Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Вишинський Андрій Януарович (1883—1954)—один з теоретиків комуністичної державно-правової доктрини. 293





28 — 4-1115

 

-433-

 

Віко Джамбаттіста (1668—1744) — італійський фі­лософ. Головна праця — «Основи нової науки про за­гальну природу націй...», в якій автор застосував істо-рико-порівняльний метод і детерміністський підхід до пояснення державно-правових явищ. Засновник теорії історичного коловороту. 130

Вольтер (Франсуа Марі Аруе; 1694—1778) -французький письменник-просвітитель. У працях «Філософські листи», «Кандід, або Оптимізм» виклав де­ржавно-правові погляди, спрямовані на викоренення со­ціального зла, невігластва й неосвіченості. Критикував феодальне право, абсолютизм, пропагував «освічену мо­нархію». 136

Вольф Христіан (1679—1754) — німецький філософ, ідеолог консервативної течії освіченого абсолютизму. 129

Гай (II ст.) — римський юрист. Головні твори— інсти­туції: класичне викладення римського права за окреми­ми інститутами. 47

Галл ер Карл Людвіг (1768—1854) - професор Бернського університету, представник державно-правової течії консерватизму. Політико-правове вчення викладене в шеститомній праці «Реставрація політичної науки». 156

Гамалея І. С. — вихованець Київської духовної ака­демії, член масонської ложі, пропагував ідеї утворення всесвітнього братерства людей на засадах об'єднання в релігійному союзі. 226

Гамільтон Александер (1757—1804) — державний діяч США, лідер парти федералістів. Обстоював ідеї сильної цен­тралізованої держави, не визнавав демократії, пропонував організувати владу, за якої права людей поділялися б від­повідно до їхнього майнового стаї гу. 152

Гассемер В. — один з авторів герменевтичної теорії природного права. 403

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770—1831) — ні­мецький філософ. Здійснив фундаментальні досліджен­ня держави, права, суспільства у працях «Конституція Німеччини», «Про наукові способи дослідження природ­ного права, його місця в практичній філософії та його сто­сунку до науки про позитивне право», «Феноменологія духу», «Філософія духу», «Філософія права» та ін. 162

Гельвецій Клод Адріан (1715—1771) — французький філософ. Головні праці: «Про людину, її розумові здіб-

 

-434-

носгі та її виховання», «Про розум», Характер людини вважав продуктом навколишнього світу. Держава вини­кає завдяки особистим інтересам і потребам. Прибічник приватної власності, з якою пов'язував розвиток суспіль-ггва, а також республіки і федералізму.

Георгій (бл. 480 — 380 до н. е.) — софіст Стародавньої Греції. Позитивні закони вважав досягненням людської цивілізації, а основою писаного права — справедливість.

Геракліт (544 чи 540—483 до н. е.) — філософ стародавньої Греції, засновник діалектики, автор ідеї про загальний логос (керівний розум), із якого виплива­ють закони, що мають визначальне значення в житті лю­дей і держави.

Герцен Олександр Іванович (1812—1870) — росій­ський письменник, один із засновників народництва, де­мократ. Державно-правові погляди з критикою монархії викладено в творі «Бьілое й думьі» та ін.

Гесіод (VIII — VII ст. до н. е.) — поет Стародавньої Гре­ції. Державно-правові погляди виклав у творах «Труди і дні», «Теогонія». Автор легенди про богів Зевса і Феміду, які мали дочок Діке (справедливість) — та Евномію (за­конність).

Гізель Іннокентій (бл. 1600 — 1683) -• церковний діяч, підтримував і репродукував державно-правові погляди Б. Хмельницького. Основна робота «Мир з Богом, людино».

Гіппій (бл, 460 — 400 до н. е.) — софіст. Сповідував Ідею природного права; позитивні закони вважав таки­ми, що суперечать йому, порушують справедливість.

Гітлеір (Шикльгрубер) Адольф (1889—1945)- за-пювник, ідеолог і керівник німецького націонал-соціаліз­му. Основні аспекти державно-правової доктрини викла­дені в роботі «Моя боротьба».

Гоббс Томас (1588—1679) — англійський філософ. Основні праці: «Філософські засади вчення про громадя­нина», «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської». Прибічник ідеї природно-

I о права і договірної теорії держави.

Годвін Уільям (1756—1836) —англійський письмен­ник, який стояв біля витоків анархізму. Цю державно-

I1 равову ідеологію він розробив у творах «Про власність», «Міркування про політичну свободу».

 

Гольбах Поль Анрі (1723—1789) — французький фі­лософ. У творах «Природна політика», «Система приро­ди» обстоював тезу про визначальну роль середовища у формуванні особистості, договірну теорію походження держави, природно-правову теорію. 143

Гомер (VIII ст. до н. е.) — поет Стародавньої Греції, автор «Іліади» та «Одіссеї», в яких викладено погляди про справедливість, правду, законність і необхідність ка­рати кривду. 23

Горбачевський І. І. (1800—1869) — член товариства об'єднаних слов'ян у Новоград-Волинському. Пропагував ідею слов'янської федерації. 227

Грановський Тимофій Миколайович (1813— 1855) — російський вчений, професор Московського уні­верситету, прибічник державно-правової ідеології «за­хідників». 215

Громницький П. Ф. (1803—1851) — співучасник това­риства об'єднаних слов'ян. Пропагував ідею суспільного переустрою на засадах об'єднання слов'янських народів у федеративний союз. 227

Гроідій Гуго де Гроот (1583-1645) - голландський громадський діяч, юрист і соціолог. Один із представ­ників теорії суспільного договору та природного права. Державно-правові погляди викладено у праці «Про пра­во війни і миру...». 94

Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934) -український вчений, професор Київського університету, голова Центральної Ради України. Державно-правові пог­ляди викладено у творах: «Освобождение России й укра-инский вопрос», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть?», «На порозі нової України» та ін. Прибічник федерального устрою Росії, а згодом — незалежності України. 325

Гуго Гусгав (1764—1844) - засновник історичної школи права в Німеччині. Основна праця — «Підручник природного права як філософії позитивного права, а надто — приватного права». 184

Гумбольдт Вільгельм фон (1767—1835) - один із засновників німецького лібералізму. Автор праці «Досвід установлення меж діяльності держави», в якій виклав свою позицію гуманістичного індивідуалізму. Досліджував взаємозв'язок людини і держави, відокрем-

 

-436-

люючи останню від суспільства. Прибічник теорії при­родного права.

