Функції спілкування

Спілкування - це багатоплановий процес, в якому можна ви­окремити такі головні функції: комунікативну, інтерактивну, пер-цептивну.

Комунікативна функція - це різні форми та засоби обміну і пере­давання інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування діяльності, узгодження дій та взає­морозуміння людей. Комунікативна функція спілкування, що здійсню­ється за допомогою мови, є необхідною умовою наступності розвитку поколінь, соціального та наукового прогресу людства, індивідуального розвитку особистості.

Обмін інформацією, що відбувається між людьми в різних видах ді­яльності, забезпечується комунікативною функцією спілкування в усіх сферах життя суспільства.

Інтерактивна функція спілкування. Вона передбачає контакти між людьми, які не обмежуються лише потребами передавання інфор­мації. Спілкування завжди передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому випадку виявляється інтер­активна функція спілкування, функція впливу на інших людей.

Поради, інструкції, вимоги, накази, висловлені в мовній формі та адре­совані іншій особі, є спонуканнями до дії та регуляторами її поведінки.

Спільна діяльність, її зміст та умови виконання вибудовують таку мо­дель взаємодії особистостей, коли кожний з учасників послідовно впливає своїми вчинками на інших І в свою чергу змінює свої дії під їх впливом.

Соціальний контроль - це оцінка діяльності з погляду її відповід­ності прийнятим у суспільстві зразкам поведінки, що регламентують­ся нормами взаємовідносин людей. Спільна діяльність людей - явище суспільне, яке перебуває під соціальним контролем.

Взаємодія між людьми відбувається ефективно тоді, коли їх поведінка відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які обрали співрозмовники.

Соціальна роль- нормативно ухвалений зразок поведінки, якої чекають від кожного, хто займає ту чи іншу соціальну позицію. Вона сприймається як специфічна або професійна поведінка - лікар, вчи­тель, інженер; за віком - дитина, дорослий.

Кожна людина може виконувати в житті кілька ролей: в сім'ї - бать­ко, на роботі - керівник, у колі друзів — товариш тощо. Взаємодія лю­дей, які грають кілька ролей, регулюється рольовими очікуваннями. Ро­льові очікування - це сподівання на таку поведінку іншої людини, яка відповідає її рольовому статусу.

Поведінку людей із взаємним очікуванням кваліфікують як тактов­ну, це важлива умова успіху в спілкуванні.

Якщо пацієнт, прийшовши на прийом до лікаря, відчує уважне став­лення до своїх проблем, лагідність, доброзичливість, намагання уваж­но розібратись у симптомах захворювання, він перейметься довірою до нього, правильно зрозуміє поради та рекомендації щодо лікування.

Випадки, коли очікування одного із співрозмовників не виправдову­ються через те, що вони суперечать принципам і переконанням співбе­сідника, виходять за межі його соціально регламентованих цінностей та норм, не є безтактовністю. У таких ситуаціях особистість, розумі­ючи нереальність того, що від неї очікують, може обстоювати свою позицію і не наголошувати на тому, наскільки тактовна її поведінка з погляду співрозмовника.

Свідоме ігнорування рольових очікувань іншої сторони, що нерідко має місце в повсякденних ситуаціях спілкування, є нетактовністю. Ви­яви нетактовності мають місце тоді, коли людина виявляє неуважність до співрозмовника (відволікається на сторонні речі), перериває його або поводить себе всупереч соціально визначеній нормі рольового рег­ламенту (керівна особа відмовляється вирішувати питання, які пере­бувають в її компетенції) тощо.

Нетактовність - це деструкція рольових очікувань у процесі спіл­кування, яка порушує ефективну взаємодію учасників процесу спілку­вання і може призводити до конфліктних ситуацій. Особливо небезпеч­ними є порушення вимог тактовності в педагогічному спілкуванні.

Негативні наслідки цього виявляються в напруженості та конфлік­тності стосунків між викладачами і студентами (головним чином юна­ками), в різкому зниженні дієвості виховного впливу на особистість дитини. Виявляючи принциповість і вимогливість у стосунках з учня­ми, педагог повинен засвідчувати свою повагу та довіру до вихованців, прагнення зрозуміти їх, піти на розумний компроміс.

Уміння поєднувати вимогливість і повагу до учнів створюг сприят­ливі психологічні умови для формування самоповаги, що має важливе значення для становлення культури спілкування та розвитку контактів.

Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв'язки для досягнення цілей діяльності, взаємодіючи між собою і здійснюючи різнобічні впливи на інших партнерів по спілкуванню, люди безпосе­редньо сприймають один одного і мають можливість пізнавати фізич­ні, психологічні та індивідуальні особливості, притаманні кожному із співрозмовників,

Перцептивна функція спілкування. Інформація, яку отримують співрозмовники під час контактів по різних каналах, дає можливість скласти більш або менш об'єктивне враження про те, що являє собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, ставлення до фактів дійсності. Шлях пізнан­ня людини людиною у процесі спілкування є складним актом. Адекват­ний психологічний портрет суб'єкта спілкування формується залежно від об'єктивних і суб'єктивних чинників і включає в себе дію трьох важливих механізмів сприймання людини людиною: ідентифікацію, рефлексію (інтерпретацію) і стереогипізацію.

