Держава і право у вченнях анархізму. У другій половині XIX ст

У другій половині XIX ст. на розвиток політико-право-вих концепцій у Росії значно вплинула ідеологія народниц­тва, що виникло наприкінці 60 — початку 70-х рр. серед різ­ночинної інтелігенції. Згодом народництво розділилося на течії, найбільш впливовою серед яких виявився анархізм. Сутність теоретичної концепції анархізму полягала в за­переченні держави, державної влади, приватної власності,

-267-

права й зовнішнього примусу. Держава, за цим ученням, є насиллям над людиною, а влада — джерелом нерівності, не­справедливості в суспільстві.

Ідеологом російського анархізму був Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876). Він брав участь у Дрезденському повстанні 1848—1849 рр., був членом 1-го Інтернаціоналу, з якого 1872 р. його виключили за критику насильницької концепції держави К. Маркса і Ф. Енгельса.

За вченням М. О. Бакуніна, держава виникає у зв'язку з негативними інстинктами та пристрастями людини.

Противагою державності є вільна бездержавна організа­ція, яка, на відміну від держави, базується на кращих рисах та почуттях людини.

Виходячи з цього, мислитель досліджував співвідношен­ня держави і суспільства. Державна організація, зазначав він, утримується на інстинкті влади, тоді як суспільство — на інстинкті солідарності.

Держава — це неминуче зло, вона є тимчасовою штуч­ною формою організації суспільства. З часу її виникнення в суспільстві з'являються привілеї, несправедливість та інші вади, обмежується свобода особи.

У вченні М. О. Бакуніна держава постає як ворог суспіль­них інтересів, явище, що нав'язане народу. Тому ніякого сус­пільного договору про утворення держави бути не могло.

У процесі свого розвитку держава міцніє, стає могутньою політичною силою і починає визначати діяльність всіх ін­ших суспільних явищ, впливає на процеси історичного роз­витку.

Змінюючи свої форми, держава стає ще більшим злом. Оскільки республіка, зазначав з цього приводу М. О. Бакунін, набуває демократичних форм, вона ще більш гарантує ба­гатій меншості спокійну і безпечну експлуатацію народу.

Яку б форму не набувала держава, вона завжди буде галь­мувати суспільний поступ, буде заважати трудовому народу формувати соціалістичні відносини.

Право як і держава є нав'язаним народу ззовні. За до­помогою права держава створює систему деспотичних об­межень для людини. Позитивне законодавство суперечить природному праву, тому, на думку М. О. Бакуніна, у всіх країнах повинні бути відмінені кримінальні і цивільні кодек­си. На зміну позитивному законодавству повинно прийти

-268-

«розумне», природне «людське право». Саме воно, за вчен­ням М. О. Бакуніна, повинне стати знаряддям емансипації.

У працях «Державність і анархія», «Федералізм, соціалізм і антитеологізм» він зазначав, що жодна форма держави та правління не має права на існування. Оскільки держава з її надбудовою — політичними й правовими інститутами об­межує, пригнічує людину, накидає їй свою волю, тому єди­ним способом для порятунку суспільства від неволі є зруйну­вання держави. Знищити її, на думку М. О. Бакуніна, в змозі всесвітній бунт, який має спалахнути в Росії, Італії, Іспанії та країнах Латинської Америки, де більшість населення — се­ляни, котрі й повинні стати рушійною силою.

За концепцією анархізму, державу та її владні структури має заступити громада, утворена на засадах добровільності, федералізму й самоуправління.

Це має бути суспільний устрій, заснований на ідеї свобо­ди. Загальна воля такої спільноти буде співпадати з волею кожної окремої людини, узгоджуватися з її суб'єктивними інтересами.

У такому суспільстві відповідно до принципу, що базуєть­ся на інстинкті солідарності, виникне новий тип соціальних зв'язків, який буде позбавлений політичного аспекту, від­повідатиме потребам суспільства, стане основою свідомої дисципліни. Тільки в таких умовах буде забезпечена свобо­да всіх і кожного, будуть створені реальні умови для розвит­ку кожним індивідом своїх здібностей, отримання освіти і забезпечення добробуту.

Автором анархістської державно-правової доктри­ни на межі XIX—XX ст. був Петро Олексійович Кропоткін (1842 — 1921). Свої погляди він виклав у ряді праць, серед яких «Сучасна наука і анархія», «Записки революціонера», «Велика Французька революція 1789 — 1793» та інших.

Він зазначав, що людина є елементом, складовою єдино­го органічного цілого — всесвіту. Постійна боротьба за ви­живання примушує всіх живих істот об'єднуватися задля загальних інтересів. Найбільш вдалі умови розвитку ство­рює для себе той вид живих істот, який організується на за­садах солідарності.