Гумплович Людвіг (1838—1909) — австрійський вче­ний, представник соціологічного позитивізму, автор тео­рії насилля. Вважав, що держава утворюється силою, за-вдяки загарбанню територій. Основна праця — «Загальне нчення про державу». 260

Гуссерль Едмунд (1859—1938) — німецький філософ, засновник феноменологічної теорії права. 401

Дабен Ж. — представник державно-правового вчен­ня неотомізму. 401

Данило Заточник (XII—XIII ст.) — автор «Моління». 1 іропонував укріпити державу, провадив ідею компетен-тності правління.

Дворкін Рональд — член Британської академії та Американської академії мистецтв і наук, досліджу­вав проблему рівності та її забезпечення в умовах ка­піталізму в роботах «Ліберальна концепція рівності», «Справедливість і право», «Про право серйозно». 417

Демокріт (бл. 460 — бл. 370 до н. е.) — філософ Ста­ро давньої Греції, засновник античної атомістики. Розвиток суспільства вважав еволюційним, а закони — штучним явищем, інтереси держави ставив на перше місце.

Десницький Семен Юхимович (1740—1789) — російський просвітитель, професор права Московського університету. Походження держави пов'язував із виник­ненням сім'ї та приватної власності. У 1768 р. надіслав Катерині П «Подання про заснування законодавчої, судо­вої та каральної влади Російської імперії» з пропозиція­ми державних реформ. 206

Джемаль ад-Дін аль-Афгані (1838—1897) — мусуль­манський релігійний і політичний діяч, автор державно-правової концепції суспільного переустрою на засадах відродження ісламу.

Джентіле Джованні (1875—1944) — один з ідеоло­гів державно-правової доктрини італійського фашизму. Основна робота — «Генеза та структура суспільства». 391

Джефферсон Томас (1743—1826) — представник американського Просвітництва. Державний діяч. Третій президент СІЛА. Автор проекту Декларації незалеж­ності США, прибічник теорії суспільного договору, при­родного права та народного суверенітету. 150

 

-437-

Дідро Дені (1713—1784) — французький філософ. У працях «Племінник Рамо» та ін. розглядав проблеми природного права та відповідності йому позитивних за­конів. Прибічник договірної теорії походження держави та ідеї «освіченої монархії». 142

Дністрянський Станіслав Северинович (1870— 1935) — професор Львівського університету, рек­тор Українського Вільного університету, академік Української Академії наук, автор ряду проектів кон­ституцій. Автор праць «Україна», «Нова держава», «Самовизначення народів», «Загальна наука права й політики» та ін. 370

Донцов Дмитро Іванович (1883—1973) українсь­кий політичний діяч, автор теорії української держа­ви, побудованої на засадах націоналізму. Основні ідеї вчення викладені в роботах «Підстави нашої політики», «Націоналізм», «Дух нашої давнини». 358

Драгоманов Михайло Петрович (1841—1895) — український ісгорик, організатор «Київської грома­ди». Розробив концепцію суспільства, що ґрунтувалася на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Пропонував новий державний устрій на умовах феде­ралізму з максимальною децентралізацією влади. Автор праць: «Чудацькі думки про українську національну справу», «Що таке українофільство?» та ін. 232

Дрогобич(Котермак) Юрій(1450—1494) —українсь­кий мислитель, доктор філософії Болонського універ­ситету, обстоював ідею зміцнення монархічної влади, її зверхності над церковною владою. 115

Дюверже Моріс (1917 р. н.) —французький вче­ний, один із продовжувачів державно-правового вчення технократії. Його концепція викладена в ро­ботах «Демократія без народу», «Соціологія політи­ки» та ін. 407

Дюгі Леон (1859—1928) — французький юрист, пред­ставник соціологічного позитивізму, автор теорії соліда-ризму. Обстоював ідею «синдикалістської» надкласової («корпоративної») —держави. 261

Зенон (336—264 до н. е.) — філософ з Кітона на о. Кіпр, засновник філософської течії стоїцизму. Вважав, що Всесвіт керується долею, яка е проявом загального природного закону і має божественний характер. 41

 

-438-

Зібер Микола Іванович (1844—1888) - професор Київського університету — прибічник і розповсюджувач марксистської державно-правової теорії.

Енгельс Фрідріх (1820—1895) — німецький мислитель, філософ, основоположник ідеології комунізму, автор кла­сової теорії походження держави. Державно-правові пог­ляди викладено в працях «Становище робітничого кла­су в Англії», «Німецька ідеологія» (разом із К. Марксом), «Маніфест комуністичної партії» (разом із К. Марксом), «Селянська війна в Німеччині», «Анти-Дюрінг», «Походження сім'ї, приватної власності та держави» та ін.

Епіктет (50—138) —представник Римської школи стоїцизму. Головна ідея державно-правового вчення -проблема морального вдосконалення і належної зако­нослухняної поведінки.

Епікур (341—270 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції періоду еллінізму. Вважав, що Всесвіт розвивається за природними законами. Етика пов'язує фізичні й полі-тико-правові уявлення. Держава утворюється для убез­печення людей, їхньої загальної користі. Досліджував форми держави.

Ерліх Євгеній (1862—1922) — автор теорії «вільного права».

Есмен Адемар (1848—1913) —французький держа-вознавець, представник школи юридичного позитивіз­му. Основна праця — «Загальні засади конституційно­го права».

Ібн-Рошд (Аверроес) (1126—1198) — мислитель арабського Сходу. У своїй державно-правовій теорії об­стоював ідеї про важливість знань та відсторонення «лю­дей релігії» від управління суспільними справами як умови вдосконалення життя в державі.

Ібн-Хальдун (1332—1406) — мислитель арабського Сходу, який розробив державно-правову теорію на ос­нові узагальнень вчень античних філософів.

Іерінг Рудольф фон (1818—1892) — німецький юрист, професор, представник соціологічної юриспру­денції. Автор юриспруденції інтересів. Основні праці — «Мета в праві», «Боротьба за право», «Дух римського права на різних ступенях його розвитку».

Іларіон (XI ст.) перший київський митрополит часів Ярослава Мудрого (бл. 978—1054), автор «Слова про

 

закон і благодать». Виборював ідеї посилення Київської Русі, пропонував розглядати слов'янські народи в кон­тексті світової історії.

Іоанн Солсберійський (7-1180) - історик і юрист, автор полії ико-правового 67 трактату «РоІісгаНсш» («Спів­товариство»), в якому розглядав питання про природу духовної та світської влади, сутність держави та форми її правління.

