Антидемократичні політико-правові теорії

З другої половини XIX ст. в економічному й політич­ному житті багатьох країн Західної Європи сталися зміни, що привели до концентрації виробництва й капіталу, його миття з промисловим капіталом, утворення міжнарод­них монополій. Усе це, а також розвиток науки і техноло­гій сприяли значному збільшенню виробництва товарів, що поставило на порядок денний питання про пошук сирови­ни та нових ринків збуту.

Тоді зацікавлені кола західних країн почали формувати ідеологію експансії, плекати расистські й шовіністичні тен­денції, що матеріалізувалися в державно-правових ученнях.

Ідейною зброєю цієї ідеології були теорії французького соціолога Жозефа-Артюра де Гобіно (1816 — 1882), міністра колоній Великобританії Джозефа Чемберлена (1836 — 1914) та ін., які пропагували ідеї расової боротьби і природного добору вищої раси. Появі антидемократичних державно-правових теорій багато в чому сприяли погляди німецько­го історика Генріха Трейчке (1834 — 1896), який сповідував ідеологію пруссько-німецького націоналізму, а також мілі­таристські устремління німецької військової верхівки, біля витоків яких стояли Гельмут-Карл Мольтке (1800—1891) та Гельмут-Йоган Мольтке (1848—1916).

Автором антидемократичної державно-правової теорії був німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900), який вик­лав свої погляди на ці суспільні явища у працях «По той бік добра і зла» (1886 р.), «Так казав Заратустра» (1883 — 1884 рр.), «Воля до влади» (вийшла друком 1889 — 1901 рр.) та ін.

Держава і право, за вченням філософа, є засобами куль-тури, яка постає як світова за своїми масштабами боротьба сил і воль.

Воля до накопичення сили, боротьби за владу прони­зує, на його думку, всі природні й суспільні явища, серед яких — політика, право, законодавство і держава. Влада ви-знається найбільшою цінністю і метою існування, а засобом її досягнення — все людство. Виправданням боротьби, зу-

-263-

силь усього людства є видатні особистості, які час від часу з'являються.

Соціальнополітичну історію Ф. Ніцше розглядав як бороть­бу двох воль за владу. З одного боку, це воля сильних, вищих видів, аристократів, з іншого — воля слабких, натовпу, рабів.

Воля до влади сильних втілює в собі прогрес, розвиток суспільства, розквіт культури. Воля до влади слабких — це занепад, вимирання культури. З огляду на це, зверхність сильних, панування над слабкими повністю виправдане. Навіть більше, для розвитку культури й появи вищих видів людей необхідні насилля і рабство.

Підневільна праця більшості людей теж виправдана, ос­кільки це увільнить привілейовану незначну частину сус­пільства від боротьби за існування.

Держава, за вченням Ф. Ніцше, є наслідком насильниць­кого процесу, під час якого з'являється привілейована куль­турна особа, що панує над натовпом. Від часу свого виник­нення держава постає як знаряддя й засіб для закріплення влади сильної особи, розвитку аристократичної культури. Держава, що утворена в інший, ненасильницький спосіб, не в змозі забезпечити появу геніїв, розвиток культури.

У своєму вченні філософ зробив спробу обгрунтувати кастові ідеали, стверджуючи, що всі люди природно поділя­ються на геніїв, виконавців 'їхньої волі, що забезпечують по­рядок у державі, а також пересічних людей.

Поява геніїв, сильного типу людей і розквіт культури можливі, за вченням Ф. Ніцше, лише в державі, де править аристократія. Інші форми держав і, зокрема, демократія не­здатні створити такі умови, можуть призвести до занепаду культури та унеможливлюють появу геніїв. Звідси сучасні йому держави філософ називав «смертю народів», «уста­новою для зайвих людей», стверджував, що світом володіє натовп, закликав переглянути систему цінностей, що скла­лася, і створити умови для появи держави, яка сприяла б розвиткові культури та появі геніїв.

Своєрідним у Ф. Ніцше було також учення про право, що його він розглядав як похідне, вторинне від волі до влади, результат війни й перемоги. Він не сприймав теорій при­родного права, вчень про рівність і свободу людей, вважав, що в основі права — сила, перевага, привілеї. Право фіксує, закріплює результати боротьби, війни різних воль за владу і є чимось схожим на договір сторін, що виборюють владу.

-264-

РОЗДІЛ XIII

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ

В РОСІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ

XIX—XX СТОЛІТЬ