Література. 1. Вьісоцкий А. И. Волевая активность школьников и методьі ее изучения: Учеб

1. Вьісоцкий А. И. Волевая активность школьников и методьі ее
изучения: Учеб. пособие. - Челябинск, 1979.

2. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум,
2000.

3. Ковалев А. Г Личность воспитьівает себя. - М.: Знание, 1983.

4. Котирло В. К. Развитие волевого поведения дошкольников. -
К.: Рад. школа, 1971.

5. Ладанов И. Д. Управление стрсссом. - М, 1989.

6. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т.1.
Теорстико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум,
2002.

7. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2.
Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

8. Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.

9. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. - М.: Рсфл-
бук; К.: Ваклер, 1999.

10. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просве­
щение, 1977.

11. Основи загальної психології / За ред. С. Д. Максименка. - К.:
НПЦ "Перспектива", 1998.

12. Психологія / За ред. Г С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

13. Ссливанов В. П. Воля и ее воспитанис. - М.: Знание, 1976.

14. Прохоров А. О. Саморегуляция психических состояний в учеб-
ной и педагогической деятельности // Вопр. психологии. - 1991. - №4.

15. Зкспериментальньїе иселедования волевой активи о сти. -
Рязань, 1986.

16. Темперамент

Ключові поняття теми:

темперамент, тип вищої нервової діяльності, сила нервових проце­сів, рухливість нервових процесів, врівноваженість нервових про­цесів, екстравертність, інтровертшсть, сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність

Поняття про темперамент

На фоні загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно вирізняються притаманні лише їй індивідуаль­ні особливості, які впливають на її життя, поведінку, діяльність.

Індивідуальні особливості будови тіла - це конституція організму, його фізіологічні процеси: гуморальні, ендокринні, нервові. У кожно­му окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча зде­більшого у всіх людей вони мають багато спільного, що зумовлене ан­тропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.

Психічні індивідуальні особливості - темперамент людини - ви­являються в різній швидкості реакцій, у порогах чутливості, влас­тивостях уваги, пам'яті, у спостережливості, кмітливості, інтере­сах. Особливо яскраво відрізняються люди за своїми індивідуаль­ними здібностями - музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Індивідуально-психологічні особливості - це неповторна своєрід­ність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуаль­них особливостей людини є передусім спадкові та вроджені біологічні особливості будови та функцій організму.

Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на грунті яких протягом життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організ­му, власне психічне буття.

Проте вроджені біологічні особливості не визначають фатально ін­дивідуальні якості особистості. Багатьма спеціальними психологічни­ми та фізіологічними дослідженнями доведено, що вроджене зміню­ється залежно від умов життя і виховання.

І. П. Павлов у відомій "Відповіді фізіолога психологам" підкреслю­вав, що завдяки надзвичайно великій пластичності вищої нервової ді-

яльності ніщо в ній не залишається незмінним, непіддатливим, а все завжди може бути досягнуте, замінене на краще, аби тільки були ство­рені відповідні умови.

Індивідуальні особливості людини слід відрізняти від вікових особ­ливостей, яких людина набуває впродовж дозрівання або старіння ор­ганізму. Індивідуальні якості, наприклад швидкість реакцій, міра ак­тивності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку без особ­ливих змін.

Водночас з віком під впливом умов життя та виховання індивіду­альне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності, смоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає під­стави вважати людину більш або менш здібною, емоційно вразливою або "товстошкірою", вольовою чи слабкою, сміливою чи боязливого.

На деяких етапах вікового розвитку, наприклад у підлітковому віці, трапляється так, що вікові та індивідуальні особливості людини важко диференціювати. Імпульсивність, нестриманість, вразливість підліт­ків, якщо не зважати на обставини, в яких вони виявляються, легко витлумачити як вияв індивідуальних рис і вікових особливостей.

У навчально-виховній роботі важливо відрізняти вікові особливості від індивідуальних, щоб правильно визначити необхідні виховні заходи.

Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, пізнавальній, емоційно-вольо­вій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх вияву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослі­дження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.

У навчально-виховній роботі особливо важливим є індивідуальне ставлення до дітей. А. С. Макаренко радив вихователям завжди пам'я­тати, що люди являють собою дуже різноманітний матеріал для вихо­вання, і було б неймовірним верхоглядством намагатися "втиснути" його в загальний для всіх еталон.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає дифереііційна пси­хологія. Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання, застосу­вання психологічних закономірностей завжди вимагають попередньо­го пізнання індивідуальних відмінностей між людьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, до свідомого обирання професії.

Діяльність і поведінку людини зумовлюють не лише соціальні умо­ви життя, а й індивідуальні особливості її психофізичної будови. Це виразно виявляє і темперамент особистості.

Темперамент (від лат. (етрега- змішувати в належних співвідно­шеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) харак­теризує динамічний бік психічних реакцій людини -їх темп, швид­кість, ритм, інтенсивність.

Однакові за змістом і метою дії кожна людина виконує по-своєму, індивідуально. Одні реагують активно, жваво, глибоко емоційно, довго переживають вплив подразника, а другі - спокійно, повільно, швидко забуваючи про те, що на них впливало.

Є люди, які надмірно афективно реагують на події, на ставлення до них - спалахують гнівом, діють агресивно, а другі в таких випадках ви­являють боязкість, не чинять жодного опору тоді, коли цього вимагає ситуація.

Темперамент- індивідуальна особливість людини, що виявля­ється в її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігу психічної діяльності.

Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп, вирізнити за типами їх темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане видатним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. Иитог - рі­дина, соки організму: кров, флегма, жовч), згідно з якою ознаки темпе­раменту зумовлює переважання в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням крові, жовчі та слизу (лімфи, флегми).

На підставі цих припущень сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. .чап^иіз - кров, перевага в організ­мі крові), флегматичний (від грецьк. рМерпа - слиз, перевага в орга­нізмі слизу), холеричний (від грецьк. сЬоіе - жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. теіаз - чорний, похмурий та сНо-Іе - жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні цс вчення цікаве тільки з Історичної точки зору.

Але характерні риси темпераменту, описані Гіппократом, досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту. І. П. Пав-лов, розглядаючи проблему темпераменту, писав, що геніальний спо­стерігач людини Гіппократ, класифікуючи темпераменти, підійшов до істини найближче.

Німецький філософ І, Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, вперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам властиві недостатньо розвинені моральні почуття, а меланхолікам - справжня доброчинність; у холериків найбільш розвинене почуття честі, а в санг­вініків - почуття прекрасного. Але Кант, тлумачачи темперамент, плу­тав його з рисами характеру.

Вчений, лікар і педагог П. Ф. Лесгафт пояснював темперамент особ­ливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору, товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин І товщина їхніх стінок, на думку Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу. Невеликому діаме­тру судин, вважав Лесгафт, відповідає сангвінічний темперамент, а ве­ликому отвору та товстим його стінкам - меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим отвором і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічної бу­дови особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував кла­сифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дис-платичний) і вважав, що кожному з них властивий свій темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту фізіологічні системи організму, які не мають для цього необхідних властивостей.

Крім того, ці теорії не враховують відмінностей темпераменту здорового та хворого організму, пояснюють відмінності темпераменту лише дією біологічних чинників, а тому не все виявляють в його сут­ності. Але цілком ігнорувати ці теорії в поясненні виявів темпераменту не можна.

Відомо, що порушення функції гуморальної та ендокринної систем організму зумовлюють розвиток деяких видів психопатії, що впливають на особливості типів темпераменту. Це, зокрема, шизофренічні, маніа­кально-депресивні психози, невмотивовані настрої, психастенії та ін.

Типи темпераментів

У сучасній психології користуються Гіппократівською класифіка­цією типів темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхо­лік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Сангвініку притаманні досить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його

рухливість при незадовільних виховних впливах є причиною недостат­ньої зосередженості, похапливості, а то й поверховості.