Серед умов, які "сприяють взаємопізнанню в спілкуванні, важлива роль належить чинникові особистісно-соціальної значущості предме­та комунікації, характеру ситуації спілкування та тривалості контак­тів. Коли зазначені умови об'єктивно присутні в спілкуванні, ймовір­ність виявлення істотних психологічних рис особистості зростає.

Перший етап у механізмі пізнання людини людиною - ідентифікація.

Ідентифікація - це спосіб розуміння іншої людини через усвідом­люване або неусвідомлюване уподібнення тому самому суб'єкту, який пізнає. Суть цього полягає в тому, що в ситуаціях взаємодії партнери

намагаються зрозуміти один одного, ставлячи себе на місце іншо­го. Так, студент добре розуміє хвилювання та поведінку іншого студен­та перед іспитом, закоханий - страждання того, кого спіткала невдача у взаємності.

Для визначення власної тактики в спілкуванні співрозмовникові важливо знати, як індивід, що входить з ним у контакт, сприймає його самого. Усвідомлення суб'єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню, має назву рефлексія.

Рефлексія поглиблює сприймання іншої людини, оскільки дає уяв­лення про ставлення до себе як до суб'єкта сприймання.

У процесі спілкування ідентифікація та рефлексія постають в єд­ності, завдяки чому забезпечується його психологічна інформатив­ність. Дефіцит апріорних знань про психологію людей, з якими дово­диться спілкуватися, не дає співрозмовникам можливості відразу ви­значитись у тому, як найкраще підтримувати і розвивати контакти.

Програмуючи свою комунікативну діяльність, суб'єкт намагається зрозуміти й пояснити причини, що зумовлюють дії та вчинки кожного. Пояснення вчинків іншої людини через приписування їй імовірних почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки має назву причинова ін­терпретація (згідно з А. В. Петровським). Помилкова причина в ін­терпретації поведінки співбесідника ускладнює, а іноді й унеможлив­лює нормальну взаємодію у процесі спілкування.

Інтерпретація дій і вчинків здійснюється або на підставі ідентифі­кації, тобто через приписування іншому тих мотивів і почуттів, які, на думку суб'єкта, він сам виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, стосовно яких існують певні стереотипні уявлення.

Стереотипізація - це класифікація форм поведінки та інтерпретація їх причин через співвіднесення із зразками, що відповідають соціальним стереотипам. Стереотип - це сформований за конкретних соціальних умов образ людини, яким користуються, як штампом. Стереотипізація як прийом узагальнення типових рис, притаманних особистостям як но­сіям певних соціальних та психологічно важливих характеристик, широ­ко застосовується в класичній художній літературі. Такими є персонажі "Мертвих душ" М. В. Гоголя - Чичиков, Манілов, Коробочка, Плюшкін; Голохвастов із комедії І. Карпенка-Карого "За двома зайцями" та ін.

У буденному житті стереотипізація в оцінці людських якостей, та­ких, наприклад, як доброта, репрезентована в судженні "Свою сорочку

віддасть іншому, не пошкодує", скупість - в судженні "У нього посеред зими снігу не випросиш".

Стереотип і зація може складатись як результат узагальнення влас­ного досвіду суб'єктом міжособистісного сприймання, до якого приєд­нуються відомості, отримані з книг та інших джерел. Стереотип і зація є свідченням проникнення в психологічну сутність особистості та ви­явлення найхарактерніших її рис.

Якщо стереотипізація грунтується на достатній об'єктивній інфор­мації, на основі якої робляться узагальнення, вона відображає вищий рівень пізнання людини людиною.

Проте стереотип і зація може бути помилковою, мати характер упе­редженості, коли інтерпретація фактів, на підставі яких робляться уза­гальнення, виявляється недостатньо аргументованою, а самі факти не вичерпують сутності стосунків.

Так, при сприйманні незнайомої людини важливу роль відіграє пер­винна інформація, яку отримує суб'єкт сприймання. Якщо у реципієн­та попередньо створити відповідну установку стосовно іншої людини, то вона може відіграти вирішальну роль у сприйманні в процесі спіл­кування. Спрацює стереотип.

Експериментально доведено, що попередня інформація, яку отри­мує суб'єкт сприймання, виявляється істотним підґрунтям для форму­вання упередженості в оцінці іншої людини.

В одному експерименті двом групам студентів була показана фо­токартка однієї й тієї ж людини. У першому випадку експеримента­тор схарактеризував її як видатного вченого, а в другому - як злочин­ця- Пропонувалося за зовнішнім виглядом дати їй характеристику.

Перша група студентів, якій була дана інформація про "видатного вченого", повідомила, що зовнішність людини на фотокартці свідчить про її інтелект, напружену роботу думки, доброту, зосередженість. Дру­га група - варіант "небезпечного злочинця" - стверджувала, що перед нею портрет жорстокої, рішучої та підступної людини.

Одна й та сама деталь портрета - очі - в одному випадку тлумачи­лись як яскраві і розумні, а в другому - як злі і нещадні.

Стереотипи, що виникають на основі позитивних або негативних настанов, у спілкуванні виявляються суб'єктивізмом.

У спілкуванні досить поширені стереотипи, що ґрунтуються на оцін­ці зовнішності співрозмовника і зумовлюють деформовані суб'єктивні уявлення про його реальні якості. Це може завдати істотної шкоди сто-

сункам і є небажаним явищем у роботі з людьми (особливо небажані такі ситуації в роботі вчителів, керівників колективів).