Держава і право у вченнях анархізму

У період, що розглядається, в Європі в окрему систему сформувались державно-правові погляди анархізму (від грец. апагсЬіа — безвладдя).

Анархізм розглядає державу як інститут насилля, що об­межує особисту свободу індивідів, як джерело соціальних негараздів, політичної та економічної нерівності в суспіль­стві. Він заперечує всяку політичну владу і пропагує свобо­ду особи.

Зачинателем цієї своєрідної системи поглядів вважається англійський письменник Уільям Годвін (1756—1836), який в трактатах «Міркування про політичну свободу», «Про влас­ність» висунув проект суспільства незалежних робітників, результати праці яких розподіляються між усіма людьми відповідно до їх потреб. У такому суспільстві, на його дум­ку, не повинно бути приватної власності, держави, що її охороняє, а також законів, які є породженням держави і за­кріплюють несправедливість.

-253-

Всі члени такого «розумного» суспільного устрою будуть незалежними і зможуть діяти вільно, керуючись розумом, доброю волею та почуттям справедливості. Основою сус­пільства повинні бути окремі комуни, які мають діяти на за­садах натуральних сусідських відносин.

У. Годвін стверджував, що формування такого «розумно­го» суспільства можливе революційним шляхом, або за до­помогою поширення освіти, виховання високої свідомості і культури людей.

Біля витоків анархізму стояв також німецький мислитель Каспар Шмідт (1806 — 1856), відомий під псевдонімом Макс Штірнер, який свої погляди на державу та інші соціаль­ні інститути виклав у роботах «Єдиний і його власність» та «Історія реакції».

Макс Штірнер не сприйняв державно-правове вчення Георга Гегеля, лекції якого слухав, про обожнення держави та її особливе значення в житті суспільства, а навпаки вва­жав, що те, що називається державою, є сплетінням і те­нетами залежності і зв'язаності. «Держава завжди зайнята тим, щоб обмежувати, приборкувати, зв'язувати, підкоря­ти собі окрему людину, робити її «підданим» чого-небуть всезагального»¹. Всяку вільну діяльність держава намагаєть­ся загальмувати і задавити своєю цензурою, своїм наглядом, своєю поліцією згідно з обов'язком самозбереження.

Всяка людина, зазначав мислитель, яка хоче бути собою і зберегти свою особистість, визнається ворогом держави. Так само і право: воно є чужим для людини, таким, що розпов­сюджене на неї кимось.

Держава не може відмовитись від претензій на те, що її закони і розпорядження святі, причому одиничний вважається «несвятим» (варваром, дикуном, «егоїстом») щодо держави.

Єдиною реальністю, писав Макс Штірпер, є конкретне не­повторне «Я», «Єдиний», «Егоїст», а також те, що вироблено ним. Тому слід турбуватись не про державу, а про мене.

З таких само позицій Макс Штірнер піддавав критиці партії. Партії, зазначав він, — це держави в державі. Всяка опозиція також мріє про державу. Як держава пред'являє

Штирнср Макс. Единственньїй й его собственность. Исгария полити-ческих й правових учений: Хрестоматия / Сост. й общ. ред. Г. Г. Деми-денко. - X., 1999. ~ С 649.

-254-

певні вимоги до своїх членів, так само і партії: вимагають від однопартійців зберігати вірність. І ні до кого не ставляться з таким презирством, як до ренегатів.

Партія не терпить безпартійності, оскільки в ній прояв-.Іясться егоїзм. Члени всякої партії є безликими, з обме­женою волею, не егоїстичні, оскільки служать меті партії. Самостійність партії обумовлює несамостійність її членів.

Опікуючись свободою особи Макс Штірнер не сприй­мав комуністичної доктрини Карла Маркса, в якій держа­на надмірно обмежує особу та її права, врівнює всіх членів суспільства.

Теоретиком, який розробив фундаментальну концепцію анархізму, вважається французький філософ П'єр Жозеф Прудон (1809 — 1865). Заперечення політичної боротьби, де­ржави, влади і права він проповідував у творах «Що таке власність, або Дослідження про принципи права і влади», «Система економічних суперечностей, або Філософія зли­денності» та інших. Свобода, зазначав мислитель, несуміс­на з владою. Основним суспільним злом є держава, яка об­межує свободу і порушує природну форму життя людей. Такою формою він вважав суспільство, засноване на роз­поділі праці, рівності людей, взаємному обміні продуктами і послугами, договорах, дрібній приватній власності трудів­ників, об'єднаних в асоціації. Такий стан суспільства П'єр Прудон і називав анархією. Він вважається автором цього терміну.