Для холерика характерний високий рівень нервово-психічної ак­тивності та енергії дій, різкість і стрімкість рухів, сильна імпульсив­ність та яскравість емоційних переживань. Недостатня емоційна і ру­хова врівноваженість холерика може виявитися, за умови відсутнос­ті належного виховання, в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себе в емоціогенних обставинах.

Флеїтиатик характеризується порівняно низьким рівнем активності по­ведінки, ускладненням переключення, уповільненістю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівністю, постійністю та глибиною почуттів і настроїв.

Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість і слабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної актив­ності, стриманість і приглушеність моторики та мовлення, значна емо­ційна реактивність, глибина і постійність почутгів, але слабкий їх зо­внішній вияв. За умови недостатньої вихованості в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як хвороблива емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх пережи­вань, які виявляються і за неістотних життєвих обставин.

Зв'язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності стисло можна подати у вигляді таблиці.

Головні властивості темпераменту

Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має свої властивості, які позитивно або негативно впли­вають на його поведінку. Розрізняють такі головні властивості темпе-

раменту, як сенситивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравергність та інтровертність.

Сенситивність - міра чутливості до явищ дійсності, що мають сто­сунок до особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні по­дії в одних людей спричинюють яскраві реакції, страждання, а другі ставляться до них спокійно, байдуже.

Відомий психолог Б. Г. Ананьєв вважав, що сенситивність пов'яза­на з орієнтувальною рефлекторною діяльністю і є складовою струк­тури темпераменту. С підстави вважати, що існують не лише окремі різновиди чутливості як потенційні властивості окремих аналізаторів, а й загальний для певної людини спосіб чутливості, що є властивістю сенсорної організації людини загалом.

Сенситивність, на його думку, являє собою загальну, порівняно по­стійну особливість особистості, яка є характерною ознакою типу нер­вової системи людини і яка впливає на схильність людини до різних видів діяльності.

Реактивність- цс особливість реагування особистості на різно­манітні подразники, що впливає на темп, силу та форму відповіді, а найяскравіше - на емоційну вразливість, і відбивається на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Бурхливі ре­агування на успіх або невдачі в будь-якій діяльності позначаються на різних особливостях темпераменту.

Реактивність як особливість темпераменту яскраво виявляється при психічних травмах - у реактивній депресії (пригніченість, загальмова-ність рухів та мовлення), в афективно-шокових реакціях (реагування на катастрофи, аварії, паніка), характерними для яких є або безладна рухова активність, або повна загальмованість, ступор.

Пластичність виявляється в здатності швидко пристосовуватися до обставин, що постійно змінюються. Певні сторони психічної діяльнос­ті перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рух­ливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набувають позитивних якостей.

Ригідність - особливість, протилежна пластичності, це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляєть­ся в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності; в емо­ційному житті - в загальмованості, млявості, нерухливості почуттів; у

поведінці - в негнучкості, інертності мотивів поведінки та морально-етичних вчинків за всієї очевидності їх недоцільності.

Резистентність - міра здатності чинити опір негативним або не­сприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляєть­ся в умовах стресу, при значній напруженості в діяльності. Одні люди здатні чинити опір найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися (аварії, конфлікти, асоціальна бравада), а дру­гі розгублюються, легко відступають, не здатні продовжувати роботу, хоча за звичайних умов з ними цього не трапляється, незважаючи на втому, на важкі умови праці.

Екстравертність та інтровертність. Спрямованість реакцій та ді­яльності особистості назовні, на інших - цс екстравертність, а на само­го себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення- інтроверт­ність. Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпе­раменту - це вияви динамічних, а не змістовних сторін особистості.

Екстравсртованим типам властива сила і рухливість нервових про­цесів і у зв'язку з цим імпульсивність, гнучкість поведінки, ініціатив­ність. У інтровертованого типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу, тому вони мають проблеми щодо соціальної адаптації.