Література. 1.Бодалев А. А. Восприятие человека человеком

1. Бодалев А. А. Восприятие человека человеком. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982.

2. Егидес А. П. Психологическая концепция конфликтного обще-
ния. // Психолог, журнал. - 1984. - Т.5. -№ 5.

3. Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум,

2000.

4. Ильин Г. Л. Некоторьіе проблеми психологии общения // Вопр.

психологии. - 1986. -№ 12.

5. Коломинский Я. Л. Психология общения. - М.: Знание, 1974.

6. Крьіжановский Ф. И., Трстьяков В. П. Грамматика общения. -
Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990.

7. Лисина М. И. Проблсмьі онтогенеза общения. - М, 1986.

8. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 1. Тео-
ретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002.

9. Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т. 2.
Моделювання психологічних новоутворень. - К.: Форум, 2002

10. Мелибруда Е. Я. Я - Тьі - Ми. Психологические возможности
упучшения общения. - М., 1986.

11. Немов Р. С. Психология. -М.: Просвещение, 1995. 9.

12. Общая психология. / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просве­
щение, 1977.

13. Общая психология / Под ред. С. Д. Максименко. - М.: Рефл-
бук; К.: Ваклер, 2004.

13. Петровская Л А Компетентность в общении: социально-психо-
логический тренинг. - М., 1989.

14. Попова Л. В., Дьяконов Г. В. Идентификация как механизм об­
щения и развития личности: Метод, рекомендации. - М., 1988.

15. Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.

7. Соціальні групи

Ключові поняття теми:

група, реальна група, умовна група, референтна група, офіційна гру­па, неофіційна група, колектив, конформізм, статус, лідер, внутріш-ньогрупова диференціація, "зірки", "ізольовані", соціометрична ма­триця, соціограма

Поняття про групи

Людина живе, розвивається і діє в групі.

У колективі і під його впливом відбувається становлення особистос­ті - формується її спрямованість, суспільна активність, воля, створю­ються умови для саморегуляції та розвитку здібностей.

Проте не кожну спільність людей, до якої належить особистість, можна назвати колективом. Потрібно розрізняти поняття "група" і "колектив".

Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, який характер зв'язків існує між її членами.

Групи бувають великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіцій­ні та референтні. Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.

Реальні групи - це об'єднання людей на грунті реальних відносин -лілових або особистих. Так, реальною групою є учнівський клас, сім'я, товариство друзів тощо.

Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою - віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не мають між собою реальних відносин та зв'язків і навіть можуть не знати один одного.

Офіційна (формальна) група виникає як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Фор­мальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові відносини між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.

Неофіційна група - цс спільність людей, що виникла стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і пе­реконань або з інших мотивів. Так, неофіційними групами є групи осіб, що товаришують, шанувальники туризму, риболови тощо.

Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, під її впли­вом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

Людина може бути членом групи, яка водночас є для неї референт­ною. За цих умов гармонізуються відносини з групою, створюються психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

Референтна група іноді існує для особистості поза реальною, якщо вона зорієнтована на ідеали, цінності, погляди іншої групи. Тоді ета­лоном для неї є інший взірець. Такий стан може істотно позначитися на внутрішньоколективних відносинах, ускладнювати взаємини між членами групи. Якщо в людини кілька референтних груп, це зумовлює виникнення внутрішнього конфлікту.

Об'єднання людей у реальні групи може ґрунтуватися на спільнос­ті їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інтересів, прагненням досягти значущих результатів.

Колектив

Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив- цс група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною мстою, яка підпорядковується суспільній меті.

Істотна ознака колективу - суспільна важливість мсти та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Це дає підстави роз­глядати колектив як найважливішу клітинку суспільного організму.

Виконання спільної соціально вартісної та особистісно важливої ді­яльності сприяє становленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості, що виявляє її солідарність з метою та програмами діяльності колективу, готовність активно обстоювати їх.

Типи поведінки людини в колективі. Узгоджені дії колективу, спрямовані на досягнення мети, на підтримку спільних зусиль, ква­ліфікуються як колективістські дії. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці виявляється в тому, що люди­на пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися, орієнтуючись на оцінку сторонніх, пристосовуючись до їхніх вимог.