Ірнерій (між 1055 і 1060-1130) - викладач ритори­ки і діалектики з м. Болонья, Італія. Один із засновників юридичної школи глосаторів. 58

Йосиф Волоцький (1439 чи 1940-1515)- ігумен Иосифо-Волоколамського монастиря, голова йосифлян. Обстоював ідею зверхності церковної влади. Згодом відмо­вився від неї, визнавши головною царську владу. 61

Кальвін Жан (1509-1564) -один з провідних діячів та ідеологів Західної Реформації. Засновник протестант­ської течії кальвінізму, ідеологічною базою якого стала його праця «Настанова в християнській вірі». 104

Кампанелла Томмазо (1568—1639) - італійський мислитель. Один із засновників утопічного соціалізму. Державно-правові концепції викладено у праці «Місто Сонця». 92

Кант Іммануїл (1724-1804) - німецький філософ, про­фесор Кенігсберзькою університету. Державно-правові пог­ляди викладено у працях «Метафізичні засади вчення про право», «Довічного миру» та ін. Прибічник теорії природно­го права, договірної теорії походження держави. З'ясовував сутність права, закону, держави, форми держави. 192

Капніст Василь Васильович (1758—1823) — українсь­кий драматург і поет, представник Просвітництва, опіку­вався проблемами вдосконалення суспільного ладу. 159

Каразин Василь Назарович (1773-1842) - заснов­ник Харківського університету, просвітник, пропагував реформаторські ідеї ліберального характеру. 222

Катерина II (1729-1796) - російська цариця, автор офіційної державно-правової ідеології', головним аспек­том якої була теза «освіченої» монархії 222

 

КатрайнВ. — прибічник державно-правового вчення неотомізму.

Каутський Карл (1854-1938) - австрійсько-німець­кий соціал-демократ, один із лідерів II Інтернаціоналу.

 

-440-

199 401

Державно-правова концепція викладена в працях «Дорога до влади», «Диктатура пролетаріату», «Теро­ризм і комунізм», «Від демократії до державного рабст­ва», «Йролетарська революція і її програма». 252

Кауфман А. — автор герменевтичної теорії природ­ного права. 403

Кейнс Джон Мейнард (1883—1946) — автор концеп­ції соціальних реформ за умови сильного впливу держа­ви, що викладена в науковій роботі «Загальна теорія зай­нятості, проценту і грошей». 414

Кельзен Ганс (1881—1973) — австрійський юрист, представник юридичного позитивізму, один із засновни­ків правового нормативізму. Висунув ідею «чистого» вчен­ня про право. Основна праця — «Чиста теорія права». 389

Кістяківський Богдан Олександрович (1868— 1920) — академік Української академії наук, декан юри­дичного факультету Київського університету. Держав­но-правова концепція вченого викладена в роботах «Соціальні науки і право», «Держава правова і соціаліс­тична» та ін. 365

Кирило Туровський (поч. XII ст.) — єпископ міс­та Турова. Обстоював єдність світської та духовної вла­ди, пропагував ідею «одного володаря», закликав до єд­нання Русі. Автор «Кирила-ченця притчі про людську душу, і про тіло, і про порушення Божої заповіді, і про Страшний Суд, і про муки», «Повісті про сліпого й куль­гавого» та ін. 69

Ковалевський Максим Максимович (1851—1916) -представник російської школи соціології права. Одна з ос­новних наукових праць — «Загальне вчення про право». 274

Козачинський Михайло (1699—1755) — префект Києво-Могилянської академії, державно-павові погляди викладені в роботі «Громадська політика». 125

Козельський Яків Павлович (бл. 1728 — після 1793) — представник української і російської Просвіти. Державно-правове вчення побудував на основі природ­но-правових поглядів та теорії суспільного договору про­світників Західної Європи. 220

Коновалець Євген (1891 — 1938) — засновник і про­відник організації українських націоналістів, виборював ідею незалежної держави, офіційною ідеологією якої е націоналізм. 363

 

 

-441-

Констан Бенжамен (1767—1830) - представник французького лібералізму. Виборював ідеї невтручання держави в економіку, поділу влади, конституційної мо­нархії. Свої погляди виклав у працях «Нарис конститу­ції», «Принципи політики», «Про свободу стародавніх народів порівняно зі свободою нових». 168

Конт Огюст (1798—1857) — французький філософ, засновник соціології та філософії позитивізму. Запе­речував можливість пізнання сутності держави і права. Основні праці: «Курс позитивної філософії», «Система позитивної політики». 188

Конфуцій (551—479 до н. е.) — мислитель Старо­давнього Китаю, засновник конфуціанства. Державно-правові погляди викладено в книзі «Луньюй» («Бесіди і міркування»). 18

Коркунов Микола Михайлович (1853—1904) — представник російської школи соціології права. Вчення викладене в роботах «Державне право (теорія)», «Суспільне значення права», «Історія філософії права» та ін. 274

Костомаров Микола Іванович (1817—1885) — ук­раїнський вчений, член Кирило-Мефодіївського товарис­тва, автор праць: «Думки про федеративний принцип у старій Русі», «Дві руські народності», «Книги буття ук­раїнського народу» та ін. Пропагував ідею слов'янської федерації. 227

Косіор Станіслав Вікентійович (1889—1939) — один з керівників комуністичної партії України, апологет дер­жавно-правового вчення більшовизму. 339

Кротюткін Петро Олексійович (1842—1921) -російський мислитель, один з ідеологів анархізму. 269

Куліш Пантелеймон (1819—1897) — український мислитель, член Кирило-Мефодіївського товариства. 230

Куніцин Олександр Петрович (1783—1840) — росій­ський юрист. Поділяв погляди І. Канта, розглядаючи пра­во як частину моральної філософії; прибічник теорії при­родного права. Основна праця — «Право природне». 210

Курдський Андрій (1528—1583) — російський війсь­ковий діяч. Сповідував суспільний ідеал, основою якого є станова монархія, як умова обмеження влади царя. 105

Кучабський Василь (1895 —?) — член Стрілецької Ради, переймався проблемами державно-правових ре­форм на засадах повернення до монархії. 337

 

-442-

Ланжерон О. Ф. - одеський генерал-губернатор, член масонської ложі. Переймався проблемами соціаль-нюго иереустрою. 226

Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.) — автор стародавньою ки­тайського трактату «Дао де цзін», засновник даосизму. 17

Ласкі Гарольд (1893—1950) —- англійський соціолог і політичний діяч, засновник теорії «плюралістичної демо­кратії». Основні праці: «Граматика політики», «Демократія у кризі», «Держава в теорії й на практиці». 407