Проте не тільки держава, а й право шкодить суспільству, оскільки закони створюються для захисту усіляких Інтере­сів, яких безліч.

Держава зв'язує своїх громадян правом, приймаючи чис­ленні нормативно-правові акти: закони, декрети, укази, пос­танови тощо і за допомогою них та сили переборює всякий спротив і незадоволення владою.

Звільнення від цих пут суспільства можна досягти, на думку мислителя, за допомогою мирної ненасильницької соціальної революції, яка робить непотрібними політичні конституції. Політичну організацію суспільства повинна за-сіупити економічна організація на засадах «мютюелізму» — системи рівноваги між рівними силами, в якій кожна сила має однакові права і обов'язки, в якій кожній силі створена можливість обмінюватись послугами, розраховуючи на такі самі послуги з боку іншої сили.

-255-

Засноване на таких засадах суспільство забезпечить само­регуляцію, зможе обійтись без держави, нормативних при­писів та примусу щодо їх порушення або ненадежного ви­конання.

У такому суспільстві людина буде вільною від зовнішньо­го авторитету, який нав'язує їй думки і дії, інтереси і спосіб життя в цідому. Будуть створені умови для ініціативи, підви­щиться відчуття відповідальності, впевненість. Це буде прак­тичним втіленням суспільного ідеалу: соціалізму, найбільш справедливого суспільного устрою. Проте суто комуністич­ну ідею П'єр Прудон відкидав як недосконалу. Комунізм, писав він, це пригнічення і рабство. На відміну від буржуаз­ного суспільства, де має місце експлуатація слабкого силь­ним за допомогою власності, комунізм — це експлуатація сильного слабким.

Ідеальне суспільство П'єра Прудона може бути сформо­ване у вигляді федерації, до якої б увійшли самостійні тери­торіальні одиниці, зв'язані між собою взаємними угодами. Самоврядні територіальні одиниці здійснюють збір по­датків, володіють і розпоряджаються власністю, організо­вують навчання молоді, вирішують питання забезпечення правопорядку, для чого створюють поліцію і національну гвардію, призначають суддів. Комуни є суверенними, най­важливіші питання співжиття вони вирішують на зборах.

Ідеальне суспільство П'єра Прудона повністю деполі­тизоване, управління ним організоване на науковій основі. Наука управління, писав він, має бути зосереджена в одній з секцій академії наук, а її постійний секретар повинен обій­мати посаду прем'єр-міністра.

На рубежі XIX —XX ст. політико-правова течія анархізму в Західній Європі набула нового відтінку.

Це було пов'язано з об'єктивними змінами в політично­му та економічному житті провідних капіталістичних країн, активізацією в них профспілкового руху, що й привело до формування анархо-синдикалізму (від франц. зулсіісаі — профспілка).

Його теоретиком був французький мислитель Жорж Сорель (1847—1922), політико-правова концепція яко­го була обгрунтована в працях «Роздуми про насилля» та «Ілюзії прогресу».

Квінтесенцією його вчення були: заперечення демок­ратії, парламентаризму та інших соціальних Інститутів_/

-256-

Пов язаних з державою, а також пропаганда революційного радикалізму,

Обговорюючи свої ідеї, він зазначав, що демократія на­магається зрівняти всіх громадян, щоб робітники захотіли бути схожими на буржуа. Це змішує класи, виключає мож­ливість розвитку культури, яку може створити лише про­летаріат. Демократія влаштовує політиків, приводить їх до влади, тому ніякої класової солідарності буги не може.

Ж. Сорель пропонував відмовитись від попередніх форм боротьби і обрати метод насилля, який серед інших здатен повністю забезпечити майбутню революцію, прискорити історичний процес. Організацію боротьби повинні взяти на себе профспілки (синдикати), а розпочати її слід зі всезагаль-ного національного страйку. Він, за міркуванням Ж. Сореля, мав загострити ситуацію в державі, привести до загострен­ня політичної ситуації і згодом до революції.