Конформізм - цс така поведінка людини, для якої характерною є зо­внішня відповідність колективній меті, навіть якщо людина внутріш­ньо не погоджується з нею. Взаємовідносини окремих членів у групах і колективах складні й різноманітні. Вони можуть мати діловий харак-

тер, коли їх об'єднує співробітництво, спільна участь у реалізації важ­ливих виробничих справ, праці.

Відносини можуть бути особистісними, коли вони ґрунтуються на взаємній симпатії або антипатії між людьми, доброзичливості або во­рожості. Кожна особистість у системі особистісних відносин має свій статус, який визначається властивостями її характеру, популярністю, впливовістю.

Відносини між особистостями в групі

Важливий аспект у життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є від­носини між людьми в групі.

Ці відносини неминуче виникають між членами колективу під час спілкування та взаємодії в процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля.

Мета діяльності, її мотиви, організація дій співпрацівників визна­чають характер відносин, що складаються в групі.

Відносини між особистостями мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер мети, умови для її досягнення, особливості керівництва, відносини між членами гру­пи, що склалися), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їх домагань, індивідуально-психологічні осо­бливості, здібності та ін.).

Головний метод дослідження взаємовідносин у колективі - спо­стереження. Воно дає змогу всебічно з'ясувати змістовність життя в групі, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними для вивчення колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, бачення її членами різних аспектів життя певної спільності.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних відносин г запропонований американським психологом і мікросоціо-логом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим для нього є принцип синтонності - емоційних потягів і симпатій, які виявляються у відно­синах між членами групи і визначають їх характер.

Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання "З ким би ти хотів...?" Воно може стосуватися будь-якої сфери людських взаємовідносин.

Критерії вибору можуть бути сильними і зорієнтованими на істотні психологічні якості особистості - її моральні принципи, силу характе­ру, вольові та інтелектуальні здібності, наприклад:

"З ким би ти пішов у розвідку?"

"До кого б ти звернувся по допомогу для розв'язання конфліктної ситуації?" тощо.

Критерії можуть бути слабкими, коли це стосується обрання парт­нера для розваг, відпочинку або для забезпечення психологічного ком­форту. Такими можуть бути запитання: "З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?", "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?". При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, якого обирають, пропонується послідовний потрійний вибір за принципом: "дуже бажаний", "бажаний", "менш бажаний".

Отримані результати - вибори - занотовуються до соціометричної матриці й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично опрацьована і виражена гра­фі ком-соціограмою. Популярність членів групи, їх статус має такий характер вираження: "зірки"-ті, кого обирають найчастіше, поступа­ються їм "бажані", що мають по три-чотири вибори.

Менш популярних називають "мало бажані"- один-два вибори, поза полем вибору залишаються "Ізольовані", з якими ніхто не бажає співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять контин­гент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують особ­ливої до себе уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії не є вичерпно інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших.

Спілкування в групі

Спільна діяльність - один із основних видів людського спілкування.

Вона неможлива без наявності контактів між підлеглими, без об­міну інформацією з метою успішного розв'язання завдань. Тому спіль­на діяльність - найважливіший чинник організації життя і соціалізації особистості.

Конкретними формами спільної діяльності можуть бути: в дошкіль­ному віці - гра, у шкільному - навчання, у дорослих - праця. Але це не означає, що кожному віку властивий певний, а не якийсь інший стиль

спілкування під час спільної діяльності. Найраціональніші процеси спілкування, а отже і розвиток особистості, можливі за умови гармо­нійного поєднання всіх трьох видів спільної діяльності, що залучають до активності всі види спілкування, які й збагачують особистість.

У спільній діяльності як виді спілкування людей можливе інфор­маційне спілкування, що передбачає передавання і обмін інформацією не лише як аспекту діяльності, а й поза нею. Таке спілкування при­пускає наявність відправника (комунікатора) і одержувача (реципієн­та) інформації.

В акті спілкування треба чітко розрізняти такі його елементи: а) за­вдання спілкування; б) його зміст; в) засоби спілкування; г) соціально-психологічний продукт спілкування. Якщо хоча б одного елементу цієї цілісності бракує, спілкування перетворюється на беззмістовну розмову.