Лассаль Фердінанд (1825—1864) — німецький полі­тичний діяч, один із засновників державно-правової ідеології соціал-демократії. Наукові погляди викладені в працях «Філософія Геракліта Темного», «Системи набу­тих прав» та ін. 250

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870—1924) -російський мислитель, філософ, прибічник і автор кла­сової теорії походження держави, організатор партії російських соціал-демократів і збройного перевороту в жовтні 1917 р. Прибічник державно-правових поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса. Розробив ідеологію російського комунізму, проекти державних змін російської імперії. Основні праці: «Розвиток капіталізму в Росії», «Що ро­бити», «Крок вперед, два кроки назад», «Держава і рево­люція» та ін. 286

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач; 1871 — 1913) — українська поетеса, громадська діячка. Поділяла деякі ідеї марксизму. Прибічниця теорії насильницького походження держави. Державно-правові погляди викла­дено у творах «Сльози перли», «Замітки з приводу статті «Політика і етика» та ін. 300

Липинський В'ячеслав (1882—1931) — український історик і соціолог, автор консервативного державно-правового вчення, основні аспекти якого виклав у роботі «Листи до братів хліборобів». 333

Лібкнехт Вільгельм (1826—1900) — один з ідеологів німецької соціал-демократії. 251

Ллевеллін Кар/І (1893—1962) — засновник державно-правової теорії «реалістів». 389

Лодій Петро Дмитрович (1764—1829) — українсь­кий і російський філософ, автор праці «Теория общих прав, содержащая в себе философское учение о естест-венном вьісшем государсгвенном праве». 222

 

-443-

Локк Джон (1632—1704) — представник англійського Просвітництва. Основна політико-правова праця — «Два трактати про правління». Його державно-правова кон­цепція спиралася на теорію природного права і суспіль­ного договору. Наблизився до проблеми поділу влади. 98

Люблінський Ю. К. (1798—1873) — учасник това­риства об'єднаних слов'ян у Новоград-Волинському, прибічник ідеї об'єднання слов'янських народів на за­садах федерації. 227

Лютер Мартін (1483—1546) —представник німець­кої реформації, доктор богослов'я. Засновник протес­тантської течії лютеранства. Державницькі та правові погляди викладені в творах «Книга згоди», «Про світсь­ку владу» та ін. 89

Маблі Габріель Бонно де (1709—1785) — французь­кий соціаліст-утопіст. У працях «Про права та обов'язки громадянина», «Про законодавство, або Принципи за­конів» виклав ідеї зрівняльного комунізму. 194

Мазепа Іван (1644—1709) — український політичний та державний діяч. Виборював ідею незалежної України на чолі з єдиноправителем-гетьманом. 121

Майгофер В. — один з авторів природно-правової те­орії екзистенціалізму. 402

Макіавеллі Пікколо (1469—1527) — італійський полі­тичний діяч, письменник. Причину негараздів Італії вба­чав у її роздробленості, яку можна подолати з допомогою сильної централізованої влади, для чого припускав засто­сування всяких засобів. Автор ідеї об'єктивної історич­ної необхідності й закономірності, яку називав долею, — макіавеллізму. Державно-правові думки виклав у працях «Государ», «Історія Флоренції» та ін. 85

Марат Жан Поль (1743—1793) —один з ідейних натхненників і керівників якобинської диктатури часів Великої французької революції. Головним аспектом де­ржавно-правового вчення були проблеми прав людини, поділу влади, організації місцевого самоврядування. 145

Марітен Жак (1882—1973) — французький філософ, правознавець, прибічник теорії природного права, на­пряму неотомізму. 401

Маркс Карл (1818—1883) — німецький мислитель, економіст і філософ. Розробив ідеологію комунізму, кла­сової боротьби й комуністичної революції. Автор класо-

 

-444-

воїтеорії походження держави. Головні праці: * Капітал», «Німецька ідеологія» (разом із Ф. Енгельсом), «Маніфест комуністичної партії», «Класова боротьба у Франції * 1848 р. по 1850 р.», «До критики політичної економії», «До критики Готської програми» та ін. 245

Марсилій Падуанський (між 1275 і 1280—1343) італійський політичний мислитель. У творі «Захисник миру» обстоював ідею суспільного договору.

Найбільш вдалою формою держави вважав станову монархію. Співвідносячи світську й церковну владу, головною вва­жав першу. 226

Мартос І. Р. — вихованець Київської духовної ака­демії — масон, прибічник ідеї всесвітнього братерства людей, утвореного на засадах релігії. 271

Махно Нестор Іванович (1889—1934) — політичний діяч, провідник ідей анархізму в Україні. 153

Медісон Джеймс (1751—1836) — четвертий прези­дент США, нейтраліст-федералісг. Прибічник республі­канської форми правління, концепції поділу влади, тео­рії природного права. 193

Мельє Жан (1664—1729) — священик із Франції, со­ціаліст-утопіст. Головна праця — «Заповіт». 363

Мельник Андрій (1890—1964) — один з провідників організації українських націоналістів, виборював ідею незалежної держави. 154

Местр Жозеф Марі де (1753—1821) —представник французького консерватизму. Державно-правова кон­цепція викладена в роботі «Папа». Сповідував ідеї вдоско­налення суспільства на засадах середньовічної морально-релігійної системи цінностей. 175

Мілл Джон Стюарт (1806—1873) — англійський фі­лософ і громадський діяч, представник державно-право­вої теорії утилітаризму. Основні праці — «Про свободу», «Роздуми про представницьке правління». 406

Мінс Гардмнер (1896 р. н.) — співавтор Адольфа Огастеса Берлі по роботі «Сучасна корпорація і приват­на власність», в якій викладена державно-правова теорія технократії. 144

Мірабо Оноре де (1749—1791) —діяч Великої фран­цузької революції. Сповідував ідеї конституційної мо­нархії, рівності і свободи людини. Один з ідеологів конс­титуціоналізму. 363

 

-445-

 

 

Міхельс Роберт (1876—1936) — німецький соціолог, один з теоретиків державно-правового вчення елітариз­му. Основна робота — «До соціології партійності в сучас­ній демократії». 404

Міхновський Микола (1873—1924) — один з ініціа­торів таємного братства Тарасівців, автор державно-пра­вової концепції націоналістичного спрямування. 305

Могила Петро (1596 або 1597—1647) — український державний та релігійний діяч. Автор «Номоканону» та інших праць. Виклав ідею ідеального властителя, стверд­жував, що влада дається Богом, перед яким вона підзвіт­на. Мріяв про самостійну державу. 117

