розвитку об'єкта. Нормативне і пошукове прогно­зування взаємодоповнюються.

Обов'язковими складовими таких прогнозів мають бути:

· аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміні­стративно-територіальної одиниці за попередній період і ха­рактеристики головних проблем розвитку її економіки та со­ціальної сфери;

· стан використання природно-ресурсного, ви­робничого, науково-технічного і трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-терито­ріальній одиниці;

· прогноз кон'юнктури на ринках основних товарів та послуг;

· можливі шляхи розв'язання основних проблем економіки та соціальної сфери;

· цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку в середньотерміновий період і пропозиції щодо заходів місцевих органів вико­навчої влади і місцевого самоврядування для їх досягнен­ня;

· основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

· вис­новки щодо тенденцій розвитку економіки відповідної ад­міністративно-територіальної одиниці впродовж середньо термінового періоду.

Методологія прогнозування розвитку регіонів передба­чає обов'язкове проведення ретроспективного аналізу ро­звитку і розміщення продуктивних сил за період до 15 ро­ків. Його складовою частиною має бути оцінка соціальних аспектів розвитку регіонів в ретроспективному періоді, ступінь реалізації важливих соціальних програм із ура­хуванням внутрішньо регіональної диференціації. Також має бути оцінений і рівень життя населення з урахуванням природних, економічних та інших особливостей.

При прогнозі важливу роль відіграє оцінка економіч­ного аспекту, демографічної ситуації і національних від­носин, специфічних проблем розвитку територій і регіо­нів. Генеральна схема повинна містити і аналіз зайнятості населення, міграційних процесів, процесів розселення, факторів сучасного розвитку міських і сільських поселень, а також екологічної ситуації в регіонах тощо.

Важливою складовою прогнозу є виявлення впливу ринкової спеціа­лізації, раціональне використання регіональних ресурсів і формування регіональних господарських комплексів, виз­начення територій прискореного економічного зростання і депресивних зон.

Отже, метою моделювання і прогнозування є визначення шляхів перспективного розвитку регіонів та інструментів для досягнення поставленої мети.

Моделювання і прогно­зування — це методи наукового передбачення, які відобра­жають можливі напрями розвитку дійсності та ґрунтують­ся на пізнанні законів природи, суспільства, мислення. Особливістю прогнозів розвитку регіонів є їх інтегральний характер, оскільки вони охоплюють систему індивідуаль­них прогнозів: економічних, соціальних, демографічних, екологічних та ін. Інтегральні та індивідуальні регіональ­ні прогнози ґрунтуються на принципах комплексності, си­стемності, безперервності, спадковості тощо.

Значення принципу комплексності посилюється за ринкових умов у зв'язку з необхідністю гармонійного, про­порційного розвитку основних сфер і складових суспільно­го життя регіону.

Згідно з принципом системності при прогнозуванні ре­гіон має розглядатися як відносно автономне цілісне си­стемне утворення і невід'ємна складова (компонент) націо­нальної економіки. Принцип системності вимагає узгодженості, координації результатів і виснов­ків, зроблених на різних ієрархічних рівнях.

Прогноз, який ґрунтується на принципі спадковості, дає змогу закріпити і продовжити всі створені раніше про­гресивні результати. Від співвідношення «старих» і «но­вих» завдань значною мірою залежить рівень матеріаль­них, трудових і фінансових витрат на соціально-економіч­ний розвиток. Цей принцип дає змогу визначити послідовність майбутніх етапів регіонального розвитку.

За тривалістю прогнози можуть бути короткострокові (2—3 роки), середньострокові (5—7 років), довгострокові (від 8 до 15—20 років).

Регіональні довгострокові прогнози роз­робляють, як правило, поєднуючи дослідницький (пошуковий) і норма­тивний методи, що дає змогу обрати більш обґрунтований варіант майбутнього стану регіону.

Нормативне прогнозування є основним методом прог­нозу формування нових територіально-господарських систем і господарського освоєння територій. Цей прогноз ви­користовується для розрахунку в регіоні кількості місь­ких і сільських поселень, їх населення, визначення функ­ціональної структури.

Крім пошукового і нормативного методів прогнозуван­ня, застосовують метод аналогій (порівняльний, співставлення), який дає змогу порівняти визначені шляхи розвитку регіонів, тенденції функціональних підсистем.

Математичні методи прогнозуван­ня застосовують частіше при короткостроковому прогнозуванні.

Нормативно-балансові і балансові методи забезпечують взаємозв'язок показників функціонування окремих сфер та функціональних систем регіону, узгодження співвідно­шень між цілями і ресурсами, потребами та можливостями їх задоволення.

Для прогнозування взаємодії окремих структур регіо­ну (систем виробництва, розселення, інфраструктури) ви­користовують метод ланцюгових реакцій. Він ґрунтується на послідовному врахуванні різних залежностей, тенден­цій, закономірностей, які виникають під час взаємодії ла­нок багатоступеневих процесів, що відбуваються у вироб­ництві, природному середовищі, соціумі тощо у процесі еволюції регіону.

Різновидом регіонального прогнозування є моделюван­ня, яке використовується для розроблення прогнозної мо­делі соціально-економічного розвитку регіону. Метод моделювання вимагає значної кількості статистичних показників, вико­ристання потужного математичного апарату, залучення великої кількості фахівців.

Як засвідчує практика, найефективнішими можуть бути такі моделі прогнозування регіонального розвитку:

Достатньо інформативною є генералізована модель функціонування регіональної економіки. На відміну від моделей, де регіон виступає як єдиний, хоча і структурований суб'єкт, у ній основна увага зосереджується на меха­нізмі економічних відносин між різними суб'єктами еко­номіки регіону.