Справжнє інформаційне спілкування завжди виконує такі основні функції:

і) інформаційну, головна властивість якої- оригінальність пові­домлення;

2) командну - у формі усного наказу діяти так чи інакше, розпо­
рядження, в якому формулюється зміст завдання чи вказується спосіб
його вирішення;

3) інтегративну, що забезпечує цілісність організації того чи ін­
шого процесу;

4) переконання, що дає змогу реципієнту розсіяти сумніви, оста­
точно пересвідчитися у правильності запропонованої дії, набути міц­
ного переконання в успіхові.

Спілкування в колективній дії може набувати різних форм. До них відносять: сповіщення, пропозицію, прохання, вимогу, наказ і установ­ку. Усе це може здійснюватися як в усній, словесній, так і в знаковій формі передавання інформації - іа допомогою жестів, міміки, умовних рухів та інших кодів для передавання інформації з метою використання її під час виконання справи.

Обмін інформацією під час спілкування ілюструє різне ставлення реципієнта до повідомлення, яке він отримує.

У позитивному сенсі - це вияв співчуття, згоди, солідарності, довіри, симпатії, приязні, допомоги, коли реципієнт сприймає отриману інфор­мацію як керівну або інтегративну і включає її в регуляцію своїх дій.

У негативному сенсі виникає байдужість, незгода, ворожість, анти­патія, протидія бажанню інших, що й призводить до виникнення кон­фліктних ситуацій у колективі, який може розпастися на декілька груп.

Модель групи. Це смоційно-психологічне утворення. Але вона не є об'єктом соціометричних досліджень, тому що не сприяє належному здійсненню аналізу взаємовідносин людей на основі суспільних норм, ціннісних орієнтацій, оцінок.

Значення правильно віднайденого ключа до розуміння колекти­ву важко переоцінити, бо це дає змогу цілеспрямовано скеровувати і точно регулювати такі психологічні феномени, як взаємовідносини і взаємодія членів колективу, згуртованість, психологічний клімат і су­місність, самопочуття і самошанування особистості, її перспективи, пов'язані з колективом.

Ці феномени роблять колектив ланкою, яка пов'язує особистість і суспільство.

Психологія нагромадила досвід розуміння і формування колективу, його найкращих зразків. Цей досвід випливає з ідей і закономірностей, виявлених А. С. Макаренком, який розглядав колектив як групу людей, об'єднаних визнаною суспільством метою діяльності, де відносини бу­дуються на взаєморозумінні та взаємній підтримці.

Запропонована А. В. Петровським стратометрична концепція вну-трішньогрупової активності дає можливість інакше розглядати її про­блематику в історичному контексті. В основі такого погляду - уявлення про те, що психічні властивості особистості мають опосередкований характер. Функцію опосередковування виконують знаки, з допомогою яких людина опановує свою поведінку, власні дії, соціально їх детер­мінує. Використання знаків і знакових систем докорінно перебудовує і активізує діяльність людини.

Психічні функції людини складаються спочатку в соціальному пла­ні, в процесі взаємодії між людьми, а після цього вони переносяться у внутрішній план.

Звідси і випливає значення первинних груп, в які спершу включаєть­ся кожна людина ще з дитинства. Вищі психічні функції виражаються в цих групах як відносини між дітьми, а згодом, коли діти їх опанують, набувають форми якостей особистості, які стають складовою системи регуляції поведінки і діяльності.

Відносини між підлеглими в колективі впливають на формування особистісних якостей. Опанування знаків і знакових систем дає змогу підлеглим застосовувати соціальний досвід і знання, прилучатися до культурних надбань людства. Сформовані під час спілкування І гру­пової дії психічні функції стають внутрішньою детермінантою актив­ності особистості.

Становлення особистості здійснюється в одному напрямі - від ко­лективу до особистості. Супротивний процес відбувається в іншому напрямку - від особистості до колективу. При цьому кожна особис­тість вносить щось своє, впливає на інших, на перебіг міжособистісних відносин і характер групової дії.

Такий погляд на вияв детермінант активності особистості дас змогу керівникові здійснювати аналіз залежності характеру їх виявлення від рівня розвитку групи або колективу і у зв'язку з цінностями. Особли­вого значення такий підхід набуває, коли створюються колективи з осіб різного фаху, яким потрібний не лише фаховий розвиток, а й виховання найкращих рис особистості і культури.

Що ж принципово відрізняє колектив від менш розвинених груп людей?