Модестин (III ст.) — римський юрист. У 426 р. його 47 творам було надано обов'язкової юридичної сили. 345 фрагмевгтів із його творів увійшли до Дигест. 47

Мономах Володимир — київський князь часів Київської Русі. Державно-правові погляди викладені в його листі відомому під назвою «Поучення». 70

Монтеск'є Шарль Луї (1689—1755) — філософ, пред­ставник французького Просвітництва. Головні твори: «Перські листи», «Про дух законів». Виступив проти аб­солютизму, робив спроби пояснити причини виникнен­ня того чи іншого державного устрою, досліджував фор­ми правління. Автор концепції поділу влади. 137

Мор Томас (1478—1535) англійський політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. Основна праця — «Утопія». 191

Мореллі (XVIII ст.) - представник французького утопічного соціалізму. У праці «Кодекс природи» вва­жав комунізм таким, що відповідає природним якостям людини. 194

Моска Гаетано (1858—1941) - італійський юрист і соціолог, автор державно-правової концепції про «політично-правовий клас», що є, власне, теорією еліт. Основна праця — «Основи політичної теорії». 403

Муравйов Микита Михайлович (17%—1843) — капі­тан російської армії, декабрист. Керував Північним товарис­твом декабристів. Прихильник конституційної монархії. 211

Муромцев Сергій Андрійович (1850—1910) -російський юрист, професор Московського університету, представник соціологічного позитивізму. Основна пра­ця — «Визначення і основний розподіл права». 274

 

-446-

Муссоліні Беніто (1883—1945) — ідеолог і керівник італійського фашизму. Державно-правова концепція викладена в роботі «Доктрина фашизму» та ін. 391

Мухаммед Абдо (1849—1905) — автор державно-пра­вової концепції, в основі якої ідеї ісламу, беззаперечного виконання приписів Корану. 81

Мухаммед Рашид Ріда (1865—1935) — автор тракта­ту «Халіфат, або Великий імамат», в якому обгрунтовані переваги халіфату порівняно з іншими формами прав­ління. 82

Мюнцер Томас (бл. 1490—1525) —представник ні­мецької Реформації, один з керівників повстання в Німеччині 1524—1526 рр. Проблеми суспільного пере-устрою, світської та духовної влади розглядав у роботах «Празьке звернення», «Проповіді перед князями». 91

Мюрдаль Карл Гуниар (1898—1987) — шведський економіст, автор роботи «За межі держави благоде­нства», один з розробників концепції держави «загаль­ного благоденства». 415

Ніл (Горський (1433—1508) — засновник «нестяжа-тельства». Обстоював ідею аскетизму, особистої праці монахів, вирішував проблему співвідношення церковної та світської влади. 104

Ніцше Фрідріх (1844—1900) - німецький філософ, представник ірраціоналізму й волюнтаризму, один із за­сновників «філософії життя». Державу і право розглядав як інструментарії культури, яка являє собою боротьбу сил і воль за владу. Завдання держави і людства — створення видатних людей, геніїв. Основні праці: «Грецька держава», «Воля до влади», «Так казав Заратустра», «По той бік добра і зла», «Походження моралі» та ін. 263

Новгородцев Павло Іванович (1866—1924) — росій­ський філософ і юрист, професор Московського універси­тету. Філософська основа його правових вчень — неокан-тіанство. Основні праці: «Криза сучасного правознавства», «Про суспільний ідеал», «Моральний ідеалізм у філосо­фії права». 281

Ордін-Нащокін Афанасій Лаврентійович (1605 — 1680) — російський дипломат. Пропагував ідею «осві­ченої» монархії, здатної забезпечити «загальне благо» підданих, самоуправління міст, заохочення особистої ініціативи виробників. 107

 

-447-

Оріховський-Роксолан Станіслав (1515—1567) —

український мислитель, автор праць «Про природне право», «Про турецьку загрозу», «Напучення польсько­му королю...» та ін. Прибічник ідеї природного права, верховенства закону. Робив спроби вирішити проблему співвідношення світської та духовної влади. 115 261

Оріу Моріс (1859—1929) — автор державно-правово­го вчення інституціоналізму. 122

Орлик Пилип (1672—1742) - український держав­ний і військовий діяч. 190 Гетьман України у вигнанні. Автор праць: «Вивід прав України», «Пакт і Конституція законів та вільностей Війська Запорозького». 196

Остін Джон (1790—1859) — англійський правник, один із засновників державно-правової течії позитивіз­му. Не визнавав теорії природного права. Формула його праворозуміння «закон є закон», у буквальному розумін­ні. Основна робота — «Лекції по юриспруденції, або фі­лософія позитивного права» (1832).

Оуен Роберт (1771—1858) — представник англійсь­кого утопічного соціалізму. Розробив програму нового устрою суспільства через утворення самокерованих «по­селень спільності й співробітництва», де не було б при­ватної власності, класів, експлуатації. Робив спроби вті­лити в життя свій проект.

Павел Юлій (II—III ст.) — римський юрист. У 426 р. деяким його концепціям було надано обов'язкової юри­дичної сили.

Пав лик Михайло Іванович (1853—1915) — ук­раїнський революційний демократ, пропагував полі­тичний ідеал державності соціалістичного спряму­вання. 47

Палієнко Микола Іванович (1869—1937) — академік Всеукраїнської Академії наук. Державно-правове вчен­ня виклав у роботах «Нова психологічна теорія права і поняття права», «Нормативний характер права і його відмінні ознаки». До питання про позитивізм у праві, «Історичний розвиток ідеї суверенітету та її правове зна­чення» та ін.