Цей принцип розвитку був притаманний людству на всіх етапах його розвитку. Саме принцип солідарності і взаємо­допомоги завжди сприяв прогресу людства. Проте держава,

269 - *

як правило, стримує розвиток засад солідарності, а відтак і прогресивний поступ.

П. О. Кропоткін зазначав, що в сучасних йому суспіль­ствах держави та їх правові системи не сприяють розвитку засад солідарності і взаємодопомоги.

Держана формується протягом тривалого часу і е певною стадією ісгоричного розвитку. Такий розвиток відбувається циклічно. Держава приходить на зміну вільного міста, яке, в свою чергу, заступає племінний устрій.

У різних народів держава виникає на різних етапах роз­витку, а потім занепадає і гине. Згодом може знову відроди­тися. Передвісником виникнення держави П. О. Кропоткін вважав створення управлінських структур, їх централіза­цію. Причинами її виникнення — особливості економіч­них відносин, появу приватної власності на землю і панів­ного класу.

З часу свого виникнення держава починає втручатися в життя суспільства, порушує згадуваний принцип солідар­ності, договір, на якому базується суспільство, перешкод­жає індивідам реалізувати своє право на свободу.

В утворенні та становленні державності значігу роль відіграє правосуддя. Судова влада посідає провідне місце поміж інших елементів механізму держави, забезпечує ук­ріплення інших гілок влади, сприяє становленню монархіч­ної форми правління.

Водночас чинниками, які сприяли формуванню держави, була воля меншостей панувати на суспільством. До них мис­литель відносив військових, церковників та інших. Особливу роль у виникненні держави та її становленні відіграло пра­во. Воно закріплювало право певних класів на панування, во­лодіння майном, користування результатами праці інших.

У вченні П. О. Кропоткіна ми подибуємо ідею визначен­ня функцій держави, які вона здійснює, обмежуючи інте­реси народу та пригнічуючи його. До основних внутрішніх напрямів її діяльності він відносив податкову (збирання по­датків); функцію духовного подавлення; створення освітньої і культурної монополії на користь багатих. До зовнішніх на­прямів діяльності — військову (питання війни і миру); зов­нішню торгівлю як засіб збагачення чиновників.

Акцентуючи увагу на означених функціях, ідеолог росій­ського анархізму підкреслював своє негативне ставлення до

-270-

всякої форми правління, вважав їх механізмом свавільної експлуатації людини та обмеження ЇЇ свободи.

Піддаючи критиці державу як політичну форму органі-зації суспільства, він не робив винятку для парламентариз­му, народне представництво вважав ілюзорним та нездат­ним виконувати покладені на нього функції. Так само не визнавав державу в формі марксистсько-ленінської дикта­тури пролетаріату. Зазначав з цього приводу, що «...робіт­нича держава, яка скеровується виборними зборами, одна з найбільш невдалих мрій, втлумачених нам вихованням, яке визнає владу і авторитет»¹.

Держава повинна бути знищена в результаті закономір­ної соціальної революції, яка водночас створить передумо­ви для забезпечення всебічної свободи людини.

Державу заступить суспільство, в якому народ розпочне перебудову та виховну роботу, орієнтуючись на комуністич­ні ідеали.

Замість накинутого ззовні права відносини людей бу­дуть врегульовуватись взаємними угодами, загальновиз­наними звичаями. Умовою і метою бездержавного сус­пільства має бути свободний індивід, не обмежений у своїх діях, що керується принципом солідарності та взаємної допомоги.

Злам державного механізму, відміну приватної власності і перехід до анархії повинна забезпечити федерація, що від­повідає принципу взаємної солідарності. За анархії загаль­носуспільні питання мають вирішуватись консесуально. На місцевому рівні питання мають вирішуватись у комунах та їх складових — самоуправних общинах, які сформовані у вільні федерації.

Згодом ідеї анархізму поширилися в Україні, але жодна з його течій'не мала українського характеру, залишаючись явищем, імпортованим із Росії.

Перші гуртки анархістів з'явилися наприкінці XIX ст. в Одесі, потім у Харкові; більшість їхніх членів було страчено.

Жовтневий переворот 1917 р. в Російській імперії стиму­лював відродження анархістської державно-правової ідео­логії в Україні. Селянський анархістсько-партизанський рух очолив Нестор Іванович Махно (1889—1934). Цей рух було ліквідовано більшовицькою владою.

Азаркин Н. М. История юридической мшсли России. — М., 1999. — С. 436.

-271-

Date: 2015-09-22; view: 409; Нарушение авторских прав