У колективі визначальними принципами г взаємодія, взаємовідно­сини, що опосередковані метою, завданнями і цінностями спільної ді­яльності, що складає її реальний зміст.

До найважливіших властивостей спільної діяльності колективу від­носяться надбання в колективі переваги самовизначенню людини і по­мітне зменшення (порівняно з групою, асоціацією і дифузною групою) конформних реакцій у важливих для колективу ситуаціях.

Тому, залучаючи людину в систему суспільних відносин, колектив формує її як особистість.

Особливість колективу полягає в тому, що він створюється керів­ником, в ньому активно виникають міжособистісні взаємини, властиві демократичному суспільству. Колектив можна розглядати як особливе соціальне середовище, яке формує і розвиває духовні та фахові здат­ності підростаючого покоління. Правильна побудова і організація вза­ємодії між підлеглими в колективі є одним із завдань виховання.

Розвиток групи в колектив

Група на початковому етапі роботи може бути неорганізованою асо­ціацією випадково дібраних людей, що склали певний іспит і отримали змогу працювати під чиїмось керівництвом.

Сама людська природа спонукає будь-яке об'єднання людей, якщо воно досить довготривале, утворити певну внутрішню структуру. У та­кій групі зазвичай усі рівні, проте вона із свого складу виділяє лідера, який бере на себе влаштування якогось аспекту спільної діяльності. Як­що до появи лідера всі працювали паралельно, то після цього робота

виконується спільно. Змінюється і ставлення до цілей діяльності: якщо раніше воно збігалося лише частково, то тепер - повністю.

Внутрішня структура групи створюється після узгодження прагнень і мети всіх її членів. Зовнішня структура вноситься ззовні і закріплю­ється розпорядженням керівника. У кращому разі зовнішня офіційна і внутрішня неофіційна структури збігаються, взаємно підсилюють і зміцнюють одна одну.

Виникнення емоційних контактів, поступливості або опору групо­вому тиску, сенсорної і психофізіологічної сумісності є передумовою переходу до вищого рівня розвитку групи. Це вже не дифузна група, в якій визначальними є безпосередні відносини і взаємодія підлеглих.

Проте в дійсності виявляється, що мета групи або "команди" орга­нічно не пов'язана із суспільне значущими ідеалами і підпорядкована вузьким внутрішнім інтересам. Така група є корпорацією, що пере­слідує лише особисті інтереси, ворожі для інших людських спільнос­тей. Вона не спроможна перетворитися на колектив.

Залежно від змісту спільної діяльності, її ціннісної орієнтації, мети і принципів, від внутрішньої згуртованості у психології прийнято роз­різняти такі групи: група-асоціація; група-кооперація, або дифузна група; група-корпорація; колектив. Такий поділ цілком прийнятний і щодо класифікації груп.

Типовим прикладом групи-асоціацїі буде збірна команда світу з якогась виду спорту: наявність зірок першої величини ще не гарантує успіху в єдиноборствах з командами нижчого класу. Колективна твор­чість найчастіше переважає індивідуальну майстерність.

Групі-кооперацибракує єдності колективного вольового зусилля і ко­лективних емоцій, які тим сильніші, чим більш суспільно значущими є цілі, до яких прагнуть і яких досягають її члени в груповій діяльності.

Саме тому актуальною стає потреба з'ясувати мотиви, якими керу­ється особистість, здійснюючи свій емоційний (а також і діловий) ви­бір, коли вона надає перевагу одним спільникам і відкидає інших.

За А. В. Петровським, цей механізм можна назвати мотиваційним ядром мїжособистісних відносин. Численні експерименти доводять, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера в структурі міжособис­тісних стосунків є показником того рівня розвитку, якого досягла група як колектив.

На початкових стадіях формування групи підставою для вибору є безпосереднє емоційне забарвлення ставлення до людини. А згодом

орієнтація вибору змінюється. Більшої ваги набуває зовнішність і пере­ваги партнера-у привабливості, шляхетності, контактності тощо. Ви­бір у групах вищого рівня розвитку здійснюється не тільки на підставі враження, яке з першого погляду справляє член групи.

Оцінка враховує й глибші якості людини, що виявляються під час спільної діяльності, в значущих для неї вчинках, світоглядних установ­ках, переконаннях.