Панін Микола Іванович (1718—1783) — російський дипломат і політичний діяч, представник течії лібераліз­му феодальної аристократії. Одна з основних робіт -«Рассуждение о непременньїх законах». 240

 

-448-

 

Парето Вільфредо (1848—1923) — італійський соціо­лог, автор концепції «зміни еліт», згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу. Основна праця — «Трактат із загальної соціології». 404

Патрикеєв Вассіан (?— 1545) — представник держав­но-правової течії «несгяжателів». 104

Паунд Роско (1870—1964) — американський юрист, керівник соціологічної гарвардської школи права. Розглядав право як режим упорядкування людських від­носин, відводив основну роль у судовому процесі судді, а не нормам права. Основна праця — «Юриспруденція». 388

Пейн Томас (1737—1809)- представник Просвіт­ництва, учасник війни за незалежність США, автор пам­флету «Здоровий глузд». Прибічник теорії природного права, ідеї народного суверенітету. Пропагував свій сус­пільний ідеал — демократичну республіку. 149

Пересветов Іван Семенович (XVI ст.) — російський письменник і публіцист, ідеолог дворянства. В 1549 р. передав Іванові IV свої проекти державних реформ -«Малу чолобитну» і «Велику чолобитну». 106

Пестель Павло Іванович (1793—1826) — полковник російської армії, декабрист. Засновник Південного това­риства декабристів. Сповідував республіканські погляди. 211, Автор «Руської правди». 226

Петлюра Симон Васильович (1879—1926) — органі­затор Центральної Ради; очолював Директорію. Його де­ржавно-правові погляди було включено в програмні доку­менти Української соціал-демократичної партії. 310

Петражицький Лев Йосипович (1867—1931) -російський юрист, професор Петербурзького, а потім Варшавського університетів, один із засновників психо­логічної школи права. Основна праця — «Теорія права і держави у зв'язку з теорією моральності». 387

Петровський Григорій Іванович (1878—1958) — го­лова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету, прибічник більшовицької державно-правової доктрини. 339

Пігу Артур Сесіл (1877—1989) — англійський еко­номіст. Обґрунтовував необхідність регулювання еко­номічних відносин. Один із авторів теорії «держави за­гального блага». 401

Піфагор (580—500 до н. е.) — мислитель Стародав­ньої Греції, засновник філософського напряму; дослід-

29 — 4-1115

 

-449-

ник категорій «рівність», «справедливість»; противник демократії. 25

Платон (428 або 427—347 до н. е.) — філософ Старо­давньої Греції; перший мислитель, твори якого дійшли до нас. Державно-правові погляди викладено у працях «Держава», «Закони» та ін. Автор проекту «ідеальної» держави. Важливим уважав помірковану законність та судову систему. 31

Плеханов Георгій Валентинович (1856—1918) — російський філософ, пропагандист марксизму; керівник «Землі і волі», «Чорного переділу», «Визволення праці». Один із засновників партії російських соціал-демократів, згодом сповідував буржуазно-демократичні ідеї, не спри­йняв Жовтневого перевороту. Основні праці: «Соціалізм і політична боротьба», «Наші розбіжності» та ін. 284

Подолинський Сергій Андрійович (1850—1891) -належав до «Київської громади», сповідував державно-правові погляди революційного демократизму. 237

Поленов Олексій Якович (1738—1816) — представ­ник російської Просвіти та раннього лібералізму. 205

Полібій (бл. 200 — бл. 120 до н. е.) — грецький істо­рик періоду еллінізму. Основна праця — «Історія в соро­ка книжках». Загальним світовим законом визнавав долю. Виникнення держави розглядав як закономірний процес. 42

Поппер Карл Раймунд (1902—1994) —англійський філософ, дослідник проблем демократичного розвитку суспільства. Основна робота -- «Відкрите суспільство і його вороги». 409

Посошков Іван Тихонович (1652—1726) - росій­ський публіцист, прибічник реформ Петра І. У праці «Книжка про бідність і багатство» запропонував концеп­ції нового державного устрою, основною ідеєю яких було «загальне благо». 112

Постишев Павло Петрович (1887—1939) — держав­ний і політичний діяч радянської України, прибічник державно-правового вчення більшовизму. 339

Прокопович Феофан (1681—1736) — український і російський державний і церковний діяч. Сприяв утверд­женню Петра І і провадженню його реформ. Автор «Слова про владу й честь царську» та інших праць. Обстоював ідеї сильної централізованої влади, освіченого абсолютизму; поділяв ідеї природного права. 109

 

-450-

Протагор (бл. 490 — бл. 420 до н. е.) - філософ Стародавньої Греції, софіст. Стверджував суб'єктивну обу­мовленість знання. Прибічник демократичного устрою. 28

Прудон П'єр Жозеф (1809—1865) —французький мислитель, автор фундаметнальної концепції анархізму. Викладена в роботах «Що таке власність? Або досліджен­ня про принципи права і влади», «Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності». 255

Пуфендорф Саму ель фон (1632—1694) —професор права Гейдельберзького університету, предсгвник німець­кої Просвіти. Природно-правова концепція викладена в працях «Про обов'язки людини і громадянина щодо при­родного закону», «Право природне і право народів» та ін. 127

Пухта Георг Фрідріх (1798—1846) — представник історичної школи права в Німеччині. Свої погляди на державу і право виклав у працях «Звичаєве право» та «Курс інституцій». Природне право вважав штучною конструкцією. 184

РадбухГустав (1878—1949) — представник західноєвро­пейського напряму концепції «соціальної держави». 419

Радищев Олександр Миколайович (1749—1802) — російський письменник. Державно-правові погляди викладено у творі «Подорож із Петербурга до Москви». Виборював ідеї демократії та республіканізму, участі на­роду в управлінні державою. Прибічник договірної теорії походження держави та природного права. 207

Раймунд Луллій (1234—1315) — ідеолог течії пост-глосаторів середньовічної Італії. 62

Репков Ейке фон (1180 — після 1233) —німецький дворянин і иравник, автор праці «Саксонське зерцало», в якій викладені державно-правові погляди. Автор теорії «двох мечів». 63

Робесп'ер Максимільян (1758—1794) — один з ке­рівників уряду якобинської диктатури часів Великої французької революції. Основні державно-правові пог­ляди викладені в роботах «Про принципи політичної моралі», «Про принципи революційного уряду» та ін. Виправдовував терор як засіб встановлення демократії. 145

Рокко Альфредо (1875—1935) —один з авторів дер­жавно-правової доктрини італійського фашизму. 391

Ролан Жан Марі (1734—1793) —один з керівників течії жирондистів періоду Великої французької револю-

29*

 

-451-

ції. Пропагував ідеї народного суверенітету, республі­канського правління. 144

Роулс Джон (1921 р. н.) — американський філософ, який в роботах «Теорія справедливості» та «Справед­ливість як обопільна чесність: політична, а не метафізич­на» виклав своє бачення теорії держави «загального бла­годенства». 416

Руссо Жан-Жак (1712—1778) — представник фран­цузького Просвітництва, філософ. Основні праці: «Про суспільний договір», «Міркування про основи і підстави нерівності...». Зважав на протиріччя розвитку цивілізації, приватну власність називав причиною нерівності. Автор договірної теорії держави, прибічник ідеї прямого наро­доправства. Досліджував суспільство, державу, право. 139