Модель функціонування регіональної економіки ґрун­тується на використанні показників виробництва товарів і ринкових послуг; виробництва неринкових послуг; кіль­кості населення; державних доходів та витрат; основних балансових співвідношень; індикаторів соціально-еконо­мічного розвитку регіону.

1. Виробництво товарів і ринкових послуг. Інформацій­ну базу виробництва товарів і ринкових послуг формують показники регіональної і національної статистики: со­ціально-економічні (обсяги виробництва продукції, вико­нання робіт і наданих послуг у порівняльних цінах); зай­нятість населення за видами економічної діяльності; ос­новні виробничі фонди (у фактичних цінах на кінець року); інвестиції в основний капітал; бюджетні витрати; прибуток; результати фінансової діяльності; обсяг прода­жу та реалізації; роздрібний товарообіг підприємств тощо.

2. Виробництво неринкових послуг. Статистично-ін­формаційною базою визначення загальних результатів ви­робництва неринкових послуг є: показники випуску не­ринкових послуг (діяльність підприємств сфери послуг; показники підприємств сфери послуг регіону за видами економічної діяльності); показники обсягу реалізованих послуг (за ринковими цінами); показники інвестицій у ро­звиток об'єктів невиробничої сфери (житлове будівництво, об'єкти соціальної структури); інвестиції населення в ос­новний капітал, житлове будівництво; структура інвести­цій в основний капітал за джерелами фінансування; показ­ники доходів населення та структури доходів; структура витрат та заощаджень населення за видами; результати фінансової діяльності підприємств сфери послуг тощо.

3. Кількість населення. Статистичну базу формують
три групи статистичних показників:

· показники про населення (чисельність, природний приріст і коефіцієнт природного приросту, міграційний приріст і коефіцієнт міграційного приросту тощо);

· показники зайнятості населення (економічно актив­не населення, зайняте населення, в тому числі за видами економічної діяльності, безробітне населення (за методологією МОП), вивільнені працівники, в тому числі за вида­ми економічної діяльності, працевлаштовані, не зайняті трудовою діяльністю громадяни, кількість і рівень зареєс­трованого безробіття, кількість і рівень вимушеної непов­ної зайнятості тощо);

· показники рівня життя населення (доходи, витрати
і заощадження населення та їх структура); витрати і ре­сурси домогосподарств (структура грошових та сукупних
витрат домогосподарств), тощо; житловий фонд і забезпеченість житлом населення тощо).

4. Державні доходи і видатки. За допомогою цього бло­ку формують варіанти розподілу і використання держав­них доходів, визначають структуру бюджетних видатків, оцінюють ступінь збалансованості доходів і видатків та за­ходи щодо їх підвищення. Відповідно до прийнятих нор­мативів податкових відрахувань і податкових зборів та їх розподілу оцінюють доходи державного та регіонального бюджетів. Для спрощення позабюджетні фонди (та їх ви­
датки) розглядають як фіксовані статті бюджету.

5. Регіональний бюджет. Сукупний дохід бюджету ре­гіону, окрім власних доходів включає бюджетні трансфери з державного бюджету і запозичення

Необхідно розрізняти бюджет розвитку і бюджет функ­ціонування.

6. Індикатори соціально-економічного розвитку регіо­ну. Аналіз та оцінка соціально-економічного і фінансового стану регіону здійснюються за допомогою розрахунку різ­номанітних показників, які дають змогу визначити уза­гальнюючі показники (індикатори) регіонального розвит­ку та їх взаємозв'язки. Існує велика кількість індикаторів, що характеризують розвиток регіону.

Традиційно викори­стовують:

· ВРП на душу населення. Він може бути розра­хований виробничим способом і на основі доходів основних суб'єктів економіки регіону;

· середньодушові доходи населення. Цей індика­тор враховує всі джерела формування доходів населення, включаючи соціальні трансфери із державного і регіональ­ного бюджетів та позабюджетних фондів. Він може бути доповнений опосередкованими доходами - величиною бюджетних дотацій, спрямованих на компенсацію зро­стання цін і тарифів, або прямих бюджетних видатків на утримання житлово-комунальної сфери, громадського транспорту тощо;

· рівень безробіття в регіоні. Він розраховується на базі показників балансу трудових ресурсів і кількості економічно активного населення;

· забезпеченість населення послугами соціальної сфе­ри;

· частка власних доходів консолідованого бюджету регіону в його нових видатках. Індикатор характери­зує насамперед рівень забезпеченості регіону власними джерелами фінансування (в частині напрямів видатків ре­гіонального бюджету), а також рівень державної підтрим­ки регіону державним бюджетом;

· відносні доходи центру (відношення надхо­джень в державний бюджет до його видатків на регіон). За величиною цього показника регіон може бути зарахований або до регіонів-донорів, або до регіонів-реципієнтів. Використання зазначеного показни­ка спрямоване на вибір форм та методів державної під­тримки регіону;

· частка власних інвестицій резидентів регіональної економіки у загальній величині інвестицій, вкладених у регіон. Разом з величиною ВРП на душу населення цей індикатор характеризує рівень «зрілості» економіки; його відносно високе значення свідчить про сприятливий інвестиційний клімат регіону.

Отже, економічні моделі розвитку регіонів допомага­ють вибрати оптимальні шляхи, спрогнозувати і визначи­ти кількісні і якісні показники функціонування регіо­нальних соціально-економічних систем в майбутньому.

Прогнози будуються на засадах оцінки сучасного стану ро­звитку економіки регіону, а також раціонального і ефективного використання наявного соціально-економічного потенціалу в нових умовах господарювання з огляду на особливості територіального розташування, економічних, соціальних потреб

Предмет: УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ ТУРИЗМУ.

НЕ 6: Державне регулювання розвитком туризму

Лекція 11. Удосконалення державногорегулювання розвитку туризму