Савіньї Фрідріх Карл фон (1779—1861) — представ­ник історичної школи права Німеччини. Свою держав­но-правову концепцію виклав у працях «Право володін­ня», «Система сучасного римського права». Уважав, що вся історія права — це повільне розкриття тієї субстанції, яка випливає з народного духу. 184

Саксоферрато Бартол де (1314—1357) — італійський професор, засновник школи постглосаторів, відомих під назвою «бартолісгів», які здійснювали дослідження римсь­кого, звичаєвого та канонічного (церковного) —права. 62

Самарій Юрій Федорович (1819—1876) — російсь­кий мислитель, один з ідеологів державно-правової течії слов'янофілів. 217

Сенека Луцій Анней (бл. 4 до н. е. — 65 н. е.) — представник нової стої. Ідея духовної свободи всіх людей як суб'єктів права була основою в його працях «Едіп», «Медея» та ін. 46

Сен-Сімон Клод Анрі де (1760—1825) — французь­кий соціаліст-утопіст. Рушійними силами суспільно­го розвитку уважав прогрес наукових знань, моралі та релігії. Праця «Нове християнство» та ін. 196

Сим еон Полоцький (1629—1680) — чернець, обґрун­товував ідею сильної монархічної держави, в якій цар розглядався гарантом права. 108

Скарга Петро (XVI ст.) — організатор єзуїтських колегій у Львові. У роботі «Про єдність церкви Божої» з'ясовував проблему співвідношення світської та духов­ної влади. 116

 

 

-452-

Сковорода Григорій Савич (1722—1794) — засновник української класичної філософії, просвітитель. Пропагував ідею демократичної республіки, яка заснована на засадах рівності, колективної праці та «сродносгі труда». 218

Скрипник Микола Олексійович (1872—1933) — один з організаторів комуністичної партії України, стояв біля витоків державно-правової течії націонал-комунізму. 345

Сократ (469—399 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції. Прагнув до раціонального обгрунтування об'єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Розрізняв природне і пози­тивне право.

Соловйов Володимир Сергійович (1853—1900) -російський філософ, публіцист. Його філософія права тісно пов'язана з ученням про мораль. Розглядав право як розмежування свободи людей у суспільстві та як міні­мум моральності. Основні праці: «Критика абстрагова­них засад», «Виправдання добра».

Солон (640 чи 635 — бд. 559 до н. е.) — мислитель Стародавньої Греції, афінський реформатор і законода­вець. Стояв біля витоків полісної демократії. 24

Сорель Жорж (1847—1922) — французький мислитель, автор державно-правової концепції анархо-синдикалізму. 256

Сорський Ніл (Майков Микола) (1433—1508) — слу­житель російської православної церкви, засновник де­ржавно-правової течії «нестяжателів». 104

Спенсер Герберт (1820—1903) — англійський мис­литель, філософ і соціолог. Представник соціологічно­го позитивізму. Автор органічної теорії держави, яку порівнював із біологічним організмом. Основна праця — «Система синтетичної філософії». 260

Сперанський Михайло Михайлович (1772—1839) — російський державний діяч, радник Олександра І, автор плану ліберального устрою Росії. Праці: «Записка про основні закони», «Записка про устрій урядових і судових установ у Росії». 209

Спіноза Барух (Бенедикт; 1632—1677) — нідерланд­ський філософ. Основні праці: «Богословсько-політичний трактат», «Етика», «Політичний трактат». Державу і пра­во розглядав як органічні частини природи. Прибічник теорії природного права (у світі все підкорено законові самозбереження) —і суспільного договору.

 

-453-

Сціборський Микола (1897—1941) - ідеолог ук­раїнського націоналізму, провідний діяч організації українських націоналістів. Державно-правове вчення виклав у роботах «ОУН і селянство», «Робітництво і се­лянство», «Націократія» та ін. 361

Сталін Йосип Віссаріонович (1879—1953) - ге­неральний секретар ЦК ВКП (б), прибічник держав­но-правової ідеології комуністичного спрямування. Продовжувач ленінського вчення про диктатуру проле­таріату. Погляди з цього приводу викладено у працях: «Про основи ленінізму», «Про проект Конституції Союзу РСР», «Звітна доповідь на ХУШ з'їзді партії про роботу ЦК ВКП(б)» та ін. 292

Старосольський Володимир Йоахимович (1878— 1942) - український юрист і політолог, професор Українського вільного та Львівського університетів, автор націоналістичної державно-правової концепції. Основні роботи — «Теорія нації», «До питання форм держави», «Держава й політичне право». 351

Тарановський Федір Васильович (1875—1936) -академік Української Академії наук. Автор праць «Федералізм у Росії», «Політична доктрина в наказі імпе­ратриці Катерини II», «Догматика позитивного держав­ного права у Франції», «Вступ до історії слов'янських прав» та ін. Досліджував становлення та розвиток де­ржавно-правової теорії. 379

Тард Габріель (1843—1904) — французький соціолог і криміналіст, прибічник психологічної теорії права. 387

Татищев Василь Микитович (1686—1750) — російсь­кий історик, державний діяч. Головна праця — «Історія Російська». Обґрунтовував ідею централізованої держа­ви з сильною владою. 110

Терлецький Остап Сергійович (1850—1902) — укра­їнський філософ і юрист, представник течії революцій­ного демократизму, автор державно-правової теорії, в ос­нові якої — самоврядна громада і колективна власність. 242

Токвіль Алексіс де (1805—1859) — представник фран­цузького лібералізму. Свої політико-правові погляди виклав у працях «Демократія в Америці», «Старий ре­жим та революція». 169

Томазій Христіан (1655—1728) —ректор університету в м. Галле, представник німецької Просвіти. Продовжив

 

 

-454-

 

природно-правову концепцію мислителів Нового часу. Основна праця «Основи природного права».

Томашівський Стефан (1875—1930) — український історик, один з авторів консервативного державно-пра­вового вчення. Основні ідеї своєї концепції виклав у робо­тах: «Українська історія», «Про ідеї, героїв і політику».

Туган-Барановський Михайло Іванович (1865 — 1919) — український юрист і економіст, автор державно-правової теорії, в якій досліджував ідею рівності, шляхи узгодження індивідуальної свободи і суспільного інтере­су. Основні роботи — «Соціалізм як позитивне вчення», «Суспільно-економічні ідеали нашого часу» та ін.

Ульпіан (170—228) - римський юрист, прибічник ідеї природного права. У 426 р. його концепціям було на­дано обов'язкової юридичної сили. Окремі положення його вчень увійшли до Дигест.

ФехнерЕ. — один з авторів природно-правової теорії

екзистенціалізму.

Філофей (XVI ст.) — російський письменник, чер­нець псковського Єлизарівського монастиря. Автор кон­цепції «Москва — третій Рим».

Фіхте Йоганн Готліб (1762—1814) — професор філо­софії Єнського університету в Німеччині. Уважав, що пра­во виводиться з «чистих форм розуму», а держава виникає для захисту правовідносин, особистих прав людей. У пра­ці «Замкнена торгова держава» розробив проект «ідеальної держави», що втручається в усі сфери життя суспільства.

Франклін Бенджамін (1706—1790) - представник американського просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США (1776 р.) —і Конституції 1787р. Ви­борював ідеї демократичної республіки, і свобод грома­дян, народного суверенітету, самостійності штатів.

Франко Іван Якович (1856—1916) - український поет, прозаїк, філософ, громадський діяч. Виступав про­ти необмеженої монархії, поділяв деякі положення мар­ксизму. Пропонував новий устрій суспільства за допо­могою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних заходів. Державно-правові погля­ди викладено у творах: «Дві конституції», «Історія однієї конфіскації», «На дні», «До світла» та ін.

Френк Джером (1889-1957) - один з провідників державно-правової течії «реалістів».

 

 

-455-

Фур'є Шарль (1772—1837) — представник французь­кого утопічного соціалізму. Пропонував новий суспіль­ний устрій; його ідеалом був комуно-соціалізм. Основним осередком майбутньої держави вважав фаланги, в яких людей було б залучено водночас до промислового і сіль­ськогосподарського виробництва. Основні праці: «Теорія чотирьох рухів і загальних доль», «Теорія світової єд­ності», «Новий господарський соціетарний світ». 196

Хабермас Юрген (1929 р. н.) —німецький філософ. Один з авторів концепції держави соціального характеру. 418

Хвильовий Микола (1893—1933) - український письменник, один з прибічників націонал-комуністич-ного напряму державно-правової думки. 347

Хмельницький Богдан (1595—1657) — український державний діяч, полководець. Автор «Договірних ста­тей», у яких викладено перспективу розвитку України в складі Росії. 118

Циппеліус Райнгольд — німецький вчений, профе­сор Ерлангенського університету, прибічник теорії «со­ціальної держави». 420

Цицерон Марк Туллій (106—43 до н. е.) — держав­ний діяч Стародавнього Риму. Свої державно-правові погляди виклав у працях «Про державу», «Про закони», «Про обов'язки». Державу визнавав надбанням народу, досліджував форми держави, був прибічником ідей при­родного права, беззаперечного підкорення закону. 44

Чаадаев Петро Якович (1794—1856) — російський мислитель, автор праці «Філософічні листи», зачинатель державно-правової ідеології «західників». 214

Чемберлен С Хьюстон (1855—1927) — один з теоре­тиків соціал-дарвінізму, расизму. 397

Чернишевський Микола Гаврилович (1828— 1889) — російський письменник, один із керівників журналу «Сучасник». Був одним з ідейних керівників «Землі і волі». Пропагував ідеї утопічного соціалізму, вважав за можливе перехід до соціалізму через селянсь­ку общину. Свої державні погляди виклав у романі «Що робити?». 266

Чичерін Борис Миколайович (1828—1904) — росій­ський юрист, представник течії неогегелянства в її лібе­ральному варіанті. Основні праці — «Філософія права», «Історія політичних вчень». 272

 

 

-456-

Чубар Влас Якович (1891—1939) — державний діяч Української радянської соціалістичної республіки, при­бічник більшовицької державно-правової доктрини.

Шад Йоган Баптист (1758—1834) — німецький прав-ник, професор Харківського університету, розповсюджував державно-правові вчення Заходу в Україні.

Шан Ян (Гунсунь Ян) (390—338 до н. е.) — заснов­ник школи лепетів (законників) у Стародавньому Китаї. Державно-правові погляди викладені в трактаті «Книга правителя області Шан». Обґрунтовував необхідність створення системи правління, яка опирається на закони та жорсткі покарання.

Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — ук­раїнський письменник, член Кирило-Мефодіївського то­вариства (1846—1847 рр.). Противник абсолютної монар­хії. Висловлював ідеї республіканізму.

Шершенєвич Габріель Феліксович (1863—1912) -професор Московського університету, автор тни піни І ської теорії права, яка викладена в наукових працях «Загальна теорія права», «Загальне вчення про право і державу», «Про застосування норм права» та ін.

Шмоллер Густав (1838—1917) — економіст, представ­ник нової історичної школи, що опікувався проблемами з'ясування соціального характеру держави. Основна праця -«Основи загального вчення про народне господарство».

Шпенглер Освальд (1880—1936) — теоретик німецького націонал-соціалізму, автор твору «Прусацтво і соціалізм». Штаммлер Рудольф (1856—1938) — німецький юрист, сповідував ідеї І. Канта, зачинатель течії неокантіанства. Основна робота — «Господарство і право з точки зору ма- 399, теріалістичного розуміння історії».

Штейн Лоренід фон (1815 — 1890) — один з авторів державно-правового вчення державності соціального ха­рактеру. Автор праць «Соціалізм і комунізм в сучасній Франції», «Вчення про правління» та ін.

Штірнер Макс (псевдонім Шмідта Каспара; 1806— 1856) —німецький мислитель, один з ідеологів анархіз­му, державно-правові погляди якого викладені в роботах «Єдиний і його власність», «Історія реакції».

Штольцман Р. — один з авторів концепції держа­ви соціального характеру. Свою теорією виклав у роботі «Мета в народному господарстві».

 

 

-457-

Щербатов Михайло Михайлович (1733—1790) -російський історик, публіцист. Автор праці «Подорож до землі Офірської», в якій виклав свої консервативні політико-правові погляди. 202

Юм Девід (1711—1776) — англійський філософ. Побу­дував правову теорію на підмурку почуттів, серед яких, на його думку, є і правові почуття. Основна праця — «Трактат про людську природу». 101

Юркевич Памфіл Данилович (1827—1874) — профе­сор Київської духовної академії та Московського універ­ситету. Автор морально-правової концепції, що викла­дена в творі «Мир з ближніми як умова християнського співжиття» та інших роботах. 224

Яворський Стефан (1658—1722) - вчений Києво-Могилянської академії, згодом — глава російської пра­вославної церкви. Займався ідеологічним забезпеченням державно-правових реформ Петра І. 124

 

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДНЄ СЛОВО.........................................................................З

РОЗДІЛ І

Date: 2015-09-22; view: 435; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.008 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию